Фотографии ulianalavrik : Уляна Лаврик

Фотографии ulianalavrik : Уляна Лаврик

Останній лютневий день в нашій державі відзначився низкою різних подій. Подієво активним 29 лютого виявилось і для нашої альма матер. У Франковому університеті, а зокрема спортивному комплексі, триває «Тиждень здоров*я», у рамках якого відбувався баскетбольний турнір. Десяток команд із стількох факультетів змагалися між собою за титул найкращих. Першочергово йшлось про т е, що до складу кожної із команд обов’язково мали увійти щонайменше 2 дівчини. Однак правила змінили, тому кожну команду представляла лише одна студентка. Продемонстувати свої сили мали змогу не лише спудеї. Кращих обирали і серед викладацького складу. Вболівальників було чимало. А слідкувала за рахунком і дотриманням правил Христина Валик – представниця секції баскетболу.
Турнір розпочався о 17 годині. Організували змагання - голова студентської ради філологічного факультету Ігор Колодка та профорг фізичного факультету Володимир Болізюк. Відбувалось спортивне дійство не без фінансової підтримки. Спонсори - Первинна профспілкова організація студентів і аспірантів ЛНУ ( керманич: Михайло Іванович Мураль). Допомогла в організації залу та в проведенні турніру Тетяна Володимирівна Шкадар.
Змагання виявились доволі емоційними. Були оплески, захоплюючі крики і … травми, без яких на кожному турнірі годі обійтись. Зокрема необачним виявився гравець факультету журналістики. Через різкий стрибок хлопець невдало приземлився. Очевидно, переможний настрій таки взяв гору, і гравець через деякий час представляв свою команду.
Гравці стверджують: на паркеті час минає напрочуд швидко. Ти не відчуваєш втоми, а бачиш мету – корзину. А це не може не додавати сил. Як сказав Ігор Ковалишин – голова студентської ради історичного факультету, «був би другий шанс – був би набагато кращий результат».
Команди змагались доволі серйозно. Лунали і суперечки. Шукали правду і філософи та журналісти. Команди розділяли 2 пункти. Одні стверджували, що їх заслужили філософи, інші доводи протилежне. У спортивну дискусію втрутились судді. Налагодити ситуацію хотіли додатковим часом, однак це не розв’язало проблемної ситуації. І у фінал увійшли дві команди. По тому своїми силами філософи мірялись вже із представниками економічного факультету. Перемогу здобули економісти. Саме їм випала нагода поборотись за звання найкращого у фінальній частині із журналістами .
Останніх прийшли підтримати чимало однокурсників. Серед яких і Наталя Євтенко. Дівчина зізналася перегляд цієї спортивної атракції викликав у неї чимало позитивних емоцій. Хоча й змагання були досить напруженими – каже Наталя - , все ж фінал був непередбачуваний. До останньої хвилини важко було спрогнозувати, кому дістанеться пальма першості. Заслужили перемогу - студенти економічного факультету. Нам залишається їх ще раз привітати і висловити слова вдячності усім, хто долучився до баскетбольного поєдинку.

У сучасному світі спілкування людей все частіше об’єднує бажання поділитись своїми ідеями з і ними, зростає потреба в радіо, інтернеті й телебаченні, у свіжих ідеях, нових обличчях та нестандартних поглядах.
З метою популяризації сучасних засобів інформації та комунікації 24 квітня у Дзеркальній залі Університету відбулась зустріч студентів з представниками першої у світі телевізійної соціальної мережі SAY.TV.
- Вам напевно дивно чути таке дивне поєднання «телевізійна соціальна мережа», - зауважила представниця цієї організації Інна Тимченко. – Адже за короткий термін роботи нашого сервісу – чотири місяці, ми вперше об’єднали людину і телебачення у новому аспекті, і тепер кожен може стати героєм телеефіру.
Далі Інна та її колега Мар’яна наочно продемонстрували студентам абсолютно доступний та легкий у користуванні сайт, процес реєстрації та потрапляння у прямий ефір. На SAY.TV розміщені інтеактивні відеосервіси: відеокоментарі, відеопошта, відеоблог. Також сайт щотижня оновлюється, даючи змогу його користувачам розвиватись у різних напрямках.
Зокрема, пані Інна перерахувала такі переваги сервісу як – вихід у прямий телеефір (зареєструвавшись на сайті кожен користувач може потрапити до ефіру не виходячи з дому, просто за допомогою комп’ютера, веб-камери та хорошого інтернету); створення власних телепроектів (тобто, даний ресур можна використовувати як своєрідний плацдарм для розвитку власного потенціалу, таланту та творчих ідей. Створення власних проектів дає можливість бути поміченим редакторами або продюсерами популярних телеканалів); наявність відео сервісів, які не можуть запропонувати інші мережі ( ділитись своїми емоціями тепер можна не лише за допомогою смайликів, а так би мовити в живу за допомогою відеокоментарів та відеоблогів).
SAY.TV дає шанс реалізувати себе, не лише журналістам, а й творчим та свідомим людям, особливо, молоді, яка як зазначила Інна Тимченко є рушієм прогресу. Це місце активного й живого спілкування, місце цікавих людей та нових можливостей, адже тут зібрані найкращі програми українського телебачення ( «Шустер LIVE», «Велика політика з Євгенієм Кисельовим», «Hello Show», «Євробачення» та багато інших). На завершення організатори зустрічі роздали візитівки з контактними даними та відповіли на запитання зацікавленої публіки. (http://say.tv – офіційний сайт організації, де можна дізнатись детальніше про всі передачі, події та новини).
Будьте ближчими зі світом, діліться живими новинами, беріть активну участь у творенні ефіру, впливайте на його якість, пропонуйте нові теми для обговорення, станьте доступними світу – втілюйте свої ідеї за допомогою SAY.TV. Тепер Ви в ефірі!

У одній зі своїх статей Оксана Зьобро зауважила: «Хороший настрій – один з найдивніших “вірусів”, притаманних людству. Кажуть, сміх заразний, як позіхання.» У цьому змогли переконатись студенти та гості всеукраїнської науково-практичної конференції «Українські мас-медіа: традиції та виклики сьогодення» факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. У рамках конференції журналістка газети «Високий Замок» провела майстер-клас на тему «Театр і медіа».
Майстер-клас містив неформальний характер. Не можемо не зауважити, яким позитивом віяло від доповідачки, з якою легкістю тривала зустріч. У якій брали участь наші друзі-колеги з Острога. Журналістка розпочала бесіду із пояснення терміна «театральна рецензія». Було згадано і про компоненти: що в ній може бути і чого не повинно бути за жодних обставин. Для того, щоби рецензія вийшла вдалою журналіст повинен бути знайомий з репертуаром (наскільки ця вистава є традиційною для цього театру) і драматургією (дати собі відповідь на запитання: «Що театр зробив для себе нового?»). Ще один важливий фактор – аудиторія, для якої пишуть рецензію. Оксана Зьобро наголосила: «Це має бути для людини, яка бачила, яка не бачила і, яка бере участь у виставі. Головне, щоби було цікаво читати вам. Ставити себе на місце і читача, і автора». Журналістка наголосила, що головне в рецензії ваша думка, ваш аналіз. Щодо реакції публіки – то це «масовий персонаж» може стати і кричати, а може стати і вийти незалежно від того чи сподобалась вистава, чи ні. Потрібно слідкувати за їхньою реакцією у середині вистави. Відтак, тут потрібно врахувати: «Твоя думка - не завжди думка більшості». У всіх нас є свої суб’єктивні смаки. У такому разі, пишучи рецензію потрібно мати свій перелік критерії (наприклад, чи забували актори слова, чи затягували виставу,чи цікавий режисер тощо) і від нього відштовхуватись. Звертаючись до своїх роздумів, доповідачка декілька разів наголошувала на тому, «що все потрібно аргументувати знаючи, що аргументуєш». У слухачів виникло багато запитань. Зокрема аспірант факультету журналістики Юрій Мельник навів приклад літературного критика Віссаріона Білінського. «Читаючи його рецензії робиш висновки, що він не тільки інколи не об’єктивний але й несправедливий у своїх публіках. Однак, до цього критика дослуховувались. І його думка для багатьох його сучасників була авторитетною», - зазначив Юрій. На його репліку журналістка відповіла коротко і влучно: «Хоче народ слухати, нехай слухає. Ваше «добре» значить -це його «добре». Окрім того, впродовж майстер-класу Оксана Зьобро наголосила на тому, чого не має бути в рецензії. Зокрема однією із помилок, яка часто зустрічається у ЗМІ, є переказ цієї вистави, а не аналіз. Також потрібно уникати неточних фактів. Оксана розповіла, що вона любить у своїх матеріалах вживати метафори, епітети навіть фразеологізми, головне «знати міру». Згодом виникнула дискусія про всеукраїнський фестиваль «Французька весна». У обговорені цього питання активну участь взяли гості із Острога, висловивши свої «за» і «проти».
Загалом впродовж зустрічі Оксана Зьобро поділилась хорошими порадами з власного досвіду, розповіла про свої каламбурні випадки. Таке ділення досвідом, безумовно, було корисним для власного самозбагачення і якісного журналістського досвіду.

