15 червня 2008
Цієї суботи о 21.30 вечора відбулося грандіозне шоу одного з легендарних “Бітлз” – сера Пола Маккартні. Він прибув до Києва з єдиним концертом – “Independence Concert” (“Концерт “Незалежність”). Його девіз – “Час бути разом!”
Вже о шостій вечора кияни почали активно збиратися на Майдані Незалежності – головній площі міста. Я також прибула зазделегідь. Була надія на те, що літня злива не зачепить велелюдний Майдан. Але ситуація складалася дещо інакше.
Одразу по прибутті нудний літній дощик загнав мене у підземний перехід, змусивши зануритися у життя “андеграунду”: молодь напідпитку, яка співає під гітару; сигаретний дим, пиво... І подітися немає куди! Кінець-кінцем, заради “епохального” концерту можна й не таке витримати. От лише дощ: він то перестає, то починається знову. Тільки-но подумаєш: “Все, досить!” А він - з новою силою. Дощ того вечора був схожий на живу мислячу істоту, на самостійного учасника шоу. Він, мабуть, перевіряв найбільш терплячих, найбільш відданих. Усі інші пішли раніше...
То – напівжартома. Якщо серйозно, з погодою творилося щось неймовірне. Струмочки на очах перетворювалися на бурхиві гірські потоки. Вони стрімко неслися з прилеглих вулиць і провулків. Доводилось перестибувати через оті “ріки”, щоразу черпнувши холодної водиці.
Але цікавість все одно перемагала негоду. Ну, ще трішечки... Ось, лишень зайду погрітися в магазин мобільного зв’язку... Саме у нетрях цього розкішного магазину почала зароджуватися зрадлива думка:”Чи не піти звідси взагалі? До початку ще ціла година. Подивитися б дійство по телевізору, в теплій затишній оселі...”
Та щось тримало, не відпускало. Почала знову обходити Майдан – з протилежного боку. Знову спустилась у підземний перехід. Деякі підлітки, які нещодавно співали під гітару, вже поснули – просто на брудній підлозі. Інші розбрелися по своїх кутках. Піднялася нагору – Макдональдз. Може, зайти?
Замовляю собі гарячого чаю, протискуюсь крізь щільний натовп відвідувачів. Тулюсь до чужого столика. Мені люб’язно дозволяють стати поруч.
Усі в очікуванні Дива. Сусіди поруч коментують ситуацію по мобільному:”Дощ – мов з відра... Небо затягнуло... Хмара – чорніше не буває... Не знаю, чим усе це скінчиться... Такого дощу не бувало ще!”
Публіка тримається. В “Макдональдзі” тепло, не дивлячись на штовханину. Гарний початок, немає чого й казати. Дійсно, чим усе це скінчиться? Над Майданом “хлябі небесні розверзлися”. Природа наче й справді випробовує киян, відмиває місто від зайвого негативу, що особливо інтенсивно накопичувався тут останнім часом. Думаю, сер Пол Маккартні порадів би з цього приводу. Недаремно ж до Києва прибув: демократію підтримати!
Ведучий оголошує: "Співак вже готовий до виступу. Ще трохи..." Але хвилини спливають, а концерт не починається. Раптом рівно о дев’ятій вечора з темноти небес, просто над сценою, виринає довжелезна блискавка. Вона, здається, ріже небо навпіл, після чого у повітрі гримає так, що аж Майдан здригається! Все, скоро почнеться...
У ці останні перед початком хвилини природа немов вирішила востаннє випробувати киян. Дощ вже не просто ллє - він хлище з усіх отворів небесних, намагаючись, певно, злякати слабодухих, але їх просто не лишилось. Вони втекли. Найстійкіші продовжують чекати. Ось на великому електронному табло пішов відлік хвилин: 5... 4... 3... 2... 1... Як перед польотом у космос. Дійсно, незабутнє враження!
І - нарешті - вибух емоцій. Елегантний сер Пол з’явився на сцені. Овація. Майдан у захваті. Співак здіймає вгору два пальці - знак перемоги. Каже українською:"Вітаю, друзі!" Нова хвиля захоплення. То справді перемога - вистояти три з половиною години під дощем і не здатися. Пісні йдуть одна за одною - і нові, і добре відомі. Дивуюся харизматичності виконавця, легкості, з якою він виконує композиції і взагалі тримається на сцені. Голос сильний, мелодійний. Жартує у паузах між піснями, але стримано, шляхетно. Особливо западає в душу одна репліка - зовсім не жарт:"The blue and yellow bird is high in the black sea tonight!" ("Синьо-жовтий птах високо в темному морі сьогодні ввечері!") То наші душі злетіли у небо, яке раптом змилостивилося, стишилося і дощ припинився...
А мені не стоїться на одному місці. Хочеться підійти ближче до сцени. Ось арка з "архистратигом", ось фонтан... Зупиняюсь навпроти сцени і бачу вдалині крихітну фігурку - то сер Пол, один із славнозвісних "Бітлз". На великому екрані він у повний зріст. Обличчя, очі, міміка - усе видає в ньому людину дуже добру і водночас мудру. З усієї четвірки виконавців єдиний вистояв, переміг, зумів донести до мільйонів сердець Істину:"Люди, любіть цей світ! Себе у ньому. Інших..." Про це, власне, співає Пол Маккартні - жива історія і сучасність.
Кульмінацією виступу стала одна з найвідоміших композицій "Let it be!" ("Нехай буде так!") Численні голоси глядачів зливаються у єдиний спів під акомпанімент Маестро. То - гімн розумінню, єднанню через кордони. Так, пісня допомагає подолати негаразди - у власній душі, у суспільній свідомості. Це набагато більше, ніж часто-густо вдається зробити політикам. Лицар сер Пол перміг, і разом із ним перемогли усі ми.
