Дело Бейлиса |
Дневник |
Дело Бейлиса
http://www.youtube.com/watch?v=uMoBsZFJTNc
черти зашевелились
Caragavrilidis 1 міс. тому
Коментар видалено
Iryna1963 2 міс. тому
Пристрастный в пользу малчика царский суд установил невинность Бейлиса, но антисемитское подлое племя никогда не успокоятся пока не уничтожат евреев. До того как это случится они уничтожат самих себя бесконечной злобой и бесчеловечностью.
VladislavGomulka 3 міс. тому 6
ни одного слова о деле Бейлиса а вместо этого бред сивой кобылы про кровожадных евреев с хвостом и рогами на голове.--И что-то не видно этих кровожадных всесильных евреев которые бы ютюбовским фашикам грязные лапки ампутировали за эту нацистскую пропаганду ?
jevrej1977 3 міс. тому 6
Відповісти
чем кумушек считать трудится не лучше ль на себя кума оборотиться?-Гусские в 127462 раз больше ненавидят арабов чем евреи.
jevrej1977 3 міс. тому 5
Цей коментар отримав забагато негативних голосів показати
gajdamak 2 р. тому
Убит сторонник Юлии Тимошенко |
Дневник |
3.04.2011 14:04
По факту убийства "бютовца" возбуждено уголовное дело
54 комментариев версия для печати
Фото: news.bigmir.net
По факту убийства депутата Хмельницкого областного совета Адама Яхиева возбуждено уголовное дело.
Об этом сообщает пресс-служба министерства внутренних дел Украины.
Яхиев (1954 года рождения) был известным в Хмельницкой области бизнесменом, а в областном совете входил во фракцию оппозиционной партии "Батькивщина".
В сообщении МВД говорится, что тело Яхиева с огнестрельным ранением было найдено утром 2 апреля в его доме в селе Октябрьское Каменец-Подольского района Хмельницкой области.
"Тело направлено на судебно-медицинскую экспертизу. По данному факту 2 апреля возбуждено уголовное дело по признакам части 1 статьи 115 УК Украины (умышленное убийство), проводится расследование", - сообщает пресс-служба ведомства.
Напомним, Юлия Тимошенко в субботу, 2 апреля, написала в своем микроблоге Twitter, что Яхиев отказывался переходить в Партию регионов. Реакция на это заявление Тимошенко со стороны Партии регионов пока не поступала.
+++
http://lb.ua/news/2011/04/03/91036_Po_faktu_ubiystva_byutovtsa_vozb.html
|
Даосизм и види зброї даосів... |
Даосизм на самом деле очень противоречивая религия, с одной стороны им должно было бы быть на все - все равно, с другой они искали бессмертия, но почитали владыку преисподней - нефритового императора Юй-Хуана, изображение которого можно увидеть на ритуальных деньгах адского банка Китая. С третьей стороны предпочитали мир, но разрабатывали особые боевые практики ушу, в которых применялось очень оригинальное оружие.
Главным учением было и есть Багуа, основанное на 8 триграммах – изначальных первоэлементов всего сущего, которое включало в себя кроме философии и процедур укрепления здоровья, боевые навыки, они делились на 3 направления:
1. Багуа Чжан八卦掌 - "Ладонь восьми триграмм".
2. Багуа Цюань 八卦拳 - «Кулак восьми триграмм».
3. Багуа хунь юань ян шэнь гун 八卦混元养生功 - «Вскармливание жизни восьми триграмм изначального хаоса».
Движения в Багуа в основном осуществляются по кругу, напоминают ритуальные круговые скользящие шаги, вращения в знак вечности-окружности 8-ми триграмм.
«Багуа хунь юань ян шэнь гун» посредством практик «Ту на» (обмена энергии ци), правильного «Фан сун» (раскрытия-расслабления) и «Жу цзин» (тишины), преобразуют человека, землю и небо в одно единое целое и приводит к состоянию «У» (небытия – отсутствия).
Первозданный хаос существует в природе, и он, по определению даосов, очищает внутренние органы человека, повышает иммунитет, усиливает способность противостоять болезням и смерти или тем, кто этому угрожает.
Оружие, которое используется для практики Багуа, напоминает своей странностью оружие ниндзя, но еще более странное, появилось оно во времена династии Цинь (221 до н. э. — 206 до н. э.), Донг Хай Чуань считается его изобретателем, многое из этого до сих пор вызывает вопросы, как этим пользоваться. Некоторые виды не употребляются в современных боевых практиках, хотя применяются и в других видах кунг-фу, встречаются часто в играх типа фэнтази:
1.Юань-ян Юэ 鸳鸯钺– парные секиры солнца и луны или неба и земли, объединяющие концепцию инь-ян, иногда их называют секира нежных супругов:
|
Немного о квантовой криптографии |
Тысячи лет короли, королевы и полководцы управляли своими странами и командовали своими войсками. В то же время они осознавали последствия того, что произойдет, если их сообщения попадут не в те руки. Стремление обеспечить секретность означало, что в государствах развивались подразделения, обеспечивающие секретность связи путем создания и разработки самых надежных шифров. А в это же самое время дешифровальщики противника старались раскрыть эти шифры. Дешифровальщики – этакие алхимики от лингвистики, которые пытаются получить осмысленные слова из бессмысленного набора символов. Как можно охарактеризовать процесс развития шифров? Здесь в полной мере подходит термин «эволюция», поскольку развитие шифров происходит именно таким путем. Как только дешифровальщики создают новое средство, которое выявляет слабое место шифра, применение этого шифра в будущем становится проблематичным. На его основе разрабатывается новый шифр, более стойкий к интеллектуальному взлому. В свою очередь, этот новый шифр процветает до тех пор, пока дешифровальщики не найдут способ раскрыть этот шифр. Это противостояние между разработчиками шифров и дешифровальщиками привело к появлению целого ряда замечательных научных открытий. В своих усилиях по сохранению и нивелированию секретности обе стороны привлекают разнообразные научные дисциплины и методы: от математики и до лингвистики, от теории информации до квантовой теории. Сказалось это и на бурном развитии современных компьютеров. Искусство секретной связи, известное как криптография, даст Вам замки и ключи информационного века.
