Моя Батьківщина — рідна Україна

Усний журнал

Мета: розширити і закріпити знання учнів про Україну. Прищеплювати інтерес до вивчення її географії, історії, звичаїв і культури.

Обладнання: журнал, виготовлений учителем разом з учнями, де на кожній новій сторінці поданий зміст того, про що будуть розповідати діти, а також вміщені малюнки та мапа України.

Учитель. Як вигадаєте, чому землю, на якій ми народилися, ми любимо понад усе на світі, називаємо Батьківщиною? (Відповіді учнів.)

Учень.

Ведучий. Перегортаємо першу сторінку усного журналу «Моя Батьківщина — рідна Україна».(Звучать позивні журналу на вибір учителя.)

Ми дізнаємося про те, де знаходиться наша земля, яку вона має площу, з якими країнами межує, та ще багато цікавого.

Учениця. Погляньте на глобус. На ньому ви знайдете океани і материки. На материках є чимало різних держав, у яких живуть люди. Всі вони різняться між собою кольором шкіри і розрізом очей. Кожний народ має свою культуру і побут, свою мову, свої звичаї. Батьківщина для кожної людини, як рідна ненька, її не можна ані купити, ані заслужити, вона у кожного одна. Ми живемо в Україні, тому і називаємося українським народом. Чи знаєте ви, у якій частині світу розташована Україна? (Відповіді учнів.) Ось подивіться, де вона знаходиться на глобусі. На глобусі вона маленька, тому краще розглянемо її на географічній карті. (Показує на карті.)

Розгляньте на карті гори. Як вони називаються? (Карпати, Кримські гори.)

Є у нас степи (показує), ліси (показує).

А тепер на карті нашої Батьківщини спробуємо знайти ту маленьку батьківщину, де ми з вами живемо (показує село чи місто на карті). Кожна людина живе у селі чи у місті, і саме з цих маленьких місцинок складається наша велика Батьківщина, що зветься Україною. Чи знаєте ви, скільки людей проживає в Україні? (Близько 46 млн чол.) Для них Україна є Батьківщиною. Вони люблять її і будуть захищати в разі необхідності.

Учень. А тепер подивимося, з якими країнами межує Україна, тобто хто є нашими сусідами. (Росія, Білорусь, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Молдова.) Береги України омивають Чорне й Азовське моря. Неосяжні простори нашої Батьківщини. Є в нас багато великих річок: Західний Буг, Південний Буг, Дністер, Десна, а також сотні менших і зовсім маленьких. Є великі і маленькі озера з прозорою водою і тисячі джерел, що напувають нас живильною вологою. Надзвичайно чудова природа нашої Батьківщини! Давайте розглянемо малюнки, на яких зображена природа рідного краю (малюнки або слайди). А ось малюнки, що їх намалювали наші діти. (Можна використати репродукції картин місцевих художників або репродукції картин українських художників.)

Учень.

Звучать позивні усного журналу.

Ведучий. Перегортаємо другу сторінку усного журналу. Тут ми дізнаємося про державні символи, про народні символи та обереги.

Учениця. Ну хто цього не знає! Адже ми вчимося в школі і це відомо кожному школяреві. Є у нас, як і в кожної держави у світі, свій прапор — синьо-жовтий, свій герб — Тризуб, а також свій гімн «Ще не вмерла Україна». (Учитель демонструє зображення Державного прапора, Державного герба, звучить Державний гімн.) Державний гімн треба слухати стоячи, на знак поваги до рідної Вітчизни (звучить Гімн України, всі встають).

Учень. А ще народ України має свої споконвічні символи. Спробуйте назвати їх. (Верба, калина, тополя, криниця, барвінок, груша). Чому вони такі дорогі серцю кожного українця?(Відповіді учнів.)

Верба — журливе дерево, що низько схиляється до води. Воно схоже на долю нашого народу, територію якого часто завойовували загарбники, а народ змушений був терпіти і схиляти голову, не маючи сили відразу вигнати завойовників. І хоч народ наш терплячий, але він гордий і завжди, рано чи пізно, знаходив силу, щоб випрямити спину і підняти голову, щоб стати вільним і незалежним.