25 квітня День філолога - професійне свято людей, які присвятили своє життя цій цікавій науці. Це люди, які працюють над вивченням історії та культури країни, вкладаючи частинку себе в її культурне багатство. З нагоди свята у Львівському національному університеті імені Івана Франка студентський театр філологічного факультету «Акцент» продемонстрував прем’єру історичної драми Володимира Працьовитого «Іван Франко», яка відбулася у центрі культури та дозвілля «Лис Микита». Як зазначив автор драми: «Це друга прем’єра театру «Акцент»». Однак незважаючи на такий малий період роботи гра акторів, постановка сюжету захоплювала глядачів викликаючи овації. Все було на досить високому рівні, емоційна забарвленність, наближенність до реальності. Просто чудово!!! Переданий дух твору актори вдало втілили на сцені. Сюжет актуальний і на сьогоднішній день, вистава проймає до глибини душі, заставляє переживати разом з персонажами, провокує думки і займає почуття. Здається, що перед тобою привідкрили завісу і дозволили доторкнутись до чогось вічного, тому не дивно що після перегляду залишається присмак ностальгії…
По завершенні драми «Іван Франко» слово взяв автор Володимир Працьовитий який висловив подяку видавцям власних книг, котрі відважуються друкувати його твори. Кожний охочий згодом міг переглянути книжки автора. Шквал емоцій заполонив зал і з усмішкою на обличчях глядачі висловлювали подяку винуватцям свята.

Цього року відзначаємо 120-у річницю від дня народження Блаженнішого Патріарха Греко-Католицької Церкви – Йосипа Сліпого. Протягом цього часу маємо велику нагоду більше пізнати постать Йосифа Сліпого. Адже відбуваються різноманітні заходи, присвячені цій події.
У вівторок - 3 квітня в Актовій залі Львівського національного університету відбулася урочиста академія з нагоди відзначення 120-ї річниці від дня народження Патріарха Української Греко-католицької церкви. Назва дійства - символічна - «Споруджуйте храми науки, вогнища духовної сили церкви і Народу». Йосип Сліпий - один з найвідважніших борців за права української Церкви та народу, світлий символ незламного поборника Божої правди й людської гідності. Академія розпочалась з промови ректора Львівського національного університету Івана Вакарчука, який наголосив: «Віра і наука - два крила, які підносять людський дух». Керманич alma mater зазначив, що ми, як університетська спільнота, повинні пам’ятати і заповідати слова Блаженнішого Патріарха - «Полюбіть науку плекайте її своєю працею». Преосвященний владика Львівської єпархії УГКЦ Венедикт повідав студентам про життєве кредо Йосипа Сліпого - «Через терни до зірок», адже в обороні своєї Церкви й народу він не вагався піти тернистим шляхом. Владика також процитував Блаженнішого: «Піднести і звернути душу до Бога – це найвища цінність у нашому житті». Окрім «духовних» гостей, до слова запросили депутата Львівської обласної ради Остапа Стахіва, який висловив вітання університетській громаді від депутатського корпусу і голови Олега Панькевича. «Ми повинні молитися до Бога і стояти, як скала, щоби український народ не був в загляді» - зазначив Остап Стахів. Також гість наголосив на гаслі Баженнішого - «бажати великого»; ставити перед собою цілі і впевнено йти до них. Про блискуче й успішне навчання у вищих богословських закладах Австрії та Риму, висвячення на священика митрополитом Андреєм Шептицьким. Про нелегкий шлях від викладача до ректора Богословської Академії у Львові нам розповів доктор історичних наук, професор Львівського університету Степан Качараба. Про своє знайомство з Патріархом розповів усім присутнім голова Всеукраїнського товариства політичних в'язнів та репресованих Петро Франко, наголосивши на чуйності і порядності Патріарха. Окрім словесних згадок духовними наспівами доповнювали академію семінаристи Львівської духовної семінарії Святого Духа, а також хор Франкового університету «Ліра».
Йосиф Сліпий – це той, хто життям показав любов до Бога та народу. Незважаючи на тяжкий шлях своєї Церкви, він впевнено йшов до Голгофи. Українська історія повна багатьма визначними постатями. Отож маємо ще один потужний і правдивий приклад для наслідування. Тому і наше щоденне терня видається не таким вже і колючим, бо поза ним – світло зір!
Лаврик Уляна

12 березня до Франкового університету завітала неперсічна постать емиритований архиєпископом - глава Української греко-католицької церкви Блаженніший кардинал Любомир Гузар.

Як і кожна ввічлива людина, розпочав свою розмову наш шановний гість з подяки господарям, себто ректору ЛНУ ім. Івана Франка, за запрошення.
Далі - розпочав цікаву та повчальну розповідь, про те, що завдання саме молодого покоління, в якого «попереду ще десяток років життя», це втілити «програму на майбутнє». І на молодих плечах лежить відповідальність та завдання «тягнули старе покоління до нових тенденції». Проте, не варто забувати, що наші попередники здобули чи мати і нехтувати цим, чи забувати дякувати, за усе, що дали нам, це неввічливо та неправильно.
«Ця зустріч для мене наче іспит, - зізнався Любомир Гузар, - чи то через хвилювання, чи через те, що відповідаю на запитання, які сипляться із зали». А їх було чимало. На один десяток Блаженніший відповів, а ще зо два прихопив із собою. Мудрі думки заполонили серце кожного присутнього. Під час посту багатьох цікавило питання, як саме його потрібно дотримуватися і що ж це таке. Блаженніший виокремив три основні засади. Насамперед, це молитва та милосердя. Постити, на Його думку, не означає «відмовити собі у чоколядці», а наблизити своє серце до Бога, як до Спасителя, до себе, як до людини, і до ближніх, як до своїх братів та сестер. Через молитву встановлюється зв'язок із Богом.
Особлива настанова для студентів: у піст потрібно «краще вчитися». Ця порада викликала шквал аплодисментів. У чому суть милосердя? Не тільки лише у тому, щоб бідному подати милостиню. Милосердя варто проявляти в шануванні ближнього та не забувати творити добро.
Обговорювали активніше залучення молоді до духовно життя. Студенти вважають: «молодь фізично не підготовлена до стояння під час служби». На таку позицію Блаженніший відповів: «можна сісти, а можна і так вигідно сісти, що можна і заснути». На Заході сидіти під час літургії - це звично. Східна церква, навпаки, має дещо суворіші канони щодо цього. Не це найважливіше. Під час молитви, вміння навчитися бути з Богом, коли ми в перебуваємо у церкві, - ось що, справді, важливо.
Не оминули увагою й державних питань. Любомир Гузар: «Влада є від Бога, саме тому вона повинна сповняти Божий закон». Надважливо ставити високі вимоги до влади. Це першочергове завдання сьогодні і дотичною до цієї справи має бути кожна молода особистість.
На завершення зустрічі Блаженніший звернувся з напутнім словом для молоді, побажавши не залишатись осторонь церкви та бути активними в суспільстві. На згадку про візит, почесному гостю подарували книги, яким він дуже зрадів.

