yperboreia.org/arc.asp

 Секрет рождения Гора

Адрес изображения - http://www.shaping.ru/news/img.asp?id=7373

Генетиками Пекинского медицинского университета, возможно, объяснено самое большое чудо древнеегипетской мифологии - рождение у Исиды сына Гора от мёртвого Осириса.

Всё началось тогда, когда в мае 2001 года пекинская газета "Вень бао" рассказала своим читателям, что у жительницы Пекина Лю Шао с помощью метода экстракорпорального оплодотворения родился сын. Но не это было объявлено позже чудом. Чудо случилось тогда, когда через месяц после успешных родов Лю Шао обнаружила, что она… снова беременна!

Генетики Пекинского медицинского университета, помогавшие Лю, сообщили, что они действовали по стандартной в подобных случаях схеме:
- Лю, как и положено, прошла курс гормональной терапии, чтобы у нее созрела не одна, а несколько яйцеклеток;
- потом созревшие яйцеклетки оплодотворили спермой ее мужа Чжея и подсадили в матку Лю несколько зародышей;
- развиваться начал только один зародыш в результате родился нормальный ребенок.
Откуда мог взяться второй ребёнок удалось установить только после того, как в феврале 2002 годa у Лю родился второй сын. Врачи провели генетическую экспертизу - изучили генетический набор второго малыша и его родителей - Лю и Чжея. Результат и породил чудо - гены матери у ребенка были, а генов отца нет. Муж Лю - не был отцом второго ребёнка, им оказался... их первый сын! Врачи, детально обследовав Лю, обнаружили в её матке остатки мумифицировавшейся после первых родов плаценты. Она, как и положено, содержала генетический набор первенца Лю. В норме плацента должна была выйти полностью сразу после родов. Но иногда из-за нарушения обмена веществ ее кусочки остаются и начинают мумифицироваться. Женщина может долго носить мумифицированный зародыш и не знать об этом. У Лю, судя по всему, так и произошло. А из-за предпринятого до беременности гормонального лечения раньше положенного срока созрела очередная яйцеклетка и вышла в маточную трубу. Клетки плаценты действовали как сперматозоиды при обычном оплодотворении - содержащийся в них генетический набор смешался с генами самой яйцеклетки. Так и произошло чудесное оплодотворение.

А теперь вспоминайте сочинение Плутарха "Об Исиде и Осирисе", в котором рассказывается о рождении древнеегипетских Богов. Читаем: "на второй день (после рождения Осириса) родился Аруэрис, которого называют Аполлоном, а некоторые также старшим Гором". Вполне может быть, что Гор был на самом деле совсем другим сыном Осириса.
 

 

 

yperboreia.org/arc.asp

К чему приведёт незнание?

Операция «Архив», проведённая в 1970 году советскими чекистами, может быть отнесена к самым большим разочарованиям... 2007 года.

В самом конце 2007 года, к 90-й годовщине российских спецслужб достоянием общественности, благодаря ФСБ, стали известны подробности совершенно секретной операции «Архив», проведённой весной 1970 года тогда ещё советским КГБ. Оказывается, весной 1970 года в немецкий город Магдебург, на Вестендштрассе, дом 36 советскими оперативными работниками были доставлены реэксгумированные останки Адольфа Гитлера и Евы Браун. 5 апреля было произведено их окончательное физическое уничтожение - в 11 км от Магдебурга, в районе Шенбекка останки Гитлера и Браун кремировали, после чего «образовавшийся пепел вместе с углями перемешали до состояния однородной массы, собрали и высыпали в воды ближайшей реки».

О таких похоронах руками его победителей Гитлер вряд ли мечтал на исходе жизни даже в самых своих оптимистичных снах. Советские чекисты сами, добровольно, без какого-либо внешнего принуждения устроили своими суперсекретными похоронами нечто очень чрезвычайно похожее на древний северный ритуал введения в Вальгалла, по которому труп героически погибшего в бою воина сначала сжигался, а затем развеивался обязательно над водами. Почему над водами? Потому, что в древнейших текстах прямо указывается, что кратчайший путь души на небо - это погружение в воды.

Если древние тексты не ошибаются, то миру следует стоически готовиться к приходу новой инкарнации Адольфа Гитлера. Увы, товарищи советские чекисты!
 

liveinternet.ru/users/47252...199685755/ Со - Лги - ницин_Лги и доноси
Дератизатор, Левко Лукьяненко - уважаемій правозащитник озвучил єто на всю Украину - я сам слішал, но Солженицін "со - лги" всегда смеялся над єтой невольной ассоциацией: оказалась правда.

istpravda.com.ua/artefacts/...5/42730/#0

Иван Васильевич Миколайч́ук (укр. Миколайчук Іван Васильович 1941—1987)

http://ru.wikipedia.org/wiki/Миколайчук,_Иван_Васильевич 

Постер фильма «Небылицы про Ивана»

70 років Миколайчукові. Невідомі фотографії з життя і смерті актора

він помер у серпні 1987-го. Шевченківською премією його нагородили посмертно, а звання народного Іван так і не отримав. Правда, він і без того був ним.

