Сьогодні з Ксю поїхали до Наталки - повезли їй наш старий бумбокс. Наталка сидить у порожній квартирі, на підлозі лежать килими, гітара, речі скинуті в купу. Минулого разу, як ми тут чаювали, то квартира була повна всілякого начиння. Виявилося, що після розлучення чоловік вивіз від неї геть все. Вони прожили разом три роки, і це після трьох років не лишити людині навіть кухонного стола. Поки я утішав Наталку бубликами і байками про свою роботу, Ксю сиділа і дивилася на мене вовком. Таке враження, що то я вивіз усі меблі. Жахливо бути одним чоловіком серед компанії роздосадованих жінок, об'єднаних співпереживанням. Ксю явно думала про наше майбутнє і авансом звинувачувала мене у всіх смертних гріхах. От же ж люблять всіх до одного шаблону рівняти! А потім вони разом показово говорили про шлюбні контракти. Я завжди, до речі, був проти шлюбних контрактів. Як це так, це ж не довіряти одне одному! Якщо ви вже побралися, то це означає, що ви найближчі люди в світі! Але ні, дивлячись на незайняті нічим простори Наталчиної квартири з видом на Виноградар, починаєш розуміти, що у цьому світі багато чого не розумієш.
Отак сиділи і сумували. Сиділи на підлозі, бо в домі лишився тільки старий диван - ні тобі стільців, нічого. Наталка за свій рахунок оплачувала розлучення і переклад паспорта свого екс-чоловіка, взяла на себе купу витрат. Та і жили вони за її рахунок. Але меблі він забрав, бо то меблі "його мами".
Але був і позитив:) Коли верталися, засунув руку у кишеню пальто, витягаю - а на пальцях квітковий пилок!!! Справжній! Я й зовсім забув, що напередодні сунув до кишені зірвані сережки з берези, які розпустилися з нагоди такої теплоти. Посміхнуло))