Вдаримо українським шинком по австріяцькій кнайпі! (І. Соколов, 1864)

++++

На картине реалистически изображно "место невежества" - Корчма  - шинок в Україні - генделик в Україні

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Кнайпа
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. http://uk.wikipedia.org/wiki/Кнайпа

Вдаримо українським шинком по австріяцькій кнайпі! (І. Соколов, 1864)

Кна́йпа (від нім. Kneipe) — корчма, шинок — гастрономічний заклад, де подають насамперед спиртні напої.

У німецькомовних країнах означає перш за все пивну (пивницю). Подекуди окрім напоїв подають також і страви, тому межа між кнайпою і рестораном не є чіткою, щоправда у Німеччині, згідно з регіональними законами про заборону куріння у ресторанах, ознакою кнайпи вважається відсутність кухні.

В Україні цей термін найчастіше вживається у Галичині, особливо у Львові, де нерідко маючи на увазі кафе говорять кнайпа або також кав'ярня (каварня). Історична назва перших кав'ярень — цукерня, пов'язана також зі Львовом — це були кондитерські, де до кави пропонували випечені свіжі тістечка. Декілька десятиліть тому в Галичині досить часто вживалося слово пивниця — заклад, де, насамперед, можна було випити пива. В домашньому господарстві термін пивниця (деколи вимовляли півниця) вживався тільки в одному зі своїх значень, а саме — підвал, погріб, льох. Цікаво, що у Львові багато кнайп, пивниць розміщено в підвалах і напівпідвалах.

Іншою важливою відмінністю кнайпи від ресторану є її традиційна роль як місце зустрічей та спілкування громадськості. Особливо на вихідні та у свята, коли вона стає місцем відпочинку у колі друзів та знайомих. В залежності від місцевих особливостей різних країн світу такі заклади називаються по різному:
у англомовних країнах подібний заклад історично називали таверною, проте сьогодні цю роль здебільшого перейняли паби (англ. public house);
кафе в Італії, Франції, також Австрії і багатьох інших країнах;
чайхана в країнах Середньої Азії;
ідзакая (яп 居酒屋) у Японії;
шинок в Україні;
Генделик в Україні.
 

 Етимологія та історія української мови

http://ua-etymology.livejournal.com/

++++++++++++++++++++++++++++++++++

укр. мова в імперські часи

http://ua-etymology.livejournal.com/271550.html

shtangist1 (shtangist1) пишет в ua_etymology
@ 2011-09-22 02:06:00


Метки данной записи: Різне


укр. мова в імперські часи
Доброго дня. Підкажіть, коли ваша ласка, імена та роботи вчених, які у часи Рос. Імперії підтверджували існування укр. мови як окремої від російської (українські, зарубіжні, особливо цікавлять російські)

Дякую.
 

+++

(2 комментария) - (Добавить комментарий)

conservator_85
2011-09-22 07:28 am (local) (ссылка)
Наприклад, Олексій Шахматов та Ян (в укр. та рос. виданнях його називають Іваном Олександровичем) Бодуен-де-Куртене.

(Ответить)


maksymus
2011-09-22 08:11 am (local) (ссылка)
Це дуже складне питання у такому формулюванні. Тому, що питання зводиться до того, коли в науці почали чітко розрізняти мову, діалект, говірку, наріччя, піднаріччя. Чим ближче до початку XIX ст., то частіше один і той же автор міг вживати означення взаємозамінно.

Тому, з одного боку, на ваше запитання можна відповісти так, що будь-які вчені, з самого початку XIX ст., згадуючи про руську (ruthenishe), південноруську, малоросійську, українську, підтверджували її існування, як окремої. А з другого — були політичні обставини, які нерозривно зв’язані з визначенням мови. Бо за визнанням окремої мови в східноєвропейській традиції, що бере початок з німецького романтизму, слідувало визнання окремішності народу, а це одразу ставало політичною заявою.

Наприклад, хоч кого з західноукраїнських діячів початку XIX ст. взяти, висловлювання про свою руську мову починають з підкреслення її окремішності. (Наприклад, І. Могильницький.) А от те, коли австрійська влада звертає увагу на окрему українську мову, можна датувати до року. На розгляд цензора В. Копітара (один з відомих філологів того часу) 1834 року потрапив рукопис альманаху «Зоря», і він у своєму цензорському висновку помічає, що «малоросійська майже так само відрізняється від великоросійської, як чеська від польської», називаючи мову то руською мовою, то русняцьким діалектом. Після «весни народів» 1840-х за межами Російської імперії, та після відлиги кінця 1850-х в самій імперії (і наступних обмежень саме на мову), питання про окремішність української уже було розв’язане.