Цитата сообщения Sergey1958

ХОТИН (11 тис. мешканців) – найстаріше місто Чернівецької області, яке нещодавно відсвяткувало своє 1000-ліття. Тоді, у Х – ХІ століттях хотинські землі входили до складу Київської Русі, а з другої половини ХІІ століття – до Галицького (пізніше – Галицько-Волинського) князівства. Скоріш за все саме у той час і були зведені перші дерев’яні укріплення на високому березі Дністра, які й заклали основу для майбутньої слави Хотина, як міста-фортеці. Щодо походження назви міста, то існують дві різні версії. За першою з них назва походить від легендарного дакійського вождя на ім’я Котизон. Друга версія більше подобається гостям та мешканцям міста: назва утворилася від слова «хотіти». І дійсно в усі часи місто, що знаходилося у вигідному місці на перетині торгівельних шляхів, а у майбутньому – на кордонах різних держав, завжди було мрією для різних завойовників. Саме тому Хотин здавна був одним з найбільш укріплених поселень Подністров’я.







У 50 – 60 роках ХІІІ століття за наказом Данила Галицького дерев’яні укріплення Хотина замінюють мурованими. Навколо дитинця будують нові стіни з білого каменю-вапняку з замковою церквою, пізніше зруйнованою. Залишки тих стін довжиною 25 метрів та висотою 7 метрів і сьогодні помітні у товщі східної стіни, що примикає до Північної башти замку. Всередині XV століття, коли Пониззя входило до складу Молдавського князівства, за часи правління молдавського господаря Стефана ІІІ Великого фортецю істотно перебудовують. Фактично, її будують наново, залишивши лише частину східної стіни і піднявши рівень замкового двору на 8 – 10 метрів. Саме тоді зводять потужні башти і мури, два палаци та замкову каплицю. У 40-х роках наступного століття після часткового руйнування фортеці польськими військами твердиню відбудовують і розширюють у південному напрямку.


У 1621 році під стінами Хотинської фортеці відбулася подія, яка за оцінкою істориків визначила подальшу долю Європи - Хотинська битва. 35-тисячна польська армія під командуванням гетьмана Яна Кароля Ходкевича разом із своїми союзниками – 40-тисячним козацьким військом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного зійшлися у нерівній битві з об’єднаною турецько-татарською армією султана Османа ІІ, яка за різними даними налічувала від 250 до 400 тисяч воїнів. П’ятикратна перевага бусурманів та попередні військові успіхи аж ніяк не провіщали перемоги над ними захисників Речі Посполитої. І напевне, все б було навпаки, якби у той час, коли турки з’явилися під стінами Хотина, туди б вчасно не підоспіло козацьке військо Сагайдачного, який на той час сам вже був важко поранений під час прориву запорожців скрізь тил ворога. Битва не стихала 5 тижнів, з обох сторін полягло чи не половина воїнів. Та туркам не вдалося зламати бойових захисників фортеці і Османська Порта вимушена була укласти мир з Річчю Посполитою та відступити за Дунай. І хоча за умовами перемир’я Хотин залишився під владою турків, а вимоги козаків не були виконані польською владою, історики визнають, що саме Хотинська битва зупинила османську експансію на захід і врятувала Європу від турецького панування.


Упродовж XVII століття козаки ще не раз поверталися і захоплювали Хотин. Найбільш довгим їх перебування тут було під час Визвольної війни: запорожці утримували фортецю з 1650 по 1653 рік. У 1673 році об’єднане 30-тисячне польсько-козацьке військо знову нанесло нищівної поразки турецькій армії, яка налічувала 40 тисяч воїнів. Остаточно турки закріпилися в Хотині на початку XVIII століття. Протягом 1711 – 1718 років за допомогою французьких інженерів-фортифікаторів на сусідніх пагорбах вони будують могутні укріплення бастіонного типу, що отримали назву «Новий замок». Збудовані з використанням останніх досягнень фортифікаційної справи, вони були пристосовані до сучасного на той момент виду зброї – далекобійної артилерії. Проте нові укріплення турків не завадили російським військам протягом XVIII століття тричі захопити Хотин. Перший раз це відбулося у 1739 році після знаменитої Ставчанської битви, оспіваної Михайлом Ломоносовим в оді «На взятие Хотина», а також у 1769 та 1787 роках. Востаннє і надовго росіяни взяли Хотин у 1806 році під час російсько-турецької війни.