Вербу люди застосовували з лікувальною метою. Для того щоб очищати воду у водоймах, її садили по берегах ставків, струмків і річок, а також біля криниць. І для чого тільки не використовував вербу наш талановитий народ! Навіть з вербовою гілочкою воду шукав і досить успішно! А навесні діти різні свищики робили. І хоча для опалення вона не годиться, бо погано горить, а більше тріщить, і тепла від неї мало, та вироби з верби сухі та міцні.(Показує малюнки, на яких зображені верби, а також вироби з верби.)

Пісня «Вербовая дощечка».

Учениця. Калину завжди любили, її порівнювали з гарною дівчиною. Калину садили скрізь: по берегах річок, на могилах, під вікнами біленьких хат та біля розмальованих криниць; кетягами червоних ягід прикрашали весільні короваї і вплітали їх у вінок, ними лікували застуду та варили варення. А навесні в калинових кущах співали, не втихаючи, солов’ї. Навесні калина приваблювала своїми квіточками-віночками, а восени — червоними ягодами, що палахкотіли ясним вогнем у променях осіннього сонечка. (Показує малюнки, на яких зображена калина.)

Пісня про калину.

Учень. Дуже часто струнких дівчаток порівнювали з тополею. Опоетизував її народ у своїх легендах і піснях. У казках злі свекрухи перетворювали своїх невісток у тополю. Її садили переважно обабіч дороги, очевидно тому, щоб здалеку було видно село, бо росте дерево дуже швидко. А найголовніше, мабуть, це те, що на високих тополях мостили свої гнізда лелеки.(Показує малюнок із зображенням тополі.)

А по землі стелився вічнозелений барвінок з блакитними, як небо, квіточками. Його люди любили за красу і невибагливість. Це символ вічного життя, любові, розлуки і пам’яті. Тому обвивали барвіночком хліб і коровай, вплітали його дівчата у вінок, садили, чи, може, він і сам виростав на могилах дорогих людей, як символ вічної пам’яті. (Показує малюнок із зображенням барвінку.)

Учениця. А криниця — це вічний символ життя, бо без води не можна прожити. Українці завжди селилися поблизу води. Тому до криниць в українців особливе ставлення — вони у нас скрізь прикрашені, гарно оформлені і зачинені, щоб вода була чистою і холодною. А ще навколо криниці люди садили квіти, вербу і калину, ставили лавочку, щоб відпочити. У кожній криниці вода особлива, має свій смак, не схожий на інший. У народі кажуть: «Не плюй у криницю, бо води доведеться напиться».

А ще у кожному дворі росла груша, бо як же без неї? Там діточки гралися, там і старенькі відпочивали, під грушею стояв стіл і лавки біля нього, щоб і повечеряти можна було всією родиною. А які смачні грушки достигали восени! (Показує малюнки, на яких зображені криниця і груші.)

Звучать позивні журналу.

Учениця.

Ведучий. Ось ми дійшли до третьої сторінки журналу. Перегорнемо її. Як ви гадаєте, про що ми дізнаємося? (Відповіді учнів.) А дізнаємося ми з вами про народні обереги.

Учень. Народний оберіг — це предмет, що має чудодійну силу й приносить його власникові щастя, удачу, оберігає від небезпеки. Вважалося, що річ, зроблена добрими руками і з добрими думками, мала магічну силу, яка захищала людину в найвідповідальніші хвилини и життя. Така річ оберігала від хвороб, ран, бід, від дурного погляду, від кулі на полі бою. А що ж було таким оберегом в українців? (Відповіді учнів.) Оберегами були, як правило, вишиті рушники, вишиті сорочки, вишиті мішечки для тютюну — табакерки, розшиті пояси і т. ін. Вишиваючи будь-яку річ, мати, наречена або сестра з любов’ю та найкращими почуттями думала про свою найближчу людину, і та висока і світла енергетика передавалася на вишивану річ з кожним порухом голки. Тому і сорочка, і пояс, і рушник та й інші речі мали магічну силу.

Учень. І досі мати, проводжаючи в дорогу свого сина чи доньку, дарує вишитий рушник на щастя й на долю. Такий самий рушник стелять під ноги молодим, щоб довгою і щасливою була їхня життєва стежина. Часто мати вишиває синові сорочку, що слугує йому оберегом. Старі традиції знову повертаються, хоча і тривалий час їх не визнавали та вважали міщанством. (Учитель показує взірці рушників, поясів, сорочок, а діти коментують, чиї вони, кому призначались і яке мали значення для людей.)