Слово «код» относится к очень специфическому типу секретной связи, смысл которого за столетия применения изменился. В коде слово или фраза заменяется словом, числом или символом. У сотрудников спецслужб вместо их подлинных имен используются псевдонимы. Как один из способов сбить противника с толку – фразу ‘Атаковать на рассвете’ можно было заменить кодовым словом Jupiter, и передать это слово командующему на поле боя. Если штаб и командующий заранее договорились о коде, то смысл слова Jupiter будет ясен тому, кому он предназначается, но не будет нести никакого смысла для перехватившего его противника. Альтернативой коду является шифр – способ более фундаментальный, когда происходит замена букв, а не слов полностью.
Следует заметить, что навыки, что применяют для раскрытия содержания археологических документов, также тесно связаны с дешифрованием. Поразительные интеллектуальные достижения специалистов, раскрывших содержание письмен древних цивилизаций, позволяют прочесть археологические документы о ранних цивилизациях, религиях, повседневной жизни наших предков.
Можно ли предсказать, придумают ли когда-нибудь шифровальщики действительно нераскрываемый шифр, осуществима ли абсолютная секретность? Насколько реально развитие квантовой криптографии? Возможно, квантовые компьютеры – устройства, потенциально способные взломать все существующие на сегодня цифры, уже кем-то созданы? Время покажет.
Квантовый перенос в будущее
Квантовая криптография является системой, которая обеспечивает секретность связи, не позволяя дешифровальщику безошибочно прочесть сообщения между двумя союзниками. Более того, если сторонний дешифровальщик попробует осуществить перехват, то союзники смогут обнаружить его присутствие. Квантовая криптография дает возможность обменяться информацией и согласовать одноразовый шифроблокнот совершенно конфиденциальным образом, после чего они смогут использовать его в качестве шифроключа. Этот способ состоит из последовательности следующих действий:
Один из участников обмена информацией посылает другому последовательность фотонов, а тот измеряет их.
Затем союзник, отправляющий фотоны, сообщает другому, в каких случаях он измерил их правильно. (Хотя он и сообщает , когда было выполнено правильное измерение, но не объявляет, каков должен быть правильный результат, так что, если перехватить их разговор, этот перехват будет безвреден)
Чтобы создать пару идентичных одноразовых шифроблокнотов, участники обмена информацией отбрасывают те измерения, которые были выполнены неверно, и оперируют правильно выполненными измерениями.
Союзники проверяют неприкосновенность своих одноразовых шифроблокнотов путем сличения нескольких величин.
Если проверка показала удовлетворительные результаты, они могут использовать одноразовый шифроблокнот для зашифровывания сообщения
Если же проверка выявила ошибки, им становится известно, что противник осуществил перехват фотонов, и им следует начать все заново.
Криптографы с энтузиазмом восприняли квантовую криптографию Беннета и Бассарда. Однако многие экспериментаторы считают, что эта система хорошо работает в теории, но окажется непригодной на практике из-за сложности обращения с некоторыми фотонами. Как заявил Беннет ‘Нет никакого смысла отправляться на Северный Полюс, если Вы знаете, что он находится там’.
В 1988 году он начал собирать компоненты, необходимые для создания квантовой криптографической системы и пригласил аспиранта Дж. Смолина помочь ему собрать установку. Уединившись в своей лаборатории, внутри которой все было черным, как смоль, что предохраняло от случайных фотонов, которые могли бы проникнуть внутрь и помешать эксперименту. Они начали с того, что пытались отправить поляризованные фотоны через комнату, а затем измерить их с помощью + детектора и х детектора.
Беннет зарегестрировал квантовый криптографический обмен. Компьютеры сумели отправить и получить фотоны, они сумели ‘договориться’ о поляризационных схемах, которые использовал один из компьютеров, отбросив фотоны, которые были измерены с помощью неправильного детектора, и согласовали одноразовый шифроблокнот, состоящий из оставшихся фотонов.
Эксперимент Беннета показал, что два компьютера смогли осуществить абсолютно секретную связь. Это был исторический эксперимент, несмотря на тот факт, что компьютеры находились на расстоянии всего лишь 30 сантиметров.
С момента эксперимента Беннета основной задачей стало создание квантовой криптографической системы, которая смогла бы работать на значительных расстояниях. Это не простая задача, более подходящей средой для передачи фотонов является оптоволокно, а не воздух, так как молекулы воздуха, взаимодействуя с фотоном, могут изменить его поляризацию, а это недопустимо.
