-Рубрики

 -Музыка

 -Подписка по e-mail

 

 -Поиск по дневнику

Поиск сообщений в Palanteer

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 18.02.2005
Записей:
Комментариев:
Написано: 600

Выбрана рубрика Я розумний.


Другие рубрики в этом дневнике: Я(25)

Про погане...

Дневник

Воскресенье, 29 Марта 2009 г. 01:15 + в цитатник

Читати цей роздум, зовсім не обов’язково, писався він для мене, зрозуміти його тяжко. Робите Ви це виключно на свій страх, бо ризикуєте втратити здоровий глузд.

У житті я вже побачив усілякого, не скажу, що багато, але усякого. Багато із побаченого мене захопило, піднесло, вразило своєю сутністю, залишило позитивний слід по собі. Називати чи озвучувати подібні речі немає необхідності, для всіх вони різні. Можливо якось зберусь із думками і озвучу речі, що зводять мене з розуму (у позитивному плані). Але зараз мені, чомусь, захотілося розповісти про те, що виводить мене із себе, одним словом те, що мене бісить, від чого я сатанію, і що впало мені у немилість (о, як пафосно розписав).

Розмови про хороші речі, не несуть користі. Яка користь від того, що тобі у приклад приводять відмінника із червоним дипломом і кажуть: «Вчись, як він і будеш такий самий розумний, матимеш червоний диплом...». І що це дає? Мені байдуже на нього, на його диплом, на все. Є у мене один знайомий, що претендує на подібну дрібницю. Я б нікому не радив жити як він. Його життя сповнене злістю за те, що він нікому не цікавий як особистість. Він жартує, на смішні тільки для нього теми. Він замінює навчанням те задоволення, що може отримати від різнобарв’я життя. Про таких кажуть просто — задрот. Чому я привів його у приклад? Для того, щоб показати, що дивитися на життя під одним кутом — це не раціонально. Навчаючись одному ти пропускаєш повз увагу речі, що можуть бути важливіші за все. А це призводить до збільшення прірви розуміння між людьми. Породжує заздрість, злість, образи, непорозуміння, та інші продукти людини, що так легко нею виробляються.

Мені здається, що тут саме система виховання дітей батьками дає збій. Причому збій закладений поколіннями. І збій, що так і не був викоренений, а навпаки поглиблювався. Звісно, це не проблема сучасності. Її основою є бажання батьків бачити своїх дітей кращими. Рідко хто може із впевненістю сказати, що помилки його дитини несуть йому задоволення не менше ніж досягнення. Адже помилки — це досягнення ніяк не менше за досягнення, а є навіть чимось рівнозначним. Неможна зробити помилку у тому, що тобі нецікаво у чому ти не дізнаєшся чогось нового. Помилка — це таке-ж нове, таке-ж непізнане дитиною як і об’єкт її дослідження, а точніше його нова сторона, грань. 

Коротше кажучи, мені здається, що подіне перенесення ідеалів від однієї до іншої може призвести до внутрішніх травм, що потім тим чи іншим чином випливають у людини, яку соціум вважає здоровою, а подібні травми — «травмами». А звідси і тисячі проблем пов’язаних із меншовартістю людини. Із почуттям самооцінки, із, так званим, синдромом середнього віку, та інших проблем, що виникають у людини від подібних порівнянь.

Мабуть саме тому, я із таким презирством споглядаю на те повторення, спотворення ідеалів сучасної спільноти людей. Мені не подобаються наслідники, модники — манекени для одягу. Я досі не можу зрозуміти чому людина має ховати своє Я. І найбільш страшним у цьому прихованому Я є те, що ховають його із власної ініціативи, а не через почуття страху чи будь-чого іншого настільки екстремального, що може призвести до цього.

Я не розумію, людей, що бояться щось втратити. Наче щось нам справді належить. І хіба втрата — це так погано? Втративши дорогу мені річ я спробую зробити кращу. Знайти кращу. Отримати кращу. А втративши і її я, лише, знайду дорогу за якою піду далі. Втрата речей матеріальних, зазвичай, приносить врожай на духовному поприщі, звісно, це залежить від людини, та все ж. Я не з тих, хто переймається втратами, мабуть ще і тому, що нічого особливого я не досяг та нічого дійсно цінного не втратив.