"Я не знаю більш національного народного генія... До нього це був Довженко", - так про Миколайчука сказав Сергій Параджанов.

46 років життя. 34 ролі, 9 сценаріїв, дві режисерські роботи. Біографічна довідка.

Історична Правда пропонує підбірку фото, пов'язаних із геніальним актором, з колекції оператора ("Вавілон-ХХ", "Така пізня, така тепла осінь", "Небилиці про Івана") Юрія Гармаша.

Редакція ІП висловлює вдячність пану Юрію за те, що дозволив безкоштовно скористатися його фотоархівом.
20 фото
 

+++++++

Іван Миколайчук та Юрій Іллєнко. 1982 або 1983 рік. Фото- Леонід Крітенко

 

liveinternet.ru/users/paul_...199481866/ Амфілохій Почаївський - святий УПЦ МП, який допомагав підпіллю УПА
http://www.istpravda.com.ua/articles/2010/11/19/5074/
+++
Амфілохій Почаївський - святий УПЦ МП, який допомагав підпіллю УПА
19.11.2010 _ Олесь Кульчинський

Версія для друку
Коментарі
236

"Чого тільки люди не понавигадують! Звідки це в Почаївській Лаврі взятися святому, який лікував українських повстанців?" Однак житіє преподобного Амфілохія руйнує стереотипи і штампи про "московських попів" чи "бандерівців-розкольників".

2002 року Свято-Успенська Почаївська Лавра отримала другого (після Йова Залізо, подвижника XVII-го сторіччя) святого - преподобного Амфілохія.

Входження до лику святих - особлива подія в православному світі. За час незалежності в УПЦ МП таких праведників канонізували не більше десяти. Адже доказами святості є й зцілення людей на могилі святого, і його нетлінні мощі - поховане тіло дістається з землі за рішенням Священного Синоду.

Часто перед канонізацією не вгасають суперечки щодо її необхідності, а самі святі за життя зазнають гонінь та утисків з боку власного ж середовища - кліру, монахів та церковної пастви.

У такий спосіб їхні християнське смирення та Любов проходять випробування. Власне, таким був і життєвий шлях Амфілохія Почаївського.

Через заздрощі йому не давала спокою тодішня братія Почаївської Лаври, виганяючи мешкати то в каплиці на монастирському цвинтарі, то на скиту. Переслідувала радянська влада, намагаючись кинути за грати.

Одного разу за завданням "органів" його намагався вбити навіть рідний племінник, кинувши взимку напризволяще в лісі. Святого врятувала своїм диханням собака.

Утім, до Йосипа - так звали старця перед постригом у схиму - цілою вервечкою тягнулися прості миряни: за порадами та зціленням. На Волині й досі чимало старих людей пам'ятають, як їх особисто лікував Амфілохій.
Преподобний Амфілохій Почаївський. Образ із офіційного сайту УПЦ


Коли ж 1971-го року старець помер, багатотисячне юрмисько зібралося на його похорон, усупереч усім заздрісникам з монастирської братії.

Сам Йосип ще за життя заповідав: "Як я помру, приходьте до мене на могилку, я почую ваші молитви. Беріть з могили пісок - він буде цілющим".

З описів випливає, що так і сталося. Тіло дістали нетлінним, а на могилі зцілюються так само, як і за його життя - в радянські часи до Йосипа їхали люди з усього СРСР, навіть донька Сталіна Свєтлана Аллілуєва.

Його біографія є ще драматичнішою, ніж біографія старця у фільмі "Острів".

Він виганяв радянських міліціонерів із Троїцької церкви Лаври (не давши перетворити її на склад), воскресав мертвих, втрпаляв у псхилікарню і неушкоджений виходив з неї... Його розстрілювали, хотіли скинути з монастирського парапету, не пускали в його село автобуси (щоб припинилися прощі)...

Але люди все одно ходили до старця, і серед цих людей були й чільні діячі КПРС - бо Йосип-Амфілохій був справжнім "експертом" того часу з вигнання бісів і зцілення хвороб тілесних.

Читач, який зацікавиться, може дізнатися більше - ось, скажімо, опис житія Амфілохія з сайту УПЦ. Ось із сайту "Единое Отечество". Ось детальний на порталі Почаївської Лаври. А ось із православної газети "Віра і культура".