P.S. Памятаючи про попередження організаторів концерту не фотографувати під час виступу, не захопила з собою фотоапарат. Каюся, потрібно було взяти! Нехай це стане ще одним уроком починаючому фотографу, адже всі "клацали" - і як здорово було!
Вікторія Івченко, вільний журналіст "ХайВей"
У суботу 14 червня більше 350 тисяч глядачів зневажили погану погоду заради найбільшого концерту в історії України, який дав на київській площі Незалежності Пол МакКартні. Протягом всього дня злива та гроза ставили під сумнів сам факт проведення концерту, але як тільки Пол Маккартні вийшов на сцену о 21:30 з привітанням до мас українських глядачів, небо стало прояснюватися. Він почав свій концерт. Що тривав дві з половиною години, з «Drive My Car», а потім представив шоу, рівних якому Київ ще не бачив.
Концерт відбувся на історичному Майдані Незалежності. Маси глядачів заповнили усі прилеглі до площі вулиці, а сам концерт транслювався на екранах, спеціально встановлених з приводу цієї грандіозної події на Хрещатику - центральній вулиці Києва. Концерт також транслювався вживу на площах найбільших міст ( Харків - 80 тис. глядачів, Дніпропетровськ - 35 тис., Севастополь - 50 тис., Львів - 20 тис., Одеса - 20 тис., Донецьк - 15 тис. та Чернівці - 8 тис.). Там подивитися концерт зібрались більше 195 тисяч осіб. Шоу також транслювалося на українському телебаченні. Новий канал, що транслював телемарафон та концерт, отримав ввечері 14 червня безпрецедентний рейтинг - 3, 5. Доля глядацької аудиторії склала 18,7%. Телетрансляцію дивилися 13,5 мільойнів глядачів.
Пол та його група зіграли 33 композиції, включаючи ті, які стали найбільш популярними хітами та фонограмами життя багатьох людей. Він заспівав такі хіти Wings, як ‘Jet', ‘My Love' and ‘Band On The Run' і такі сольні речі, як ‘Flaming Pie' й хіт, що найчастіше виконується ‘Dance Tonight'. Серед лідерів шоу була також спеціальна версія хіта Wings ‘Mrs. Vanderbilt' з проханням про виконання якої до Пола звернулися українські фани, і, звичайно, ураганна версія знаменитого ‘Back In The USSR'. Аудиторія, що складалася з людей декількох поколінь, підспівувала кожному слову, багатотисячна маса слухачів створила неймовірний хор, приєднавшись до Пола під час виконання знаменитої ‘Hey Jude'. Унікальна сцена, обладнана різним світлом та величезними екранами, була частиною колосального шоу, так само як і лазери й піротехнічні сюрпризи.
Вже після того, як публіка подумала, що шоу завершилося, Пол повернувся на сцену з українським прапором для того, щоб закінчити свій вечір емоційним виконанням ‘Yesterday' та роковою інтерпретацію ‘Sgt. Pepper's'.
Цей незабутній день Пол провів зустрічаючись зі своїми фанами, багато з яких більше 40 років чекали на свого кумира у цій частині світу. Збірний дитячий хор представив Полу свої інтерпретації «Битлівських» хітів, а члени Українського фан-клуба подарували йому традиційний музикальний інструмент - кобзу.
Цей унікальний безплатний концерт для усіх українців було організовано Фондом Віктора Пінчука. Пол МакКартні та Віктор Пінчук повідомили про проведення цього шоу у квітні 2008 року.
Після виступу Пол МакКартні сказав: "Ми приїхали до Києва, щоб разом з українцями провести цей великий вечір. Ми зробили все, що могли, й надзвичайно натхненні цим. Коли вгорі гремить грім, всюди блискавки і злива - з цим людина нічого не може подіяти. Погода була в руках вищих сил, але я відчував, що вона зміниться на краще. І як тільки ми вийшли на сцену, злива почала вщухати, парасольки закриватися, і разом з усіма глядачами ми зробили велике шоу. Хоч гроза зробила його більш драматичним.
Можна отримати колосальний зворотній зв'язок з будь-якою аудиторією, але коли мова йде про пострадянські країни, ти розумієш, що нічого подібного у них не було, у них не виступали ані The Beatles, ані будь-хто з нашої групи. Тут для багатьох людей музика означала свободу тоді, коли їм заборонялося її слухати, коли це навіть каралося і у кожного могли бути через це проблеми. Тому вона має тут набагато більше значення. Після оголошення "гласності" музика тих років стала тут символом особистого розкріпачення та свободи".
"Сьогодні збулась мрія мільйонів - сказав Віктор Пінчук, - Найголовнішим було те, що народ України сьогодні зміг почути ці великі пісні на своїй землі. Сьогодні вся країна говорила на одній мові - мові миру, любові та свободи. Сьогодні ми усі були разом".
17 червня в PinchukArtCentre відкривається виставка «Пол МакКартні. Живопис»
З 17 червня по 13 липня в PinchukArtCentre буде представлена виставка Paul McCartney. Paintings (Пол МакКартні. Живопис). Експозиція представить 41 картину сера Пола МакКартні, які були створені в період 1988-99 рр. Деякі роботи будуть представлені широкій публіці вперше. Перша публічна виставка живопису Пола МакКартні відбулася в 1999 році в Сигені, Німеччина (Siegen, Germany). Виставка, представлена в PinchukArtCentre, - прем'єра МакКартні-художника в Східній Європі.
