|
Сім років тому юрист Андрій Осадчук купив в Інтернеті старовинну карту, на якій зображалася територія сучасної України. Це придбання підштовхнуло до вивчення історії та пошуку інших карт. Сьогодні в його колекції не менше двох сотень старовинних географічних карт. Для Осадчука його колекція — своєрідна машина часу, що дозволила по-новому подивитися на історію України. Сайт Vkraina, де викладено оцифровані карти, відвідало вже 350 тисяч осіб. Історичні документи, на думку Осадчука, — "інструмент" розуміння процесів, що відбуваються в сьогоденні.
— Де знайшли першу карту і що підштовхнуло її купити?
— Якось на одному англомовному ресурсі, де я зазвичай дивився книги, побачив розділ "карти". Зайшов туди і виявив карту Чорного моря Матеуса Зойтера, датовану 1740 роком, на ній великими літерами було написано "Ukraina". Я кілька тижнів заходив в Інтернет і дивився на цю карту. А потім купив. Перша карта стала для мене шматочком пазла, який я став збирати. Виявилося, що є ще більш ранні карти 1648 року, створені французьким інженером Гійомом Бопланом. Я добре пам'ятаю, що викладали в радянській школі, ніхто ніколи нам не розповідав про Гійома Боплана. А його роль для нашої країни, по суті — роль Христофора Колумба і Амеріго Веспуттчі для Америки.
— Тобто відкрив Україну для Європи?
— Коли Боплан перебував в Україні, він написав книгу "Опис України" і створив кілька карт. Його книга "Опис України" — це записки мандрівника містами і селами України в 1630-1640-х роках. У цій книзі багато відповідей на актуальні запитання, чому в нас все так відбувається. Там описано манери українців. Боплан описав неймовірну відвагу і силу козацького війська. Він буквально пише: "Коли нема чого робити, вони п'ють, але коли йдуть у бій — всі тверезі й організовані". Дуже багато написано про українських дівчат, про те, як залицялися до хлопців, як приходили в хату майбутнього нареченого і сиділи. Вигнати їх не можна було. Книгу без сліз читати неможливо.
Так ось, своєю книгою і картами Боплан фактично вписав Україну в європейський контекст того часу. Європейська картографія базувалася на копіюванні один в одного. І карти України, створені Бопланом, вважалися основоположними протягом 150 років.
— Наскільки персоналізований погляд Боплана дає об'єктивне уявлення про те, як жили люди на території сучасної України?
— Безумовно, "Опис України" — це його інтерпретація, але як мінімум це інтерпретація, яка не зазнала впливу ззовні. У Боплана абсолютно європейський погляд на Україну. На своїх картах він чітко розділяє: ось берег російський, а ось берег московський. Russia — русини, так називали себе мешканці тодішньої України, ось, власне, і мандрівникові Боплану пояснили, який з берегів Руський, а який Московський. На картах все розставлено на свої місця. І мені шкода, що Боплан широко не відомий в Україні, а його варто було б читати і школярам, і студентам.
Після того як у 1240 році монгольська орда дійшла до Києва і зруйнувала його, Київ 400 років перебував у руїнах. І ось через 400 років приїжджає Боплан. В "Описі України" він докладно описує ці старі руїни. А до татаро-монгольської навали на території Києва жило 50-тисячне населення. До цього числа Київ повернувся тільки в середині ХІХ століття.
Степ починався трохи нижче від Черкас, а все, що південніше і східніше, називалося "Дике поле". Як пише Боплан, в Дикому полі в 1640 році було небезпечно пересуватися навіть із загоном 10 тисяч осіб. Чому? Та тому, що загони татар — ще більші.
І за всіх цих умов Україна вже тоді була чимось відокремленим, територією зі своїм народом, зі своїм національним колоритом. І про це дуже добре і детально пише Боплан. Але ця частина історії у нас завдяки нашій освіті просто "випала". І у величезної частини населення немає цього відчуття зв'язку з минулим.
Проблема Східної України в тому, що більша частина її населення не ідентифікує себе з країною. Вони просто втратили відчуття, хто вони. Голодомор, репресії, війна. Усе національне було стерто в декілька заходів. А замість цього формувалися міфи. Ви знаєте, що на Донбас копати шахти багато "заробітчан" приїхало із Західної України, а не з Росії, як прийнято вважати? Радянська пропаганда відрізала нам великий шматок історії, тому свою національну історію ми всі знаємо дуже погано. Тема формування України як держави в наших радянських підручниках завжди виносилася за дужки. Радянська пропаганда сформувала відчуття, що життя почалося в 1945 році, а до цього був провал. Тому факт, що ми на цій землі живемо вже півтори тисячі років, у свідомості деяких людей досі не зафіксувався.