Саме про Амфілохія мені випала можливість записати напрочуд цінні спогади, які, сподіваюся, допоможуть спростувати чимало стереотипів.

Цю дивовижну історію я почув на Тернопіллі краєм вуха ще кілька років тому, однак не надав їй особливого значення.

"Що там тільки люди не понавигадують! - подумалося мені. - Звідки це в Почаївській лаврі, російському форпості, взятися святому, який лікував воїнів УПА?"

Проте цієї осені - символічно, що якраз на Покрову - я довідався, що свідок тих подій була вихованкою мого власного діда.

Крім того, вона вважається у своїй окрузі моральним авторитетом; до неї й досі звертаються за допомогою та порадами - і життєвими, і політичними.

Скажімо, коли нещодавно місцевий виборчий штаб одного з кандидатів став поширювати відозву на його підтримку, то насамперед звернувся за підтримкою до цієї жінки, яка живе в Почаєві неподалік лаврського цвинтаря.

Воно й не дивно. Адже Марія Григорівна Антонюк була повстанською розвідницею та секретаркою легендарного командира Енея, командувача військової округи «Богун» (УПА-"Північ"), потім пройшла енкаведистські тортури та воркутинські табори.

Тиха вуличка від Лаври до монастирського кладовища, у каплиці якого мешкав і де був похований преподобний Амфілохій, пролягає прямо повз її ошатну хату. По дорозі тут можна помилуватися й древньою липою, яку посадив ще сам Іов Залізо. Дивні збіги одразу дивують своєю символічністю.

Почувши гуркіт мого автомобіля, жвава пані Марія, щойно відстоявши недільну службу, миттєво вибігає на ґанок. Ми проходимо у невеличку світлицю.
Марія Антонюк разом із братом - одразу ж після вступу до ОУН. Фотку розрізали і забрали собі частинки - щоб у випадку арешту нікого не підставити


Перше, що зауважую на стіні - традиційна для мешканців Західної України ікона "Таємна вечеря". Умостившись у зручні крісла перед журнальним столиком, одразу переходимо до розмови.

- Це тепер вони в лаврі роблять з Амфілохія "руського", а раніше його звідти заледве не витурили. Йому довелося жити отут, у каплиці на цвинтарі, де й лікував людей, - розповідає пані Марія.

- Я знала святого ще з дитинства. А в той скрутний час - я його називаю героїчний час - отець Йосип, як тоді його звали, нам неабияк допоміг. Якби Йосип жив у самій лаврі, то, може, повстанці й не мали б до нього такого доступу. Ви навіть не уявляєте, яка це була конспірація.

Колишня розвідниця й досі дивується, коли чує різноманітні фантастичні історії про УПА. Адже підпільники з різних бойових частин часто могли не знати не те що один одного, а й розташування криївок.

Кожна партизанська "трійка" мовчки виконувала свої завдання, тільки подумки здогадуючись, що хтось із їхніх друзів чи знайомих також задіяний у боротьбі.

Власне, однієї березневої ночі 1945-го "друкарці" Енея в отаких конспіративних умовах довелося привести старця Йосипа на допомогу пораненим бандерівцям.

Бій проти енкаведистів відбувся між сусідніми з Почаєвом селами. Тринадцятеро бойовиків загинуло, троє поранених залишилися лежати в лісі.

- Я, саме йдучи в розвідку зі зв'язковою, дісталася до сусіднього хутора, - розповідає далі пані Марія.

- Аж раптом у хату, де зупинилися, убігає незнайома мені підпільниця й запитує, киваючи на мене: "Хто це така?"

Зв'язкова відрекомендувала мене: "Це від Енея". Нам розповіли про поранених і запитали, до кого можна звернутися за допомогою.

Добре знаючи старця Йосипа, я відповіла, що допомогти може тільки він. Відтак одразу попрямувала назад у Почаїв.

Старець миттю відгукнувся на її прохання. Єдине, що запитав: "Де хлопці, куди йти?".

Розвідниця побігла наперед. Жінки ще не встигли перетягти поранених у найближчу криївку, як Амфілохій прибув на поміч.

Помолившись, він звернувся до секретарки Енея:

- Зараз я відвернуся та дещо зроблю, але запам'ятайте: про це ніхто не повинен знати.

- Отче Йосипе, то є конспірація, - відповіла дівчина, відступивши крок назад. - Про те, що ви тут були, не дізнаються навіть наші бойовики.

