gazeta.ua/index.php?id=307766 "..А дівчина край дороги
недалеко коло мене
плоскінь вибирала..."
(Т.Шевченко "Мені тринадцятий минало")

”Коноплі сіють ранесенько навесні. Мати нас із сестрою рано повсігда колошмачила, щоб ішли копать город. Треба посіяти їх ще ген до Благовіщення, іще як ніхто не оре й не копає, у мокру землю”, — розповідає 70-річна Євдокія Гапоненко із села Піски Бобровицького району на Чернігівщині.

Найкраще сіяти коноплі після теплого густого дощу — виростуть густі й рівні. Після холодного краплистого вродять погані та криві. Добре сіяти смерком — після заходу сонця або вдосвіта до сходу — ”щоб горобці не бачили й не пили конопель”.

Під конопляник вибирали низовину, зазвичай вкінці городу. Льон натомість сіяли в полі. Посіяні чоловіком коноплі, вважалося, родять краще, ніж жінкою. Якщо він сіятиме ще й мовчки, із чистої торбинки, у новому одязі або й цілком голий — будуть чистими, без бур’янів.

Коноплі мають чоловічі стебла — плоскінь, плоскун. Їх вибирають через чотири місяці. ”А дівчина край дороги недалеко коло мене плоскінь вибирала”, — це Шевченко писав про перший збір конопель. Грубші жіночі стебла — матірку, матку або сім’янку — збирали пізніше — у першій половині вересня. Волокно з плосконі йшло на тонку тканину — для сорочок, скатерок, рушників на ікони. З матірки було грубе полотно — на мішки, устілки. Також шнури, мотузки, шворки.

Щоб усунути речовину, яка склеює волокна, коноплі мочили — в озерах, копанках-ямах, річках, на болотах.

— Мати складає їх навхрест у воду, — згадує Євдокія Гапоненко. — Оце ряд ложить завдовжки, а тоді зверху ряд поперек навхрест. І зверху прикладає землею або купиною, шоб не випливали. І оце вони лежать тиждень там. І мати каже: ”Подивишся, Дунько, як оце візьмеш три коноплини да отако як тернеш, як од волокниння стебло одпадає, ото воно готове”. Як не одпадає костриця, то ще воно сире. А як сире, недомочиться, дак тоді погане полотно — таке сірувате. А як добре вимочиться, то біле-біле.

Коноплі в деяких селах сіяли аж до початку перебудови. Найчастіше — на мотузки

Стебла матірки мочили довше, ніж плоскінь. Перед тим витрушували сім’я.

— Коноплі в нас кисли в лісових озерах мало не до зими — розповідає 63-річний Віктор Лисюк, родом із села Кашперівка Баранівського району на Житомирщині. — Жінки часто застуджувалися, витягуючи їх холодами. Сморід стояв від тих мочених конопель страшний.

Від гниття псувалася й вода. У”Лісовій пісні” Лесі Українки чорт Куць проклинає Килину й Лукашеву матір: ”Пропасниця їх досі б’є за те, що озеро коноплями згидили”.

— Оце ж воно готове, мати у воді їх полоще, щоб воно чисте було, — продовжує Євдокія Гапоненко. — Розставляємо отако кружечками. Воно постоїть, висохне.

Тільки з добре висушених стеблин виходило легке й еластичне прядиво.

Далі коноплі тіпали — звільняли волокно від костриці — лушпиння зі стебел. Спочатку на давиці (бительні), а потім на терниці. Обидві робили з коротких колод на ніжках. По довжині мали видовбаний паз, у який заходило закріплене в одному кінці паза рухоме било. Горстки конопляних стеблин клали на паз і, протягуючи, товкли билом. Отримані волокна микали — розчісували дерев’яними гребенями. Воно ставало шовковистішим. Із ручки тіпаного волокна виходила мичка розчесаного. Із куделі — жмутка — розчісаного волокна скручували нитку за допомогою веретена або прядки.

— У Пилипівку починають прясти й ткати на верстаті, — продовжує Євдокія Гапоненко. — У нас мати ткала і батько матчин, дід Кирило. Не тільки для себе, а й для людей.

Із ткачем чи ткалею розраховувалися зазвичай продуктами, прядивом або готовим полотном.

Коноплі в деяких українських селах сіяли аж до початку перебудови. Найчастіше — на мотузки, хоч подекуди ще ткали полотно на сорочки й рушники. Усе згасло, коли під кінець Радянського Союзу заговорили про наркоманів. За мак і коноплі міліція почала штрафувати. Їх запаморочливі властивості, зрештою, були відомі здавна. Узяти хоча приказку: ”Вискочив як Пилип із конопель” — про людину з дивною поведінкою.

— Оце коноплі циї повиростали й почали цвісти, — додає Євдокія Гапоненко, — мати нас повсєгда од краю становить полоти або вибирати їх: ”Становтеся, дівчата, од краю, бо всередині у вас буде голова боліть”. А сама посередині.

Конопляною олією лікували геморой
Із насіння конопель били олію. Присмачували нею страви. Використовували і як ліки — лікували геморой та опіки.
Сім’я також розтирали у ступі, додавали води й отримували конопляне молоко. Ним заправляли страви, особливо у піст, лікували анемію у дітей.