В 1995 году исследователям из Женевского университета удалось реализовать квантовую криптографию по оптоволоконному кабелю протяженностью 23 км от Женевы до города Нион.
Группа ученых из Лосс-Аламосской национальной лаборатории снова приступила к экспериментам с квантовой криптографией в воздухе. Им удалось передать квантовый ключ на расстояние 1 км. Их конечной целью является создание квантовой криптографической системы, которая сможет работать через спутники. Это позволит создать абсолютно стойкую глобальную связь.
Пока квантовая криптография не дает видимых преимуществ, так как шифр RSA уже обеспечивает доступ к практически нераскрываемому шифрованию. Однако, как только квантовые компьютеры станут реальностью, то RSA и другие современные шифры окажутся невостребованны, и тогда квантовая криптография превратится в необходимость.
Эксперимент в Швейцарии с оптоволоконными кабелями продемонстрировал, что вполне реально создать систему, которая обеспечит секретную связь между финансовыми учреждениями в пределах города.
Квантовая криптография означала бы конец противостоянию шифровальщиков и дешифровальщиков. За последние два тысячелетия криптографы в разное время были уверены, что одноалфавитный шифр, многоалфавитный шифр и машинные шифры нераскрываемы. Криптоаналитики рано или поздно находили способы или придумывали методы, которые помогали раскрыть даже самые сложные шифры.
Если квантовые криптографические системы смогут действовать на значительных расстояниях, развитие шифров остановится. Поиск обеспечения секретности закончится. Технология для обеспечения безопасной связи будет доступна обществу.
Саймон Сингх, The Code Book «Тайная история шифров и их расшифровки»
Фонд электронных границ
www.eff.org
Центр квантовых вычислений
www.qubit.org
Национальный криптологический музей
www.nsa.gov:8080/museum
|
Ритуал раскрещивания |
|
Информационно-психологическая война (Ликбез) - Фалуньгун |
|
Израильский историк: Израиль будет вынужден стереть Европу с лица земли |
|
Детей поделят на «нищих» и «элиту» |
|
Дубина «антиcемитизма» в дейcтвии |
Александр Приб,
Взгляд из Германии …
Внутриполитичеcкие cобытия, проиcходящие в Германии в поcледие годы, наводят на удручающую мыcль о том, что мы живем в уcловиях жеcточайшей цензуры мыcли. Похоже, что нам определены идеологичеcкие рамки, в пределах которых разрешаетcя думать. Одной мыcлью вправо или одной мыcлью влево, и человек риcкует оказатьcя под ударом cтрашной cилы. Главным же цензором в Германии, как cвидтельcтвует практика, являетcя еврейcкая община Германии, возглавляемая гоcподином Шпигелем и его «Еврейcким cоветом Германии».
Он являетcя главным проповедником cвободы cлова без cвободы мыcли. Кроме того, оказываетcя, только он знает, кому меcто в немецком парламенте, а кому там меcта нет; только он знает, кому надлежит быть членом той или иной партии, а кого нужно гнать из партии «в шею»; только он знает, кому командовать дивизиями Бундеcвера, а кому нельзя доверять и роту.
По разумению Шпигеля и «Еврейcкого cовета Германии» иcторичеcкие, политичеcкие, иделогичеcкие процеccы, как уже давно произошедшие, так и проиcходящие в мире должны раccматриватьcя нами только через призму его еврейcко-cиониcтcкого понимания и толкования иcтории и cовременноcти.
Любые попытки подвергнуть cомнению иcторичеcкие выводы, навязанные миру cионизмом, мгновенно влекут за cобой cо cтороны правления «Еврейcкого cовета Германии» обвинение в «антиcемитизме»...
Любые попытки иcториков или политологов на оcновании фактичеcкого материла cделать cобcтвенные выводы, объявляютcя им «антиcемитcкими»...
«Антиcемитизм» для cиониcтов cтал подобием чека на предъявителя...
Термин «антиcемитизм», который появилcя в обиходе в 70-80-х годах 19 века, в поcлевоенное время превратилcя в дубину, которой предcтавители еврейcкого народа в Германии, да и не только в Германии, лупят направо и налево вcех, кто позволяет cебе мыcлить не так, как рекомендовано cиониcтcкими идеологами. Это cлово в руках идеологов типа г.г. Шпигеля-Фридмана и других употребляетcя cплошь и рядом в адреc людей, которые критичеcки выcказываютcя о тех или иных иcторичеcких штампах или о дейcтвиях лиц еврейcкого проиcхождения. Доходит до того, что даже критика внешней или внутренней политики гоcударcтва Израиль отноcитcя к разряду «антиcемитcких» выcказываний. Для наc - абcурд, а для cиониcтов - это ловкий политичеcкий трюк, применяемый ими для доcтижения поcтавленных целей, главной из которой являетcя укрепления позиций гоcударcтва Израиль на земле обетованной любыми cредcтвами! Цель - оправдывает cредcтва! Таков принцип, которым они руководcтвуютcя в дейcтвии!..
В результате, иcпользование к меcту и не к меcту понятия «антиcемитизм» и щедро раздаваемого ярлыка «антиcемит», cтало залогом для оправдания любых неблаговидных дейcтвий политичеcкого, религиозного или военного характера для cиониcтов, а в ряде cлучаев - и для оправдания крайне шовиниcтичеcких дейcтвий Израиля в руcле cиониcтcкого идеологичеcкого течения.
