Сходитися з дівками - то ціла пригода, цілий новий світ. А особливо коли живеш з ними. Моє чудо в пір'ях поселилося у моїй кімнаті, розкидало скрізь свої речі, скрізь наслідило і поставило свою печать. Ця печать - на волосинках, розкиданих після сну на подушці, на плямах зубної пасти, що лишається на люстерку у ванній; у вигляді кумедних шкарпеток із пальчиками (і кому в голову прийшло таке вигадати?) і невимитих чашок. Вона щовечора ставить на мені свою печать, цілуючи в губи та ключиці. Щоранку тормосить мене і просить принести чаю. Розробляє свої диковинні проекти на моєму комп'ютері, і зовні схожа на художницю - розпатлана, у смугастій сорочці. Ходить туди-сюди, наче не з цього світу. Я сиджу і спостерігаю за нею. І думаю, за що ж я її люблю і наскільки вона затримається у цьому нудному, певно, для неї домі.
А, до речі, у мене тепер є ще одне робоче місце. Купив собі ноутбук ASUS Z99H, дешево і сердито, але працює не гірше за мій стаціонарний. Тепер хоч не працює правило "Хто перший встав, того і клава".