Пісня про рушник.

Учень. А ще оберегами слугують образи святих, що їх тепер часто вишивають, освячують і вішають у хаті, а раніше, та й нині, їх малювали. Хто такі святі? (Відповіді дітей.) Святі — це люди, що, за християнською релігією, провели життя у служінні Богові і яких після смерті церква визнала небесними заступниками віруючих. Як правило, ці люди жили лише самою вірою і зрікалися світського життя, часто їх переслідували і жорстоко карали, але вони не відмовлялися від Бога. (Учитель показує вишиті і мальовані образи.)

Учень.

Звучать позивні журналу.

Ведучий. Перегортаємо останню сторінку нашого журналу і дізнаємося про місцевість, де ми з вами живемо. Адже цей чарівний куточок також частинка нашої України. (Учні разом з учителем заздалегідь готують матеріал про своє місто, село чи вулицю, про відомих людей. Вони розповідають і показують репродукції картин чи предмети, виготовлені руками місцевих майстрів, можна запросити і самих майстрів, художників, музикантів.)

Ведучий. У серці українського народу завжди була пісня — весела чи журлива, жартівлива чи сумна. У ній передавали свій настрій, свою любов до рідного краю, до своєї землі. У пісні виражені найщиріші почуття людей. А зараз ми з вами виконаємо ті пісні, які звучали у нашій місцевості колись і звучать нині. (Діти виконують пісні про Батьківщину, пісні тієї місцевості, у якій живуть.)

Мета заходу: Виховання любові до Вітчизни.

(Сцена оформлена у вигляді світлиці. На сцені – портрет Т. Г. Шевченка,
збільшені фотокартки батьків, дідусів і бабусь, прикрашені вишитими
рушниками).

Беруть участь: ведуча (вчитель), учні, рідні, ветерани війни. На столі -
альбом (журнал) «Батьківщина». Хтось із учнів перегортає і називає його
сторінки.

Учні. 1-й. 	Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом, любов'ю і миром. 

2-й. 	Для людей відкрита наша хата біла,

Тільки б жодна кривда в ній не згоріла.

5-й 	Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі,

Щоб жилось по правді, щоб жилось у мирі, 

(подають хліб-сіль на вишитому руїннику ветерану).

Ведуча. Сьогодні ми з вами в нашій світлиці поведемо розмову про
найдорожче серцю кожної людини - Батьківщину. Зробимо це у вигляді
усного журналу.

Сторінка перша. Що таке Батьківщина?

Ведуча. «Кожна нація і народ створили десятки тисяч слів. Одні з них
звучать вагомо і живуть довго. Інші з часом стираються, темніють, як
мідяки, і щезають з пам'яті людської. Але є слова, які можуть зникнути
лише тоді, коли зникне сам народ, що створив їх. До таких належить
прекрасне і просте слово - Батьківщина. Воно вічне, як вічний народ», -
ці слова належать поетові В. Симоненку. Ми часто чуємо словосполучення
«рідна земля», «рідний край». Що означають вони? Чому вони для нас
найдорожчі? Послухаємо вірші. 

Учні. 1-й.

Що таке Батьківщини?

Під віконцем калина,

Тиха казка бабусі,

Ніжна пісня матусі,

Дужі руки у тата.

Під. тополями хата.

Під вербою криниця,

В чистім полі пшениця,

Серед лугу лелека

І діброва далека,

І веселка на лісом,

І стрімкий обеліск...

2-й               Україно, земле рідна.

Земле сонячна і хлібна,

Ти навік у нас одна,

Ти, як мати, пайрідніша,

Ти з дитинства наймиліша,   

Ти і взимку найтешііша -

Наша отча сторона, 

3-й.              Одна Батьківщина, і двох не буває.

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

Чи можна забути ту пісню, що мати

Співала малому, коли засинав?

Чи молена забути ту стежку до хати,                            

Що босим колись протоптав? 

4-й.               У рідному краї і серце співає,

Лелеки здалека нам весни несуть,

У рідному краї і небо безкрає,

І ріки - потоки, мов струни течуть,

Тут кожна травинка і кожна билинка

Вигойдують мрії на теплих вітрах.