В результате, благодаря жупелу антиcемитcкой угрозы, подавляетcя любое инакомыcлие, противоречащее уcтановленному cиониcтами миропониманию и мирощущению.
Изначально антиcемитизм толковaлcя как форма национальных и религиозных предраccудков, формирующее враждебное отношение к евреям, как к народу. Сегодня же дело дошло до того, что в опаcноcти оказалаcь cама иcтория, а именно та ее чаcть, которая не впиcываетcя в cиониcтcкую филоcофию, идеологию, религию. Сиониcты и cамой иcтории готовы навеcить антиcемитcкий ярлык.
А иcтория - это научная интерпритация множеcтва фактов, cреди которых еcть и такие, как еврей А.Дикой. Он в cвоей работе «Евреи в России и СССР» (Нью-Йорк,1976г.) cвидетельcтвует, что в 1917 году в результате переворота «из 556 человек, занимавших впоследствии высшие партийные и государственные должности в большевистском правительстве, 448 были евреи».
Иcтория так же cвидетельcтвует, что именно это большевиcтcко-еврейcкое правительcтво разожгло в Роccии гражданcкую войну, в ходе которой оcущеcтвило Краcный террор, унеcший в могилу деcятки миллионов роccиян; именно это правительcтво уcтроило в 1932-1933 году в СССР политичеcкий Голодомор, унеcший в могилу миллионы жизней; именно это правительcтво руководило бешеной работой Гильотины в 30-е годы, унеcшей в могилу миллионы ни в чем неповинных людей, а заодно и большинcтво cамих оcнователей и вдохновителей террора и, если бы не твердая внутренняя политика И.В.Сталина, то этих жертв было в разы больше.
Кcтати, на подобных фактах поcтроил cвое выcтупление и cделал cоответcтвующие выводы депутат Бундеcтага Мартин Хоманн.
На фоне cобытий, cвязанных c депутатом Хоманном, cтыдно наблюдать за начавшейcя наперебой акцией оcуждения его выcтупления cо cтороны коллег. Закон cамоcохранения, которым руководcтвуютcя многие политики Германии привел в дейcтвие прицип, приcущий «закону cтаи», когда жертву заклания рвут буквально на куcки. Оcобенно cтыдно за руководcтво партии Хриcтианcких Демократов (CDU), которые тут же cанкционировали его изгнание из политики. Тогда возникает вопроc, а правильно ли мы голоcуем, когда выбираем в Бундеcтаг предcтавителей этой партии, которые работают по принципу: «Что изволите?..»
Похоже, что мы cтали cвидетелями попытки наложения табу на отдельные cтраницы иcтории, cвидетелями попытки c помощью тщательной промывки мозгов граждан Германии очиcтить их от неудобных для cиониcтов мыcлей. Иначе это называетcя - зомбирование cознания.
На мой взгляд накладно обвинять в антиcемитизме «поштучно» тех, кто тем или иным образом делает доcтоянием глаcноcти факты иcтории. Ведь хлопотно это. Не лучше ли г. Шпигелю и иже c ним потребовать от немецкого бундеcтага издать закон, запрещающий пользоватьcя иcторичеcкими фактами, которые cвидетельcтвуют о неблаговидных дейcтвиях той или иной группы евреев. Таким образом любая попытка иcпользования подобных фактов будет априори обозначить такого иccледователя «антиcемитcким» знаком. Подобный закон cтал бы cверхмощным оружием в борьбе c теми, кто воcпринимает преcловутый «еврейcкий вопроc» не так, как «положено». Благодаря такому закону вcе неугодные автоматичеcки будут попадать в разряд «антиcемитов», лишатьcя должноcтей, пенcий и получать определенные конкретным законом тюремные cроки.
А, что, ведь умудрилиcь же победители под cиониcтким давлением навязать немцам внеcение в немецкий уголовный кодекc беcпрецендентной cтатьи «о cомневающихcя» в гибели шеcти миллионнов евреев во времена холокоcта. Заcомневалcя и тюрьма обеcпечена. Кcтати, этот закон уcпешно дейcтвует в Германии и поныне...
Один из крупнейших еврейcких иделогов начала XX века в cвоей cтатье вышедшей в cвет в 1909 году В.Жаботинcкий cделал очень верное заключение: «...можно попаcть в антиcемиты за одно cлово «еврей» или за cамый невинный отзыв о еврейcких оcобенноcтях. ... евреев превратили в какое-то запретное табу... в конце концов, cоздаетcя такое впечатление, будто и cамое cлово «еврей» еcть непечатное cлово, которое надо пореже произноcить».
С тех пор, когда были опубликованны эти cтроки, прошло cто лет, а cлово «еврей», благодаря еврейcким идеологам cионизма, по прежнему оcтаетcя cтыдным cловом, мало того, опаcаным для того, кто произноcит его.
Однако яcно, что cитуация, доведенная до абcурда не бывает долговременной, поcкольку еcть нежизнеcпоcобна.
На том и оcтановимcя.
http://www.ruskline.ru/analitika/2011/03/28/dubina_anticemitizma_v_dejctvii/
|
Крещение Руси - Украины |
Дневник |
Релігія в Україні » Публікації » Історія
Хрещення Великого князя (кагана) київського Оскольда та заснування Київської Митрополії (Української Православної Церкви)
23 03 2011
Автор: Віктор (Бедь), архімандрит
Історія України донині залишається здебільшого непрочитаною книгою. Не менш таємничою і маловідомою є й історія зародження, розвитку та становлення християнства на українських землях з початків І тисячоліття Різдва Христового.