"Най мене наглая чорная кава заллє, тільки я місто кохане моє кину»
Юрій Винничук
Чи бачили Ви колись кавові сни? Сни, у яких чуєш шум кавоварок, відчуваєш терпкуватий аромат щойно перемелених зерен і спостерігаєш естетику приготування напою руками справжнього поціновувача мистецтва кавоваріння? Ці сни родом з міста-батька кавовових феєрій – зі Львова. Тут вони стають реальністю.
Ароматна кава вже давно стала невід’ємним символом найромантичнішого міста України. Саме до Львова приїжджають, щоб насолодитись справжньою кавою, а мешканці міста є знаними кавоманами. Кава – найулюбленіший у світі напій, популярний у будь-яку пору року. Горнятко кави заслужено займає місце серед таких символів гостинності, як привітність персоналу і затишна атмосфера готелю, ресторану або кав’ярні. Сьогодні мало хто уявляє собі день без цього ароматного напою, що додає бадьорості. Кава і кав’ярні – символи Львова, його впізнаваний бренд серед туристів різних країн.
Сидіти у Львові в кав'ярні – те саме, що у Відні чи Кракові. У львівських кав'ярнях поєднано все: мистецтво, архітектура, запашна кава та гарні дівчата. Це сприяє зустрічам митців, обговоренню нових творчих, можливо, навіть політичних питань і їхньому вирішенню. Я сказала би так: «Хай у Львові пахне кава, а ці аромати добігають аж до Києва й на його другий берег Дніпра.»
Вважаю, що Львів і кава невід'ємні. Аромат кави у Львові відчувається повсюди, особливо зранку на площі Ринок. А коли виїхати в інше місто, то хтось обов'язково, чуючи, що ти зі Львова, згадає про каву по-львівськи. Проте, думаю, що нашим львівським рестораторам більше потрібно працювати над брендом "кава по-львівськи".
Історія «Кави зі Львова» починається з далекого 1829 року.
У той час у місті Лева відкрилась перша кав’ярня, яка завдячує своїй появі видатній постаті – Юрію Кульчицькому, а саме, його героїчному вчинку, який кардинально змінив подальше життя всієї Європи. Гіркі кавові зерна українець привіз до Львова, де почали готувати з них найунікальніший у світі напій. Саме зі Львова п’янкий аромат кави розлетівся невидимою вуаллю по Європі, заходячи в кожну домівку та душу.
Сьогодні затяті кавомани не дозволяють занепадати ритуалу кавоваріння, я маю на увазі тих, котрі вже вдруге провели у Львові фестиваль кави. Кожен може взяти участь в цьому святі протягом перших тижнів вересня, кожного року. Король і королева цього фестивалю запрошують жителів і гостей міста випити чашечку кави в різних кафе, після чого львів’яни мають можливість обрати найкращий кавовий рецепт.
Є багато романтичних місць у Львові, де любителі можуть випити чашечку кави і помріяти. Ви можете зробити це в "Золотий Дукат» (вул.Підвальна), "Гасова Лампа" і "Вірменка" (Вірменська вул.), "Дім Легенди" на (вул. Староєврейська), "Фреска" (Краківська вулиця) , "На бамбетлі" (площа, Ринок). У цих кафе можна спробувати різні види кави з найекзотичними добавками: з шоколадом, карамеллю, корицею, вишнею, чилі перцем.
Кава у Львові нагадує смак кохання - так гірко, але так приємно. Так як, щодо кави у Львові?:)

«Висадившись на берег, ми відправилися углиб острова. Нас зустріло безліч майже голих людей, дуже струнких і сильних, які йшли зі своїх сіл з палаючими головешками в руках і травою, дим якої вони пили. Інші несли одну велику сигару і при кожній зупинці запалювали її. Потім кожен робив з неї 3-4 затягування, випускаючи дим через ніздрі » (з подорожей Колумба, першого європейця, що привіз тютюн).
На даний час, проблеми куріння приділяється увага, але чи достатня? Та чи ефективні навіть щоденні виховні бесіди у школах, інститутах чи сім’ях? Дивлячись, на сьогоднішню молодь, де кожен п’ятий з цигаркою у руці… З роками до шкідливої звички долучилися чоловіки, жінки, молоді люди, підлітки і навіть діти. Виникла мода на куріння: сигарети, мовляв, додають дівчатам особливу елегантність, а хлопцям мужність. Обов'язково приналежністю теле-і кіногероїв стала сигарета. Курити не можна!!! Здоров’я запорука нашлого успіху. Смішно але дедалі більше покеровуємо себе тим, що так модно бо так роблять всі. Згубна звичка палити дедалі більше оселяється у колах так званої «золотої молоді», яка стала просто речовиною з якої викачуть гроші. Цікаво - чиї гроші? Важко зароблені батьком на шахті чи матері, яка валиться з ніг прийшовши з чергового підробітку. Чи ті гроші, які зароблені руками людини що курить. Після спілкування із курцями Франкового університету і не тільки останню тезу, на жаль, можна викреслити із списку перелічених
На рекламу тютюну і пов'язаного з ним товару виділяються незрівнянно більші гроші, ніж на проведення антитютюнових кампаній. Ставати курцями і вибирати той чи інший бренд змушують зовсім не яскраві й привабливі хитрощі рекламних агентств, які без кінця розповідають про чудовому смаку і неповторною м'якості рекламованих ними сигарет. За результатми опитаних студентів, курять вони все-таки з інших міркувань. Більшість респондентів заявили, що куріння приносить їм однаково сильний психологічний і фізичне задоволення. Як пояснив один з опитаних: «Справа не в смаку. Справа в тому почутті задоволеності, яке ви можете отримати тільки при палінні цигарок ».
Покарання для курців немає, зараз лише ж обмежуються штрафами. Ми ж звернулись до історії. Поширення тютюну зустрічало в країнах сильну протидію. У Туреччині куріння розглядалося як порушення законів Корану, і винуватих садили на кіл. Персидський шах Аббас наказав спалити торговця, який завіз тютюн у військовий табір. Римський папа Урбан VII відлучав від церкви тих, хто палив або нюхав тютюн, а одного разу за куріння сигар ченців живими замурував у стіну.

Що ж зараз спонукає молодь курити? Чому студенти на кожній перерві біжать під стіни університету, щоб викурити цигарку з кавою??? Ось коментар одного з респондентів на цю тему: «Після довгого навчального дня спокійно викурити сигарету - ось все, про що я можу думати». Заспокійливий ефект помірного куріння пояснює, чому люди, які постійно відчувають стрес, курять більше. А для студентів стрес – знайоме слово, особливо в час сесії. Скільки тоді випито кави та скурено цигарок? В п’ять разів більше! Куріння допомагає розслабитися, тому що, як і музика, цей процес має певним ритмом.


Опитані нами курці стверджують, що їм набагато простіше зосередитися, коли відключені всі зовнішні подразники. Паління в буквальному сенсі представляє собою свого роду «димову завісу», яка допомагає не відволікатися. Це пояснює, чому багато людей не можуть думати й писати без сигарети. Вони стверджують, що помірне куріння дозволяє їм сконцентрувати свою увагу. Один з тих, хто брав участь в опитуванні, так пояснив цю ситуацію: «Іноді просто втомлюєшся постійно напружено працювати. Якщо відкинути на спинці стільця і викурити сигарету, набагато свіже потім себе почуваєш. Не думаю, що міг би дозволити собі таке без сигарети. Сигарети - це просто привід ».
Вчені стверджують, що молодим курцям (до 18 років) набагато важче розпрощатися із сигаретою до кінця життя. Молоді студенти впевнені, що кинути курити легко. Але далеко не всім вдається позбутися від нікотинової залежності.
Так чому ж все-таки продають сигарети в кіосках? Та тому, що, на жаль, категоричним заборонам не завжди вплинеш на завзятого курця. Всякого роду саморобки, сурогати куди шкідливіші, ніж тютюн, приготований у фабричних умовах. Просто заборонити людям палити, напевно, ще неможливо, а ось переконати кинути палити можна. Можна застерегти, можна вберегти кошти, можна змусити задуматись.
В середньому студент університету викурює пачку цигарок на тиждень (серед дівчат) та приблизно дві (серед хлопців) – Davidoff (приблизна ціна 12.50), West (10.00), Style (9.00), Kent (12.00), Chesterfield (12.00), L&M (7.00), Winston (9.00), Marlboro (10.00). Розмаїття назв, на жаль, не тішить навіть слуху… А ціни тим більше, в вони коливаються від 9 до 14 гривень. Ми вирішили підрахувати - скільки коштів можна зекономити на тютюнопалінні і що можна придбати взамін? Витрата становить приблизно 24 гривень на тиждень, це приблизно 96 гривень в місяць, і 1152 гривень в рік, а ще додаткові витрати на запальничку чи сірники. Тобто – 1200 гривень, як мінімум!Для студента, це гроші. Дівчата могли б витратити їх на одяг, косметику, салони краси, або ж придбати цікаву літературу чи техніку. Те саме стосується і представників сильнішої половини. А саме - 48 помад, 16 туш, 6 суконь ,48 підводок для очей, 24 краватки, 120 шкарпеток, 23 чехли на телефон.
Зрозумівши всю шкоду та невигоду цієї звички, подумаймо, як же кинути палити. Спосіб поступової відмови від куріння представляється малоперспективним. З нього можна почати, якщо ви палите дуже багато (пачку і більш в день). По-справжньому кинути палити ви зможете, тільки якщо зберете свою волю в кулак і в один прекрасний день відмовитеся від сигарет раз і назавжди.
Радійте тому, що ви не курите! Не забувайте: ви економите цим купу грошей. Користуйтеся ними як нагородним фондом для себе. Протягом перших тижнів їжте, скільки хочете, але нехай це буде здорова їжа. Відчуваючи напругу і неспокій (результати подолання звикання), ви захочете зайвий раз перекусити і можете набрати декілька зайвих кілограмів. Пам'ятайте, що найважчі - перші чотири тижні.
Зараз стає все більш модно дотримуватись здорового способу життя? То якщо ж молода особа бажає бути дійсно модною, то чи не варто задуматись, що краще?
Курити чи не курити? Кожен вибере для себе сам. Ми всі свідомі громадяни.