Під вікнами мальви, в саду материнка,

Оспівані щедро в піснях. 

5-й.              Тут мамина пісня лунає і нині,

Й підхопили поля і гаї,

її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов'ї.

1 я припадаю до неї устами

І серцем вбираю, мов спраглий води.

Без рідної мови, без пісні, без мами

Збідніє, збідніє земля назавжди. 

6-й.              Одна Батьківщина, і більше не буває.

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті. 

(Звучить пісня «Наша славна Україна»)

Ведуча. Отже, діти, Батьківщина - це наш рідний край, наша Україна. Це
земля, на якій ми народилися, наші батьки, дідусі й бабусі, де поховані

наші предки. Тому вона для нас - свята. Батьківщина - це найдорожче,
найсвітліше, найрідніше, найкраще місце на землі, все те, що ми
найбільше любимо і шануємо своїм серцем.

Сторінка друга. З чого починається Батьківщина?

Ведуча. Україну часто називають Матір'ю. Батьківщина, як і мама, -одна,
найрідніша. Вони для людини - як два крила у птаха, що дані для польоту.
Батьківщина для нас починається з мами.

Матері... З першої миті життя схиляються над нами їхні обличчя. У
тривозі й любові, в замилуванні й надії вдивляються матері у своїх
дітей, сподіваючись і прагнучи щастя для них. Мама народжує не лише тіло
дитини, народжує й душу. Разом з маминою колисаноч-кою в неї вливається
ніжність і доброта. Дитина не розуміє маминих слів, але, як весняна
земля, ловить рясний дощ, так і вона ловить лагідність з маминого голосу
і стає ніжною, як квіточка, що простягає своїпелюстки до сонечка.

(Мама співає колискову)

Батьківщина починається також із дужих батьківських рук, готових завжди
підтримати, з мудрого батькового слова. Мати й батько - найдорожчі для
нас люди. «Шануй батька твого і матір твою, щоб добре було тобі і
довголітнім ти був на землі», - вчить Біблія.

Батьки... Все життя вони піклуються про нас, навіть тоді, коли ми вже
дорослі, бажають нам добра і щастя, сподіваються, що ми будемо жити
гідно серед людей і творити добро. Слово «Батьківщина» бере початок від
слова «батьки». Подаруємо їм, нашим найрідиі-шим, пісню «На калині мене
мати колихала».

Ведуча. Рідна земля - це казковий світ дитинства і юності. Це невичерпне
джерело, що все життя живить душу людини добром і світлом, куди б потім
не завели її шляхи долі. І в тому дитинстві - рідна хата, наша берегиня.
Біла хата у вишневому садку... Біла барва в Україні -символ чистоти,
морального здоров'я, душевної краси.

(Виконується пісня «Хата моя, біла хата» та уривок з твору В. Симоненка
«Виростеш ти, сину...»).

У кожній українській родині найголовнішими були ідеали добра і
справедливості. Родина до родини - складається народ України. Українська
хата - це колиска нашого народу, де творилася його журлива й
оптимістична доля. Тому й уявляється українська хата величезною, де
долівка - земля, стіни - гори і ліси, а стеля - небо з зірками.

(Звучить запис по магнітофону - пісня у виконанні Н. Матвіспко «... Без
коріння саду не цвісти...» На фоні музики ведуча читає далі слова»)

У цій хаті народжувались люди, вік вікували і помирали, щоб поступитися
місцем прийдешнім поколінням. У ній корінь нашого роду, все довічне, як
життя, святе, як мамина пісня. Той корінь - то наші предки, наша
історія, наше минуле, без якого немає майбутнього. Як у пісні:

З роду в рід кладе життя мости,

Без коріння саду не цвісти,

Без устремління човен не пливе,

Без коріння сохне все живе...

Тож торкнемось серцем нашої історії. 

Сторінка третя. Мій край - моя історія жива. Читець:

Є щось святе в словах «мій рідний Край».

Для мене - це -матусі пісня ніжна,я ніжна,

І рідний сад, від квіту білосніжний,

І той колисковий у тихім лузі гай.

Його історія... В пій стільки гіркоти!

