У мого співрозмовника багато регалій та звань: Герой УКкраїни, лауреат Шевченківської премії, народний депутат трьох скликань, перший голова НРУ...І нині Іван Драч залишається дуже активною людиною. Хоч йому вже--77!

--Іване Федоровичу, сьогодні одні люди кажуть: вірити росіянам не можна, не варто підписувати з ними ніяких угод, треба воювати далі. Інші виступають за подальші переговори і встановлення миру навіть ціною поступок. Мовляв, і так уже в тому горнилі загинуло стільки українців...А якої позиції дотримуєтеся ви?

--Ви знаєте, у багатьох військкоматах, які дуже недружньо налаштовані до української Незалежності, кажуть, що треба побільше постачати туди, на схід, "бандерівського м"яса". Тож коли в багатьох представників цієї служби така позиція, можна вітати будь-яку ініціативу, що зменшить кількість смертей. Бо там уже йде лік не на сотні, а на тисячі українців. Офіційна цифра доходить десь до тисячі, але люди, які знають реальний стан справ, кажуть, що йдеться про значно більшу кількість загиблих--до 10 тисяч. Це страхітливі речі!
І тут має рацію Порошенко, намагаючись усіма засобами "викручувати" той Захід, який у ставленні до нас поводиться, як той сучий син. Ви ж самі розумієте, що ми тут стоїмо, як у часи хана Батия--практично на сторрожі цивілізації. А вони хочуть за наш рахунок, за рахунок української крові зберегти добрі відносини з Путиним... От що страшно! Отака моя позиція.

--А яке враження у вас залишилося від саміту НАТО?

--Їхній тон став різкіший, ніж був до того, але, ви ж бачите, вони межі не переходять. І попри нинішню ситуацію, НАТО як структура не розриває своїх стосунків з Росією... Знаєте, коли Ангела Меркель десь там за столом однією рукою погрожує Путіну кулаком, то під столом вони тримаються за мізинчики одне одного. За мізинчики тримаються! Бо вона вона як людина, котра вчилася в московському університеті, можна припускати, пов"язана з Росією з давніх часів...
Якби Захід хотів, то дав би нам 10, 20 німецьких чи ізраїльських іструкторів та сучасну зброю, і все було інакше. Можна було б якщо не зупинити, то принаймні зменшити російську потугу іт.д. Але та ж Меркель починає постачати зброю курдам, а Україні--не хоче...Наші хлопці воюють босі, голі та голодні проти добре екіпірованого й оснащеного сучасною технікою російського війська. Дивно, що в такому стані ще створюється наша армія. Але і в цьому є велика надія, що там народжується майбутнє української нації!

--Нині вже зайшла мова про майбутній статус так званих ЛНР і ДНР. Яким ви його бачите?

--Я думаю, що жодним чином вони вже не будуть Україною. Це перетвориться щось на зразок Придністровської Республіки. І нас намагатимуться з усіх боків оточити таким собі лихим воєнним валом. Я так на це діло дивлюся. На жаль, песимістично...Тож, безперечно, Путін і далі робитиме своє діло!

--Що його все-таки може зупинити, на ваш погляд?

--Щоб його зупинити, ми повинні сьогодні всі мобілізуватися. Кожна людина на своєму місці повинна зрозуміти, що вона існує в час війни, і, як сказав Черчилль, смерть або ганьба. А сьогодні, подивіться: відбуваються гучні концерти, кафе й ресторани переповнені, люди собі розважаються. Таке враження, що це якийсь бенкет під час чуми...
До слова, нині багато хто думає, що Путін--основа наших бід. Та не буде Путіна, буде Распутін чи ще хтось.У ситуації, коли 80 відсотків населення Росії підтримує агресивну політику проти України, не йдеться про конкретну людину. Хоча великою мірою його підлість зіграла свою роль...
ИМета Путіна--ліквідувати проект "Україна". Знищити ту державність, яку ми започаткували рівно 25 років тому, створюючи Рух. Недарма ж російський президент сказав, що найбільша помилка ХХ століття це був розпад Радянського Союзу...

--Ви згадали про ювілей Рузу: тоді, у далекому 89-му, ви були романтиками чи прагматиками?

--Безперечно, романтиками. Можливо тому і були якісь помилки. Ми ж гуманітарії...До речі, я досі пам"ятаю: коли ми поверталися після з"їзду( він проходив у КПІ), з усіх боків йшли чи то солдати, чи то міліція. До мене тоді підійшов підполковник і каже:"Що ви собі думаєте? Вас тут три тисячі, а нас 15 тьисяч!2 Я добре запам"ятав його слова...Тоді ми боролися з радянською системою, та навіть у кошмарному сні нам не могло наснитися те, що відбувається сьогодні!

--Діти надсилають нині малюнки бійцям, жінки пишуть листи. А якби нам треба було звернутися до тих, хто на фронті( у формі вірша чи простими словами), що б ви сказали?

--Знаєте, нині я багато пишу віршів, але не публікую їх. Вважаю, що поезія повинна трохи "відстоятися". Так у мене було в усі часи. А що я хотів би сказати хлопцям? Я просто Господом Богом благаю, щоб вони трималися, і молюся за них. І, звичайно ж, бажаю перемоги. Тільки так!

Богдан Бондаренко, газета "Експрес"
www.expres.ua
lysty@expres.ua