Колись до весілля готувалися довго: мама і бабуся вчили дівчинку, що і як робити, щоб бути доброю дружиною судженому. В три роки вона вже вміла прясти і цю пряжу виткати своїми руками, а в сім — вишивала серветку або скатертину, у тринадцять — весільну сорочку, рушники та напірники.

На Гуцульщині, особливо у віддалених населених пунктах, весілля дотепер самобутні, колоритні, багаті на захоплюючі давні пісні, забави, приповідки, повір’я, віншування. А ще в них багато фантазії, видумки, народної мудрості, взятих із життя попередніх поколінь. Дуже важливо, щоб цю скарбницю ми всі разом повсякчас берегли та примножували.

• Вишиваючи сорочку молодому і весільні рушники, дівчина медитувала — «закладала», у полотно свої думки і надії.

• Весільний одяг одягали раз у житті і тримали його на смерть.

• За церковними канонами ті, що звінчалися у церкві, не мали права розводитися (розлучатися у судовому порядку).

• 3 покоління в покоління передавали жіночі весільні сорочки та рушники, щоб добра доля була в дітей та внуків.

• Не годиться брати напрокат весільні сукні (плаття), бо не відомо, хто їх одягав і з якими думками шив.

• Свій весільний одяг не треба нікому дарувати чи позичати. Як уже йшлося, його тримали на смерть.

• Традиція співати «Гірко!» збереглася донині. Після весілля молоді вживали багато меду, щоб у них народилося

  здорове потомство (тому й місяць називається медовим).

• Колись на весільний рушник першими ставали чоловіки — так виявляли свою рішучість. Сьогодні ж молодята змагаються: хто перший ступить, той і буде керувати (якщо жінка, то чоловік буде «під каблуком»). А в дійсності чоловік і жінка мають бути як два ока — доповнювати одне одного.
• Є ще традиція розламувати весільний калач — кому перепаде більша його частина, то той і триматиме верх у сім’ї.
• Раніше після обряду вінчання молоду посипали зерном та цукерками. Ця традиція дещо змінилася: тепер молода кидає цукерки гостям, щоб сімейне життя було багатим і солодким.
• У давнину побутувала думка, що лише незаймана дівчина мала право на вінчання (давні слов’яни вірили, що перший партнер передає свою енергетику і впливає на потомство). Якщо в житті ставалися особливі випадки (дівчину зґвалтували, насміялись насильницьки), то над нею проводився обряд очищення, який називався Ладині роси.
  

  Після шлюбної ночі на видному місці вивішували нічну сорочку молодої, яка мала бути з «калиною». Якщо цього не було, то молодий мав право вигнати цю дружину.

• Весільний одяг та вінки прикрашали червоними ружами — квітками кохання і краси. Це робилося не лише для того аби вони милували око, а й щоб відвернути від молодих злі погляди (щоб не наврочити).
• Не прийнято одружуватись у високосний рік, бо вважається, що в нього переходить те, що людство збирало в попередні роки. За чотири роки «назбирується» щось добре або погане.
• Не можна проводити (робити) весілля на позичені гроші, бо все життя буде на позичках.
• Весільний кортеж чи хода мають вибирати дорогу якнайдалі від кладовищ.
• Взуття молодої не має бути відкритим, щоб життя не було «дірявим».

• Весільні обручки повинні бути гладенькі (без прикрас), щоб у житті все йшло гладко.

• Якщо дощ падає на шлюбну пару й гостей, молодята житимуть довго і щасливо. А коли дме сильний вітер — убого, бо він усе багатство видує.
• Під час застілля молодята не повинні опиратися об спинки, а сидіти прямо, щоб на них не звалювалися сімейні негаразди.
• Шматочок рафінованого цукру, покладений за пазуху нареченій, зробить її сімейне життя солодким.
• Молодій дружині перш ніж прати чоловічу білизну, треба зав’язати рукави сорочок, аби він її не бив (не піднімав на неї руки).
• Немає кращого порадника в сімейному житті, ніж Святе письмо, в якому сказано: «Нехай буде в усіх чесний шлюб та ложе непорочне».
• Молоді люди, будучи чоловіком та дружиною, мусять завжди пам’ятати про те, що вони отримали благословення стати співпрацівниками Божими у творенні нової людини. Тому молоде подружжя повинне розглядати свої інтимні стосунки не як джерело насолоди, а як участь у творенні нової особистості, призначеної жити вічно. А для того, щоб зачаття було здорове не тільки фізично, але й духовно, то потрібно молитися.
• Кожному весіллю передує «слово» — домовленість двох родин про час і місце проведення весілля. Або ще, як кажуть — старости. Раніше це, як правило, робили в «м’їсниці», коли було зібрано увесь урожай і то в релігійне свято.
• Не годиться засилати старостів у пісний день або піст.
• Коли виряджають після «слова» старостів, молода їх перев’язує рушниками, дає по пляшці медівки і по калачеві. А дружинам старостів вона ж дає по гарній хустці або ліжнику, калач і пляшку шампанського.
• За два тижні до весілля не пісної днини (вівторок, четвер, субота, неділя) молода з дружками в першу чергу запрошує на весілля тих газдів, котрі живуть у злагоді, любові й мирно, авторитетних й обов’язково вінчаних у церкві.
• Коли збирають молоду до шлюбу, то вона мусить сидіти на подушці.
• Після слюбу батьки виходют назустріч молодим з колачями, медом, пшеницев. Мати посипає їх пшеницев, а молодий крисанев ловит зерна. За гуцульським повір’ям скільки їх зловить, то й стільки буде мати дітей. А тоді молодим дают ложечкою меду аби їх житє було солодке.
• Кілька десятків років тому в приніс чи повницю давали вінок шульків кукурудзи, свійську птицю, вівцю чи теля або озвучували про передачу частини поля. А тепер це вважається старомодним. Якби так хтось учинив, то його б засміяли. Натомість молодятам дарують новенькі легкові автомобілі, ощадкнижки чи пластикові картки з певними сумами грошей.
• Подекуди вівчарі, повертаючись з полонин, своїм коханим дарували вироби з сиру. Вважалося, що такий талісман — не що інше, як прямий натяк на те, що скоро буде весілля.
  