Що ж такого поганого у моді? Наслідування ідеалам інших людей. Вам це подобається? А чи подобалося воно вам за інших обставин? Якби Вас виховали як особистість, а не як маріонетку із ідеалами інших людей? «Ой, у Марії така розумна донечка, чому ти у мене не така?», «А Іванко, допомагає батькам», «Людмилка ніколи так не вдягається», «Сашко їсть не розмовляючи і не бігає як дурний на всякі танці»... Хіба не так Вас виховали? Хіба не таке чує більшість дітей від своїх батьків — істот вищих, чії слова — істина. І хіба подібне не образливе, не принизливе для батьків, що породили своє чадо, але так і не дали йому достатньо розуму без порівнянь із іншими?

А діти виростають, проявляють себе, ставлять радикальні умови батькам, ображаються, дорослішають, шукають притулку у душах інших, одружуються, роблять дітей, вказують їм на ідеали інших, породжують нову хвилю. Але яке щастя мають ті, хто віддав своїй дитині себе, навчив її за її здібностями та баченням світу. Виховав, а не виростив. Так у всіх, скажете Ви. А мені байдуже, що у всіх! Людина може проявити себе тільки тоді коли колектив, що її оточує так само різношерстий як вона. Коли однакових немає. Коли копіювання досягнень одного буде сприйняте негативно, відчужено. Тільки так. А колективізм — це тваринна зграя, керувати якою може кожен, хто мало-мальськи знайомий із теорією соціальної інженерії, психологією, або має вроджений хист до цього.

Ох скільки хороших винаходів погубив страх перед більшістю, та бажання мало вирізнятися серед інших. Коли ти у зграї, всім байдужий і ти, і твій спосіб мислення. Всім байдужа твоя спідня білизна і колір твого лайна. Але коли ти один супроти стаї, виставляєш свої думки, міркуєш не так як міркують вони. Коли твої ідеали — лише твої. Коли твоя свобода залежить від тебе, а не від течії, що керує стаєю, тоді всі, всі вони (люди із зграї) дивляться на тебе як на дикуна. Як на того, хто ламає цінності і руйнує ідеали побудовані ще до них, як на виклик, як на хворого... Саме тому, подібні «досягнення» людства слід руйнувати, слід не допускати їх утворень і спонукати кожного виховати Людину в собі.

The End.


Рубрики:  Я розумний

Метки:  

Метро

Дневник

Четверг, 19 Марта 2009 г. 21:48 + в цитатник

Мене вже реально харить та ситуація, що склалася із проїздом у Метро. Це ж вже, реально, не лізе у жодні рамки — людей ще ніколи так багато не було. Не дивлячись не сцуко-мера у Київ продовжують з’їжатися із довколишніх міст, містечок, сіл... Киянам стає дедалі тяжче дістатися роботи, а студентам у ВУЗи. Мені пощастило, що перша пара у мене тільки раз на тиждень, і я її із чистою совістю просипаю.

Якийсь час я обдумував, що можна було б змінити щоб якось розподілити людей на кілька потоків; дати поштовх шукати місце роботи не далеко від дому; користуватися, більше, автобусами, тролейбусами, трамваями.

Прийшла мені у голову наступна ідея — треба зробити проїзд у метро розрахованим погодинно. Купуєш карточку, що діє тільки у певні години. А залежно від часу проїзду ставити ціну — відсіювати тих хто їде 1-2 зупинки. А хочеш проїхати у інший час — купуй жетон і їдь.

 

 (640x480, 53Kb)
Рубрики:  Я розумний

Метки:  

Балада про кельвінів

Дневник

Воскресенье, 11 Января 2009 г. 21:47 + в цитатник

Фотографи початківці при обиранні тушки фотоапарата, не часто  звертають увагу на присутність у ньому можливості зміни температури світла у кельвінах, та можливості вводити поправки, залежно від заповнюючого світла. Їх більше хвилює кількість мегапікселів (звісно для того щоб можна було потім краще розгледіти тіло моделі, фон :] ), значення ІСО, якісні можливості акумуляторів, кроп фактор матриці та інші, скажімо так — технічні «цукерки» від виробника. А на художні можливості модельного ряду (якого б виробника не взяти) уваги залишається мало. До них відношу:

  • температура світла у кельвінах;
  • поправки у тональності світла;
  • режими зйомки, та можливості їх налаштування;
  • спеціальні можливості тушки.

читайте далі: температурні режими; використовуємо «кельвіна» у власних інтересах; поради;
Рубрики:  Я розумний

Метки:  

 Страницы: [1]