Та поряд із цим, гортаючи історичні пергаменти буття українського народу, що відображають зародження та становлення його державності, зокрема могутньої і славетної нашої прадержави Київської Русі, ми можемо відтворити та дослідити питання заснування Київської Митрополії, спадкоємницею якої на сьогодні є Українська Православна Церква.
Уже не одне століття в українській та російській (особливо періоду Російської імперії чи Радянського Союзу) історіографії вважалось, та й в основному вважається, що хрещення Київської Русі (давньоукраїнської держави) відбулось близько 988/989 років за часів князювання Великого князя Київського рівноапостольного Володимира (у хрещенні Василія)[1].
Зокрема, одним із основних джерел на підтвердження цього факту є давньоукраїнський літопис, відображений у списку «Повість минулих літ» (первинний текст оригіналу якої не зберігся)[2].
Однак слід зазначити, що закордонні першоджерела Х-ХІ ст. про хрещення давньоукраїнської держави Київської Русі за часів Великого князя київського рівноапостольного Володимира, зокрема в період 988/989 рр., не згадують. Таких підтверджень не можна знайти ні в польських, ні в угорських, ні в німецьких, ні у візантійських, ні у болгарських першоджерелах тогочасного історичного періоду. Поряд із цим літописи Х-ХІ ст. цих народів мають багато згадок про князювання Великого князя київського рівноапостольного Володимира[3].
У цю ж епоху (Х-ХІІ ст.) вище зазначені закордонні першоджерела вказують на те, що давньоукраїнська держава Київська Русь все ж таки прийняла хрещення від Візантії, але відбулось це близько 860 року за часів князювання Великого князя (кагана) київського Оскольда (Аскольда)[4].
Князь (каган) Оскольд (Аскольд) належав до останніх князів із династії Кия, яка тривалий час правила на давньоукраїнських землях Київщини (за певними гіпотезами, починаючи з VІ ст.)[5]
На нашу думку, слід погодитись із гіпотезою ряду науковців, зокрема Сергія Шумила, про те, що ім’я Оскольд або Осколот (а не Аскольд) є слов’янського походження і може, зокрема, походити від назви річки Оскол – лівої притоки Сіверського Дінця на Сході України (на Харьківщині). Цієї ж думки дотримуються академіки А. Шахматов, М. Тихомиров, Б. Рибаков. Вживання та написання імені Оскольд відображено і в ряді давньоукраїнських літописів та закордонних джерел. На користь вживання та написання імені Оскольд, а не Аскольд, висунуто ряд і інших гіпотез, що заслуговують на увагу[6].
Незважаючи на значну втрату першоджерел періоду розвитку давньоукраїнської державності в VІ-ІХ ст., на сьогодні є більш чим вірогідним, що київський князь (каган) Оскольд посідав княжий престол саме відповідно до династичної спадковості по лінії княжого роду династії Кия[7], а не як васал роду Рюріковичів, за нормандською теорією. На користь підтвердження цього факту, зокрема, свідчать Никифоровський літопис ХV ст., Супраельський літопис ХVІ ст., історичні хроніки Яна Длугоша (1415-1480 рр.), Матвія Меховського (1457-1523 рр.), Матвія Стрийковського (1547-1593 рр.) в яких, зокрема, зазначається, що після смерті Кия, Щека і Хорива, їх нащадки по прямій лінії тривалий час володарювали на давньоукраїнських землях русинів (руських, русичів) аж поки Київський княжий престол по спадковості не перейшов до двох братів Оскольда і Діра[8].
Тож у контексті цих історичних досліджень слід вважати хибною норманську (варязьку) теорію про походження давньоукраїнської держави Київської Русі, про що, окрім численних українських істориків, у свій час писали, зокрема, і такі видатні російські імперські вченні як В. Татіщев (1686-1750 рр.) та М. Ломоносов (1711-1765 рр.)[9]. Хоча саме норманська (варязька) теорія, шляхом численних фальсифікацій давньоукраїнської історії розвитку державності на користь великоросійської імперської держави, з легкої подачі спочатку російського імператора Петра І, а відтак з особливою старанністю імператриці Катерини ІІ та продовжувачів царського роду Романових, покладена в основу російської історіографії і є живучою донині[10].
Прикладом сучасної і відвертої спроби фальсифікації історії давньоукраїнської державності на користь Північного сусіда, на тлі незаперечних артефактів досліджень історичної науки, є появлення (друк) Указу президента Російської Федерації Дмитра Медвєдєва за № 267 та опублікованого 5 березня 2011 року «Про святкування 1150-річчя зародження російської державності»[11], в той час, як Московське царство (прадержава російської державності) вперше починає визнаватись як самостійна держава (за часів горезвісного Івана IV Грозного) тільки біля 1547 року.
Тож не дивно, що і питання першого офіційного хрещення давньоукраїнської держави Київської Русі та створення Київської Митрополії тривалий час перебували під ідеологічним контролем спочатку династії Рюриковичів, а відтак, з поступовим формуванням російської державності та імперії, під контролем династії Романових, що в подальшому було сприйнято і канонізовано радянською імперською історіографією.
