Друге прочитання Ольги Кобилянської

Мати Ольги Кобилянської, Марія Вернер, будучи спольщеною німкою, з любові до свого чоловіка вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру та виховувала усіх дітей у пошані та любові до українства. Я з глибокою пошаною ставлюсь до таких людей.

Як писали ще й радянські літературознавці, повість О. Кобилянської «Земля» — гостро драматичний твір, сповнений гірких роздумів про тяжку селянську долю у буржуазному суспільстві, про залежність селянина від землі, яка для нього стає фатумом, молохом, поглинає всі його думки і почуття. Ми повернулись знову до соціального ладу, на який плювалась прогресивна інтелігенція сто років тому, бо ж зогнив, і бачимо з висоти свого досвіду, де були ті хвороби. Де поділись ті селяни, почуття яких поглинає годувальниця-земля? Що б сказав насильницько спролетарізований селянин з «Банку рустикального», коли б побачив, що в сьогоднішньому суспільстві, незважаючи на зрослу в порівнянні з ХІХ століттям кількість людей, землі вистачає! Тут нема, так є в іншому місці, але реально її стільки, що ніхто не має голодувати. Отже хто мав тоді рацію, соціалісти чи реформісти ліберальні? Важко відповісти, мабуть справа в тому, що тогочасні українські соціалісти і в жахливому сні не бачили світової революції з єдиною панівною нацією росіян і панівним номенклатурним класом всередині. Та повернувшись до «Землі», слід зазначити, що там порушується дуже давня проблема існування людини в будь-яких суспільствах – примусовий відрив від найприроднішого, для чого з 'явилась у світ душа людська. Закони, якими себе захищають різні режими, саме й хибують на поторочення людської душі і природи її.

«Битва» - не тільки реквієм Карпатському лісу під час нашестя варварів з Заходу, а ще й гімн красі народу карпатського, який настільки досконалий, що його не зачіпають чужі судження і оцінки.


А найвчасніше мені трапилась новела «Некультурна». Це оповідь про жінку, яка підійшла до етапу незалежності в побудові особистого щастя, незважаючи ані на зовнішні обставини, ані на соціальний устрій суспільства. Її прості і гармонійні, як сама природа, рецепти я підсвідомо застосовую останнім часом сам. Це дуже переконливий приклад, як внутрішній світ людини розвивається за власними законами, лише одному йому властивими, і він самодостатній у природності своїй, і ніякі громадські стереотипи не в силі зсунути його з постаменту. Нема й мови про архаїчність творів Кобилянської. Хто зна, чи виняток гуцулка Параска з її життєвою мудрістю, чи серед люду буковинського винятком вважати треба стару Зою з новели «Вовчиця», яка ніби проклята на життя своє спотвореним розумом гноїти найдорожче для будь-якої людини? Та обидві авторські знахідки крають і чіпляють, як явища не зовсім звичні, проте невід'ємні від світу нашого.

1940 року, коли Північну Буковину було приєднано до Радянської України, у пресі з’явилося кілька життєстверджуючих і пафосних статей за підписом Ольги Кобилянської, яка нібито вітала цю подію. Родичі Ольги Юліанівни стверджують, що вона, на той час уже прикута до крісла, взагалі не цікавилася політикою. Одного разу, розмовляючи з журналістом і літературознавцем Дмитром Косариком, сказала: «Якось проживемо, тільки б більшовики не прийшли». Він вискочив з кімнати наче ошпарений, пообіцяв мовчати про цей інцидент, а з того часу письменницю родичі саму з чужими людьми не лишали. Саме за ті статті і почала переслідувати письменницю румунська окупаційна влада. Гадаю, як вийде ще один наклад повного зібрання її творів, цих статей там не буде, а останній роман «Апостол черні» нарешті піддадуть належному прочитанню.

