Серце

Я хочу жити, мріяти, любити,
Не так, як всі, а просто жити...
Не бачу радості, а лиш печаль,
Вічну журбу і чорний колір...
А може пекло? Може рай...
Ніколи не побачу ані того, ані того...
А може все ж була надія?.. Жевріла?..
Та хоч була, то певно згасла вже...
А я чекала, вірила й чекала...
Та оминула вона серце моє,
Тепер живе, його чомусь я чую,
Але невже воно моє? Чуже...
Чуже, я знаю, відчуваю,
Бо моє серце битись так не може,
Тривожно, щиро... ах, воно ж твоє...
Тепер впізнала, а чиє ж іще?
Тільки твоє буває ніжне і мрійливе,
Тільки в твоєму – добрий усміх снів.
Невже його ти загубив?
Коли? Чи уві сні, чи на яву?
А може, як летів тоді на крилах?
Не знаю... звідки воно в мені?
А може, просто ти його подарував?..
Так, так... подарував, коли пішов...
Але чому мені? Не вірю і не розумію...
Проте, я чую голос твій... та ні....
Не ти... то знов не ти... то - мить...
То – свічка жовта так горить...
А я подумала, що ти... що тут,
Що поруч, але ти чомусь далеко...
І чи повернешся, не знаю...
Але я серце твоє маю... Питаю...
Чому пішов? Скажи! Ти знов мовчиш...
Не відповідаєш, а я згораю...
Прийди, хоч серце забери, бо і воно згорить
Зі мною... а може ще комусь віддаш...

Ірця Вовк