А ще й з деснянської заплави та Гончарівського військового полігону
Мій добрий гість – брехун, філософ і мисливий,
Рибалка, мандрівець – розповіда мені,
Як бив колись акул в Бенгальському заливі.
(М.Рильський)
Сагайдак принагідно згадав нам про бронзу варягів
Чи про мідь Візантії на тлі степової Еллади.
Я ж відзначу хіба праслав’янську убогість сільмагів
І паскудний зв’язок, – втім, по селах нема на те ради
Сни (як спиш, а не мерзнеш) тут рідко коли еротичні:
Безмір чорного неба навіює вічні хорали
І сузір’я вгорі тут аж надто вже маєстатичні!
(Вудки й посуд сховать під намет, щоб дядьки не покрали).
Ну, а люди тутешні, – привітні і щирі, нівроку.
У говірці старих ще лунають дифтонги Полісся.
Ладні дати “за так” огірків. Правда, з іншого боку
Між молодших сліди старосвітчини не збереглися.
Як доводять О.Вишня* й Сверстюк, ці дядьки – православні.
Курять “Приму”. Плюють на вже вигаслу рибохорону.
Б’ють зайців і качок, Та, на щастя, стрільці з них невправні,
Особливо як добре хильнуть наперед самогону.
В топоніміці старовина тут лунає донині:
Слабин, Смолин, Ладинка; ще Морівськ з Остром давньокняжі.
Був із Морівська славний Ілько, що в відомій билині
“Ільйой Муромцєм” перехрестили москалики вражі*.
Тут ходили колись лодії. Лопотіли колеса
Пароплавів старих. Ще торік плив буксир із баржею.
А сьогодні лиш зрідка моторки загиджують плеса.
Навігація вмерла від кризи, – то й дідько із нею.
Спочивальник із міста* вже всюди біваки б напхав, та
Є місцини ще вище Остра, де немає нікого:
Путівцями не всюди проїдуть до берега авта,
А моторки звела нанівець дорожнеча пального.
То ж, можливо, цю річку ще й наші онуки побачать,
Що вважатимуть зламаний кущ за порушення норми.
Нині ж добрі містяни, на берег діставшись, пиячать,
Нищать те, що росте і живе, лають Юлю й реформи.
Так тут можна спокійно побуть поза грою
І забуть про змарновані в місті вигоди й нагоди;
І тримати зубами бахіл, наче лицарську зброю,
І з усього ефіру цікавитись тільки прогнозом погоди.
Де ще й можна себе відчувати кмітливим і дужим,
Як не там, де ще трохи лишилось відьом і кощіїв.
…Кілометри, загаяні тут, за Остром надолужим,
І в неділю, зігнувшись від втоми, прибудемо в Київ.
(використано поетичний твір Максима Стріхи)