Світлана Куропій
Уляна Лаврик

Фігас: Це Різдвяне диво вже трапилось дві тисячі років тому.
Тарас. Для нас Різдво це маленьке диво і кожного разу є щось нове
Вед. Ви бачите історично так склалося що частина людей святкує Різдво 25 грудня а частина 7 січня. Власне за яких обставин виникли ці дати святкування коли їх визнали канонічними.
Тарас. На сам початок треба почати з того що ми святкуємо Різдво не 7 січня а 25 грудня Ми святкуємо за Юліанським календарем який від Григоріанського відстає на днів 13 днів ХХІ ст.. так що західні християни і ми святкуємо 25 грудня але за різними календарями.
Дмит. Хочу погодитись з п. Тарасом що усі церкви чи то католицька чи православна у своїх книгах на час Різдва мають дату 25 грудня. Чому ця дата була прийнята оскільки 25 грудня ніхто точно не знає коли народився Спаситель Ісус Христос але в час коли християнство запроваджувалося у Римській імперії 25 грудня було часом коли почиталася пам'ять бога Сонця і це було велике всенародне святкування християни в цей час відзначали пам'ять народження Спасителя Ісуса Христа. І тому ці дві дати немовби наклалися і оскільки це свято має велику символіку адже 21 22 часло день який має найбільшу ніч і відповідно день після 22 числа день стає все більшим і більшим світло перемагає немовби темряву. Тому ця символіка є немовби співзвучна із подією Різдва коли ми чикаємо на прихід Ісуса який приносить світло для нас які ми є у темряві. Звідки пішли ці різноманітності у святкуванні Різдва. Найперше варто сказати про два календаря. Перший це Юліанський другий – Григорянський. Юліанськийкалендар запроваджений був у 46 році до н. е. Юлійом Цезарем. Цей календар використовувався по всій Римській імперії Вже у 16 ст. календар давав серйозні похибки тобто Юліанський календар він є добрий календар але скажімо він дає похибки відносно астрономічного календаря кожного 128 років. Тобто пройшов період 128 років і потрібно додавати 1 день до астрономічного року і тому папа Григорій 13 у 1582 році зробив реформу календаря вкоротивши його на 10 днів і тому в цей час мало бути 5 жовтня, а в католицьких країнах запровадилось 15 жовтня 1582 І на сьогодні як сказав п. Тарас різниця між Юліанським і Григорянським становить 13 днів і тому ті християни які використовують у своїй літургії традиціїГригорянським календар відзначають Різдво 25 грудня а ті які використовують Юліанським святкують 7 січня.
Вед. Чи справді у 2101році буде зміщення календарів на 1 день і що це означатиме якщо станеться так?
Дмит. Насправді ця похибка юліанського календаря буде лише зміщуватися. Звичайно Григорянський календар не є скажімо так непомильним. Але його похибка буде відчута лише після 3300 року тобто набагато більше. Похибка Юліанського календаря як я казав буде кожних 128 років і тому у 2100 році Різдво згідно Юліанського календаря має святкуватися не 7-го січня а 8-го січня. І я так підозрюю в цей час буде певний розкол можливо певні християни захочуть перейти на 8 січня а певні захочуть залишити 7-ме січня.
Вед. Бачите деякі історики переконують що сама дата святкування Різдва прийнята з деякою умовністю так як вже сказав п. роман у чому її суть можливо ви доповните п. Тарасе.
Таросьо. Ну я б це хотів додати що східні християни, християни які жили на сході імперії святкували не Різдво а святкували Богоявлення, яке припадало на 6-те січня сьогодні за новим стилем це 19-те січня. І власне вже в часи святителя Івана Золотоустого, який був архієпископом Константинопольським було прийнято святкування Різдва у Константинополі 25 грудня а свято Богоявлення було відокремлене від Різдва. І варто зазначити що сьогодні Вірменська апостольська церква святкує сьогодні Богоявлення і Різдво в один день 6 січня за Юліанським календарем. Тобто за Григорянським це 19те січня коли ми святкуємо Богоявлення Йордан яке відоме більше у нашій традиції
Дмит. Я хотів сказати також вертаючись до цих двох дат 25 грудня у нас на
західній Україні прийнято називати польським Різдвом а 7-ме січня українським Різдвом. Насправді 25 грудня не означає бути православним і святкувати лише 7-го січня. Більшість православних церков святкує Різдво з 25 грудня. Пан Тарас навчався на заході у Франції і він будучи православним також святкував із римо католиками Різдво. Варто зазначити що реформа була проведена багатьма православними церквами. А це саме: Константинопольський патріархат, майже всі православні цекрви Європи, Америки і т.д. тобто є лише деякі цекрки які не прийняли новий календар Григорянський це є:Російська православна церква, Сербський патріархат також…
Тарас …Грузинська церква і Єрусалимський патріархат.
Вед. Чому так багато?
Тарасьо Ну Грузинська церква так само як і московський патріархат не прийняли нового календаря Це знову ж таки тут є проблема тому що у православній церкві реформа календаря була здійснена на початку ХХ-го ст.. у 1923 році і реформою календаря зайнявся сербський вчений, професор Милотип Миланкович, який власне розробив Новоюліанський календар за яким навідмінно від Григорянського календаря виключається не 3 доби за 400 років а 7 діб за 900років. Внаслідок чого помилка на одну добу накопичується раз в 3тис.500років. І професор Меланкович був автором праць «Небесна механіка», «Історія астрономії» та ін.. і власне за іронією долі саме Сербський патріархат не його реформи а всі інші церкви Європи прийняли і по правилу святкують всі нерухомі свята за Новоюліанським календарем який практично на сьогднішній день від Григорянського не відрізняється нічим лише тим що похибка за Григорянським наступає кожні 400 років або, що 128 років від старого Юліанського календаря відхиляється а за Новоюліанським це стається раз за 900 років стається ця похибка.
Вед. Наскільки активно сьогодні в Україні обговорюють створення такого нового календаря серед священнослужителів.
Тарасьо. В Україні є важлива проблема тому що варто зазначити про подіїіздва 1582 року у Львові сталося так що власне польська держава не прийняла одразу нового календаря а Україна в той час входила до складу Речі Посполитої лише майже через рік у 1583 році польський король Степан Баторій постановив запровадити новий календар і власне над українською православною спільнотою Львова оскільки це діялося ще до прийняття Берестейської унії було вчинено насильство напередодні Різдва 24 грудня 1582 року за старим календарем. І влада міста постановила замкнути всі православні пости Львова і таким чином і печатки на двері поставив римо католицький біскуп Войтих Суликовський. Ну а ви знаєте, що немає гіршої образи як наруга над християнськими переконаннями. І власне після того почалася підготовка до збройного повстання за свої права. І власне після того польський король Степан Баторій мусів видавати свої розпорядження де забезпечував українцям святкувати свої свята відповідно до давнього календаря. І тому Україна залишилася попри реформу календаря. Бо мали місце таке насильство і українці вирішили, що це є як частина їхньої самадитинстфікаці дотримання старого календаря. І коли навіть була підписана Берестейська унія і коли вже львівська єпархія у 1700 році прийняла унію питання календаря навіть не обговорювалось навіть більше у 1723 році ми вже згадували про цю подію православні церкви вирішили прийняти Новоюліанський календар, який посуті не відрізняється від Григорянського і уряд запропонував Польщі теж прийняти цю поправку і запровадити новий стиль щоби усі громадяни Речі Посполитої святкували Різдво в один день. Греко-католицька єрархія одразу відкинула цб пропозицію запевняючи що це є частина українських традицій і проблема календаря навіть не підіймалася в середовищі греко-католицької церкви.
Ромко. Так це правда оскільки існувала велика небезпека латинізації оскільки в Західній Україні в польській державі латинський обряд вважався чимось вищим ніж східний обряд і тому якщо би багато християн перейшли на новий календар була б велика небезпека що багато християн моглиб з латинізуватися і перейти в лоно римо-католицької церкви. Тому провідники церкви вважали дещо триматися Григорянського календаря і так робити наголос на своїй традиції на своїй власній ідентичності. Хоча варто сказати, що проблема календаря не має свого власного догматичного характеру. Це просто календарне питаня яке стосується відліку часу років, тому чому постала така проблема ну постають проблеми у всіх церквах які не мажуть знайти спільної мови. Питання Григорянського календаря було введено в церкву в 16 ст. Тобто після великого розколу в 11 ст. і тому християни в такий час як і східні так і західні ввідійшли один від одного. Тому навіть якщо і була така ініціатива можливо вона і правильна з хронологічної точки зору з математичної астрономічної точки зору. Було правильно введення одного календаря але оскільки християни не мали довіри один до одного оскільки вони перестали творити щось спільне дуже часто замикалися в собі тому будь яка ініціатива сприймалися як напад на якусь церкву як ворожнечу тому навіть найкращі тоді наміри могли перетворюватися на скажімо несприйняття і ворожнечу.
Вед. П. Романе а сьогодні християни довіряють один одному?
Ром. Сьогодні християни вже набагато більше довіряють один одному. Сьогодні вони намагаються створити спільні проекти сьогодні скажімо в плані економічному коли християни заангажовані вони стараються працювати на користь церкви, свідченням цього скажімо є наш інститут економічних студій які є в стінах греко католицького університету. В його стінах працюють як і греко католики так і православні. Скажімо я є греко-католицьким священником, а п. Тарас Дмитрик є православним. На нашій програмі навчаються студенти які також належать до різних конфесій. І ця програма яка в нас існує магістерська програми економічних наук дає добрі основи Богослов’я. І коли ми його вивчаємо, ми бачимо, що набагато більше нас об’єднає ніж нас розділяє. Що Господь наш єдиний Спаситель, і тому спільна парця спільна праг задума над нашими основними праг матами віри завжди буде вест нас не до розколів а до об’єднання і до єдності.
Тар. Я б ще хотів додати що проблема довіри християн стояла одразу після цієї реформи. У Західній Європі новий стиль був прийнятий лише в Німеччині, Данії, Голландії новий календар прийняли лише у 1700 році. Англія у 1752 році. Швеція у 1753 році. І до речі сьогодні в деяких регіонах Швеції і Великобританії Новий рік святкують 14 січня за Юліанським календарем. Тобто бачите багато років тому вони прийняли новий календар але свої такі побутові традиції вони зберігають до сьогодні. Сьогодні ми бачимо, те що багато роботи стоїть перед Богословами, вченими щоби ми спільно могли підійти до якогось знаменника. Відверто дискутуючи, відверто обговорюючи ті питання які стоять перед нами.
Вед. Причому на міжнародному рівні. Кажуть що не є виключинням того що ми будем святкувати Різдво 25 грудня. На ваше переконання коли це може бути. Чи справді тоді коди Україна увійде у Євро Союз.

