Новий бразильський студент на ймення Марсіо, який нещодавно приїхав до нашої дослідної групи на рік, питає мене:
"А завтра тут (в Штатах) буде свято?"
Я здивовано дивлюсь на нього і намагаюсь прокрутити коліщата свого мозку, переводячи його налаштування з експерименту, яким я в той момент займався, і намагаючись пригадати, які ж там є американські свята в травні. А Марсіо, не дочекавшись моєї відповіді, видав:
"У нас, в Бразилії, завтра велике свято - день трудящих!"

Не можливо в світі
Всі мрії наздогнати,
Всім дарувати квіти,
Серця всім роздавати.
Нажаль це не можливо
Сухим зайти до хати,
Коли надворі злива,
А так хочеться гуляти,
Так хочеться ловити
Крапель прохолоду,
Весь смуток з себе змити
І пити живу воду,
Щоб пробудили душу
Сині дощу хвилі.
Далеко бігти мушу,
Побачить очі милі...

Чомусь ми все цінуємо,
Лише коли втрачаємо,
Впусту лиш час марнуємо
І з долею ся граємо.

Дорога із Лас Вегаса до Лос Анджелеса була різною: часом повільною в тягучій пробці (на автомагістралі!!!), з гарними гірськими ландшафтами, із чаруючим заходом сонця, і з нервовим в'їздом до міста, що залишив по собі деякий стрес. Коли в один бік іде 5 чи 6 смуг, автомобілі летять зі швидкістю 120-130 км/год, сліплять фари в темноті, в кожній смузі є шумахери, які поспішають, хочуть перескочити з однієї смуги на іншу і роблять це прямо перед твоїм носом, то твоїм нервам зовсім непереливки. А ще треба слідкувати, щоб попасти на правильну смугу, коли іде розгалудження напрямків. Добре що хоч GPS попереджав заздалегідь про зміни маршруту. Але це так, робочі нюанси подорожі.

Лос Анджелес. Коли ми їхали, то ще не мали зарезервований готель чи мотель. Тому спочатку ми знайшли кафе з безкоштовним Wi-Fi інтернетом. Результатом пошуку став мотель неподалік від даунтауну, тобто ценральної частини міста. Пізно ввечері ця частина міста не вселяє почуття безпеки: бродять різні бомжі і підозрілі типи латиноамериканської зовнішності. Тому ми швиденько купили по баночці пива для зняття стресу і пішли відсипатися в номер.

Бульвар Голлівуд, досить довга вулиця, на перший погляд не представляє нічого особливого. На тротуарах по обидва боки проїзжої частини - зірки. Цікаво, що переважна більшість імен на зірках мені зовсім невідомі - різні американські знаменитості ще з 60-х, 70-х і 80-х років. У деяких акторів та музикантів нема зірок, але є відбитки рук та ніг і розписи на спеціальних плитах перед входом до Китайського Театру.

Я з Джекі Чаном :)


А це - з Сандрою Буллак (трохи далі можна помітити зірку Кіану Рівза)







На цій фотці на знаку написано:
LAPD (Los Angeles Police Department)
to protect and serve.
Video monitoring in progress.
For Your Safety


Китайський театр, де недавно проходила церемонія нагород Оскар




Бітлз


Елвіс Преслі


А в цьому зручному кафе ми снідали


Наступним пунктом в нашій програмі був пляж, оскільки в даунтауні виявилося практично неможливо припаркувати машину, щоб трохи погуляти між хмарочосами.

Сьогодні свято - Великдень, Паска. З дитинства люблю це свято. Завжди було цікаво, коли люди збираються біля церкви святити паски, коли мами і бабусі печуть паски і різні смачнючі печива, коли вся сім'я збирається до купи і веселиться, коли мама чистить одне посвячене яйце і потім розрізає його на стільки шматочків, скільки є членів сім'ї, і ми всі їмо разом по шматочку з думками, що сім'я повинна бути разом, як одне ціле, як ця посвячена писанка... Вже кілька років я не беру участі в цій традиції, бо я не дома.

А тут, де я зараз, у мене нема того відчуття великого свята. Більшість моїх друзів не католики або не сильно віруючі, а американці всі якось святкують кожен сам по собі. Та і мені чесно кажучи ліньки та і нема часу готувати якісь особливі страви і запросити до себе в гості моїх приятелів. Сумно...
Сподіваюся, що в майбутньому в мене буде більше можливостей святкувати Великдень в теплому сімейному колі і що добрі традиції ніколи не забудуться.