З того дня монах лікував бандерівців. Підпільниці перенесли хлопців у хату на краю лісу, де відбувся бій. Аби довколишні мешканці нічого не запідозрили, Амфілохій ходив до поранених у мирському одязі та без довгого волосся, приховуючи, що він монах.
Монах Йосип (потім схимник Амфілохій). Фото 1960-х років


Пані Марія навіть пригадує, як лаврські ченці робили йому зауваження, допитуючись, де його коси. Тільки через рік вона здогадається, що отець Йосип тоді не обрізав, а - "замаскував" своє довге волосся, обов'язкове для чернецтва як символ зовнішності Христа.

Підпільниця ще раз зустрінеться зі святим 1946 року - якраз напередодні свого арешту - на його рясу спадатимуть ті ж самі сиві коси. Тим часом зцілені повстанці братимуть участь у нових боях.

- Що робив преподобний, як саме їх лікував, які приносив трави, цього я вже не знаю, - завершує свою розповідь про весну 1945-го секретарка Енея. - Але він їх урятував. Отака була поміч Амфілохія УПА. Згодом через наш зв'язок я довідалася, що хлопці піднялися на ноги та знову пішли воювати.

Однак наша розмова на цьому не завершується. Пані Марія розповідає, як Амфілохій згодом передавав ліки й для іншого повстанця, що захворів на запалення легень. Тоді вона виходила на нього через свою старшу подругу "тьотю" Зіну.

В оповідях пані Марії фігурує чимало жінок, разом з тим і її мати. Ніби читаючи мої думки, вона веде мову далі:

- Такі були часи. Діти виростали, і навіть не здогадувалися, що їхні матері по ночах носять "грипси"(шифровані записки - Історична Правда).

Розповідь колишньої розвідниці доволі емоційна; вряди-годи вона похитує вказівним пальцем, і я мимоволі звертаю увагу, що він у шрамах. Пані Марія не соромиться їх показувати:

- Це від тортур. Бачите, отут мені забивали в пальці цвяхи. Коли вам кажуть, що в УПА були зрадники, не вірте. Не було зрадників. Але не кожен був здатен витерпіти такі знущання. Люди ламалися, і це правда.

Колишня "друкарка" Енея розповідає про власний арешт, допити й те, як зуміла до останнього відкидати всі звинувачення. Згодом на неї чекали шістнадцять років воркутинських таборів.
Марія після повернення з Воркути


Деякі світлини із заслання за стилем, виразами облич та одягом одна до одної схожі на ті, що збереглися після того ж воркутинського ув'язнення мого діда.

Поки я міркую над цими химерними плетивами долі, пані Марія раптом знову заводить мову про святого Амфілохія, своїми подальшими словами, ніби підкреслюючи, як багато в житті несподіванок та незбагнених обставин.

Одразу після ув'язнення, достоту, як і перед ним, вона знову зустрілася зі старцем.

Потрапивши в автомобільну аварію, жінка прийшла до нього за зціленням - виснажував головний біль. Побачивши "добру знайому", Амфілохій спершу довго дивився на неї, а потім радісно всміхнувся та привітав:

- Дитино! Ти є?! Є!

Йому на очах забриніли сльози. Наступного дня "тьотя" Зіна передала пані Марії враження старця від їхньої зустрічі.

Амфілохій плакав, постійно повторюючи: "Ще наш цвіт є. Я думав, що його вже немає...Вони повернулися, вертаються з каторги".

"Чи не молитвами святого Амфілохія цій жінці вдалося отак вистояти в житті? - подумки запитав я себе, вислухавши цю розповідь. - Але невже в тому "всеруському" православ'ї - як нам звикли його підносити - і справді була людина, чи точніше святий з таким минулим? Це ж цілковито ламає всі світоглядні стереотипи, які втовкмачуються багатьом нашим вірянам через книжки та брошури відповідного змісту".

Цього разу я вже нітрохи не дивуюся, коли метка розвідниця читає в моїх очах ці сумніви:
Марія Антонюк (крайня праворуч) з бойовими подругами на могилі повстанців у колишньому штабі УПА


- Щодо політичних поглядів святого, то можу сказати одне: те, що винесла з розмов із ним. Він глибоко не вникав у ці питання, проте стверджував так: „Є нація українська, і повинна бути держава українська. Але ми безсилі, ми не маємо зброї".

Звісно, про такі речі він міг говорити не зі всіма, єдино з тими людьми з підпілля, які були з ним зв'язані та яким найдужче довіряв. Отець завжди молився за всіх нас та повторював:

"Я весь час молюся. І моя молитва сильна. Скільки я буду жити, стільки буду молитися за тих наших дітей, що полягли, і котрі вціліли, і за тих, які страждають на засланні. Я за всіх них молюся".

Ми живемо в полоні стереотипів і штампів. Історія дає нагоду нам ці штампи розбивати.

Джерело: texty.org.ua
Олесь Кульчинський
Тюрколог, перекладач.