І тим рідний мечі ти, краю рідний,

Що вже назад поламані мости,

1 день встає, як райдуга, погідний.

Ведуча. З гіркотою згадуємо минуле України. Історія кожного наро- ., ду
має героїчні й трагічні, щасливі й нещасливі сторінки. На долю .нашого
народу випало більше трагічних. Русь-Україна - наша предковічна
прадідівська земля. Вона відома всьому світові багатими землями,
хлібом'-сіллю, піснею, добрими людьми. Так склалось, що споконвіку наші
природні багатства були ласим шматком для сусідів. Вижити, вистояти в
боротьбі проти їхніх зазіхань - було найголовніше для українців.
Пригадаймо навали татарських орд, турецьких яничар, польських феодалів,
які хотіли поневолити український народ. Російський царизм заборонив
писати і друкувати українською мовою, мати власну історію.

Історії ж бо пишуть на столі,

Ми ж пишем кров 'ю на своїй землі,

'Ми пишем плугом, шаблею, мечем,

Піснями і невільницьким плачем.

(Ліна Костенко). 

Звучить пісня «Рідний край».

Україна була весь час у ярмі. Багатства розграбовані, люди -поневолені..

Ми боронились... Нашу правду і кривду, наш дух незнищеннрсті залишали
нащадкам у піснях, легендах і думах, які розносили по світу кобзарі. Хто
складав ці пісні, нам невідомо, але серед найславетні-ших авторів вічно
горітиме ім'я легендарної піснярки часів Хмельниччини Марусі Чурай, якій
належить понад 200 пісень. 

(Звучить пісня «За світ встали козаченьки»)

Сторінка п'ята. «А я не скорилася, із сльози відродилася...»

Ведуча. Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня Батьків-. щина
має славні періоди історії, справді легендарних героїв, мужньо пережила
найважчі випробування і не скорилася. Довгим і тернистим був шлях до
омріяної волі. І ось збулось. 24 серпня 1991 року Україну проголошено
незалежною демократичною державою. Відроджується і мова, і культура, і
традиції.

(Пісня «Україночка», муз. Г. Татарчснка, сл. Л. Демиденка) Читець.

Встала мити Україна -Сонце засвітило, Пробудилася народна Незнищенна
сила. Сотні літ нас розпинали. Та не побороли, Бо не вмерла Україна І не
вмре ніколи. Слава тобі, Україно, Невмируща слава, Да святиться твоя
воля І твоя держава. Слава тобі, Україно, Від роду до роду, Як накажеш -
ми полижем За твою свободу. (Звучить пісня «Наш стяг»)     ,

Сторінка шоста.

«Люби свій край, всю душу солов'їну і серця жар йому віддай».

Ведуча. «Важко знайти ніжні й сердечні слова, які не були б вже сказані
про Вітчизну. Велика, священна і прекрасна любов до Батьківщини жила,
живе і житиме в усіх чесних і щирих серцях.

Наша любов до рідної Вітчизни - творча любов. Патріот не той, хто вміє
виголошувати пишні фрази, а гой, хто своєю копіткою, щоденною працею
множить багатства рідної землі, прикрашає, перебудовує свою
Батьківщину».

Ці слова В. Симоненка актуальні і зараз.

А тепер послухаймо гостя, який захищав нашу Батьківщину від ворогів.

Ветеран. (Спочатку коротко розповідає про свій шлях бойовий, а потімпро свій шлях бойовий, а потім

звертається до учнів).

Ви, діти, наймолодші сини й дочки нашої Вітчизни. Майбутнє України у
ваших руках. Від вас залежить, яким воно буде. Задумайтесь, чи гідні ви
сини своїх батьків, чи шануєте ви їх, чи допомагаєте у праці, чи любите
рідну землю, чи готові стати на її захист? Я бажаю вам стати відданими
синами своєї Вітчизни.

(Учні дарують квіти ветерану).

Ведуча.                  Людське безсмертя з роду і до роду

Увись росте корінням родоводу. 

І тільки той, у кого серце чуле, 

Хто знає, береже минуле, 

Хто вміє шанувати сучасне, -

Вивершить прекрасне. 

(Пісня «Водограй»).

Читець.                 Босоніж стежка побіжить

Левадою в городи... 

