нарешті маю Лілі Марлен Жадана.
вразило ось що:
"насправді це вигадка, що, пишучи, можна на когось розраховувати, що можна запаковувати в своє письмо якісь послання, як кокаїн в тюки з бавовною, у сподіванні на те, що з того боку таджицько-російського кордону знайдуться розумні й притомні дилери, які все приймуть і зроблять все як треба, як ти і сподівався, вигадкою є саме сподівання на співучасть, переконаність у тому, що абетка справді для всіх одна і що літери відчитуються більш-менш однаково в межах однієї літератури. літери в кожного свої, і те, як ти їх прочитаєш, залежить тільки від тебе, мова, якщо її долучити до якоїсь із частин твого персонального тіла, буде стосуватись аж ніяк не голови, і тим більше не серця, її можна співставити скоріше зі зліпком зубів, з твоїм персональним прикусом, від якого і залежить твій акцент і твоя вимова. той, хто прочитує написане тобою, насправді сприймає не написане тобою, а прочитане ним, ну, ти розумієш про що я, а якщо не розумієш, то це не так і важливо для сприйняття того, що я зараз тобі пишу."
вразило тим, що я вже думала про це раніше.
ще думала про те, що читаючи когось, намагаєшся приміряти всі слова на себе. навіть читаючи ці слова, ти приміряєш їх на себе. і замість кожного імені, замість кожного Ти ставиш велике Я.
поезія виключно інтимна.
а крім того
*радість була від
пепсі, лиши мені тепле взуття і сухе волосся.
музыкальные новости:только самые последние,горячие новости из мира музыки!
онлайн казино для ярых любителей азартных игр!