— І чим нам можуть допомогти карти Боплана зараз?
— Подивіться на карти Боплана: тодішня територія України повністю збігається з нинішніми кордонами. Хіба потрібні ще якісь докази? Карти — це набір незаперечних фактів того, що Україна була, є і — я впевнений — буде. І не треба нам розповідати, що нас хтось створював як проект, як зазвичай кажуть росіяни-псевдоісторики.
— І Крим теж наш?
— На це провокаційне запитання я відповідаю: Крим був, є і буде татарським, але в складі України. Була допущена величезна помилка, як мені розповідали старожили парламенту. У 1996 році дуже активно ширилася ідея, щоб Крим став Татарською автономною республікою.
— Які карти з вашої колекції ви вважаєте найбільш значущими для розуміння української історії?
— Знаєте, де я знайшов першу згадку про Україну? На карті Литовського князівства 1613 року, там трохи вище від Ржищева написано "Ukraina". Ця карта складена командою литовського князя Радзивілла, на той час вона зробила величезний проект з дослідження території князівства. Вони цей картографічний проект робили протягом декількох десятиліть.
— А як же зв'язок між Київським і Московським князівством? Всі ті аргументи, які наводять як доказ єдиного минулого українців і росіян?
— Позиція російських істориків була сформульована лише в середині ХІХ століття. А почав цей процес геніальний цар Петро Перший. Він зрозумів, що Росії потрібен терміновий ребрендинг, отака собі модернізація. І він як розумна людина свого часу почав євроінтеграцію. По суті, історія Росії, починаючи з 1700-х — це історія євроінтеграції.
Петро змусив свою державу і народ рухатися до Європи. Він став ініціатором легенди, яка стала таким "титульним листом". І легенда ця розповідала про те, що Московія — не якісь там спадкоємці монголо-татар (хоча вони саме й побудували свою державу на принципах орди на чолі з Батиєм), а нащадки стародавньої Русі. Саме тоді, в ХІХ столітті, був сформульований чіткий ланцюжок: Київська Русь — територія росіян, монголи напали, Москва зміцніла, Візантія впала, Москва — третій Рим, мати міст руських. А потім вже — Велика Вітчизняна війна, ну, і ключове: "ми всіх перемогли".
Але основа цього — зацементована історія про зв'язок Русі та Московії. Насправді — це дві різні історії, і Московія, що вважала себе наступницею Русі, такою не була насправді.
— Виходить, що російські історики "анексували" частину нашого?
— Так, саме прихопили. Тому що Україна була катастрофічно слабка і в XVI, і в XVII століттях. Усе ще відчувалося відлуння татаро-монгольського погрому.
На картах Боплана "Russiae Rubra" зазначено там, де Карпати, а де Росія — написано "Moskoviae". Хоча до Боплана це є на всіх найбільш ранніх картах Європи XVI століття.
І це один з ключових смислів, які я хотів передати, коли створював Vkraina. Тому що відповіді на запитання, які непокоїли мене, я для себе знайшов.
Я зібрав карти, датовані до 1778 року. По суті, до вбивства козацької держави. Після цього міф про зв'язок Русі і Москви повністю переміг. Тому на пізніших європейських картах вже майже не зустрічається назва "Ukraina". На картах ХІХ століття вже пишуть "Малоросія", "Київська губернія" і т.д.
Розумієте, чому для нашої ідентифікації карти Боплана дуже важливі? Його карти дуже чітко показують, що все, що і тоді, й сьогодні ми сприймаємо як Україну — це Європа, з тим лише винятком, що за заселеною частиною починалося Дике поле.
А на наших землях є чіткі назви Русь, Поділля, Волинь. І це все друкувалося в ті роки, коли тільки почало розвиватися книгодрукування. І це доказ для тих, хто сумнівається, що ми — частина Європи.
— Скільки коштують карти? Наскільки дороге ваше захоплення?
— Гроші тут вторинні. Є карти, які коштують $200, а є й по $3000-5000, є безцінні. При цьому зовні вони можуть бути дуже схожими. Ціна залежить від кількості примірників на ринку.
Я вважаю, що багато речей купив дешево. Дорого я почав купувати, коли став розбиратися в цьому питанні.
