Я вмираю давдцятий раз,
В серці-вакуум почуттів.
Волі зламаний каркас
Сріблом жаху сніг накрив.

Осінь вбито ще до світанку,
Все листя в багровій крові.
Диха холодом вітер зранку,
Я лежу тихо-тихо в землі.

Мої сковані руки і ноги,
Сипле небо на місто скло.
В кого спитать допомоги?
Іншим людям завжди всеодно.

Я знаю, що мала можливість
Врятувати себе від труни.
Якби тільки встигла крила
Відростити собі до зими..