Як любо тут, як славно жить –

Серед цієї вроди. 

Кохаю край наш дорогий, 

Що зветься Україна. 

Вітчизні хочу я своїй 

Зрости достойним сином. 

Є в світі зваби немалі, 

Цікава стежка кожна... 

Але до різної землі 

Збайдужітись не можна. 

Люби, шануй, піднось до зір 

Її пісні і мову, 

Нема солодшої, повір, 

За неї, пречудову. 

(Пісня «О, Україно»).

Ведуча. Ми прощаємося з вами. Дякуємо за добре слово і гарну пісню. Хай
щастить вам усім.

Україно моя, ти одна, як життя
Пісня „Україно, любов моя”
Ведучі  
  І. Земля моя рідна – це моя Україна! Щасливі ми, що народилися і живемо на чудовій, 
багатій землі. Тут жили наші прадіди. Тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини, одвічних добрих традицій.
  ІІ. Тут ми робили свої перші кроки, відкривали навколишній світ. Тут нам уперше забриніли звуки рідної мови, завдяки якій ми усвідомили самих себе. Тут ми навчилися відповідати усмішкою на усмішку, співчуттям на чужий біль.
Тобі, земле моя
  Мій рідний край, земля моя свята,
  Життя мого колиска калинова...
  Тут синь гаїв і неба чистота, 
  І мила серцю українська мова.
  Тут перший крок, і перша висота,
  І я сама, і вся моя родина,
  Щасливі та сумні мої літа,
  І стежка в отчий дім одна-єдина.
   
Уклоняюсь піснею
  Краю мій коханий, щире твоє слово, 
  Небо твоє ніжно-голубе, 
  Рідна Україно, земле колискова,
  Обіймаю піснею тебе.
  Світе мій широкий, воленько ласкава,
  Доле моя, радосте моя!
  Вічна Україно, квітне твоя слава 
  Невмирущим співом солов’я
  Краю мій зелений, золото вербове,
  Стежко моя, роси голубі!
  Мати Україно, сонце чорноброве,
  Уклоняюсь піснею тобі.

Пісня „Моя Україна”

  (Хлопчик і дівчинка в національному вбранні виносять хліб на вишитому рушнику)
  1. За народним звичаєм стрічаєм, 
  Як здавен ведеться на віку,
  Ми гостей пшеничним короваєм
  На чудовім тканім рушнику.
  2. Хай рясніють квіти малиново,
  Пахне хай духмяно коровай,
  Щоб і дар земний, і щире слово
  Ви відчули, завітавши у наш край. 
Пісня „Україна” Т. Петриненка
І. Збереглася давня легенда ще козацьких часів: коли на країну нападали вороги зі сходу і заходу, півдня і півночі, коли в нерівних боях полягли кращі захисники народу, на велику раду зібралися старі вожді, наймудріші книжники, сліпі кобзарі. "Що чинити далі? – з болем і розпачем запитували вони. – Розбиті наші останні полки, захоплені ворогами останні фортеці…” І тоді піднялися найдревніші із кобзарів: 
  - Неправда, - сказали вони, - останній полк ніколи не може бути розгромлений, остання фортеця ніколи не здається! Бо це те, що в душі кожного: наша дума, наша пісня, прадавні звичаї і традиції. Їх можна віддати лише добровільно – але ми не віддамо, бо ми народ одвічний, потужний і життєдайний. Биті, знекровлені, палені й топтані, ми знову піднімемося з руїн, із попелу, і знову воскреснемо, розквітнемо, забуяємо!..
  І справдилися пророчі слова того кобзаря.
Горнусь до тебе, Україно
  Горнусь до тебе, Україно.
  Як син до матері горнусь
  За тебе, рідна і єдина
  Щодня я Богові молюсь.
  Молюсь за тебе, Україно,
  І свої сили віддаю,
  Щоб відродити із руїни
  Наш дух і славу бойову.
  Очистимо усі джерела, 
  Дніпро-Славутич оживе,
  І заспіваєм: „Ще не вмерла
  Україна наша і не вмре”.