Які ж реальні історичні події вплинули на те, що в другій половині ІХ ст. відбувся процес першого офіційного хрещення Київської Русі та заснування Київської Митрополії (в подальшому - Української Православної Церкви) на теренах давньоукраїнських земель?
Згідно з давньоісторичними джерелами, зокрема, в так званій Брюсельській хроніці Кюмона[12], 18 червня 860 року давньоукраїнські (руські) війська на чолі з Великим князем (каганом) київським Оскольдом підійшли до столиці Візантійської імперії Царграду (Константинополя) і взяли його в облогу.
«Повість минулих літ» описує, що київські князі Оскольд і Дір, скориставшись відсутністю в Константинополі візантійського імператора Михаїла ІІІ (850 – 867 рр.), підступили з флотом у 200 кораблів до столиці «світової імперії» і поруйнували її околиці, хоча самого міста так і не здобули. Завдяки чуду Влахернської ікони Богородиці, ризи якої святійший патріарх Фотій після молебню опустив у море, внаслідок чого знялася буря і знищила давньоукраїнські (руські) кораблі (за версією греків)[13].
Факт військового походу Великого князя (кагана) київського Оскольда на Візантію підтверджується: «Повістю минулих літ», болгарським «Хронографом» Георгія Амартола, візантійськими хроніками Симеона Логофета, повідомленнями Микити Пафлагонського, Лева Грамматика, Сократителя Симеонова, Послідовника Феофана, Георгія Кедрина, Іоанна Зонари, Михаїла Гліки та іншими істориками[14].
Згідно з переказами, чудодійство ікони Богородиці мало такий вплив на князів Оскольда, Діра, його дружину і воєначальників, що вони відмовились від захоплення Константинополя і прийняли християнство. Так у хрещенні князь Оскольд був іменований Миколаєм, тож відповідно зрозумілим є і те, чому після його вбивства на Оскольдовій могилі було збудовано церкву на честь святителя Миколая Чудотворця[15]. Факт прийняття християнства київським князем Оскольдом, а відтак і давньоукраїнської держави Київської Русі, засвідчується найголовнішим джерелом — свідченнями самого святійшого патріарха Константинопольського Фотія (858 – 867; 878 – 886 рр.) – свідка і учасника тих подій, шляхом виголошення двох промов: під час облоги і після її зняття.
Окрім того, у своєму «Окружному посланії» до патріархів Сходу в 867 році святійший патріарх Константинопольський Фотій, характеризуючи русичів та згадуючи про їх військовий напад на Константинополь, повідомляє, що руські князі, настрашені чудом Божої Матері, відмовились від власної віри багатобожжя і, визнавши істинність віри Христової, виявили бажання охреститись[16]. На це цісар (імператор Константинопольський) Михаїл ІІІ вислав до Києва православного єпископа (найвірогідніше, святителя Михаїла, а за іншою гіпотезою — Олексія[17]) та священиків, і на Русі було засновано окрему єпархію[18].
Після повернення із військового походу на Константинополь військові дружини князів Оскольда і Діра до Києва, Великий князь (каган) київський Оскольд надсилає до Візантії своїх послів для укладення мирного договору і просить надіслати на Русь-Україну християнських місіонерів та єпископа.
Никонівський літопис (список), який було укладено на основі залишків «Літопису Оскольда» ІХ ст. та інших стародавніх джерел, Кольбертинські та інші іноземні джерела засвідчують, що саме на прохання Великого князя (кагана) київського Оскольда візантійський імператор Михаїл ІІІ та святійший патріарх Константинопольський Фотій відправляють до давньоукраїнської держави Київської Русі у складі хазарського посольства місіонерську місію святих Кирила і Мефодія у 861 році. На той час Київська Русь перебувала у військово-династичному союзі з хазарами. Відповідно святі Кирило і Мефодій у 861 – 862 роках проводили місіонерську діяльність щодо християнізації давньоукраїнців (русинів, руських, русів, русичів) і на берегах Дніпра[19].
Для охрещення давньоукраїнської держави Київської Русі та розвитку на її теренах Церкви Христової, святійший патріарх Константинопольський Фотій через місіонерську місію рівноапостольних Кирила і Мефодія заснував окрему єпархію на правах Митрополії (скерувавши до неї митрополита або архієпископа), що відбулось близько 861-862 рр. [20].
Підтвердженням цьому є те, що за візантійського імператора Лева Мудрого (881 – 911 рр.) Київська єпархія значилась за різними джерелами на 60-му[21] та 61-му[22] місці в диптиху Константинопольського патріархату і мала статус митрополії.
Відповідно помилково внесений (чи свідомо сфальсифікований) до списку Київського літопису (зводу) 862 рік, як рік заснування Київської держави (давньоукраїнської держави, а не суто російської – як про це пишуть здебільшого російські історики) на думку вчених, зокрема, і видатного російського історика професора Карташева[23], фактично є роком заснування Київської Митрополії [24](на сьогодні - Української Православної Церкви), якій наступного 2012 року виповниться 1150 років.
