Цитата сообщения HAWK_UA
Юрiй Мушкетик: «Менi 85, але, як підуть на Київ, також вiзьму зброю»
"Яку б угоду про мир завтра не пiдписала Росiя, вiрити їй не можна!" — переконаний письменник Його називають "останнiм iз могiкан" української лiтератури. Авторовi популярних iсторичних романiв, що виходили свого часу мiльйонними тиражами, днями минуло 85! Юрiй Мушкетик сховався вiд мiського шарварку на дачi поблизу столицi. Однак i тут пильно стежить за всiма подiями...
— Звичайно, я щодня дивлюсь по телебаченню новини, i менi так сумно вiд того, що нинi вiдбувається, — каже "Експресу" Герой України, лауреат Шевченкiвської премiї. — Це справжня трагедiя! Треба всiм, хто ще може, пiднiматись. Я вже дуже старий, менi 85-ть, але, як будуть iти на Київ, також вiзьму рушницю. Щоб зробити бодай один пострiл по наших одвiчних ворогах!
Сьогоднi, захищаючи незалежнiсть України, гинуть найкращi люди. Щодня — похорон за похороном. Дивишся у новинах репортажi, й сльози не можуть не навертатись на очi. (Зiтхає). Що тут казати... Я, я жити не можу! Я такий розтерзаний, такий знервований, такий обурений цим усiм!
— Порошенко написав у "Твiттерi", що ми вже дуже близько до миру. Ви подiляєте його оптимiзм?
— Не подiляю i не бачу пiдстав для нього. Тим бiльше, що Порошенко, як тiльки став Президентом, сказав: "Цю вiйну ми закiнчимо за тиждень". А бачте, що вже робиться на Сходi! Тому, кажу, я не подiляю того оптимiзму... Зрештою, яку б угоду про мир завтра не пiдписала Росiя, вiрити їй не можна! Вони тiльки на якийсь час вiдступлять, а потiм знову вiзьмуться за старе. I так було завжди.
Досить заглянути у нашу iсторiю, щоб переконатися: Росiя нiколи не дотримувалась домовленостей. От взяти бодай Переяславську угоду: нинi мало хто знає, що спочатку вiйсько московського воєводи мало стояти тiльки у Києвi. Однак пiсля смертi Хмельницького Виговському подали новий документ, де вже йшлося про всю Україну. Мовляв, це та угода, яку пiдписав Богдан, пiдпиши i ти. Той прочитав i каже: "Брехня!". Його питають: "Звiдки ти знаєш?". Виговський (вiн же був генеральним писарем у Хмельницького) на те вiдповiдає: "Так я ж сам цю угоду писав!". Ну вiн i не поставив пiдпису. I вмить, як ви знаєте, став ворогом Москви, й вони проти нього пiдняли всiх iнших. А потiм пiшли вiйною... Проте згодом гетьманом став Юрiй Хмельницький i в тому ж Переяславi таки пiдписав угоду. Пiд тиском московським — на нього й на старшину. За цим документом, вiйська сусiдiв уже мали стояти по всiх українських мiстах, а зiбранi грошi, тобто податки, йшли не до Києва, а в Москву.
I таких прикладiв можна навести сотнi (i не тiльки з часiв козаччини). Просто багато хто того не знає. Воно й не дивно, враховуючи, що росiяни постiйно фальсифiкували iсторiю. Скажiмо, ще в часи Катерини II була створена спецiальна комiсiя, яка з усiєї iмперiї звезла понад сто лiтописiв, а потiм усi спалила. Залишили росiяни тiльки два — Лаврентiївський та Iпатiївський. I над ними добре попрацювали: пiдтирали, виривали сторiнки та вписували усе, що хотiли. (Пiсля паузи додає). Та й сьогоднi, подивiться, як пiдтасовує факти й перекручує все московська пропаганда...
— Ви вважаєте, що Путiн пiде до кiнця?
— Мабуть. На якийсь час росiяни, кажу ж, можуть вiдступити, але очевидно, що їхня мета — забрати всю Україну, а потiм пiти далi.
Знаєте, iмперiя не може iснувати — буквально фiзично — якщо поряд iз нею є вiльнi народи... Тим бiльше що Росiя нiколи не зробила й кроку на шляху до демократiї. Це завжди була сильнiша чи слабша диктатура, яка йшла шляхом пригнiчення iнших. I взагалi, це — жорстока, бiдна, нечесна й брехлива країна!
Звичайно, у мене ще жеврiє сподiвання на Європу. Хоч вона крутить хвостом, як та лисиця, але маю надiю, що Брюссель нарештi прийме дiєвi санкцiї проти Москви. (Треба обложити Росiю, як дикого звiра!). А ще надасть вiйськову допомогу. НАТО повинно це зробити. У нас же немає достатньо сучасної технiки, а на самому героїзмi, як вiдомо, далеко не заїдеш.
— I все ж, погодьтесь, нашi бiйцi вражають мужнiстю. Ось лише недавнiй приклад — коли двоє важко поранених українських офiцерiв, щоб не здаватися в полон, пiдiрвали себе разом iз дванадцятьма росiйськими десантниками...
— Так, це справдi героїзм. Певною мiрою це i дух пiдносить, адже розумiєш, що є такi люди, є такi українцi, якi задля України готовi вiддати життя. I скiльки їх уже загинуло! До слова, моя сiм'я зiбрала грошi для наших бiйцiв та повезла на Чернiгiвщину, де формувався батальйон (я тодi хворiв та не змiг поїхати). Вручили усе командировi, поспiлкувалась, пообiдали разом i т. д. А через три три тижнi надiйшло повiдомлення, що цей командир загинув. Ви знаєте, усi мої рiднi так плакали. (Зiтхає).
— Не можу на спитати насамкiнець: ви сьогоднi пишете щось нове, Юрiю Михайловичу?
— Не так давно у мене вийшли двi новинки: повiсть "Час звiра" i роман "Така її доля". Перша — про сучаснi дикi вибори, а друга — про мою матiр, батько якої був куркулем та закiнчив життя у Сибiру... Тепер ось задумав новий твiр. Та, як багато хто з письменникiв, боюсь наперед щось розповiдати. (Усмiхається).
Працюю i вдень, i вночi. Правда, робота йде важкувато, бо весь час вiдвертаю свою увагу на новини. Зрештою, як i всi сьогоднi.
