Знаете кто поставил самый-самый первый в мире памятник Тарасу Шевченко?
Алексей Алчевский - основатель крупного металлургического города Алчевска в Луганской области. Кроме этого Алексей участвовал в украинском национальном движении. Возглавлял и был создателем кружка украинской интеллигенции "Громада". Его дети также участвовали в украинской культурной жизни. Дочь - украинская поэтесса и педагог, а сын - известный украинский певец.
А теперь российские бандиты и террористы, оккупировавшие Алчевск и другие донбасские города, утверждают, что Донбасс это россия... Вот такой вот поворот.
Користувачі інтернету знайшли фрагмент ток-шоу “Битва екстрасенсів” на телеканалі СТБ, в якому брала участь Надія Савченко, повідомляють Патріоти України. Наголошується, що в 2012 році Савченко підписана як стрілець, який брав участь у війні в Іраку. Нагадаємо, Надія Савченко діючий офіцер ЗСУ, яка беручи участь у бойових діях на Донбасі, потрапила в полон терористів і була вивезена до Москви, де на даний момент знаходиться у в’язниці.
Путин не может помиловать Савченко, потому что она не осуждена.
А осудить ее не может суд, потому что тогда вынужден будет признать незаконность ареста Савченко!
Парадокс, но сейчас дело Савченко зашло в глухой угол, и выход из него один — найти виновного в похищении гражданки Украины, с территории Украины, организации незаконного ареста и фабрикации уголовного дела, пишет elise.com.ua. А так как мы все знаем имя непосредственного заказчика, то вы все понимаете, что на признание своей вины заказчик не пойдет, а суд по известным причинам ему также обвинение никогда не вынесет.
У России мог быть такой умный, харизматичный, грамотный президент и по-настоящему красивый мужик !!!!
Все бы соседки ей обзавидовались!
Светлая Вам память, Борис Ефимович....
25 февраля Московский суд рассматривал апелляцию украинской летчицы и народного депутата Надежды Савченко и оставил ее под стражей. Надежда участвовала в заседании суда по видеосвязи. У нее уже не было сил стоять или сидеть, только — лежать. Надежда заявила, что до следующего судебного заседания может не дожить ...
Но голодание прекращать не собирается ...
«День» встретился с мамой Надежды Савченко — Марией Ивановной. 77-летняя женщина рассказывает, что каждый день на коленях просит Бога спасти ее дочь. Верит, что Надежду удастся спасти совместными усилиями, однако на российское правосудие
никаких надежд не возлагает.
«Я 10 февраля на суд попала — это я во второй раз Надю увидела с тех пор, как она приняла решение идти на войну в мае. Ее на суд сопровождают 17-18 охранников-полицейских, собаки ... Знаете, просто стыдно мне за это государство! За день до этого я смогла встретиться с Надей на полчаса. Я Наденьку обняла, я так плакала, не могу выдержать уже этого, она такая худенькая. Я ее ручки взяла в свои руки, а через кожу видны косточки. А она мне: «Мама, не плачь, только не плачь ...», — рассказывает Мария Ивановна. — Она меня не слушает, я ее просила: «Надя, перестань уже голодать, пожалей себя, и меня ...». А она говорит: «И тебя не пожалею, мама, и себя не пожалею! Пока меня не выпустят и я не буду в Украине — не перестану голодать ». А это уже 74 дня голодовки, 13 дней без уколов глюкозы,
она уже 20 килограммов веса потеряла ...».
Мария Ивановна недавно написала письмо федеральному канцлеру Германии Ангеле Меркель с просьбой посодействовать освобождению Надежды, перевела его на немецкий и занесла в Посольство Германии в Киеве. «Там нам пообещали, что письмо дойдет до канцлера Меркель. Писала письма и Путину, и матерям российским ... Но эти письма, считайте, пропали.
Куда они там придут? Кому они там нужны?», — вздыхает женщина.