Мешкає в Кременці (Тернопільщина)


Теми: УПА, Волинь, релігія, XX сторіччя, історія України Поділитися 7


КОМЕНТАРІ - 236
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.
znayduh _ 18.10.2011 21:06
ПЕРЕГЛЯДАЄМО НАДЗВИЧАЙНО ЦІКАВІ ВІДЕОЗАПИСИ ЗІ СПОГАДАМИ ЩЕ ЖИВИХ БІЙЦІВ ОУН-УПА!

ЗВЕРАЮ ОСОБЛИВУ УВАГУ - ІНТЕРВ'Ю З СЕКРЕТАРКОЮ БУЛЬБИ-БОРОВЦЯ ГАЛИНОЮ

КУХАРЧУК!!! (ВІДЕО)

на каналі

http://www.youtube.com/user/poliskasich

ПС. ДІЛИТИСЯ З ІНШИМИ УКРАЇНЦЯМИ - СВЯТИЙ ОБОВ'ЯЗОК КОЖНОГО ПАТРІОТА!!!
Модератор Правда _ 16.01.2011 21:38
Мреє DAD:
від Кременця до Стіжка пів-години їзди. чи не захотіли б навідатись до стареньких?
Автор сказав, що з задоволенням. Дайте тут якісь контакти, скажімо, електронну пошту.
Мреє DAD _ 02.01.2011 18:00
мені дуже хотілося б, щоб автор прочитав написане тут мною. про цілителя Йосипа я вперше почув у 1977 році з вуст Галини Максимівна Боярчук, яка мешкає у с. Стіжок Шумського району. мені розповідалось про нього в минулому часі, а багато запитувати по тих часах було не прийнято. говорилось про те, що він жив у Стіжку і приймав зцілював там же сотні хворих. ілюстрацією до розповіді було фото о. Йосипа з голубами. фотографії з такою потужною позитивною енергетикою мені годі пригадати. я знаю, що Галина Максимівна та її чоловік Євген Олександрович живі й досі та могли б поділитись своїми свідченнями. та й фотографія мала б зберегтись. від Кременця до Стіжка пів-години їзди. чи не захотіли б навідатись до стареньких?
tars28 _ 26.11.2010 12:41
По словам Александра Солдатова, главного редактора авторитетного издания Портал-Credo.Ru , посвященного религиозной и церковной жизни, митрополит Кирилл — активный и опытный бизнесмен. В его интересы входит игра на бирже, нефтяной бизнес, торговля металлами и автомобилями.
В 2002 году купил пентхаус в Доме на набережной с видом на храм Христа Спасителя (квартира зарегистрирова на Гундяева Владимира Михайловича, «о чем есть соответствующая запись в кадастровой ведомости»Согласно версии журналистов «Огонька», Кирилла «вот уже 30 лет связывают самые теплые отношения» с Лидией Михайловной Леоновой, дочерью повара Ленинградского обкома КПСС.обвинения в адрес митрополита Кирилла по поводу импорта табака, а также впервые публично отождествил Кирилла с деятелем ВСЦ «агентом Михайловым», упоминавшимся в ранее опубликованных материалах комиссии Верховного Совета («комиссии Якунина-Пономарева») о связях КГБ и РПЦ в советское время.
tars28 _ 26.11.2010 12:36
wolchara:wolchara незнаю хто що наспівував але знаю одне що рпц це церква яка молиться на зірочки в кремлі та путіна це ворожа церква з кгбешним уклоном Але є і винятки Монах Йосип (потім схимник Амфілохій).а од патріарх Кирил 1969 г. – с отличием закончил Ленинградскую духовную академию.В ноябре 1975 года на экуменической ассамблее в Найроби осудил письмо диссидента, о. Глеба Якунина о гонениях на верующих в СССР и отрицал факты нарушения прав верующих.С 27 по 29 марта 1979 г. участвовал в Консультации «Ответственность Церквей СССР и США за разоружение».26 декабря 1984 назначен архиепископом Смоленским и Вяземским.25 февраля 1991 возведен в сан митрополита.В 1996 году вошел в состав совета директоров банка «Пересвет»В сентябре 1996 года газета «Московские новости» (N34) опубликовала сообщение о том, что ОВЦС, возглавляемый митрополитом Кириллом, в 1994-96 гг. организовал в 1994-96 годах ввоз подакцизных товаров (в первую очередь, сигарет) в обход таможенных пошлин
Усі коментарі

pravmir.ru/prepodobnyj-amfi...r-spasaet/

Церковь > Люди Церкви > Праведники
Преподобный Амфилохий Почаевский: «…Знаете что это за человек? Он весь мир спасает»
31 декабря, 2011 • Мария Дегтярева • Также в рубрике • •


Преподобный Амфилохий Почаевский. 27.11 (10.12) 1894 г. – 01. 01. 1971 г.