Нотатки на полях. Гоголь і Росія

Мико́ла Васи́льович Го́голь, що народився у Великих Сорочинцях на Полтавщині, син праправнука полковника козацького війська часів Богдана Хмельницького Остапа Гоголя офіційно вважається геніальним російським письменником. Сперечатись з письменницьким генієм Гоголя не варто, і використання ним російської мови для творчості деякі підстави росіянам щодо Гоголя також дає, безліч прикладів, коли російськими письменниками називають будь-кого, хто пише російською і про Росію, візьмемо хоч Іллю Еренбурга чи Осипа Мандельштама, але питали колись самого Гоголя, з яким народом, як письменник, він себе уособлює? Згаяне надолужити неможливо, Гоголь давно помер, і єдиними свідками його внутрішнього світу залишаються саме твори і листи. І що читаємо у листі до його друга, професора Максимовича: «Бросьте в самом деле кацапию да поезжайте в гетьманщину… что ж, едешь или нет? Влюбился же в эту толстую бабу Москву, от которой, окроме щей да матерщины, ничего не услышишь». Дивно! Вважається, що письменник творив російську культуру, але ж виходить, що він одночасно не любив Росію. Я читав листи Тараса Григоровича Шевченка до друзів, написані з заслання, і вже після нього, так цей геніальний український поет свою Україну любив до нестями, і тоді, і тепер це видається цілком природним.
Інший приклад «.., пов’язаний зі сприйняттям «Вибраних місць листування з друзями». Як тільки не картали російські критики Гоголя за цей твір, причому з різних позицій, починаючи від Віссаріона Бєлінського, «неистового» революційного демократа, до Сергія Аксакова, затятого слов’янофіла. А подивіться, що казали про цю книгу Тарас Шевченко чи Пантелеймон Куліш. Це слова захоплення. У чому річ? Та все в тій же ментальності. В глибокій релігійності української людини, в неприйнятті радикальної зміни картини світу.» (Віталій Коломієць «Українська газета №45, 2008р.)
Різні фахівці підкреслювали безцінний вклад Гоголя в російську літературу, і як же ці твердження конкретизувались: « Гоголю не випадково закидали незнання російської мови, надмір українізмів у творах, …і сьогодні, коли ми не просто читаємо твори письменника, а й знаємо історію розвитку російської мови за останні два століття, то розуміємо, що Гоголь витворив власний стиль російської мови. Він не завжди узгоджується з російською семантикою. Один із перших системних дослідників мови Гоголя, І. Мандельштам, схилявся до думки, що письменник перекладав з української, яку, за свідченням Максимовича, блискуче знав. Не завжди стовідсотково попадаючи в російське слово (часом до цього призводив контекст написаного), Гоголь прищепив російській літературі смак до словотворчості» (дж. попереднє). Так, геній цієї людини міг творити іншу літературу.
І дещо з цього приводу колись (минулого року) казала онука Єлизавети Василівни Гоголь - 93-річна полтавчанка Софія Миколаївна Данилевська: «Геній Миколи Гоголя по крові й за мовою належить трьом великим державам — Україні, Росії та Польщі. А тим, хто огульно звинуватив письменника в зраді рідної мови, Гоголь коротко і ясно відповів ще 1830 року в листі до своєї матері: «Я буду писать на иностранном языке!» Не великоросійською мовою, як заведено було тоді говорити, а саме іноземною. У мого батька, племінника Гоголя, було дев’ятеро дітей. І в нас у паспорті записано, що ми — українці! Слід підкреслити, що в сім’ї Гоголя всі розмовляли рідною українською мовою»
«Чому Гоголь вибрав саме Петербург? Пояснення знаходимо в листі Євгенія Гребінки до М. Новицького, датованому 1834 роком. «Петербург - то колонія інтелігентних українців. По всіх інституціях, академіях, в університеті - повно наших земляків. І при прийманні на посаду кандидат з українців звертає на себе увагу яко «un bonne d’esprit». Про тяжке входження у великосвітське оточення, про те, як він страждав у атмосфері традиційної зневаги до «хохлів», довідуємося з його листа до Михайла Максимовича від 1833 р.: «Якби ви знали, які жахливі перевороти в мені доконалися, до якої міри все в мені замордоване! Боже, скільки пережив, скільки перемучився!».