Ром. Найперше нам потрібно молитися. Молитися за єдність. Як вона прийде і коли ми точно не знаємо. Це є справа не тільки наша це є справа Божа. Наступне коли ми будемо святкувати Різдво, тоді коли навчимось довіряти один одному. Коли ми християни не будемо дивитися один на одного як супротивники, вороги а як брати і сестри у Хресті. Тоді ті питання календаря стануть другорядними а не першорядними бо вони насправді не є такими важливими. Але варто у нашій країні не поспішати. Имайже всі визнають що Григорянський календар чи Новоюліанський є більш правдивий Юліанський. Потрібно пристосуватися до астрономічних показників як ми маємо. Однак дивлячись на ситуацію в Україні коли певна церква перейде на новий календар буде небезпека розколу будуть завжди такі християни чи церкви які не захочуть перейти і тому в такій ситуації коли і так є багато розколів введення нового календаря може спричинити певну дисгармонію в тих стосунках які ми зараз маємо в країні. Тому зараз вважливо задати плацдарм чере нашу молитву наше слово коли введення нового календаря буде справою звичайною на яку всі давно чекали.
Вед А ви Тарас поділяєте думку?
Тарас. Я хочу сказати що ми маємо сьогодні позитивний приклад деяких помісних православних церквов. Наприклад, наші сусіди автокефальна прослана цепква в Польщі святкує Різдво за двома календарями одночасно. Наприклад маємо приклад Кафедральний собор Марії Магдалини у Варшаві при цьому соборі діють дві парафії ново стильна і старостильна. Тобто верхній ярос катедри святкує за новим стилем а нижні православні за старим. Це пов’язано з тим що в Польщі православні є в меншості а більша частина парафіян святкує за новим стилем. Це пов’язано з тим , що люди мають відпустки діти мають канікули у той час і впереміжку з тим одночасно у Переміжкуновосанчівській єпархії і Люблінсько холмській святкують за старим стилем. У Варшавській єпархії діють два стилі одночасно два календарі. В Роцлавощенській єпархії там діє два календарі. Томи бачимо приклад що в лоні однієї єпархії уживаються дві традиції які одна одній абсолютно не заважають.
Вед. Ви бачите сьогодні часто трапляється те, що самі українці святкують Різдво двічі і 25 грудня і 7-го січня. Причина тому змішані сім»і так до прикладу одні римо католики до прикладу інші православні чи греко католики. Наскільки це виправдано, що про це говорить церква?
Тар. Я хочу сказати що це питання відіймалося ще одразу після запровадження нового календаря. І один із полемістів православних полемістів Герасим Смотрицький він писав проти запровадження календаря і наводив такий приклад, що ось вам чоловік та жінка сам Бог навів першому наказувати а другому слухатися і ось тепер цей новий календар заліз туди де собі побралися православний та католик бо коли одному з них буває після пістя а іншому запусти одному страсті Христові а іншому веселощі. Так сама перші свята рокові привикли святкувати з дітками та радощами від чого одному буває маркотно а іншому не мило. Одже ця проблема стояла ще у 16 ст. І вона на жаль не подолена до сьогодні тому перед нами стоїть ота важка дискусія, бо старше покоління воно прив’язане до старого календаря як до нашої суто української традиції. І от коли ставлять питання про те, чи новий стиль запроваджувати чи не запроваджувати я відповідаю завжди так як скажімо святкує Вселенський патріарх там вже запроваджений давно є новоюліанський календар. Тобто ми мусимо розглянути це питання не з точки зору догматичної чи релігійної а це є проблема отець Роман вже говорив астрономічна і до певної міри політична.
Ведуча: Панове, чи складалися у вас життєві обставини таким чином, що ви зустрічали Різдво за межами України? Знаю, що отець Тарас навчався у Франції. Чим французьке Різдво унікальне?
Дмитрик: Ну у Франції Різдво це сімейне свято так само як в Україні збирається вся родина за столом. Звичайно, різдвяний стіл відрізняється від нашого оскільки французу саме Різдво починають святкувати вже з вечора. Тобто для них це не є пісна вечеря як у нас а у них в цей Різдвяний вечір на столах вже можна побачити фуагра- це такий спеціальний паштет із печінки качок чи гусей або індичка чи інші такі страви. Таким чином родина в цей вечір збирається за святковим столом після чого йдуть на Різдвяну месу. На жаль різдвяні традиції у Франції вже трошки девальвувалися. Дуже часто можна побачити що навіть традиції різдвяних колядок сьогодні занепали Дуже часто можна почути по радіо трансляції колядки «Діль віва» чи «Сен мі дусин мі», які фактично є перекладами англійської чи німецької колядки Шкільна.
Ведуча: Все ж колядують?!
Дмитрик: Я б не сказав що самі французи колядують вони чують колядки по телебаченні чи радіо але така традиція як у нас що діти ходять колядувати вона вже зникла. Мені далося бачити різдвяні традиції не так французів скільки під час навчання в Франції я відвідав Румунську парафію тоя бачив як святкують румуни за новим стилем. Але хочу сказати що румуни у тій парафії де я був парафіянином у продовж трьох років то їхні різдвяні традиції дуже дуже близькі до наших. Навіть страви схожі до наших, таким чином це очевидно пов’язане з тим що румуни і словяни жили поруч протягом багатьох століть. Навіть церковно словянська мова була Богослужною мовою у румунській церкві до 16ст. І тому наші традиції є дуже схожими. І тому Західна традиція вона дуже тісно переплітається зі східними оскільки у Західній Європій кордони це поняття дуже розмите. Ці традиції дуже переплітаються і очевидно через певний час зявиться щось нове.
Вед. А ви, п. Романе а ви мали можливість зустрічати різдво за межами України?
Ромко.. Так я два роки навчався у Римі однак жив я у українському колегії. Українці в Римі святкують свято Різдва за новим календарем. Усі свята за новим календарем. І Для мене спочатку було таке питання як я сприйму це свято. Як я сприйму ці всі поді оскільки ми жили в колегії ми повністю були прив’язані до літургійних свят за новим календарем. Але черпаючи зі свого досвіду тепер бачу що нічого не помінялося нічого трагічного не сталося. Ми святкували Різдво із цілим світом і це було знаково. Була звичайно проблема для деяких українців які хотіли 7-го січня святкувати Різдво оскільки на різдвяні свята усі італільці мали відпустки а на 7-ме січня вже свят не було тому деякі українці які були прив’язані до своїх традицій. Вони не святкували Різдво у25-го грудня а 7го січня але тоді у них Різдво було так скажемо половинчасте. Але варто сказати, що святкування за новим стилем немає ніякої небезпеки і воно вдійсності відповідає більше духову астрономічного року.
Вед. Італійці мабуть більше колядують ніж французи співоча нація так?
Ром. Скажімо по Римі важко кудись дібратися транспортом. Він їде три години з 6ї до 9 –ї зранку і так у вечері. Всі магазини весь транспорт стоїть люди святкують. Чого скажмо і нам бракує у відзначенні якигось великих свято. У нас люди ідуть у супермаркети щось шукають. Замість того щоби побути вдома. В італійців збереглася ця дуже добра традиція всі їдуть до своїх батьків єднаються у родині і мають також Свят вечір. Також добра традиція що вони йдуть на вечірнє Богослужіння до церков слухають проповідь Папи Римського. Це надзвичайно для них важливо. Ну і співають різдвяні пісні хоча мені здається у нас набагато більше розвинена ця практика колядування.
Вед. А тепер трошки про Галицьке Різдво. Воно унікальне. Так сюди з’їжджаються багато гостей багато туристів. Львів відкритий для світу. Що нам потрібно ще зробити щоб тут у Львові повсюду лунали колядки. Щоб Львів був дійсно відкритий для світу щоб був привабливий іншим.
Ром. Найперше не слід перетворювати Різдво в якусь комерційну подію дуже часто скажімо Різдво а накупив багато подарунків і свято перетворюється на комерційний проект. Дуже важливо не загубити той дух Різдва. Потрібно зрозуміти, що Різдво це велика таємниця «тайна». Чому ми називаємо тайна? Це не означає що воно було скрите, що Христос прийшов і заховався від людей. Тайна означає, що ми не можемо збагнути розумом як так Предвічний Бог безсмертний зявився смертним маленькою людиною Як таке таїнство може статися? Лише беручи участ у літургії читаючи духовну літературу. Ми зможемо відкрити справжнє значенні Різдва. І тоді відповідно ми налаштуємось можна так сказати хвилю відповідно як скрипка налаштовується на відповідний тон. Так само і людина у час Різдяного посту налаштовує себе щоби підібрати відповідну гармонію і бути на відповідному хреста що приходить у вигляді маленької дитини. І коли ми переживемо цю зустріч із Богом що став для нас маленькою дитинкою тоді ми самі захочемо колядувати тоді ми самі захочемо ділитися тією радістю. І тому коли ми матимемо це добре переживання ми захочимо ділитися цією доброю новиною зі всіма . Чи це через колядки, чи це через відвідани родин.
Вед. А чи приймали ви пане Тарасе колег з за кордону чи зі східної України українців?
Тарасьо. Мені знаєте пощастило я вчився у Харкові і тому така друга екстрена продовжив своє навчання у Стразбурзі у Франції. Тому маю дуже багато знайомих як зі Східної України так і з Західної Європи тому мені пощастимо приймати і з заходу із сходу. І власне коли коли ми святкуємо Різдво повинні пам’ятати як вже сказав отець Роман що Христос прийшов у світ для того щоб дати нам нагоду повеселитися тобто ми повинні пам’ятати для чого прийшов Христос. І дуже добре відображає цю мету Євангліє від Матвія І глава. Спершу може здатися, що там такого цікавого в тому родоводі Аврам породив Ісаака, Ісаак породив Якова, а власне у тому родоводі вся історія спасіння. До кого прийшов Спаситель, для чого прийшов. І якщо ми уважно простежимо як відбувалися події за кожним з цих ім’ям то ми зрозуміємо , що Бог зійшов до таких грішних таких зіпсутих людей і він втілився задля нашого спасіння. І тому коли ми святкуємо і прославляємо новонародженого Христа у наших Колядках ми повинні пам»ятати про цю милість яку для нас створив Господь коли втілився і прийшов на землю і вся його подальша місія впродовж його33-нього служіння задля нас. Тоді ми лише зможимо гідно відсвяткувати Різдво і всі інші свята які нам пропонує церква власне для того щоб ми змогли духовно збагатитися і зростати щоби прийняти Христа у свою душу.
Ром. Традиції звичайно є дуже важливими і обряди але якщо за цими традиціями не буде духу якщо це буде звичайне зібрання ввечері родини а не буде духу Різдва. Тоді ці традиції, обряди вони будуть мертвими. Важливо нам у нашому життя прагнути зустріти живого Бога, який тоді нашу зустріч буде перемінювати, буде давати той дух Різдва веселий, радісний, який приносить спасіння.
Вед. Як минає Різдво у родині священика?
Ром. Минає традиційно кожного року до батьків їду в гості. Де звичайно є гостина. Вже багато років ввечері йдемо до церкви молимося і беремо з відти Вифлиємський вогон. Це свого роду символічне поєднання. Що ми беремо цей вогник який свого роду Ісус Христос запалив. Це світло, яке прийшло із Вифлиєму ми тепер маємо можливість отримати його тут в Україні. І це гарний духовний символ. Також гарною традицією є ділення проскорки. Просфора це такий хліб ми його ламаємо ділимо і кожен учасник із нашої родини наших друзів їсть ми їмо один хліб. Це робить нас якоюсь спільнотою. Також дуже добрі відвідани родини, спільні трапези, спільні трапези любив навіть Ісус Христос. Коли ішов навіть не лише скажімо до своєї родини а навіть до найбідніших, до маргіналів до грішників домитарів, служниці біля нього були. Христос нікого не полишає. Тому нам важливо наш час розділяти із нашими близькими і дуже важливо навіть якщо хтось сам перебуває самотній запросити до нашого столу. Щоби побільшити цей дух Різдва у наших родинах.
Вед. Пане тарасе як святкують Різдво у вашій родині?
Тарасьо У моїй родині Східна Галицька львівська оскільки моя мама походить із села Лисиничу що біля Львова вже там на межі Бойківщини і Лемківщини звідки була депортована родина мого тата. От і ці дві традиції поєдналися у нашій родині. І я собі пригадую моє дитинство коли ми вечеряли спочатку вдома потім йшли на вечерю до одного діда з бабою другого діда з бабою там і там. Пригадую як мій дід тримав завжди металевий рубель, то була плата за колядку нам з братом за те, що ми йому колядували. Ті всі традиції з дитинства ми стараємося зберігати у нашій родині от власне ділення хлібом нам нагадування того що Христос прийшов в світ в м. Вифлеємі, що в перекладі з єврейської означає дім хліба. Що власне тим хлібом є сам Христос який навчав «Я є хліб життя». І наші різдвяні традиції вони постійно перегукуються із християнськими традиціями. Хочу зазначити що і отець Роман щойно про те сказав що і зявляються нові традиції. До церкви на різдвяну всенічну і беремо звідти Вифлиємський вогонь і запалюємо свічку на святу вечерю. Це є якийсь новий штрих до різдвяної традиції якої ми не знали. Вона зявилася буквально декілька років тому коли зявилися такі технічні засоби, що можна було цей вогонь доставити з Вифлеєму в Україну і потім його роздавати по церквах. Християнська суть отого свята що Христос є тим світлом тим хлібом, який нас насичує який нам світить це все сприяє тому духовному зростанню якого нам треба.
Ром. Для мене також особливим переживанням участь у Богослуження напередодні Різдва це є вечірня з літургії Василія Великого. Адже ця літургія є особливою бо поєднана із літургією Божою але вона є особливою, бо під час цієї літургії є багато читань зі Старого Завіту. Коли читаєш різних пропоків які жили сотні років до Ісуса Христа які розказали про Його прихід. То напередодні Різдва коли ти чуєш ці тести ти особливо наповнюєшся духом Благоловіння перед цією тайною, яку реалізував у собі Ісус Христос Син Божий і тому на жаль напередодні Різдва всі заклопотані приготування до Свят вечора і дуже мало людей приходить на це дуже гарне і дуже старовинне Богослужіння але можливо хтось із радіослухачів…
Вед. Це вечурня?
Ром. Ця вечірня називається із службою Василія Великого. Але ця вечірня переважно служиття в день зранку. Тобтопо різних церквах вона служиття по різному але зранку бо у вечір напевно щеб менше людей прийшло. Тобто заохочую радіослухачів піти і побувати на такому Богослужінню. Воно можливо трохи довше 2год 3 год взалежності чи є хор чи не має. Але воно надзвичайно цікаве і надзвичайно старовинне у своїх обрядах і в своїх піснях.
Тарас. Хочу сказати, що на вечерю Богоявлення люди більше йдуть на вечірню, бо освячується перша вода. А от дійсно на Різдво цю літургію із літургії Василія Великого ми на жаль занедбуємо. Бувають такі випадки коли Навечеря припадає на неділю чи суботу то звичайно буває більше людей на цій літургії. Ми повинні пам’ятати свій обов’язок також бути на всіх Великих Богослужіннях в таких Великих свят. І хотілося б щоби ми наверталися до тієї думки, що основним моментом Різдвяних свят чи інших двонадесятих бути присутнім на Святковій літургії. Бо це є основний момент свята а не ті наші народні традиції які ми намагаємося знати і намагаємося підтримувати але основний момент нашого святкування це бути присутнім в церкві на цей Великий день.
Вед. Панове готуючись сьогодні до передачі почитала таку тезу, що декотрі релігії знавці кажуть що святкування Різдва у січні колись допомагало українцям вберегти свою таку національну ідентичність. Ось це було колись чи на часі ця теза сьогодні?
Ром. Як на мене ця теза не має вже такої своєї ваги, актуальності оскільки помінялися політичні системи, технологічний проце набрав вже свого накого розвитку в наш час. І тому скажімо ідентичність визначається не скажімо календарем, ну бо повинна визначатися чимось глибшим. Моїм поєднанням внутрішнього переконання. Обряди це думе добре мати їх чи плекати але обряди не повинні бути самоціллю. Навіть Христос критикував фарисеїв що вони зробили обряд як самоціль. Календар не є чимось таким догматичним не є основою церкви якою ніколи не можна змінювати. Календар як якісь інші основи можна міняти. вАжливо більше любити Бога. Традицію також треба пільнувати слідкувати за нею але любити іставити Бога на перше місце. І тоді традиції можна сказати вони будуть пристосовуватися до потреб сьогоднішнього часу. І я думаю дану проблему слід поміняти і можливо якщо Бог дасть нам час ми станемо свідками цієї календарної преміни але нам потрібно вміти простягнути один одному руку без того що в іншій ми тримаємо камінь.
Вед. Пане Тарасе
Тарас. Я б хотів додати що українська православна громада Львова після цієї проблеми з календарем отримала дуже багато переваг. Тому що до цього питання громада українська Львова вона була обмежена у правах лише тоді коли вчинила спротив над їхнім сумлінням, над правом святкувати свята за давнім календарем. Як наслідок громада отримала затверджений статут Львівського ставропігійного братства . братство отримало право заснувати школу, шпиталь, друкарню. І українська громада Львова отримала такі ж права які мали тодішні національно релігійні громади Львова , як польська католицька громада, чи вірменська громада. Це було передумовою, що українці львова почали творити українську політичну націю. Це була перша громадська суспільна організація - Львівське ставропігійське братство. За таким зразком формувалися громади і в інших містах. Вони дбали про шкільництво, про духовний розвиток, про друкарні і т.д. тому на сьогодні ми повинні зробити висновки, щодо нашого історичного минулого, оскільки «історія – вчителька життя». Тому ми повинні зробити висновки і пам’ятати, що потрібно також йти вперед, бо дійсно змінились сходні політичні обставини, змінилася ситуація і перед нами постало питання у тому, щоби із астрономічних чи політичних питань не перетворювати їх на релігійно догматичні.
ВЕДУЧА: Користуючись надою прошу вас заколядувати улюбленої різдвяної колядки.
Колядка «Возвеселітесь всі купно нині»
Ведуча: І на завершення програми «Барви історії» - ваші побажання з нагоди прийдешніх свят.
Дмитрик: Оскільки темою нашої сьогоднішньої бесіди був календар , я хотів би нагадати, що в нас на сайті Інституту екуменічних студій розміщений екуменічних календар. Його призначення щоденного нагадувати кожному із нас, як свято ми святкуємо , там же розміщені тропарі свят. Хочу сказати, що я брав участь у розробці франкомовної частини календаря, частково. основним натхненником його був отець Роман Фігас. Хочу нагадати, що в нашому Інституті навчаються студенти різних конфесій. Інститут відкритий для всіх. Наш Інститут пропонує магістерську програму екуменічних наук за спеціалізація ми «журналістика», християнська етика, медико-психологічний та соціальний супровід для осіб з особливими потребами. І навчаючись в нашому університеті, в нашому інституті – кожен студент має змогу реалізувати себе, знайти відповіді на свої екзистенцій ні питання, зцілювати конфлікти, які ділять людство і підготувати, звичайно, собі нову спеціалізацію. Тому я бажаю всім нашим студентам у новому році сили, натхнення і всього найкращого. Щоб вони, здобувши ґрунтовну освіту змогли її реалізувати і працювати на добро.
Ведуча: Отче Романе, ваші побажання.
Фігас: дякую за запрошення, що ми змогли прийти у студію, поділитись своїми думками. Різдво об’єднує всіх нас незалежно від національності, коли ми його святкуємо. Важливо святкувати Різдво і, важливо переймати радісний дух Різдва. Христос приходить не для того, щоб нам якісь обов’язки дати, а для того, щоб принести нам радість, щирість, щастя, дати нову надію. Стараймося брати участь у тій радості, стараймося духовно збагатити себе від святкування цього празника. Тому також закликаю радіослухачів колядувати, а особливо вивчати нові колядки, які ми не знаємо, вивчати нові-старі колядки. Пройшовшись вулицею можна почути дві-три колядки, які кожен знає. На жаль колядувати більше релігійних пісень ми не спроможні. Є дуже багато різноманітних мелодій, які потрібно вивчати. Заохочую вас – співайте , радійте і нехай ця радість дійсно переповнює наші серця і нашу громаду.