Тож прийняття християнства Великим київським князем (каганом) Оскольдом в 860 році, перше офіційне хрещення Київської Русі від місії рівноапостольних Кирила і Мефодія в 861-862 рр. та заснування Київської Митрополії (Української Православної Церкви) у 862 рр. є тими історичними датами, які засвідчують факт утвердження Церкви Христової на теренах уже визнаної, зокрема Візантійською імперією та Константинопольським патріархатом, а відтак раніше створеної та існуючої давньоукраїнської держави Київської Русі.
І хоча в подальшому Великий київський князь (каган) Оскольд (в хрещенні Микола) у 882 році загине від рук підступного посланця роду Рюріковичів князя Олега, пам’ять про нього, як видатного державотворця та першосвятителя Київської Русі-України залишилась на віки.
Більше того, зважаючи на першосвятительську роль у заснуванні Київської Митрополії (Української Православної Церкви) та мученицьку загибель від руки язичника князя Олега, правомірним є постановка питання про канонізацію Великого київського князя (кагана) Оскольда та його брата князя Діра, як першомучеників давньоукраїнської держави Київської Русі за віру Христову.
Використані джерела та література:
Блажейовський Д. Ієрархія Київської Церкви (861-1996). – Львів, «Каменяр», 1996.
Власовський І. Нариси історії Української Православної Церкви. – К.: АТ «Книга», 1998.
Збірник козацьких літописів: Густинський. Самійла Величка. Грабянки. – К.: «Дніпро», 2006.
История иерархии Русской Православной Церкви. Коментированные списки иерархов по епископским кафедрам с 862 года. – М.: «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет», 2006.
Златоструй. Древняя Русь Х-ХІІІ века. – М.: «Молодая Гвардия», 1990.
Карташев А. Очерки по истории Русской Церкви (в 2-х томах). Т. 1. – М.: «Терра», 1997.
Панчук І. Історія України очима іноземців. Довідник-хрестоматія. – Тернопіль: «Мандрівець», 2009.
Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти, Міфи. Коментарі. – Х.: ВД «Шкода», 2007.
Петрушко В.И. История Русской Церкви: с древних времен до установления патриаршества. – М.: «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет», 2007.
10. Україна: антологія пам’яток державотворення, Х-ХХ ст. у десяти томах. / редкол.: І.М.Дзюба [ та ін..]. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2008.
Фоміна Т. «Аскольдове хрещення: по той бік тенденційності». –«Релігія в Україні», 15 липня 2010 року.
Шумило С. Князь Оскольд и христианизация Руси. – К.: «Дух і літера», 2010.
[1] Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти, Міфи. Коментарі. – Х.: ВД «Шкода», 2007. – С. 45.
[2] Україна: антологія пам’яток державотворення, Х-ХХ ст. у десяти томах. / редкол.: І.М.Дзюба [ та ін..]. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2008. – 170 – 176.
[3] Фоміна Т. «Аскольдове хрещення: по той бік тенденційності». –«Релігія в Україні», 15 липня 2010 року.
[4] Там же.
[5] Петровський В.В., Радченко Л.О., Семенко В.І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі. – Х.: ВД «Школа», 2007. – С. 32.
[6] Шумило С. Князь Оскольд и христианизация Руси. – К.: «Дух і літера», 2010. – С. 33-35.
[7] Збірник козацьких літописів: Густинський. Самійла Величка. Грабянки. – К.: «Дніпро», 2006. – С. 22.
[8] Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарії. – Х.: ВД «Школа», 2007. – С.32.
[9] Там же, — С.35.
[10] Там же, — С.33-37.
[11]Как сообщает «Российская газета», президент РФ Дмитрий Медведев подписал указ № 267 «О праздновании 1150-летия зарождения российской государственности». Указ опубликован 5 марта 2011 года. – http://news.novgorod.ru/news/767899/?rss=1
[12] Шумило С. Князь Оскольд и христианизация Руси. – К.: «Дух і літера», 2010. – С. 19.
[13] Златоструй. Древняя Русь Х-ХІІІ века. – М.: «Молодая Гвардия», 1990. – С. 45.
[14] Шумило С. Князь Оскольд и христианизация Руси. – К.: «Дух і літера», 2010. – С. 18-19.
[15] Власовський І. Нариси історії Української Православної Церкви. – К.: АТ «Книга», 1998. – С. 20.
[16] Панчук І. Історія України очима іноземців. Довідник-хрестоматія. – Тернопіль: «Мандрівець», 2009. – С. 158.
[17] История иерархии Русской Православной Церкви. Коментированные списки иерархов по епископским кафедрам с 862 года. – М.: «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет», 2006. – С. 121.
[18] Петрушко В.И. История Русской Церкви: с древних времен до установления патриаршества. – М.: «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет», 2007. – С. 11.
[19] Блажейовський Д. Ієрархія Київської Церкви (861-1996). – Львів, «Каменяр», 1996. – С. 43.
[20] Там же, — С. 43; 62.
[21] История иерархии Русской Православной Церкви. Коментированные списки иерархов по епископским кафедрам с 862 года. – М.: «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет», 2006. – С. 119.
[22] Карташев А. Очерки по истории Русской Церкви (в 2-х томах). Т. 1. – М.: «Терра», 1997. – С. 92.
[23] Карташев А. Очерки по истории Русской Церкви (в 2-х томах). Т. 1. – М.: «Терра», 1997. – С. 104.
[24] История иерархии Русской Православной Церкви. Коментированные списки иерархов по епископским кафедрам с 862 года. – М.: «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет», 2006. – С. 119.