За кілька десятків миль після дамби Гувера дорога і пейзаж навколо перетворилися на те, що ми всі звикли бачити в американських фільмах: автострада, пряма як стріла аж до горизонту, по обидва боки - пустеля з дуже рідкою рослинністю, і по всьому периметру горизонта - ланцюг скелястих гір сіро-коричнево-червоного кольору. Протягом більше ніж години їзди зі швидкістю близько 120 км/год ландшафт не мінявся абослютно. Взагалі складалося таке враження, що ми стоїмо на місці. І тільки машини на сусідній, зустрічного напрямку, дорозі повертали затуманену свідомість назад у реальність... Арізона.

До національного парку ми доїхали вже під вечір біля 5 години. За $25 можна заїхати автомобілем на територію парку і перебувати там цілий тиждень. Ми ж звичайно приїхали лише на кілька годин, але як і всі заплатили 25 баксів :(
Спочатку іде досить густий хвойний ліс. Місцями навіть лежить сніг. Далі дорога виходить до невеликої стоянки, з якої відкривається фантастичне видовище: плато різко обривається вниз, аж перехоплює подих, а там... буквально скелясті вежі, вирізані водою і вітром за мільйони років, переливаючись різноманітними відтінками, стоять, мов пам'ятник природньої архітектури.

Висота плато близько 2400 метрів над рівнем моря (для порівняння, найвища вершина України, Говерла, має висоту 2061 метр). В самих глибоких місцях Гранд Каньйон досягає більше півтора кілометра, довжина - біля 440 км і найбільша ширина - майже 30 км. По дну Каньйону протікає річка Колорадо.

З самого початку ми під'їхали практично до середньої точки огляду Каньйону. З південного боку таких облаштованих оглядових майданчиків є 7 чи 8, ще кілька - з північного боку. З кожної такої точки Гранд Каньйон виглядає по-іншому. Кольори залежать від того, де розташоване сонце, особливо зачаровують вигляд Каньйону під час заходу і сходу сонця. Нажаль ми не встигли доїхати до самих крайніх точок до заходу сонця. Але і цього часу вистачило, щоб зрозуміти, що сюди можна приїжджати ще багато разів, в різні пори року і милуватися краєвидом, який ніколи не надоїсть.













По всій території парку можна побачити багато різних тварин, зокрема прямо біля кемпінгів і готеля бродили олені, як стадом, так і по одинці.








Коли вже повністю стемніло, ми вирушили назад до шумного Лас Вегасу. Було вже майже опівночі, коли ми доїхали до нашого готелю. Половину наступного дня ми ще погуляли центром Вегасу, а потім вирушили до Лос Анджелесу.
Нас чекала сонячна Каліфорнія...

В Лас Вегасі ми орендували автомобіль для подальшої подорожі. Наступним пунктом у нашому списку був Гранд Каньон. До Гранд Каньона досить далеко їхати із Лас Вегаса - майже 4 з половиною години - в штат Арізона (Лас Вегас - це штат Невада). І на шляху туди, прямо на межі штатів Невада і Аризона, знаходиться гребля Гувера - велика дамба, що перегородила ріку Колорадо і утворила озеро Мід. Саме ці місця я й хочу показати в даному пості.

Недоїжджаючи кілька миль до дамби, ми вже помітили синє-синюче озеро. Колір води був настільки неприроднім, що здавалось, ніби озеро не справжнє. Ми зробили зупинку біля туристичного центру, щоб дати роботу нашим фотокамерам :)

Ось що з того вийшло.
Це "наша" орендована машинка - Hyunday Sonata








Фантастичні краєвиди, ніби десь на Марсі


На під'їзді до дмаби ми попали в пробку-тягучку. Через кожні 5 метрів зупинялися і рухалися зі швидкістю пішохода майже 40 хвилин. А все тому, що біля дамби пропускають по одному авто і перевіряють кожну машину (принаймні поліцейський заглядає в салон, хто їде). Ну і ще багато людей зупиняються біля дамби, щоб сфотографуватися. А ще там іде будівництво моста для нової магістралі, який буде нависати над каньйоном і самою дамбою. Коли закінчать, то буде гарне видовище.





Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії:

Гребля Гувера (англ. Hoover Dam, відома також як Boulder Dam) — унікальна гідротехнічна споруда в США, бетонна гребля висотою 221 м і гідроелектростанція, споруджена в нижній течії річки Колорадо. Розташована в Чорному каньйоні, на кордоні штатів Арізона і Невада, за 48 км на південний схід від Лас-Вегаса; утворює озеро (водосховище) Мід. Названа на честь Герберта Гувера, 31-го президента США, який відіграв важливу роль в її споруджені. Будівництво греблі почалось у 1931 і завершилось у 1936, на два роки раніше запланованого строку. Гребля знаходиться під управлінням Бюро з розвитку США, підрозділа Департаменту внутрішніх справ США. У 1981 греблю було включено в Національний реєстр історичних місць США. Гребля Гувера є однією з відомих пам'яток на околицях Лас-Вегаса.