  У деяких селах дотепер живе мода ліпити із сиру каблучки. Великими оздоблюють дерево перед хатою, де має бути весілля, а маленькі — стають надбанням молодят.

• Парубкам слід пам’ятати, що не годиться займатися багатожонством, бо перша жінка — то від Бога, друга — від розпусних людей, а третя — від дідька (счєз би вин).
• Кожна дружина має знати, що в домі появляються злидні внаслідок безпорядку.
• Щоб позбутися бідності не треба голосно говорити: я бідний (а). Чим людина більше прибіднюється, то так воно і буде з часом. Натомість потрібно підсвідомо думати й пошепки казати, що я багатий (а), маю гроші!
• Молодому подружжю при засновинах (викладенні підвалин під нову хату) годиться говорити й думати тільки добре. А досвідчений старший майстер при цьому мав би вголос казати: «Най цего двору не зачєпит ни вогонь, ни злодій й ниєка біда. Аби був вин багатим і веселим…»
• Підкова — то найкращий оберіг, енергія сили. Бажано, щоб вона була металева. Її в хаті слід вішати ріжками догори над вхідними дверями.
• Якщо супружня пара інколи питиме чай з барвінку, то в сім’ї буде панувати злагода, а ще її ніхто не зможе ніколи розбити.
• При входинах в нове помешкання треба впустити через поріг кота (бажано рижого), а під (листву) плінтус десь підкласти кусочок кожуха чи овечої вовни та по кутках розкинути кілька монет (краще срібних). Гроші на добро бажано тримати в різних місцях і на висоті. А ще треба мати в хаті вазон монстери — дерево любові (грошей).
• Весільні вінки з гусячого пір’я одягають «княгиня» — молода і дружки лише у двох прикарпатських селах — Великому та Малому Ключевах (Коломийщина).
  …«Благослови, Боженьку, нашим дівочкам віночки зачінати», — тричі хрестить накрите хусткою сито майстриня, котра відбирає на вінки лише біле пір’я аби молода не захворіла.
  У цих селах здавна знають, що такі вінки можуть робити лиш старші жінки, в яких склалося щасливе сімейне житє і котрі не сварилися з чоловіками… А шє їх повинні поважати в церковній і сільській громадах.
• У селі Космачі (Косівщина) молодята перед тим, як іти (їхати верхи на конях) вінчєтиси, обходять довкола за сонцем столи з весільними наїдками три рази.
  3а давнім гуцульським звичаєм напередодні свята Андрея ввечері збитки робили в тій хаті, де є дівка «на видданю» або, де дівчата збиралися ворожити. І то були невинні збиточні жарти, з яких лише сміялися.
  

  На Путильщині аби зачєти шити віночок молодим, треба було набрати бервінку. За ним посилали дівчат зи сходом сонця у той самий день, єк є вісілє, або день-два наперед. А до цего мали пристарати нові ігли, довгу черлену нитку, котрої би стало на увес вінок. Саме це віщувало довге і щісливе життє. Бо єкби ни стало цеї нитки і рубали другу, то молоді лакомі б розходитиси. А шє тогди на столі має бути мід, аби життє молодєтам було солодким, монети — на багатство, чіснок — проти мольфарства, сухозолоть —    аби життє було файним.

• Шитє вінка зачінала матка, котра є перший раз у слюбі і добре жиє із своїм чоловіком. Їго шиют на черленому сукні або новому полотні, а листочки барвінку складают по два докупи і їх пришивают лишеньки раз, аби молоді повік жили в парі. Шє у віночьок ушивают монети, чіснок, мастє медом і посипают сухозолоттю.
• Відомо, шо за Австрії тут лиш у багатих газдив молодим на груди клали «буклю». Це робилоси з тоненьких ціток і в молодого вона була у вигляді ромба, а молодої — єк хатка. Це було лишеньки у князя і кнєгині.
• Єкшьо весілє видбулоси 13-го чісла, то це значіт, шьо слюб буде нешісливим, а єкшьо 3, 5, 6, 9 чісла — то счісливим.
• Поганими днями для слюбу є середа і п’ятниця, а вдалими — чітвер і субота.
• Вважєєси вдалим слюб, шьо зареєстрований по полудню.
• Та молода пара буде шіслива, котра повідомит про слюб наприкінци одного кварталу року, а одружитси на почєтку наступного.

Зібрав Петро ГАВУКА

http://gig.if.ua/1261/