Хтозна, чи не ті муки були пов’язані з вибором мови для творчості. О. Мандельштам, який 1902 року першим видав монографію про стиль Гоголя, довів, що «мовою душі» письменника була мова українська, що не тільки лексика й семантика, а й синтаксис письменника були українськими й що писав він «перекладаючи».

Перша маленька книжечка «Ганс Кюхельгартен. Ідилія в Картинках» (під придбаним ім’ям В. Алов), яка вийшла у Петербурзі 1828 року, мала негативну оцінку в тодішніх російських журналах, і Гоголь негайно зібрав усі примірники цього видання і спалив їх, як невдалу спробу наслідування російської літератури в дусі Жуковського і Пушкіна. Непомітно зник з російської літератури В. Алов і з’явився веселий український оповідач – «пасічник Рудий Панько» з його «Вечорами на хуторі поблизу Диканьки».

Так закінчився перший акт боротьби двох культур за Гоголя – перемогла українська стихія. І саме це дало Гоголя - автора мистецьких творів світового значення. Цим він завоював найвидатніше місце в російській літературі й відіграв визначну роль у російському літературному процесі.» (http://newzz.in.ua/politic/1148845244-mikola-vasilovich-gogol-ne-buv-malorosom.html)

Короткий художній виклад невеликого відтинку історії Російської імперії 1725-30 рр.

Центральною фігурою шестисерійної стрічки попри інші тут виступає постать малолітнього імператора Петра ІІ, яку у порівнянні з багатьма історичними особами епохи Руїни можна вважати навіть позитивною. Історична достовірність картини не наводить на серйозні сумніви, режисерський домисел і відтворення колориту місця подій та епохи майже не хибують, тому все це переглядається з цікавістю. В одному з епізодів, зникнувши з поля зору опікунів Долгоруких, у компанії двох улюблених псів на ранковому полюванні Петро прохопляється бажанням їхати до України. Чому України, коли до тих часів на наших землях діяла Малоросійська колегія, що ними керувала? Відповідь знаходимо у Чернігівському літописі, з якого бачимо, що онук тирана України Петра І не зовсім поділяв його імперські реформаторські погляди на південні землі:


«1727 року в місяці сентеврії Малоросійська колегія, з прибуттям у Глухів з Санкт-Петербурга таємного радника і міністра пана Федора Васильовича Наумова, скасована, і побори, які на козаків і на старшину, і на духовних законом від оної Колегії були покладені, указом монаршим відмінено теж. І гетьманом у Глухові став місяця октоврія 1 числа полковник миргородський Данило Апостол, для вибрання якого указом монаршим, через того ж міністра пана Наумова оголошеним, зібрані були зо всіх полків українських полковники з полковою старшиною, з сотниками, з отаманством городовим й курінним і з козаками, з полковими знаками і з музикою.. По всьому тому приїхав з великим оршаком в шестивіконній кареті багато вбраний вищезгаданий міністр пан Наумов разом з електором паном полковником миргородським. А за приїздом їх велено від усіх полків полковникам, старшині полковій і сотникам, також бунчуковим і значковим, і духовному чину приступити ближче до вказаного столу. І за тим приступили, ставши (той секретар, котрий віз монаршу грамоту) на столі підготовленому, прочитав ону грамоту всім вголос голосно, в котрій написано, що великий государ, його імператорська величність, Малу Росію і всі права малоросійського народу у всьому по тому неодмінно зберегти обіцяє як приступив з Військом Запорізьким під високу державну руку предків його величності попередній гетьман Богдан Хмельницький, і на його статтях дозволяє вільними голосами вибрати гетьмана, і які побори від колегії були знову поставлені, тим усім скасованими бути повелів»



Декого може пробити на сльозу несправедливість монарха до генералісимуса Меншикова, який ймовірно був щирий з Петром до певної межі, але з висоти ХХІ століття можна вбачати в засланні сподвижника Петра Першого належну спокуту гріхів великих, і ним самим так і не усвідомлених.
Хвороба і смерть царственого отрока не карою була йому за вчинки негідні, з цього важко щось закинути, не тільки в цьому фільмі, а й за історичними свідченнями Петро ІІ не був поганою людиною, необережність, надто легковажна розкутість і довірливість згубили його і засвідчили, як небезпечно бути царем у 12 років.

