Микулинці зустріли дрібним дощем. Сірувате небо непривітно розкидалось липкою вологою, притушуючи барви центральної площі провінційного містечка і відмовляючи у надбанні яскравих і пафосних вражень. Був вихідний, і брами легендарної старої броварні було зачинено, натомість працював генделик, чи то фірмовий магазин “Микулинецьке”, де пропонувався майже весь асортимент Броваря в пляшках і на розлив. Підхопив кілька пляшок без черги, в екстремальних випадках мені вдається, а випадок, пересічний для стороннього, для мене був екстремальний – працівники цього закладу теж хворіли на сприймання кітчевого непотрібу, як музики. Не проблема затулити вуха, але не тоді, коли в кожній руці по дві пляшки одного з найкращих наших напоїв – микулинецького пива. Я вийшов за двері, і відчуваючи, як холодні струмки збігають за комір, подумав, що тут все одно добре, дощ – то ненадовго, а микулинчани можуть мати, коли захочуть, гарний смак не тільки до пива, а й до музики.


Микулинці старі

На майдані Мистецтв у великому, але зовні ніяк не вражаючому око будинку, що увібрав в себе риси потворного конструктивізму з додаванням ідеологічних барв соцреалізму, розмістився найбільший на Тернопільщині осередок артефактів, документів і знань про історію рідного краю.
Перша галерея залів присвячена природному світу території області, що займає західну частину Подільського плато. Діорами заповідних кутків, опудала птахів і звірів оформлені у досить таки цікаву і послідовну експозицію. З південного Сходу на північ простягається бар’єрний риф Медоборів, а на півночі краю постають двохсотметрові Кременецькі гори


читати далі

На розі вулиць Коперника і Вячеслава Чорновола, що в одному кварталі від залізничного вокзалу розташована будівля слідчого ізолятору КДБ у м.Тернополі. Зараз це мало примітний напівадміністративний будинок, що не входить до переліку значних архітектурних пам’ятників міста, але його гучна «слава» розпочалась з 1941 року, коли перед чекістами замаякувала перспектива здавати місто німцям. Що там відбулось, свідчать ті, хто лишився після накивавших п’ятами комуністів і зазирнув до покинутих камер: "Коли я увійшов у тюрму... Трупи помордованих були жахливо спотворені, мали повідрубувані чи викручені руки й ноги, повипалювані очі. Московські катюги вживали до свого кривавого ремесла сокир, щоб завдати своїм жертвам як найбільших мук. У жінок, які я бачив по камерах, були повідрізувані груди і повикручувані руки й ноги та порозбивані голови."; "В одній камері я побачив трупи двох молодих дівчаток, пов'язаних із собою колючим дротом. В одної був розпорений живіт і в нього вложено кота, в другої була здерта з рук шкіра по лікті, на рани насипано ячмінних остюків і знову засунено шкіру. В камері на першому поверсі я побачив на стіні, прибитий цвяхами, труп 30-літнього мужчини."; "Були трупи мужчин із відрізаними головами." (http://holocaust1.netfirms.com/hol7uk1.htm). Це тільки в Тернополі, а схожі тюрми утворили майже в кожному райцентрі Західної України «золотого» вересня 1939 року.


запрошую за грати

В історичних описах розмова про Тернопіль починається з 1540 року, «коли польський король Сигізмунд І видав грамоту краківському каштеляну, великому коронному гетьману Янові Амору Тарнавському на місцевість у Теребовлянському повіті з умовою побудувати над річкою Серет фортецю», а в пересічного туриста з вокзального перону. Ранкова людська метушня навколо посилює звичне передчуття знайомства зо ще не пізнаним, але близьким, і таким, що завжди було десь поруч


прогулянка містом

Чотири дні минуло у подорожах доти маловідомою Тернопільщиною, звичайно це мало для цілісного знайомства з краєм, але те, що встиг побачити, було відчутно вагомо, проникливо і залишило неповторні враження. Все це відбувалось лише завдяки невтомній праці і ентузіазму директора «Унікальної України» пана Ярослава, якому я хотів би присвятити декілька вдячних слів. Розробляючи кожну дрібницю, розписуючи кожну хвилину подорожнього життя нашої невеликої групи, він постійно дбав про те, щоб нічого цікавого і корисного не було втрачено, одночасно від нього постійно було чути корисні поради, як не зашкодити власній безпеці і здоров'ю в екстремальних умовах. В старовинному місті Бучач перед відправленням автобусу він по-педагогічному тактовно пояснив мені, яку кількість горілки треба купити на вечір, щоб наступного дня рука була в змозі тримати весло на сплаві. Я ще з Тиси пам'ятав, що ноги у цьому процесі участі не беруть.


тут розповідь лише про Ярослава