На Украине имя этого святого значит столько же, сколько в России имена наших великих подвижников. В Почаевской Лавре его почитают наравне с Преп.Иовом, и это имеет особое значение, поскольку старец Амфилохий – наш современник. Здесь, на земле, его не стало в 1971 году.

А, между тем, и житие, и известные свидетельства об его молитвенной помощи сравнимы с житиями величайших святых, и кажутся достойными пера Симеона Метафраста(1). Плоды его монашеского подвига – одно из самых ярких и убедительных свидетельств того, что благодать в Церкви Православной не оскудевает, что «Господь вчера и днесь, и во веки Тот же».
Со своей паствой

Прошло восемнадцать лет с тех пор, как мощи старца Амфилохия из Успенской Почаевской лавры на Украине были обретены нетленными. Их целостность и состояние примерно такие же, как у святых, почивающих в пещерах Киево-Печерской лавры. Старец как будто уснул, и произошло это не в 1971 г., а совсем недавно. В Церкви он прославлен как «преподобный», т.е. уподобившийся Господу в самых высоких добродетелях, но не будет преувеличением сказать, что жизнь его с момента прихода в монастырь до самого конца была непрекращающимся исповедническим подвигом.

Только люди достигшие духовной зрелости вправе произнести слова, которые однажды просто и сами собой вышли у оптинского иеромонаха о.Василия (Рослякова), – «хорошо было бы пострадать за Христа». Вспомним, даже такой великий святой, как Святитель Филарет Московский в молитве к Господу произносит со смирением: «…Не дерзаю просить ни креста, ни утешения! Только предстою пред Тобою…»

Готовность пострадать за Христа – удел совершенных. И, вот, старец Амфилохий был из тех, кому с полным сознанием пришлось нести мученический крест не однажды.

Вопрос о том, кому «не угодил» монах для верующих людей, в общем-то, не первостепенный. Одни вели его на расстрел, истязали в психиатрической лечебнице, избивали до полусмерти, другие отдавали распоряжения об этом… Важнее другое: поистине, несчастнейшие люди – те, кто становятся исполнителями воли духов зла, независимо от внешних – политических, идеологических или каких-либо иных мотивов. Истинная причина подобной ненависти открывается до конца, опытно, а не чисто умозрительно, в Почаеве, возле его мощей.



К престольному празднику в честь Успения Пресвятой Богородицы в лавру ежегодно приходит многотысячный крестный ход из Каменец-Подольского, и среди этого множества в сопровождении родственников – весьма необычные больные. Недуг этот не укладывается в картину эпилепсии. Как правило, он обостряется при приближении к святыням. Это невозможно отнести и на счет «актерского мастерства»: каждый в состоянии отличить произвольный, даже самый профессионально-исполненный крик, от крика нестерпимой боли, непроизвольного.

«Особые» больные рычат, издают потоки площадной брани по отношению к святым, и при этом особенно оскорбительные эпитеты достаются Преподобному Амфилохию.

Впечатление не из легких, особенно когда подобный «набор» несется из уст хрупкой девочки, которую пытаются удержать несколько мужчин. Сила у больных такая, что не во всех случаях помогают и металлические наручники.

Самое сложное для сопровождающих – подвести их к мощам. В тех случаях, когда удается, эти страдальцы обычно успокаиваются. Проходит несколько минут, и пришедшие в сознание не помнят о своем недавнем состоянии.

Поклонение честным мощам – начало исцеления духовного. Впереди – исповедь, причастие, особый церковный чин – отчитки. В монастыре о подобных случаях говорят: «Гнал нечистых батюшка при жизни своей, гонит и сейчас. Не выносят они его присутствия.»

Старцу Амфилохию была дана особая благодать. Он обладал несомненной прозорливостью, даром молитвенного исцеления, освобождения одержимых, и брань его с невидимым миром, где действуют духи, была – «не на жизнь, а на смерть». Ему мстили и неотступно преследовали те, кого он опалял своей молитвой.
«Убивайте мене, а його не зачипайте!»

Шел 1947 год. Позади осталась страшная война, и уцелевшие в ней надеялись на то, что послевоенный мир станет мудрей и лучше. Казалось, и для Церкви наступило время благоприятное. После долгих гонений в храмах зазвучала молитва, открыли двери духовные учебные заведения, понемногу стали возвращаться из мест заключения освобожденные священники. Однако политическое «потепление», обязанное военным условиям, оказалось временным, а изменение стратегии в отношении Церкви относительным.



