27.11.2019

Продолжение разбора происшествия с человеческими жертвами 20 февраля 2014 года  от про-российского искателя.Я и тут постарался вычленить 40% лжи и оставил только возможные пояснения событий.

Кто участвовал в расстреле людей на “Майдане” в Киеве в 2014 году,и кто воюет против украинской армии на Донбассе – мне на сегодня ясно.А вам?У вас,читатели, есть,сомнения ещё,кто совершил в Украине эти злодеяния?

Ни у кого раньше в городах Украины не было “Майдана”.Ни у кого в мире не было такого количества российских диверсантов и предателей полицейских,аннексии Крыма и войны на Донбассе тоже ни у кого не было.Толп ряженых,поющих гимн  депутатов коллаборантов,предателей собственного народа и страны,обмотанных различными флагами псевдодемонстрантов,призывающих к свержению власти в воюющей стране,тоже не было.Банд национал-экстремистов,вскормленных и спонсируемых страной-оккупантом Россией,не было ни у кого.Мы всему учимся “с колес”.И воевать,и партизанить в оккупации,и защищать порядок в тылу,защищать интересы Украины,как положено на мировых дипломатических площадках,и оплакивать наших погибших,понимая,во имя чего были и продолжаются эти жертвы, и учимся помогать семьям погибших и раненых украинцев.

Запомните, Донецк – это Украина!

Героям слава!

366 — загиблих, 429 — поранених та 300 у полоні. Такі дані надає Генпрокуратура за матеріалами справи про Іловайський котел. Літній місяць 2014 року журналісти, військові та волонтери прозвали “кривавим серпнем”. Журналісти Вільного радіо до 5-ї річниці Іловайської трагедії зібрали історії двох військових, які брали участь в тих боях. Які жахи бачили українські військові, як з них знущались у полоні, та всю хроніку подій читайте в матеріалі.

З 1 по 27 серпня ранковий церемоніал міністерства оборо

ни відбиває дзвоном імена 294 бійців, які загинули в 2014 році. Частина з них загинули в боях під Іловайськом. І до їхнього числа ледь не приєднався Олександр Пітюренко з Херсонщини. У 2014 році він пішов добровольцем у батальйон “Донбас”. Він каже, що батько вчив його, що свій будинок потрібно захищати.

“Є така професія, раніше було — батьківщину захищати, а зараз державу. Вчився я в школі мирно, а наша армія охороняла. Тепер моя черга. Ось зараз з такими подіями потрібно захищати не тільки свою сім’ю, але й усіх інших, хто ходить до дитсадків і шкіл. Щоб вони росли й вчилися без війни”, — розповідає Вільному радіо боєць батальйону “Донбас” Олександр Пітюренко.

(Фото: Twitter МВС України. Автор: Юлія Бабич. Олександр Пітюренко на нагородженні)

Українська мова і Росія. Імперія застосувала проти українців цілий арсенал засобів

Словники періоду Української Народної Республіки, 1918 рік

(Рубрика «Точка зору»)

Результати цьогорічних президентських і парламентських виборів, на яких українці привели до влади російськомовного шоумена та його нашвидкуруч створену партію із назвою «Слуга народу», позиченою із совєтського новоязу, показали, що для більшості населення України своя мова й культура не становлять цінності. Оскільки національній мові належить визначальна роль у формуванні самототожності народу, постає питання, чи має більшість громадян нашої країни чітку національну ідентичність.

Проблемний характер мовно-культурної й національної свідомості значної частини українців відзначав ще на початку 2000-х років Джеймс Мейс – блискучий американський науковець, який настільки перейнявся співчуттям до пережитої українцями трагедії Голодомору, що переїхав до України, присвятивши другій батьківщині свої ґрунтовні політологічні й історичні знання.

«З часом стало ясно, – писав Джеймс Мейс, – що радянська національна політика була набагато успішнішою, ніж багато хто думав: на рівні основної етнополітичної лояльності стабілізувалися 20-25 відсотків «совків» (радянські люди із залишковою ностальгією за старим режимом), приблизно така ж кількість так званих щирих українців, які мають почуття до України, подібні до тих, що більшість французів – до Франції, або поляків – до Польщі. Решта населення без ніякої етнополітичної самоідентифікації, окрім, можливо, якогось невизначеного усвідомлення, що вони громадяни України, але без значних зв’язків з українською культурою. Тобто українці в сенсі людей із сильною лояльністю як громада перетворилися за радянський період на національну меншину».

Така довготривалість наслідків мовно-культурної асиміляції населення України свідчить про те, що проєкт зросійшення українського народу, який імперії не вдалося реалізувати в самодержавний період, досяг значних успіхів за радянської доби.

Національна ідентичність формується з усвідомлення своєї відмінності від інших народів, що її визначає мова і створена нею культура. Звернімося знову до міркувань Джеймса Мейса: «Єдине, що може реально ілюструвати політичну незалежність, – писав Мейс у газеті «День» у 2000 році, – це несхожість країни з її сусідом, і одним із важливих чинників такої незалежності є мова. Якщо несхожості немає, то можна з таким же успіхом ліквідувати українську державність і приєднатися до Росії…»