Андрій Миронюк СКІФ. kavkaz.ua (2004)

. . . .
(Нехай Аллах благословить народ Чечні)

Особлива філософія української, але трохи іншої людини. Прагнення війни за волю там, де воно могло бути втілено зі зброєю в руках. Генний спадок воїна-характерника, що десь поодиноко унаслідується окремими людьми. І відчуття справедливості, як відчуття Бога незалежно від того, як і де його звуть.



- А що ти залишиш по собі на цьому світі?
- Нічого, - Скіф посміхнувся якоюсь мандрівною, сутенілою, але вільною від прихованого сенсу посмішкою, і повторив, звертаючись у порожнечу: - Нічого



невеликий екскурс в історію:

В одному зі своїх листів російському цареві генерал Єрмолов ділився своїми планами щодо майбутнього Чечні: «Посіявши на Кавказі хаос, ми непомітно підмінимо їх цінності на фальшиві і примусимо їх у ці фальшиві цінності повірити. Шляхом підкупу, ми знайдемо своїх однодумців, своїх помічників і союзників серед них. Минуть роки, і відбудеться загибель цього найнепокірнішого на землі народу, незворотне остаточне згасання його самосвідомості. Ми нав'яжемо їм світську мораль і поступово витравимо з них релігійну сутність. (Проведена політика Росією, слово до слова відповідає цьому:-Malsagov-) Ми будемо насаджувати пияцтво та розпусту, насильство і крадіжки, користолюбство і шахрайство, доносительство і зраду, та зіпсуємо їх так, що від цього народу збережеться лише назва. Мірилом порядності для них стане суперництво в кар'єрі, добробуті та надбанні матеріальному, так що вони зневажатимуть один одного. Серед них з'являться гордії й заздрісники. Доброчесність буде висміюватись як непрохідна дурість, і вони самі кинуть її в забуття. Той, хто насмілиться виступити проти цього, буде оголошений тюхтієм, та від нього відвернуться. Цивілізацію ми насаджуватимемо спритно і непомітно. Починати нашу витівку слід з молоді, і з малих років розкладати, розбещувати і розтлівати її. Ми зробимо з них зрадників, донощиків, підглядачів і перетворимо їх в особини без віри і покаяння. Таким чином ми будемо розхитувати чеченців з покоління в покоління, до тих пір, поки не доб'ємося бажаного. Зрештою, великий государ, не ми, то наші нащадки побачать, як вірно вони служитимуть короні російської імперії і вірнопіддано воюватимуть за те, щоб називатися росіянами»

втім щось залишив Скіф, чеченці згадують нас, не в піснях, так у спогадах

Церковь Покрова на Нерли



Церковь построена в 1165 году, как памятник удачного похода Андрея Боголюбского на волжских булгар в 1164, и празднику Покрова Богородицы . В то же время она была памятником сыну князя Андрея - Изяславу, погибшему в этом походе.
Посвящение храма Покрову Богородицы было, возможно, первым для русских земель, т.к. этот праздник был установлен Андреем Боголюбским без согласия Киевского митрополита.
Церковь поставлена при впадении Нерли в Клязьму, у "ворот Суздальской земли" (теперь - на берегу озера - старицы Клязьмы), и была первым владимирским храмом, который могли видеть корабли, приходившие с Волги и Оки.



В 10 км к северо-востоку от Владимира - посёлок Боголюбово, бывшая резиденция князя Андрея Боголюбского, построенная по его распоряжению в 1158-1165 годах в устье реки Нерль.
В 1,5 км от Боголюбово, в живописной пойме реки Нерль, шедевр древнерусского зодчества - белокаменная церковь Покрова-на-Нерли (1165 г.)



