Психіатрія – медична клінічна дисципліна, змістом якої є вивчення розладів психічної діяльності, їх етіології, патогенезу, клінічних проявів, особливостей та наслідків психічних порушень, епідеміології, розробка методів ранньої діагностики, лікуванняреабілітації і профілактики.

Наркологія – є розділом психіатрії, яка вивчає етіологію, патогенез, клініку, перебіг, лікування та профілактику психічних і поведінкових розладів, які спричинені вживанням психоактивних речовин (алкоголю, наркотиків та інших токсичних речовин).

Психічні психотичні розлади (психоз) – захворювання всього організму з переважання м порушення функцій головного мозку, яке проявляється розладами свідомості, що призводить до втрати здатності хворого правильно відображати реальну дійсність і цілеспрямовано впливати на неї, керувати своєю поведінкою.

Психічні непсихотичні (невротичні) розлади (невроз) – ситуаційно-психогенне захворювання (функціональне), яке розвивається внаслідок перенапруження сили, рівноваги та рухомості процесів збудження і гальмування, сигнальних систем і проявляється порушенням нервово-психічних функцій при збереженні свідомості і критики.

Основні завдання психіатрії і наркології:

1. Розробка методів обстеження психічно хворого.

2. Розробка методів діагностики та класифікації психопатологічних симптомів,синдромів і психічних розладів.

3. Вивчення закономірностей прояву розладів психічної діяльності в залежності відгенотипу, віку хворих.

4. Вивчення епідеміології, етіології, патогенезу психічних розладів.

5. Вивчення взаємозв'язку психопатологічних проявів захворювання з перебігом біологічних процесів в організмі людини, зокрема ВНД.

6. Аналіз виникнення і перебігу психічних розладів у зв'язку з умовами життя, діяльності людини і наявністю коморбідності.

7. Лікування і психопрофілактика психічних розладів.

8. Розробка і впровадження в практику реабілітаційних заходів.

На занятті розглядаються основні етапи розвитку психіатрії, які зумовлені ставленням суспільства до психічно хворих. Виділяють шість періодів розвитку психіатрії:

1. Донауковий період.

2. Містико-схоластичний період (період середньовіччя).

3. Період перегляду відношення суспільства до психічно хворих. Закладаються основи наукової психіатрії (Х V ІІІ сторіччя).

4. Період нозологічної систематики психічних розладів (кінець ХІХ і початок ХХ сторіччя).

5. Період розвитку біологічної та соціальної психіатрії. Впровадження в практику лікування психофармакологічних препаратів (перша половина ХХ сторіччя).

6. Період інтенсивного розвитку наукової психіатрії, який характеризуєтьсядеполітизацією, відкритістю, загальнолюдськими цінностями у наданні медичної психіатричної допомоги психічно хворим.

Методологічні принципи вітчизняної психіатрії:

1. Світоглядом української психіатрії є матеріалістичне розуміння реального світу і психічних функцій людини.

2. Науково-природничою основою вітчизняної психіатрії є вчення І.П.Павлова про фізіологію і патофізіологію вищої нервової діяльності.

3. Психіатрія, як клінічна дисципліна, розвивається лише при співставленні різних концепцій, гіпотез, теорій щодо виникнення, розвитку і перебігу психічних розладів.

4. Класифікація психічних розладів в українській психіатрії відповідає Міжнародній класифікації психічних і поведінкових розладів 10-го перегляду – клас 5 «Розлади психіки та поведінки».

5. Психіатрія має зв'язок з іншими клінічними дисциплінами, а також з психологією, фізіологією, соціологією, філософією.

Організаційні принципи психіатричної служби в Україні

1. Доступність та безкоштовність психіатричної допомоги.

2. Децентралізація і послідовність (наступність) надання психіатричної допомоги.

3. Спеціалізація і профілізація надання психіатричної допомоги.

4. Профілактичний принцип (диспансеризація).

5. Гуманізм і система не обмежування (неутискування) прав психічно хворих.

Організація психіатричної допомоги в Україні

Система організації психіатричної допомоги повинна забезпечити:

1) всі види амбулаторного і стаціонарного лікування психічно хворих і хворих з межовими станами;

2) соціальну і правову допомогу психічно хворим;

3) допомогу у відновленні соціальних і трудових відносин хворим, які хворіли на психічний розлад (реадаптація та реабілітація);

4) безпеку суспільства від соціально небезпечних психічно хворих.

Лікувальну і соціальну допомогу психічно хворим в Україні надають:

І. Лікувально-профілактичні заклади Міністерства охорони здоров'я (МОЗ України):

1) психоневрологічні диспансери;

2) диспансерні відділення;

3) кабінети лікаря психіатра в Центральній районній лікарні (поліклініці);

4) психіатричні лікарні;

5) дитячі психіатричні лікарні (відділення);

6) психіатричні відділення загально-соматичних лікарень.

ІІ. Заклади, що знаходяться у підпорядкуванні Міністерства соціального забезпечення та захисту:

1) будинки інвалідів для психічно хворих з хронічним перебігом (для дорослих і дітей);

2) психіатричні медико-соціальні експертні комісії (МСЕК).

ІІІ. Заклади Міністерства освіти і науки:

1) школи для осіб з психічними вадами;

2) школи-інтернати для психічно хворих з хронічним перебігом (для дорослих і дітей);

3) дитячі садки для дітей з психічними вадами;

4) школи для хворих не епілепсію.

Амбулаторна допомога психічно хворим

Центральне місце в системі допомоги психічно хворим посідає психоневрологічний диспансер.

Диспансер може бути обласним, міським, міжрайонним, а у великих районах – районним.