У мене є чудова карта України роботи Ніколя Самсона — "Чорна Русь". Хоча західна і частина центральної України називалася Червоною Руссю. Так-от, через 30 років син Ніколя виправив помилку. Я її купив випадково, і другої такої жодного разу не бачив. Ось вона, я думаю, коштує дорого. Але я свою колекцію не розглядаю як інвестицію, продавати її не збираюся.
Європейське книговидання в XVI-XVII ст. — це була величезна індустрія. Атласи і карти друкували тиражами іноді по 25 тисяч примірників. Карт збереглося дуже багато. Ще кілька десятків років тому вони коштували дешево. Зараз дорожчають завдяки Інтернету. Раніше, щоб купити карту, треба було їхати на спеціалізований ярмарок, зараз достатньо вийти в Інтернет.
Один дилер, грек, розповідав мені, що раніше в антикварних магазинах було повно карт, а зараз, каже, запаси помітно тануть. Мережа допомогла звести покупця і продавця.
Принадність мого колекціонування в тому, що воно матиме своє закінчення. Я знаю, що хоча й складно, але я можу рано чи пізно дістати всі карти певного періоду. Коло професіоналів невелике, підробок в цій сфері антикварного ринку не роблять.
— А яких примірників у вашій колекції не вистачає?
— Мені не вистачає оригінальної книги Боплана! У цій книзі є та карта 1650 року — Typus Generalis Ukraina. Це так звана генеральна карта України. Гадаю, її все-таки реально добути, хоча тираж перших видань "Опису України" обчислювався усього сотнями примірників. Дожили до наших днів одиниці.
Те, чого я ніколи не зможу знайти, — це знамените творіння Боплана, відоме як Спеціальна карта України. Вона складалася з восьми аркушів формату фоліо. На момент видання цієї карти це була найбільш детальна карта будь-якої європейської країни. У той час жодна з країн Європи і світу не мала такої якісної і детальної карти.
У мене є чотири карти українських воєводств, зроблені на основі карт Боплана видавництвом Блау, там міста позначені золотою фарбою. Вони прекрасно зберегли колір. За цими картами я спеціально літав до Європи. Все інше купив через Інтернет.
Правда, один раз карти до мене не доїхали, їх заарештувала митниця. У старому Митному кодексі було написано, що переміщення культурних цінностей через кордон заборонено, тільки-от не було зазначено, в який бік.
— Вивчаючи карти, ви прийшли до певних висновків. Який з них для вас був великою несподіванкою?
— Після виборів 2010 року я подивився на карту, опубліковану на сайті ЦВК: червоним були позначені захід і південь країни, які голосували за Юлю Тимошенко, синім — східні регіони, що вибрали Януковича. І якщо цю карту порівняти з картою Боплана, то розумієш, що за більш ніж 400 років мало що змінилося.
Фантастична різниця між Україною і Росією описана у Боплана. Він пише, що коли козаки йшли на будь-яку спецоперацію, вони щоразу обирали лідера. Чому? Тому що лідер — це не той, хто призначається на цю посаду довічно. А той, хто на даний момент перебуває в кращому фізичному й психологічному стані. Це приклад демократії знизу. А приклад демократії більш високого рівня — це польський сейм (під впливом якого ми довгий час перебували), який обирав короля. Це і є демократія, яка на генетичному рівні "вбудована" в наше ДНК.
А хіба в Московському царстві колись когось обирали? Там споконвіку століттям владу брали силою. У цьому — фундаментальна різниця. Багато російських джерел опускаються до того, що вперто починають заперечувати очевидні речі. З картою Боплана складно вступати в дискусію.
— Як ви пояснюєте бажання російських істориків довести, що України як держави не існувало до початку минулого століття?
— Це називається первородний гріх. Вони-то знають, що вони не "Росія" (до речі, саме слово грецького походження), а орда. Вони розуміють, що все почалося звідси, з Києва, а не з Москви, де вовки вили, коли в Києві вже жило 50 тисяч людей — в п'ять разів більше, ніж у Парижі і Лондоні на той час.
На ментальному рівні інтелектуали все це знають і розуміють. Україна є таким собі подразником, який може викрити в будь-який момент.
Звідси і причини цієї агресії. Хочу навести таку деталь — на початку березня з російської Вікіпедії зникла стаття про Київську Русь. Вона тепер названа "Староруською державою". До чого б це?
Анастасія Рингіс, "Українська правда. Життя".
|