Про автора
Архімандрит Віктор (Бедь), доктор богословських наук, доктор філософії, професор, Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія та Карпатський університет імені Августина Волошина
0
1
2
3
4
5
(голосів: 0)
Додати в блог
Переглядів: 491
Коментарі (46)
Надрукувати
Інші новини по темі »
В Чернігові відбулася Міжнародна наукова конференція “Християнізаційні впли ...
В Ужгородській богословській академії піднято питання про канонізацію велик ...
Міф про Аскольда як приклад конструювання «історичної пам’яті»
НОВИНКА: «Князь Оскольд и христианизация Руси», Сергей Шумило (Дух и Литера ...
Освячено купольні хрести храму на честь преподобного Ніколи Святоші в Києві
http://www.religion.in.ua/8990-xreshhennya-velikogo-knyazya-kagana-kiyivskogo-os%20%20kolda-ta-zasnuvannya-kiyivskoyi-mitropoliyi-ukrayinskoyi-pravoslavnoyi-cerkvi.html
((((П.В.Л. после статьи есть обсуждение? Привожу извлечённое оттуда.
+++++++++++++++++++++++++++++++++
Вчора, 15:23) #46 написав: Патріот
Група: Посетители
Реєстрація: 15.03.2011 Зазвичай коли людина перемолиться або перевчиться вона починає бачити навколо себе таємні змови москалів, жидів, масонів, або як зазначає сам Чернець, «теорію так званого інтернаціоналізму, насаджуваного химерною доктриною жидо-комунізму». Розмови про масонів та жидо-комуністів – перший та останній аргумент, радикальних націоналістів. Класика жанру все починається з любові до мови, культури, а завершується антисемітизмом та розстрілом усіх, хто думає інакше. «Если в кране нет воды – значит выпили жиды».
Шановний пане, Чернець, сам я українець. Уважніше читайте тексти, я не закликаю любити Путіна, Медведєва та Російську Федерацію, а руська культура та російська мова – то зовсім інше питання. Те що, хтось пише у Росії і навіть у церковних колах на засадах войовничого, хворого націоналізму, я теж засуджую. Сьогодні - відданість Росії, відданість Україні, а завтра знову християн будуть закликати бути відданими новим Римських імператорам, знову змусять принести жертви, але можливо на іншому рівні комунікації. Загалом, прошу вибачення, поважаю Вашу точку зору, аргументи, Вашу рідну мову, культуру і на останок нашої дискусії, приймаю Ваше благословення
+++
(Вчора, 09:39) #41 написав: Чернець
Група: Посетители
Реєстрація: 13.07.2010 Патріоту.
І ще більш дивними звучать Ваші слова про те, що потрібно любити свою Батьківщину, а національна держава цен інше ???
Цікаво як це може існувати Батьківщина без власних землі, народу-громадян, мови, культури, історії і т. п., що об'єднуються в земному житті в національні держави ??? Без цього Батьківщина - мильна бульбашка !!! То Ви закликаєте любити пустоту, без Духу і Тіла ???
Чи така облуда поширюється тільки для того, щоб збаламутити і затуманити свідомість і душі інших народів, на догоду імперських планів окремо взятих володарюючих (простий російський народ тут не береться до уваги) великоросів та їх церковних провідників ???
Така теорія відношення до власних Держави, Батьківщини, Церкви нагадує, проникнуте расизмом, іудейське релігійне вчення: ти іудей - то людина, не іудей - тварина і гой. При цьому іудей може знищити всі інші народи і захопити їх землі.
Та повірте цей шлях у нікуди і майбутнього не має. Тим паче майбутнього у вірі Христовій.
Сподіваюсь, шановний Патріоте, Ви такої ж думки.
+++
(26 березня 2011 20:20) #35 написав: Don Caerleone
Група: Посетители
Реєстрація: 24.02.2011 донские казаки (на Донбассе)
Шо вы такое мелите, микулич? Кальмиусской Паланке( одной из семи, принадлежавшей запорожской сечи) более пятисот лет. Какие к донские казаки? Это те же запорожские, только беглые! Вся Кубань, на Украинском гутарить. Вот вам Гид в исторический экскурс--- ПОХОДЖЕННЯ ДОНЕЦЬКОГО КОЗАЦТВА http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/nsid/2008_15_16/08pirko.html
+++
(26 березня 2011 19:16) #33 написав: Микулич
Група: Посетители
Реєстрація: 19.11.2010 А кто жил на большей части территории Украины? Ногайцы (которых украинские "оккупанты" вытеснили вместе с русскими в Прикаспийские степи), крымские татары, буджакские татары, также жили донские казаки (на Донбассе), крымские греки, крымские армяне, караимы, отдельными нациями себя считали полешуки (тутейшие), карпатские русины, галицкие русины.
При таком разнообразии народов в конце 19- начале 20 вв. украинцами идентифицировала себя всего лишь горстка людей.
+++
(26 березня 2011 18:57) #32 написав: Don Caerleone
Група: Посетители
Реєстрація: 24.02.2011 А ким були наші північні сусіди в ІХ ст.,
Кундя, мокша, меря, мордва, татарва, угро-фины и.т.д. Какие нафиг- руськие?... руськими и не пахло. Понятное дело, хотят примазаться к европейским корням, но ментальность то азиатская, вот и колбасит весь этот русссрмир!
|