25 лютого, Московський суд розглядав апеляцію української льотчиці та народного депутата Надії Савченко, і залишив її під вартою. Надія брала участь у засіданні суду за допомогою відеозв'язку. У неї вже не було сил стояти чи сидіти, лише – лежати. Надія заявила, що до наступного судового засідання може не дожити... Але голодування припиняти не збирається…
«День» зустрівся з мамою Надії Савченко — Марією Іванівною. 77-річна жінка розповідає, що щодня на колінах просить Бога врятувати її доньку. Вірить, що Надію вдасться врятувати спільними зусиллями, однак на російське правосуддя жодних надій не покладає. «Я 10 лютого на суд потрапила — це я вдруге Надю побачила з часу її рішення йти на війну у травні. Її на суд супроводжують 17-18 охоронців-поліцейських, собака... Знаєте, просто соромно мені за цю державу! За день до цього я змогла зустрітися з Надею на півгодини. Я Надієчку обняла, я так плакала, не можу витримати вже це, вона така худесенька. Я її ручки взяла у свої руки, а крізь шкіру видно кісточки. А вона мені: «Мамо, не плач, тільки не плач...», — розповідає Марія Іванівна. — Вона мене не слухає, я ж її просила: «Надя, перестань вже голодувати, пожалій себе, і мене...». А вона каже: «І тебе не пожалію, мамо, і себе не пожалію! Поки мене не випустять і я не буду в Україні — не перестану голодувати». А це вже 74 дні голодування, 13 днів без уколів глюкози, вона вже 20 кілограмів ваги втратила...»
Марія Іванівна нещодавно написала листа федеральному канцлеру Німеччини Ангелі Меркель із проханням посприяти звільненню Надії, переклала його німецькою і занесла до Посольства Німеччини в Києві. «Там нам пообіцяли, що лист дійде до канцлера Меркель. Писала листи і Путіну, і матерям російським... Але ці листи, вважайте, пропали. Куди вони там дійдуть? Кому вони там потрібні?», — зітхає жінка.
Ми спілкувалися з Марією Іванівною кілька днів тому. Вона говорила про Надю. Не про абсурдний судовий процес, а про свою Надю – прекрасну, безстрашну, сміливу, незламну і дуже рідну… Про Надю, яка давала присягу і пішла воювати без жодних сумнівів (історія про війну), про Надю, яка хотіла доторкнутися до хмар, любила вірші і не дозволяла нікому допомагати їй ні в чому (історія про дитинство), про Надю, яка зі сльозами, та все ж збирала останки своїх товаришів по службі після вибуху в Іраку, про Надю із загостреним почуттям справедливості (історія про брудний посуд і полковника)… А ще – про Віру, сестру Наді – таку ж безстрашну.
Коли наша зустріч добігала кінця, Марія Іванівна кількома штрихами окреслила своє життя. Але ці штрихи багато про що свідчать і що пояснюють. Розповіла про свою родину, яка була розкуркулена і важко працювала, щоб нарешті збудувати свою хату, де згодом весь час будуть гості. «Це від людей залежить, а не від місця. Ми всім гостям завжди раді, люди завжди були в нашій хаті, увесь час», – говорить Марія Іванівна. Так само було і під час Майдану, тут, у квартирі на Троєщині, Марія Іванівна, Надя і Віра організували міні-госпіталь – тут набирались сил і відпочивали поранені активісти, а то й просто ті майданівці, кому треба було помитися і випрати речі. На кухонному столі у вазочці стоїть червона троянда – «Це до мене на днях забігали хлопці з Майдану», – пояснює Марія Іванівна. Розповіла вона і про Другу світову війну, бо дещо - таки запам’ятала, хоч і була маленькою. На тій війні втратить брата. Про свою любов до навчання, і як після війни бігла босоніж до школи, хоча паморозь вже взяла землю. Розповіла, як довгий час відмовляла всім претендентам на її руку і серце, бо «не мала нічого, лише гордість, а так заміж йти не годиться». Зрештою, вийшла заміж у 42 роки за Віктора Савченка, який тричі їй освідчувався. Гордість, патріотизм і любов до нових знань Савченки намагалися прищепити і донькам. «Як дівчата вчились у школі, то щовечора батько робив з ними математику, а я – українську мову і літературу», – говорить Марія Іванівна. На жаль, Віктор Савченко помер, не дочекавшись, коли дівчата завершать навчання.
Марія Іванівна говорить: «Так, Надя характером пішла в мене». Рід сильних жінок. Марія, Надія, Віра…
Спілкувалася Марія СЕМЕНЧЕНКО, «День»
Відео – Іван ЛЮБИШ-КІРДЕЙ
Монтаж – Марія СЕМЕНЧЕНКО, «День», Іван ЛЮБИШ-КІРДЕЙ
«Дело» Савченко: все пошло не так…