Ушли в прошлое показательные процессы над духовенством, теперь в них не было и необходимости: основная часть духовного сословия была физически уничтожена в период 20-х – 30-х годов. Но одновременно «достойной преемницей» Соловков стала созданная в к.40-х – нач. 50-х система Сиблага, как и предыдущая поглотившая миллионы жизней(2), а дела «возбуждающих опасения» священников решались уже в порядке «индивидуальном» и часто «внесудебном».

Так было и на этот раз, когда в келью иеромонаха из Почаевской лавры ворвались неизвестные вооруженные люди. Вели себя вызывающе, дерзко, поставили под дуло автомата и повели. В чем состояла «вина» человека, жившего уединенно в маленьком домике при монастырском кладбище и довольствовавшегося только самым необходимым? Для «конвоиров» достаточно было то, что он был одним из тех священников, к которым люди едут издалека.

Отца Иосифа, – таково было монашеское имя Преп. Амфилохия до принятия схимы, – знали, благодаря его способности исцелять в тех случаях, когда не оставалось надежды получить помощь от врачей. Лечебная практика батюшки началась еще до его прихода в монастырь. Когда-то у сельского лекаря он выучился искусству костоправа.

А в начале 30-х, когда он был уже в постриге, случай открыл в нем умелого доктора и дерзновенного молитвенника. Лаврский иеромонах буквально «собрал» и поставил на ноги разбившуюся молодую пару: во время сельской свадьбы лошади понесли, и коляска, где сидели новобрачные, опрокинулась, причинив им тяжелые травмы. Усердие о. Иосифа, подкрепленное молитвой, произвело чудеса, и с тех пор к нему вереницей потянулись посетители. Чтобы не доставлять беспокойство монастырской братии, батюшка по благословению отца наместника перешел в отдельный домик. Лечение больных в сочетании с оказанием духовной помощи стало его постоянным «послушанием». В иные дни он принимал до 500 человек.

С началом Великой Отечественной войны поток посетителей увеличился. Было замечено, что иеромонах Иосиф безошибочно предсказывал, к кому вернуться мужья и сыновья, а кого ожидают потери. Этому предшествовали двадцать лет, проведенные в послушании и молитвенном подвиге. Внутренняя сторона монашеской жизни – пост, бдения, молитвенное правило, – была скрыта от посторонних глаз, явными оказались духовные плоды.

Отец Иосиф получил и еще один дар – видеть воочию и изгонять нечистых духов. И вторжение незваных гостей в 1947 г. не стало для него неожиданностью. Батюшка не сопротивлялся, даже тогда, когда у ворот ему объявили о том, что ведут расстреливать. Попросил разрешить ему помолиться. Прочел «Отче наш», «Богородице Дево, радуйся», «Верую», и начал читать по себе самом отходную, как вдруг другой лаврский монах – отец Иринарх бросился под дуло автомата: «Кого ви хочите убити?! Знаете, якiй вин чоловик? Вiн весь свiт спасае. Убивайте мене, а його не зачипайте!»(3) Что произошло с комбригом в этот момент, сказать трудно, только настроение его переменилось, и, высвободив оружие, он отпустил обоих.


«Живая стена»

В следующий раз смерть подступила совсем близко в 1962 году. В стране прогремело разоблачение «культа», начались «оттепель» и одновременно – возобновленная яростная атеистическая кампания. Новая «волна» докатилась и до Почаева, и однажды угроза уничтожения нависла над Троицким собором.

Когда же милицейский отряд во всеоружии стоял у дверей храма, и парализующее действие страха сковало присутствующих, отец Иосиф принял на себя всю ответственность за последующие события. Выхватив ключи от храма из рук начальника, и поспешно передав их наместнику, он призвал братию и прихожан оказать сопротивление погромщикам. В ход пошли колья, в считанные минуты вокруг о. Иосифа образовалась «живая стена», и собор отбили. А батюшку ожидала расправа.

Арестовали его ночью в собственной келье, и на «воронке» доставили в психиатрическую больницу, позаботившись и об «особых условиях» содержания. Место для него определили в палате буйных больных. На этот раз пришлось тяжело: от препаратов, которые ему вводили насильно, распухало все тело и лопалась кожа, и то, что отец Иосиф выдержал все, само по себе, было случаем исключительным. Поддерживала его только молитва: ни Евангелие, ни распятие передать в больницу врачи ему так и не позволили.

И, все-таки, особым промыслом старец был освобожден(4). Однако план вывезти старца за рубеж не осуществился. Отец Иосиф потихоньку ушел из квартиры во Львове, где его скрывали от возможных преследований.
«Без статьи и трибунала»

Возвращаться в Почаев было слишком опасно, и он поселился у племянницы в селе Иловица. Укрыться надолго ему, конечно же, не удалось: народ моментально освоил новое направление маршрута, а отказать просящим батюшка не мог. Ежедневно служил Водосвятные молебны. Случаи исцелений были необыкновенны. По молитвам о. Иосифа вернулся слух к девушке, которую когда-то в детстве сильно побила мачеха. Одна жительница Почаева избежала ампутации, угрожавшей ей из-за начавшейся гангрены. Известен и случай, когда прозрела слепая девочка. Есть свидетельство того, как старец вернул к жизни 13-летнего подростка, находившегося в состоянии клинической смерти.