В перший день весни дзеркальна зала Франкового університету радо вітала у своїх стінах майстра спорту з шахів, гросмейстера, випускника факультету іноземних мов відділення німецької філології Львівського національного університету Олега Михайловича Романишина. Тепла зустріч розпочалася спогадами зі студентського життя. Олег Михайлович повідав про нелегкі часи, коли одночасно потрібного було поєднувати і навчання і шахматні турніри.
Скажу одне один чувака заснув Ми ж з колегою нарахували у сплячого 8 підборотків))))
Тому молодий та ще недосвідчений парубок вирішив взяти академічну відпустку. Через рік стіни університету зустрічали вже психологічно мудрішого та сильнішого майстра спорту СРСР.
Далі розмова плавно повелася про творчі досягнення, колег, суперників та, звичайно, курйозні випадки. Наприклад, часто турніри відбуваються між шахматистами різних релігій. Їхні віросповідання забороняють їм з вечора п»ятниці до недільного ранку виконувати будь-яку фізичну роботу, що часто викликало конфлікти та суперечки. Також гість згадав про видатних чемпіонів світу повідав про їхнє життя. А на завершення люб’язно погодився провести шаховий турнір між шахістами Франкового університету та охочими поборотись з Олегом Романишиним.
Світлана Куропій
Уляна Лаврик