І фотка з Вікіпедії (де ще не почали будувати міст)


Електричні стовпи під нахилом


Пам'ятник будівельнику дамби


Ще пам'ятники людям... з крилами. Мабуть так виглядають ангели


Ще цікаві факти з Вікіпедії:

• У містечку будівельників греблі — Боулдер Сіті — на час будівництва були заборонені проституція, азартні ігри і продаж алкоголю. Заборона на продаж спиртного в місті зберігався до 1969, а заборона на гральний бізнес залишається до цих пір (це єдине таке місто в штаті Невада).
  
  
• Будівництво греблі Гувера стало першим будівництвом, будівельниками якого використовувалися захисні каски.
  
  
• До цього дня на місцевості довкола водосховища Мід видно слід верхнього рівня води, досягнутого в 1983. Причиною настільки істотного підвищення рівня стала незвично висока кількість опадів, що випала в західній частині США як результат дії ефекту Ель-Ніньо.
  
  
• Процес твердіння бетона, з якого побудована гребля, не завершений по сьогодні.
  
  
• Першою людиною, загиблою на будівництві греблі, був топограф Дж. Тірні, що потонув в Колорадо в грудні 1922 в процесі пошуку найкращого місця для будівництва. За збігом обставин, останньою жертвою будівництва став його син Патрік Тірні, який загинув тринадцять років опісля, впавши з однією з водоскидних башт.

Найбільше враження в Лас Вегасі на мене справили "Танцюючі фонтани" біля готелю Беладжіо. З 12 години дня до 12 години ночі через кожні півгодини в штучному водоймищі перед готелем відбувається шоу, яке просто заврожує, десятки людей просто затамовують подих на 4 хвилини (приблизно стільки часу від початку і до кінця шоу).

Спершу іде підготовка - із води виринають невеликі трубки, утворюючи візерунок на поверхні води, що складається з кількох кіл і вигнутих ліній. Починає грати музика і... даля відвисає нижня щелепа :) Вода буквально вистрілює вгору до вистоти десятого поверху, трубки вистрілюють то почергово, то всі разом. Частина трубок починає рухатися, змінюючи кут нахилу водяного струменя. Вода фактично малює перед глядачами об'ємні картини, які змінюються і рухаються під ритм музики, то швидше, то повільніше. Коли бачиш, таке диво, то забуваєш про все на світі.

Ось так виглядає готель (і я заодно)


А це качки, які плавають в тому водоймищі


Ну і кілька фоток самого шоу. Нажаль відео не зняв, та воно і не передало б відчуття реального дійства

Вдень Лас Вегас виглядає зовсім інакше. Вранці життя ніби пригальмовує трохи, всі відсипаються після бурхливої ночі. Величні споруди показують нові кольори в сонячному світлі. Але дуже швидко темп набирає свої звичні оберти, заповнюються вулиці, казино, магазини і ресторани...



Вежа готелю "Стратосфера"


Планета Голлівуд


Цар звірів




Частинка Нью Йорку



А це вже з Дісней-Ленду поцупили


Всі мабуть чули, що у Вегасі можна одружитися за спрощеною процедурою :)
Дійсно, там багатенько таких місць, які називаються Wedding Chapel (Весільні каплички). Ось у цій, наприклад, найпростіша церемонія коштує всього $40. Також тут можна орендувати і весільне вбрання.

Для більшості людей це може звучати смішно, але в даний момент саме це для мене важливо. Мене не стільки турбує скільки мені платять за роботу (якщо можна назвати стипендію, яку треба відробляти, платнею), для мене має значно більше значення як люди, з якими я працюю і на яких я працюю, оцінюють мою роботу. Хочеться хоч зрідка чути якісь похвальні слова, а не постійне "ти недостатньо ініціативний, ти міг би активніше працювати, щось ти розслабився останнім часом..." І це при тому, що я працюю десь в півтора рази більше, ніж переважна більшість студентів у нашому департаменті. Я приходжу в лабораторію кожні вихідні без виключення. Лише недавно я мав невеличку відпустку на тиждень за останній рік, чи навіть більше року. Я знаю, що в даний момент для мене немає заміни в лабораторії, і що без мене велика частина наукової роботи зупинилася б. І за це хочеться відповідного відношення до себе, хочеться іноді почути просте "дякую" за те, що я роблю. Але, нажаль, я мабуть отримаю слова подяки лише коли я буду покидати це місце, переходити на нову роботу.