Как показали раскопки Н.Н. Воронина 1954-55 гг., церковь приподнята на искусственном холме, что защитило ее от весеннего половодья - в основании холма заложены фундаменты-субструкции глубиной 5,30 м. Холм был вымощен белокаменными плитами, а здание церкви - окружено открытыми галереями. В стене галереи находилась лестница, ведшая на хоры.
Читать далее...

Мученики нового времени. Священномученик Петр (Зверев)

 

Известные люди меняют пол

П.В.Л.:
В порядке исключения эта цитата - не мой вкус, но хорошо, когда пошлый соблазн не достигнет цели

 

Смотреть >>>

Женский образ Eugene de Blaas ( 1843 - 1931)

Eugene de Blaas.Эжен де Blaas. Австрийский художник родился 1843 - умер 1931




Читать далее

Открытое обращение к Посвященным

Реллигии и им подобные вещи это ,наверное,все таки не опиум.
Это вино.Которое становится лучше со временем,тоньше и глубже.
Смотрю вот на православных никониан из РПЦ.Они уже,кажется,не норовят отрубить правую руку за двухперстное крестное знамение да и самые глубокие вещи готовы вполне открытообсуждать а не просто отрубать язык как это делали они с еретиками ранее.
Да что православные!Даже некогда чудовищно мракобесный орден иезуитов (о борьбе с которым ордена иллюминатов хорошую книжку Шиллер написал) сегодня поддерживает национально-освободительную борьбу в Южной Америке ,развивает оригинальную "теологию освобождения" и противостоит всерьез новому цепному псу Ватикана Opus Dei которым нынешние власти разрешили существовать в России официально.
Да много о чем можно так сказать.
Сейчас многое из тайного становится явным-нам нужно только на него указать.
Я процитирую один фрагмент из секретного некогда документа Иллюминатов Адама Вейсхаупта:

"В секретной программе ордена А. Вейсгаупт писал:

“Все члены нашего общества, заветную цель коего составляет революция, должны незаметно, и без видимой настойчивости, распространять свое влияние на людей всех классов, всех национальностей и всех религий, должны воспитывать умы в одном направлении, но делать это надлежит в самой глубокой тишине и со всевозможной энергией. Работающий таким образом над разрушением общества и государства, должен иметь вид человека, удалившегося от дел и ищущего только покоя: необходимо также, чтобы привести приверженность горячих голов, горячо проповедовать всеобщие интересы человечества. Эта работа не может быть бесплодной; тайные общества, если бы они не достигли нашей цели, охлаждают интерес к государственной пользе, они отвлекают от церкви и государства лучшие и прилежнейшие умы.

...Все усилия монархов и монархистов помешать нашим планам будут бесплодны. Искра долго может тлеть под пеплом, но настанет день, когда вспыхнет пожар.

...Когда влияние наших многочисленных последователей будет господствовать, пусть лишь тогда сила явится на смену невидимой власти. Тогда вяжите руки всем сопротивляющимся, душите зло в корне, давите все”, кого вы не сумели убедить”.