За умовами Бухарестського мирного договору 1812 року Хотинщина переходить до складу Росії і стає повітовим центром Бессарабської губернії. В середині ХІХ століття фортеця втрачає стратегічне значення і її ліквідують. Мешканці ж Хотина, зважаючи на прикордонне розташування міста, переключилися на контрабанду горілкою, чаєм, тютюном. Проведені у 60-х роках реформи призвели до прискорення розвитку міста: розвивається промисловість, освіта, культура. Наприкінці ХІХ століття Хотин налічує 18 тисяч мешканців. У 1919 році місто опинилося в епіцентрі антирумунського повстання українських селян під проводом Хотинської Директорії, очолюваної Й.Волошенком-Мардар’євим. Румунські королівські війська жорстоко розправилися з повстанцями, під контролем яких опинилося близько 100 сіл Хотинщини. Після 10-денних боїв румунська влада на довгий 21 рік укріпилася на Буковині і Північній Бессарабії. Хотинська фортеця ж слугувала місцем страти учасників повстання. Пам’ятник героям Хотинського повстання у 1977 році встановлено у центрі міста на розі вулиць Олімпійської та Незалежності (архітектор – А.Консулов, скульптори – В.Борисенко, В.Подольський).


У радянський період фортеця руйнується. Але це не заважає радянським кінорежисерам облюбувати її, як місце для зйомки майбутніх шедеврів кінематографу. «Три мушкетери», «Балада про доблесного лицаря Айвенго», «Захар Беркут», «Стріли Робін Гуда», «Стара Фортеця» - ось далеко не повний перелік художніх фільмів, які знайомі кожному глядачеві. Відновлена фортеця і на початку ХХІ століття продовжує користувалися популярністю серед кінематографістів. У 2007 році тут розпочато, а у 2009 році закінчено зйомки скандальної стрічки російського кінорежисера В.Бортка «Тарас Бульба». У роки незалежності хотинська твердиня до свого поважного туристичного і кінематографічного статусу додала ще й фестивальний: починаючи з 2009 року щорічно у вересні тут проводиться Міжнародний фестиваль «Хотинська твердь», під час якого учасники відтворюють історичні події Хотинської битви 1621 році. А у травні 2010 року в стінах фортеці пройшов військовий фестиваль «Битва націй», якій, сподіваємося, також стане щорічним.


Комплекс зустрічає нас пам’ятником переможцю Хотинської битви 1621 року гетьману Петру Конашевичу-Сагайдачному, встановленому у 1991 році.



Входом до комплексу слугує Бендерська брама – одна з п’яти, зведених турками на початку XVIII століття під час спорудження Нової фортеці.


Крім п’яти брам - Бендерської, Подільської (розташованої праворуч від Бендерської), західної Ясської (нещодавно відновленої), Руської та Кам’янецької, Нова фортеця являла собою земляний вал товщиною 8 метрів, зовнішня сторона якої укріплена кам’яним муром, перед яким було влаштовано вимощений каменем рів. Укріплення мало сім бастіонів, призначених для дальнобійної артилерії, частину з яких відновлено. Площа Нової фортеці, що нібито слугує рамкою для хотинської цитаделі, складає понад 3 квадратних кілометри. Вона має форму прямокутника, більша сторона якого витягнута уздовж Дністра на 1200 метрів, а менша має довжину 350 метрів.


















Пройшовши скрізь браму відразу зупинимося, щоб насолодитися першим поглядом на фортецю і замок. Твердиня закохує у себе відразу і назавжди. Замок звідси здається маленьким, але це лише на перший погляд. Всю його велич ми зможемо оцінити, підійшовши до замкових стін.


А поки що оглянемо декілька споруд, що знаходяться на території Нової фортеці. Першу з них, церкву, помітно відразу. Храм Олександра Невського збудовано у 1835 році за проектом архітектора Штауберта для російського гарнізону, що квартирувався у фортеці з 1812 року. Кам’яна однокупольна церква із дзвіницею над бабинцем є яскравим зразком архітектури російського класицизму.








Руїни напроти церкви – все, що залишилося від мечеті з мінаретом, зведеної турками в першій половині XVIII століття.


Далі за церквою – одноповерхова будівля колишніх майстерень, де пізніше знаходилася приходська школа.


Перед тим, як завітати до замку, обійдемо його навколо, щоб побачити всю його красу ззовні. Для цього перейдемо місток через безіменний потік і піднімемося на пагорб. Саме звідси відкривається класичний вигляд замку. Його дугоподібна західна стіна з двома баштами – Круглою і Комендантською, виглядає, як суцільний моноліт. В стінах, висота яких сягає 30 – 35 метрів, а товщина – майже 5 метрів, відсутні традиційні для більшості замків бійниці. Натомість їх увінчують зубці-мерлони, влаштовані на початку XVIII століття турками замість закритих бойових обходів уздовж фортечних стін. Через щілини між зубцями оборонці замку обкидали ворогів камінням та обливали їхні голови кропом.