Life sucks most of the time

Фотографии Vitador : Las Vegas

Лас Вегас - місто, яке ніколи не спить. Майже всі магазини в центрі працюють цілодобово, не кажучи вже про "увєсєлітєльниє завєдєнія" :)

Так, так! Першим пунктом нашої подорожі був Лас Вегас. Дивакувате місто, оточене горами, мов у гігантській чаші. А за горами - пустеля Невади. Місто, де життя не зупиняється ні вдень, ні вночі. Готелі, казино, розваги - ніякого натяку на кризу, що затягнула вузол на шиї світової економіки. Дійсно, тут люди забувають про все на світі. Сервіс в казино поставлений так, що гравці можуть не відходити від автомату - їм приносять і випивку, і їду, часто навіть безкоштовно (вони ж і так залишать більшість своїх грошей тут).

Шикарні готелі засліплюють своїм багатством і оригінальністю. Тут вам і Єгипет з пірамідами і Сфінксом, і Париж з Ейфелевою вежею, і Нью Йорк з Статуєю Свободи, і Планета Голлівуд... Вздовж доріг - пальмові алеї. Цікаво, що аеропорт знаходиться практично в центрі міста. Відкриті і закриті двоповерхові автобуси курсують центральною вулицею, яка в народі називається Strip, цілодобово (за 11 долярів можна купити проїздний на добу).

А ось і деякі фото з нічного Вегасу:






Такий собі "невеличкий" коктейль :)))











Будьте з нами, буде продовження...

У нас були невеличкі весняні канікули і я з друзями їздив на тиждень у подорож. Подорож вдалася на всі 100! Вражень і фоток так багато, що їм треба буде присвятити багато постів. Тому будьте ласкаві, наберіться терпіння, я буду видавати інформацію порціями. Вам буде цікаво, обіцяю

Надрукуй слово "Привіт"
І смайлик смішний постав,
Не поспішай тиснути -delete-,
Коли сумнів у серце запав.
Коли радість приходить в житті,
З ближнім про це поділись,
В Асі про все напиши,
Не будь одиноким, як колись...

День перший... краса



















**********************

День другий... ситуація ускладнюється: нема електрики, нема тепла, все зачинено...




















************************

Наслідки стихії ...

Була субота, гарна погода, і ми вирішили скористатися моментом - поїхали в містечко, розсташоване десь за півтора години їзди від Фейєтвілля, яке називається Еуріка Спрінгс. Це містечко особливе, не таке, як всі інші навкруги. Воно розкинулося прямо на пагорбах місцевих "гір", має вузькі вулички серпантинами, і будинки із цікавою, старовинною архітектурою, дещо нагадує європейські містечка.

По дорозі туди - "розрізана" гора


І серпантини


А це вже в місті




Приглянулась мені машинка :)








Цікаві будинки з картинами на стінах














В місцевому ресторанчику на терасі




Принесли попоїсти :)


Статуя Ісуса Христа, подібна до гігантської статуї в Ріо де Жанейро




День залишив по собі дуже приємні враження. Ми не встигли все побачити в тому містечку, бо багато місць були зачинені. Тому ми поставили мету - повернутися сюди весною.

Різдво, а погода зовсім не різдвяна, та і настрій не дуже. В інтернеті все просто кишить новинами про газовий конфлікт між Росією і Україною... Хто правий, а хто винний, хто почав це і чому, вже не розібрати. Ясно одне - ні до чого доброго такі обставини не приведуть. Скільки тої ненависті і корисливості витає в повітрі, аж затуманює мозок. І головне, що проста пересічна людина не в силі на все це вплинути, змінити, покращити...

В мене вже почалися робочі дні, зі скрипом втягуюся в режим раннього підняття з ліжка. Радісно, що в цьому році в мене вже не буде ніяких занять, лекцій, класів. Я вже виконав свою норму по кількості годин, і тепер залишилося завершити всі дослідження в лабораторії і написати дисертацію. Ще рік наукової праці, і черговий доктор наук зійде з конвейєра і подасться в світ, шукати собі достойне застосування. Знову поворот в житті, зміна обставин, зміна місця проживання, зміна звичок. Так, життя тут, в університеті Арканзасу, уже ввійшло у звичку. Я звик до міста, звик до людей, до роботи...

А все-таки цікаво, де я буду зустрічати наступний Новий рік і Різдво ?... В іншому місті, в іншому штаті, чи взагалі за межами Сполучених Штатів? А може я ще буду тут, доробляти і дописувати свою роботу, шукати відкриті позиції для експериментатора оптика-спектроскопіста в університетах і науково-виробничих компаніях... Можливо, все можливо, навіть те, чого я не можу передбачити.

Саме головне - мати здоров'я, щоб дожити до наступного року, до наступного Різдва.
Так що вінчую вас щістям, здоров'ям, абисьте діждали від тепер за гід, на многая і благая літ, всі святка спровадити, ще й кращих діждати.

Христос народився !