Бывало, что «открывались глаза» и у стойких атеистов, когда дело касалось их собственных детей.

В отчаянии обратился как-то к о. Иосифу секретарь обкома. Диагноз, поставленный врачами его 18-летнему сыну, звучал как приговор: саркома. Старец предупредил, что лечение будет только духовным: молебны, святая вода, освященная пища. Через несколько недель от болезни не осталось и следа, а отец в благодарность распорядился выделить для удобства паломников маршрутный автобус Кременец – Малая Иловица.

Местные власти, обеспокоенные притоком людей в село, стали настраивать родственников против старца.

В декабре 1965 г. о. Иосифа ожидало новое испытание. Один из родственников завел его на окраину села к болотам, и жестоко избив, оставил умирать в ледяной воде. Восемь часов пролежал старец без помощи, пока его не обнаружили духовные чада. Опасаясь, что он не доживет до утра, его в ту же ночь отвезли в Почаевскую лавру, где постригли с именем Амфилохия, в честь святителя Амфилохия Иппонийского. Схима – это «край», определение – на жизнь или на исход. Старец пошел на поправку, и еще несколько лет служил людям в великом ангельском образе.

В Почаеве рассказывают, что кончина о. Амфилохия была насильственной и вызванной отравлением. Не раз старец говорил, что среди его послушниц есть «Иуда», но когда люди, страдавшие от поведения одной из его «помощниц», просили его удалить ее от себя, батюшка только смиренно призывал их терпеть, поскольку и сам он терпит.

У святых отцов в разных вариантах встречается мысль о том, что превозмочь диавола умом и хитростью невозможно. Зло коварно и могущественно, и победить его в мире можно только, взойдя на крест, через сознательное уподобление Христу. Но «проигравший» по счету лукавому, бесовскому, у Бога восстает в нетлении, венчается великой славою и имеет дерзновение молиться за многих.

Сноски

1 Симеон Метафраст (Symeon Metaphrastes) (2-я половина 10 в.), византийский писатель. Составитель минология, сводного корпуса греческих житий святых (148 текстов), приспособленного к церковному календарю.

2 Ценнейшие исторические свидетельства об условиях содержания в одной из ее частей — Озерлаге принадлежат протоиерею Алексию Кибардину, состоявшему в духовнических отношениях с Преп. Серафимом Вырицким. (См.: Святой Преподобный Серафим Вырицкий и Русская Голгофа. С.-Пб., 2008. С. 306-317).

3 С. Вяткина. Благословенный Почаев. Светоч. Православный просветительский журнал (Пермь). 2004. № 2. C. 62

4 Есть сведения о том, что его освободила тогда из больницы дочь Сталина, Светлана Аллилуева, в благодарность за то, что батюшка исцелил ее от душевного недуга. (Жизнеописание Святого угодника Божия последних времен. // Свято-Успенская Почаевская лавра. С. Вяткина. Благословенный Почаев. Светоч. Православный просветительский журнал (Пермь). 2004. № 2. С. 63)

Использованные и рекомендуемые для чтения источники и литература:

1. Жизнеописание Святого угодника Божия последних времен. // Свято-Успенская Почаевская лавра. /
2. Преподобный Амфилохий Почаевский //
3. С. Вяткина. Благословенный Почаев. Светоч. Православный просветительский журнал (Пермь). 2004. № 2.

                  
 

youtube.com/watch?v=Ajf6-uLzCew

Жалко людей, кто его слушает

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

 Как себя ведут разоблачённые масоны .avi

+++

Загружено пользователем Alfaren1 , дата: 09.01.2011

Ответ Левашова Н.В. на его разоблачение и разоблачение его организации на сайте http://rodovichi.com/index.php?showtopic=1831
Категория:

Новости и политика
Теги:
Левашов
Лицензия:

Стандартная лицензия YouTube
 

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Замок Николая Левашова

+++

Все комментарии (2)

откуда у него замок )(

432432ification 1 день назад

ГОДИТСЯ!

\КАК ПРИМЕР ТОГО, КТО "заказывают музыку". ОЗВУЧИВАЕМУЮ ЭТИМ ДЕГЕНЕРАТОМ-УШЛЁПКОМ!

))))))))

TheDagonbog 1 день назад - TheDagonbog 1 день назад