  І. Минали роки, століття… І ось злинули у небо синьо-жовті знамена, а з мільйонів сердець вирвалось на волю жадане: "Ще не вмерла Україна”. 
Звучить Державний гімн України „Ще не вмерла Україна”
ІІ. 1991 рік - час світлих надій та історичних звершень українського народу.  
  24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла „Акт проголошення незалежності України”, яким проголосила незалежність України та створення самостійної Української держави – України.
  Прапор України 
  Вже скільки закривавлених століть
  Тебе, Вкраїно, імені лишали...
  Тож встаньмо, браття, в цю урочу мить.
  Внесіте прапор вільної Держави!
  Степів таврійських і карпатських гір
  З’єднався колір синій і жовтавий.
  Гей, недругам усім наперекір – 
  Внесіте прапор вільної Держави!
  Ганьбив наш прапор зловорожий гнів, 
  Його полотна в попелі лежали...
  Але він знов, як день новий розцвів:
  Внесіте прапор вільної Держави!
  Повірмо в те, що нас вже не збороти, 
  І долучаймось до добра і слави.
  Хай будуть з нами Правда і Господь – 
  Внесіте прапор вільної Держави!

 І. Вдивляємось у далеч і так виразно бачимо широчінь повноводних рік у вінку зажурених верб і пломінкої радості калини. Про щось шепочуть тінисті діброви й зелені гаї, мережані узори білих осель із вродливими мальвами на причілку. 
  ІІ. Вслухаємось у гомін сивої давнини: звідти крізь віки долинає тупіт розвихрених коней, брязкіт шабель із козацького шаленого герцю, гучна яса стрілецької слави.
І. Як же довго наш народ ішов до незалежності! Ішов через утиски, в’язниці й Сибіри упродовж усієї історії від часів Київської Русі до наших днів. На цьому шляху загинула незлічена кількість кращих синів і дочок України, які відстоювали її незалежність.
   
  
ІІ. Україна – країна трагедій і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше знали її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради. Довгої вікової героїчної боротьби за волю.
І. Шлях України позначений високими степовими могилами та прекрасними піснями. Пісня, як естафета передає від покоління до покоління історичну правду про свій народ, його стремління і заповіти. 
Пісня "Ой у лузі червона калина”
ІІ. Яка велика віра у нашу країну, наш народ. Справжні патріоти своєї неньки України залишили нам, нащадкам, свої одкровення – зізнання в любові до України. Вслухаймося в їхнє палке, пристрасне, щире поетичне слово.
Любіть Україну
  Любіть, Україну, як сонце, любіть,
  Як вітер, і трави, і води…
  В годину щасливу і в радості мить
Любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну
Красу її вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.
Любіть у коханні, в труді, у бою,
Як пісню, що лине зорею.
Всім серцем любіть Україну свою –
І вічні ми будемо з нею.
І. Ми з вами маємо всі підстави пишатися тим, що наша батьківщина мала славні періоди історії, справді легендарних героїв, мужньо пережила найважчі випробуванні і не скорилася. Ми можемо гордитися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких та далеких сусідів.
Моя Україно
На росах, на водах
На всіх переходах
Курличеш мені
В журавлиних ключах.
Моя Україно, родима країно,
Ясні небеса в материнських очах.
  
Я чую твій голос,
Пшеничний твій колос.
І душу мені засіває зерно.
Моя Україно, колиско-калино,
Пізнати тебе мені щастя дано.
З тобою розлука – гірка моя мука,
Печаль журавля без гнізда в чужині.
Моя Україно, білявко-хатино
З твойого вікна світить доля мені.
ІІ. Козацька Україна була прикладом Європі в області інтелекту і духовності. Відзначимо хоча б першу в світі Конституцію Пилипа Орлика і перше "національне” українське Євангеліє. 
 І. Коли християнський світ ще молився латинською мовою, а Московія – старослов’янською, козацька Україна мала вже свій так званий Пересопницький Новий Завіт рідною мовою. Він зберігся. На цьому Євангелії присягають Президенти сучасної України. Пісня "Історія”
ІІ. Пам’ять – одна із найцікавіших властивостей людини. Так, як не можна забувати своїх батьків, так не можна забувати свій народ та його історію. 
І. Так, як не можна забувати своїх рідних, близьких ні в хвилини радості, ні в години печалі, так не можна забувати землі нашої, бо це першооснова. З неї ми вийшли, до неї ми прийдемо. Людина не може називатися людиною, якщо вона не має ні мови, ні пісні, ні пам’яті, ні землі, ні роду. Пам’ятаймо про це.
  У цім краю з любові терпне серце,
Тривога світла доторка плеча.
Тут синім оком лісове озерце
Проводить вдаль скороминущий час.
Де материнки незбагненні чари,
Отут мій дім, отут моя земля.
Колосся піднімаючи до хмари
Під самий обрій пролягли поля.
Земля тремтить у сонячнім промінні,
Вже будить зайчик сонячний дуби.
…Лиш тут відчула я земне тяжіння,
Лиш тут я можу мріять і любить.
  