Уважніше придивіться до замкових стін: разом з Комендантською баштою їх опоясує орнамент з червоної цегли, що нагадує зразки подільської народної вишивки. Нижні чотири горизонтальні ряди утворюються прямокутниками, а верхні два – трикутниками, увінчаними хрестами. Верхні три ряди орнаменту перериваються слідом від гармати, на якому можна роздивитися зображення глечика, так само викладеного з червоної цегли. І, звичайно ж, не можна не звернути увагу на величезну вологу пляму. Скоріш за все, своєму утворенню вона зобов’язана колодязю, що знаходиться на замковому подвір’ї.





Обійшовши замкові стіни, вийдемо до Дністра. Перед нами найбільша вежа замку – Північна, що має розміри 13,5 на 11 метрів і прорізана трьома рядами бійниць. В її верхній частини ще залишився бойовий хід – огороджена зубцями бойова площадка. Північна башта слугувала останнім форпостом замку і була розрахована на самостійну оборону. Велич фортеці можна й оцінити з берегу Дністра: тут стіни є прямими, а їхня висота сягає 40 метрів. У бік річки виступає ще одна башта – Східна.








Замок зустрічає Надбрамною вежею, до якої попадаємо через відновлений у 1969 році дерев’яний міст, прокладений через рів. Ця частина замку виникла пізніше, у 1540 – 1544 роках, коли південну фортечну стіну відсунули на 25 метрів.


Перший і найбільший замковий двір називався двором Воїнів і призначався для гарнізону фортеці.


Майже посередині двору – колодязь 65 метрів завглибшки, а за ним – двоповерховий комендантський палац – один з двох, збудованих у XV столітті, що у зміненому вигляді зберігся до наших днів. Як відлуння середньовічної моди на готику архітектура палацу зберегла різьблені білокам’яні одвірки вікон та обрамлення дверей. Його фасад оздоблено білокам’яними блоками зі смугами шахового орнаменту з червоної цегли. З заходу палацова будівля примикає до Комендантської башти, а до її південно-східного кута притулилося приміщення сходової клітки. Під палацом – два глибоких льохи, і яких зберігалася зброя і провіант.


Комендантський палац з боку комендантського двору:





В східній частині двору Воїнів знаходиться двоповерховий корпус казарм, до якого з півночі примикає замкова каплиця. Каплиця, ймовірно зведена у XV столітті, хоча існують дослідження, які датують її 1230 роком. Храм складається з прямокутної нави з невеликими бічними конхами, мініатюрної апсиди і прямокутного притвору.


Найцікавіша деталь каплиці – величезний білокам’яний арковий портал, що прикрашає вхід до нави з притвору. Портал виконаний у романо-готичних формах і оздоблений розкішним різьбленням.


Храм мав хрещате склепіння з гуртами, а високі стрілчаті вікна слугували бійницями. В інтер’єрі збереглися оригінальні консольні капітелі та частина живопису середини XVI століття. Вхід до церкви розташований на другому поверсі, а на першому можна облянути невелику діораму Хотинської битви та придбати сувеніри.


За комендантським палацом знаходиться другий замковий двір, що має назву Комендантський. Він значно менший за двір Воїнів. Як зрозуміло з його назви, призначався він не для всіх: тут розміщалися лише вищі чини. Особливу мальовничість двору надавала аркада-галерея по периметру Комендантського палаці, яка частково збереглася.






Хотинська фортеця – найбільш вражаюча визначна пам’ятка архітектури і історії всієї Буковини. Саме заради неї їдуть в Хотин туристи. Але, нажаль, забуваючи при цьому відвідати інші цікаві об’єкти міста. Скоріш за все, це обумовлено елементарною відсутністю у більшості з них корисної інформації про міські архітектурні пам’ятки Хотина, які, звичайно, виглядають другорядними на фоні красуні-фортеці.
Почнемо з самого центру міста – перехрестя вулиць Олімпійської та Незалежності. Тут, за спиною вже знайомого нам пам’ятником героям Хотинського повстання в тіні дерев ледь помітна одноповерхова будівля з галереєю праворуч від входу та чотирьохскатним дахомпвід червоною черепицею. Це – колишня вілла адвоката (вул. Олімпійська, 69), збудована у 1930 році з елементами популярного у міжвоєнний період в боярській Румунії стиля «необринков’яну». В наші дні будинок віддано греко-католицькій громаді міста.