В п‘ятницю 21 жовтня о 10год. на факультеті журналістики відбулася конференція на тему: «Нові погляди на медіа: історія, теорія та практика». Головуючий - Степан Кость, завідувач кафедри української преси. Секретар - Тетяна Бурдега. На жаль, на конференції не всі були присутні через економічний фактор.
Першою виступила Людмила Мар’ївна із Санки-Петербургу із своєю доповіддю на тему «Культурологічні аспекти сучасної журналістики: дискусійний ракурс». Дуже цікаво було послухати, як доповідач ділився досвідом. Зокрема вона зазначила: «Сьогодні, соціокультурні дисципліни культурології 50-х р. ХХІ ст. охоплює різні напрями, різні аспекти вивчення культури серед котрих є битія і небитія». ЇЇ доповідь викликала чимало запитань. Керманич конференції запитав: «Що таке народна культура?» На що Людмила Мар’ївна відповіла, що кожна культура повинна зберігати свої традиції . Політики немає в творенні культури. Тут, Олег Романчук не погодився, і, зауважив, що політика є в культурі і вона дбає про неї, як про «загорнуту цукерочку» Після довгих дискусій можна зробити висновок, що задача журналістів не тільки в трансляції цінностей. Вона може змінювати погляди суспільства, підвищувати рівень культури.
Далі своїми поглядами на тему: «Роль науково-популярної літератури у пропаганді знань» ділився вже вище згаданий Олег Романчук. Він висунув твердження. Що в державі відбувається дебілізація суспільства. Втратимо молодь – втратимо державу. Українське суспільство виявилось не готовим до інформаційної агресії. Кіно і телебачення - збіднюють внутрішній світ людини. Вирішення цьому – поміняти кардинально владу. Також Олег Романчук зазначив: «Якщо іскра є Божа, то не потрібно п’ять років мордувати дітей і пробувати навчити їх писати. Для цього достатньо і 10 місяців».
Опісля доповідав Ігор Пославський на тему: «Основні етапи протидії українського бізнесу. Роль і позиція ЗМІ» Розглядалися питання про свавілля окремих контролюючих органів по завершенні правлінні Кучми, політико-карні закони, рейденство і його типи. Було виділено три типи ЗМІ: ті, які освічують певну проблему по-мінімуму (Перший канал, газета «Високий замок»), ті, які сприяють тому щоби відбулася зміна власності («1+1», УНІАН) і ті ЗМІ, які дбають про свій імідж і свій авторитет. Всі погодились на тому, що такими кроками в Європу ми не зайдемо.
Далі виступала Симанець Олена. Розповіла про екологію розуму, мислення і почуттів. Зробила висновок, що це у журналістів повинна бути проблема №1.
Завершив конференцію Лубкович Ігор – заступник декана із навчальної роботи, доцент, кандидат філологічних наук. Він поставив питання:»Про що писати?». Зазначив, що суспільству мало лише повідомлення про подію, його цікавить не тільки те, що трапилось, але і як трапилось, погляди журналіста. Розглядалась також і двобічна аргументація. Стало ясно, що аргументи «проти» менш ефективні ніж аргументи «за». Ігор Лубкович сказав: «Що четверта влада так само непрофесійна, як і три інші. А держава – це коли працюють всі чотири влади»
Отже, у наших руках завдання збудувати а не зруйнувати. Для себе я вже зробила висновок про мою подальшу діяльність у журналістиці а ви?