Пісня "На Україну повернусь”  
  Дар Вітчизни
Можна втратити все, але мати Вітчизну!
Полечу я у сни, у родинне тепло.
На світанку роси мама двері відчинить –
І запашне бузок, бо не все одцвіло.
Бачу поле і сад, чую слово правдиве,
З тополиних доріг повертаю сюди.
Я спішу до землі, до зеленого дива,
До свого джерела, до живої води.
Тут навіки бузком охрестилася хата,
Тут не раз я горів у вогні каяття.
Можна мати усе, а Вітчизни не мати.
Україно моя, ти одна як життя.
ІІ. Знання мови народу, серед якого живеш – ознака культурної освіченої людини, знання рідної мови – священний обов’язок кожного. В умовах незалежності нашої держави мова, хоч не без труднощів, поступово займає гідне місце в суспільстві. У Декларації про державний суверенітет України зазначається, що Україна забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій. Водночас право на національно-культурний розвиток гарантується представникам усіх національностей, які проживають на території нашої держави.
У дитячому серці жила Україна
У дитячому серці жила Україна –
Материнські веселі і журні пісні,
Та за мову мужицьку не раз на коліна
Довелося у школі ставати мені.
Непокривлену душу хотіли зламати,
Та ламалися тільки болючі киї.
Наді мною ночами відплакала мати,
Я не зрікся ні мови, ні пісні її.
І померла в гризоті вона молодою,
Залишився назавжди без матері я,
Та не був ні хвилини в житті сиротою,
Бо вела мене далі Вкраїна моя!
  
І. Наче квітка, українська мова, як феномен національної сутності, дивом проростає крізь залізобетонну плиту байдужості, роблячи в ній тріщини, торуючи шлях до світла. Мова – запорука існування народу. Захищаючи рідне слово, ми захищаємо свою націю, її гідність, право на майбутнє. Зробімо все, щоб засяяла українська, "як та зоря ясна”.

Як довго ждали ми своєї волі слова!
І ось воно співа, бринить,
Бринить, співає наша мова,
Чарує, тішить і п’янить.
Як довго ждали ми…
Уклін чолом народу,
Що рідну мову нам зберіг,
Зберіг в таку страшну негоду,
Коли він сам стоять не міг.

Пісня "Звучи, рідна мово”

ІІ. Нові часи, нові завдання, нові вимоги… Незалежність України дає можливість кожному з нас стати справжнім господарем своєї землі. Сьогодні ми є свідками великих перетворень, що відбуваються в нашій країні. Ви – майбутнє України. То ж своїми знаннями, працею, здобутками підносьте її культуру, своїми досягненнями славте її. Будьте гідними своїх предків, бережіть волю і незалежність України, поважайте свій народ і його мелодійну мову. Шануймо себе і свою гідність, і шановані будемо іншими.
Присяга
  Краю мій рідний, земля моя колискова! Із садками вишневими і солов’ями співучими, вербами кучерявими і джерелами чистими дорогами тополиними і лелеками білокрилими, росами голубими і райдугами семицвітними, із золотими китичками хмелю та соняшниками і мальвами квітучими, рушниками гаптованими і червоними кетягами калини, з хлібом-сіллю гостинними і людьми працьовитими, ланами широкими і небом блакитним присягу прийми від мене, що оберігатиму тебе і любитиму, бо одна ти, як життя.
Пісня „Господи, помилуй нас”
( У сценарії використані вірші П. Перебийноса, М. Ткача, В. Крищенка, В. Сосюри,
Д. Павличка, В. Малишка, В. Ліщука )