Жестко?Но что еще можно было противопоставить в те времена жесткому гнету церкви которая даже за намек на атеизм сажала в тюрьмы и на феодализм который превращал человека в послушную сскотину?
Можно ли тогда было сказать о своих целях открыто?Я сильно сомневаюсь.
Да и во времена первых русских большевиков когда Ленин сказал свое знаменитое "Их искры возгорится пламя" не упомянул источник.И много тогда было сделано по тем старым инструкциям.
Хотя,должен сказать,к этому времени Орден успел провести сотни социальных экспериментов и была наработана солидная теоретическая база.
Если для Вейсхаупта христианство было реальным прижизненным кошмаром и он видел в ней корень зла,корень порабощения людей-дальнейшие исследования показали что религия это лишь следствие а не причина.
Человеку проще поверить в иллюзорое сердце мира чем помыслить мир бессердечным.
Плюс были и очень опасные игры от последствий которых мы и ныне страдаем.
Я говорю о том обстоятельстве что Вейсхаупт обладал натурой крайне деятельной и чрезвычайно спешил.
Ему хотелось непременно оседлать тигра и это на какой то момент почти удалось.
Он решает что выдумывать ничего не надо и копирует многое у своих притеснителей-иезуитов.
Плюс-отправляет массу своих агентов в масонские ложи.
И на какое то время добивается контроля над всей Европой.
Были методы.Которым отцы-иезуиты научили.В те времена каждый тиран знал что возмездие-рядом,рука его всесильна и уйти-некуда.
Это очень испугало масонов-они вдруг осознали что процесс просвещения идет полным ходом и нет уже никаких тайн которые не были бы провоззглашены и напечатаны.
И примкнули к католикам,феодалам и нарождающимся капиталистам.
Затем следовал разгром Ордена.Масоны предавали иллюминатов и их уничтожали по всей Европе руками иезуитов как собак а не людей-без суда и следствия,там где находили.
Положение для ордена складывалось самое критическое.Он распался на сотни разноименных филиалов которые только Маркс в молодости смог объединить в единое целое.Но это совсем другая история.
Дело не в этом.В то время острее всего стояла проблема-где найти государство свободное от иезуитов?
Удача улыбнуласьВейсхаупту внезапно в лице большого поклонника его идей-Ермолова.
Того самого Ермолова...
Было решено спрятать Орден в России.Что и было сделано.
Как вы думаете-кто был костяком всех этих образованных европейцев которые учили тогда детей нашей элиты.
И мадам,которая за ним ходила и мосье который ее сменил.
Мало того-преемник Вейсхаупта Фесслер сам долго прожил в России где оказалась удивительно благодатная почва ибо нигде не встречался до этого народ более угнетенный и,вместе с тем-более свободолюбивый.
Более пришибленный и более талантливый притом.
Более готовый принять то на чем споткнулись в Европе-идею о том что Природа священна и не может быть ничьей собственностью.
Иллюминаты видели многое.Видя уничтожение народов в колониях европейских стран-они удивлялись какой-то удивительно вселенской интернациональности русского народа соединившего в себе не только Восток и Запад но и Небеса и Ад.В противоположность все более чисто земной Европе и чудовищной Америке с ее тогдашним рабством и геноцидом.
И они не могли не влюбиться в Россию.

Здесь было сделано то о чем писал в своих суперсекретных некогда документах преждевременный и непонятый профессор Вейсхаупт.
Разное было.
Ивот сегодня лучше снять маски.Произвести полную разгерметизацию.
Еще Ленин зажегший великое пламя из искры древнего огня понял что народу нужно говорить только правду.
Иначе нельзя сегодня.
Тогда будет всё.
И магический реализм и археавангард и сверхновые русские взамен устаревших новых.
Важно помнить одно-мы воюем за людей а не с людьми.

М должны помочь им развиться а не презирать за неразвитость.
Мы должны научить-а не стоять в виде непонятных знаков Искусства ради искусства.
Мы должны стать предельно конкретны и представляемы.
Сейчас не время для игры в бисер перед капиталистическими свиньями.
Страна,некогда спасшая Традицию и для многих из нас родная-на краю гибели.
Ее просто убивают наши старые ,заклятые враги.Нельзя этого допустить!

Знаю что меня и потомки древних Родов почитывают на досуге.Прежде всегоо к вам обращаюсь.
Вспомните,наконец о том что враг наш-сон без сновидений а цель-пробуждение.
Пусть ваша магия-Искусство вызывать Изменения Согласно Воле-послужит этой прекрасной но изнемогающей от безнаказанной наглости узурпаторов стране доведенной до отчаяния и безумия.
Нашей Родине на прекрасном языке которой я к Вам имею честь обращаться.

Наше Посвящение-выше и древнее масонского-лишь временно возобладавшего в 91-м году.И мы должны,как во времена молодого Маркса,объединиться и победить.
Честно и открыто.
Как завещал великий Ленин.
И да развеется Тьма и да озарится Светом.
++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
(видео не добавляет важного -убрал)
П.В.Л. читал: Вейсхаупт - сын равина, если он придерживался обряда, для него Христианство было ужасом, а анти - Христианство - материнской средой.