9 листопада - День української писемності та мови. З нагоди святкування у книгарні «є» відбулася конференція на тему «Усне мовлення». Керманич конференції – мовознавець, заслужений професор Франкового унівеситету Сербенська Олександра Антонівна.
Конференція розпочалась трішки пізніше, ніж було зазначено у афішах, пояснення цьому обґрунтована причина Професор поверталася з конференції, що проходила у м. Бродах. Запалена духом, творчим натхненням Олександра Анатолівна розпочала із анекдоту. Дальше зазначила: «Ми не лише діти козацького роду, але і королівського. Я є хтось, я є щось, я не є та маса, якою може керувати, хто захоче» Стало відомим, що людина керується 5% розумових якостей. А це дуже добре. Однак не кожен, на жаль, ті 5% використовує: «А нам усім письменним і неписьменним годиться знать нашу писемність. Годиться знать, що ми не вчорашні».
Розглянули також засади української мови: І – Мову треба трактувати як Божественно людський витвір. ІІ – Мова в усьому, і все в мові. Свою мову має місто, кімната. Кожна людина – це мова.
Олександра Антонівна процитувала Сократа: «Заговори, щоб я тебе побачив». Голос – це дарунок людям. Соціальна суть людини виявляється в усному мовленні, до якого потрібно додавати діапазон голосу, уміння моделювати, мати метал в голосі. Народ завжди був уважним до того, хто говорить. Також в усному мовленні є… мовчання. Виникло запитання: коли ми мовчимо? Відповідь проста, тоді, коли слухаємо. А слухати можна навіть дзвінку тишу. Прикладом цього слугували слова Василя Симоненка: «Навіщо та словесна маса. Ти мовчанням мені кричи». На жаль, ми – молоде покоління мовчимо, коли треба говорити , говоримо, коли потрібно змовчати. Тавтологія, але істинна суть.
Мовознавець процитувала і Ігоря Помаренцева із радіо «Свобода»: «Я співаю хвалу вухові»! Редагувати треба вміти вухом, а не очима. Погоджують із Олександрою Антонівною, вухові потрібно віддати належну честь. За його допомогою ми знайомимось із тембрами голосу співрозмовника, із вібрацією кольору звуку, зі статусом мовного тіла.
Микола Гоголь пише: «Дивуюсь дорогоцінності рідної мови. В ній, що не звук, то подарунок. Для Андрія Малишка рідна земля і природа є «найкращими вчителями мови золотої» . Не можна вживати поганих слів, бо Мати Божа плаче на небі. Це сльози суму, розпачу і тривоги. Ось що відбувається з українською мовою, тою мовою, якою мати нас леліла з перших хвилин нашого життя.
Керманич розповіла, як стала очевидцем висновку: «Львів будували не для тих, хто тут живе». Мовний етикет не відповідає тим силам, які були закладені в розбудову міста. Мені прикро…
Господь залишив у дарунок дві книги «Святе Письмо» та світ. Треба навчитись читати ту велику книгу, яку Творець пише щодня.
Професор розповіла історію: навесні проліс пролісок, протягнув листочки, як дяку небу за весну. А голову він схилив перед сонцем. Потрібно за все належно дякувати.
Були процитовані слова Лесі Українки: «Галичани – краще говорять, а українці – краще пишуть». Що означає говорити? Фонетика не буває випадковою. Найголовніший голосний звук в українській мові це буква «о», якщо його добре ратифікувати. Голосних звуків, хоча тільки 6, але у відсотковому відношенні складають майже половину. Голосні – це жінки, приголосні – чоловіки. Хоч приголосні вважають себе керівниками, однак не на приголосні, а на голосні падає наголос у кожному слові.
Олександра Сербенська поділилась розповіддю про відвідини Києво-Печерського монастиря. Як виявилось настоятель сказав: «Український язик Богу не угодєн». Нам не вистачає демократичної волі. Працювати над тим, щоб було суголосся у просторі мови. Треба в рідній мові берегти здобутки, щоб вона не перетворилась на діалект. Не дарма кажуть, що хата може зайнятися від стодоли. Отож, будьмо пильними!

Уляна