Сумно дивитися на сьогодення. Як гореполітики шматують Україну, заради химерних відсотків на виборах, і розумію наскільки пророчими є слова Т.Г.Шевченка

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
І не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: “Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись”.
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
["В казематі". Між 17 квітня і 19 травня 1847, С.-Петербург]

Пост навіяний так званим питанням "проблем" статусу російської мови. І де вони знайшли проблеми з цим языком. Дурні, невігласи, проФФесори.

На остачу знову золоті слова класика

Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.