По діагоналі за перехрестям напроти нового готелю «Олімп» побачимо будівлю спортивної школи (вул. Олімпійська, 75), яка аж ніяк не відрізняється серед безлічі звичайних будинків. Важко повірити в те, що до 50-х років минулого століття будівля була ні чим ні іншім, як костелом, збудованим в другій половині ХІХ століття. Не вірите? Обійдіть будівлю і побачите, як добре збереглася апсида храму.
Перейдемо вулицю Олімпійська і пройдемося пару кварталів вулицею Незалежності, де збереглися декілька будівель, переважно адміністративних, кінця ХІХ – першої половини ХХ століття. Перша зліва конструктивістська споруда, в якій сьогодні знаходиться міська рада (вул. Незалежності, 52) – перебудована вілла середини 30-х років минулого століття. Поруч з нею – колишній адміністративний будинок кінця ХІХ століття (вул. Незалежності, 50), де у 1919 році під час Хотинського повстання розташовувався штаб Хотинської Директорії. На протилежному боці вулиці поруч стоять відразу три старих будинки. Перший – будівля колишнього банку початку ХХ століття (вул. Незалежності, 23), другий – колишній палац Шабельмана середині ХІХ століття (вул. Незалежності, 21), який сьогодні займає районний відділ міліції, і третій – колишня міська управа (вул. Незалежності, 19).











Напроти колишньої управи – найцікавіша пам’ятка вулиці, яку з радянських часів і досі охороняє Карл Маркс. Це – колишній міський театр (вул. Незалежності, 42), зведений у 1934 році у стилі необринков’яну. В наш час у двоповерховій будівлі під червоним черепичним дахом знаходиться будинок дітей та учнівської молоді.


Декілька архітектурних пам’яток можна побачити на паралельній вулиці, що має назву Свято-Покровська – за назвою церкви, що розташувалася тут. Кам’яна Покровська церква (вул. Свято-Покровська, 15) зведена у московському єпархіальному стилі протягом 1867 – 1868 років. Храм оточує центральний міський парк. Праворуч від храму – маленький одноповерховий будинок з кованими залізними воротами, який збудовано у 1868 році як будинок притчу (вул. Свято-Покровська, 17). Зараз у приміщенні будівлі знаходиться Хотинський історико-краєзнавчий музей. На протилежному боці парку привертає увагу одноповерхова будівля колишнього суду (вул. Свято-Покровська, 52) кінця ХІХ століття. Її, як і палац Шабельмана, окупували органи внутрішніх справ.








Ми ж рухаємося вулицею Свято-Покровською на північ, у бік нашої мрії – Хотинської фортеці. Ліворуч, на розі в вулицею Рєпіна не можливо не помітити найстарішу і найвидатнішу споруду Хотина після фортеці – хотинську митницю (вул. Свято-Покровська, 30). До входження Чернівецької області до складу Радянського Союзу Хотин практично завжди був прикордонним містом, що неодмінно передбачало наявність митниці. Споруда з товстими стінами з грубого каміння, обрамлена орнаментом з червоної цегли, збудована у XVII – XVIII столітті. Ще декілька сот метрів, і вулиця повертає ліворуч. Незабаром побачимо вказівник праворуч на фортецю.


Перед тим, як покинути Хотин, оглянемо ще декілька його пам’яток, що знаходяться на нашому шляху. Навіть з протилежного боку Дністра видно велику квадратну в плані триповерхову будівлю. Це – стара хотинська синагога (вул. Кишинівська, 4). Згідно перепису населення 1897 році єврейська божниця в Хотині вже існувала. Крім неї у місті нараховувалося 16 єврейських молитовник будинків. А вже у 1940 році у Хотині, населення якого сягало 7 тисяч мешканців, було 20 синагог! Сьогодні колишня синагога – звичайний житловий будинок, про єврейське минуле якого нагадує декоративна ліпнина по кутах будівлі. Щоб потрапити до колишньої юдейської божниці, треба звернути з дороги, що веде з фортеці у бік Кам’янця-Подільського, перед турецьким мостом ліворуч на вулицю Дністровську і піднявшись уверх.


Якщо рухатися далі вулицею Кутузова у напрямку Кам’янця, то незабаром побачимо праворуч невелику, майже аскетичну, безкупольну церкву Миколаївську церкву (вул. Кутузова, 30). В народі її називають «Красною», а реєстр місцевих архітектурних пам’яток датує її XV століттям. Хоча, скоріш за все, це є датою побудови першого храму на цьому місці, що за переказами був зведений в традиціях Афонського центру християнських монастирів.


На прощання - ще пару панорамок:





(c) http://andy-travelua.livejournal.com/162038.html