Основні завдання психоневрологічного диспансеру:

1. Проведення психічно хворим всіх видів амбулаторного лікування: медикаментозного, фізіотерапевтичного, психотерапевтичного.

2. Активне і систематичне спостереження за станом психічно хворих шляхом активних викликів їх, відвідування вдома тих, хто за своїм станом не можуть відвідувати диспансер.

3. Надання консультативної допомоги іншим лікувально-профілактичним закладам області, міста, району.

4. Визначення тимчасової втрати працездатності у зв'язку з психічними розладами.

5. Надання хворим допомоги в соціально-побутових і юридичних питаннях (юридичні консультації, захист прав психічно хворих).

6. Забезпечення поза лікарняного патронажу і контроль за його проведенням (виплата рідним, сім'ям, які взяли під опіку психічно хворих, патронажної допомоги,спостереження за умовами проживання психічно хворих).

7. Проведення спільно з закладами соціального забезпечення роботи по працевлаштуванню психічно хворих із залишковою працездатністю.

8. Участь, за дорученням органів охорони здоров'я, у вирішенні питань опіки над недієздатними психічно хворими.

9. Проведення судової і військової амбулаторної психіатричної експертизи.

10. Психогігієнічна і психопрофілактична робота на промислових підприємствах, навчальних закладах тощо.

11. Направлення в психіатричні стаціонари хворих, які потребують госпіталізації. Зв'язок зі стаціонарами з питань госпіталізації і виписки хворих.

12. Облік хворих із вперше в житті встановленим діагнозом і хворих, що мешкають на території, яку обслуговує диспансер.

13. Вивчення динаміки захворюваності і чинників, які впливають на неї.

Робота в диспансері будується за дільничним принципом. Штати, структура і об'єм діяльності психоневрологічних диспансерів залежать від кількості населення, яке обслуговує диспансер. Для обслуговування окремих контингентів хворих спеціальними видами допомоги при диспансерах створюються неврологічні, психотерапевтичні, фізіотерапевтичні кабінети. Для обслуговування дітей і підлітків – дитячо-підліткові кабінети. Для надання лікувальної допомоги (при відсутності психіатричних стаціонарів) при диспансерах організовуються психіатричні стаціонари, денні стаціонари, а длятрудотерапії і трудового пристосування інвалідів першої та другої груп – лікувально-трудові виробничі майстерні.

Стаціонарна допомога психічно хворим.

Основним закладом для стаціонарного лікування психічно хворих є психіатрична лікарня. Стаціонарне лікування проводиться в стаціонарах психоневрологічного диспансеру, психіатричних відділень загально-соматичних лікарень. Стаціонари диспансерів обслуговують хворих з межовими станами, нерізко вираженими психічними розладами, а також створені для діагностичної та експертної мети. У містах і місцевості, де немає психіатричних лікарень стаціонар диспансеру може мати функції психоприйомника з подальшою госпіталізацією хворих у психіатричну лікарню.

Психіатрична лікарня включає комплекс лікувальних відділень різного профілю, а також діагностичні підрозділи (лабораторії, діагностичні кабінети), лікувально-трудові виробничі майстерні.

Структура відділень психіатричної лікарні і кількість ліжок залежить від потужності лікарні, контингенту хворих і поза лікарняної психіатричної допомоги. Найбільш поширений розподіл відділень за статтю і станом хворих. В залежності від стану хворих виділяють спокійні і неспокійні (з гострим перебігом хвороби) відділення. Якщо є можливість, створюються відділення санаторного типу. Виділяють відділення дляпервинних хворих і для хворих з повторною госпіталізацією. Для окремих категорій хворих можуть створюватись відділення для хворих із супутньою психічним розладам соматичною патологією, інфекційними захворюваннями, туберкульозом, психічними розладами старечого віку, дитяче і підліткове відділення, відділення для проведеннясудово-психіатричної експертизи, а також відділення для лікування хворих на невротичні розлади та межові стани.

Штат обслуговуючого персоналу відділень визначається профілем відділення і відповідними нормативними актами МОЗ України.

Режим відділення залежить від контингенту хворих і повинен будуватись так, щоб забезпечити безпеку хворих і правильне їх лікування. Безпека хворих і суспільства повинна досягатись заходами, які не обмежують свободу і гідність хворих. Недопустимо застосування зв'язування, гамівних сорочок, влаштування ізоляторів, грат на вікнах і т.п. Режим неутискування є одним із основних організаійних принципів роботи психіатричних закладів. У зв'язку з тим, що психічно хворі часто знаходяться в лікарні тривалий час, особливу увагу необхідно приділяти створенню у відділенні затишку, можливості культурних розваг (кіно, телебачення) ігри, бібліотека), регулярні прогулянки тощо.

Сучасні успіхи психофармакології і клінічної психіатрії створили умови для введення в психіатричних лікарнях так званої системи відкритих дверей. При цій системі режим психіатричної лікарні максимально наближується до режиму соматичної лікарні.

Відсутність всіх форм утискування у поєднанні з широким застосуванням медикаментозної, трудової і культурної терапії створює обстановку, яка сприяє заспокоєнню хворих і усуненню збудження, атмосферу довіри між хворими і персоналом.

Госпіталізація психічно хворих у психіатричну лікарню проводиться за направленням дільничного психіатра диспансеру, який обслуговує даний район, лікарями психіатрами швидкої медичної психіатричної допомоги. В окремих випадках допускаєтьсягоспіталізація за направленням лікарів іншого профілю (сімейними лікарями, дільничними терапевтами, невропатологами тощо). Остаточне рішення про госпіталізацію приймає черговий лікар-психіатр лікарні.

Направлення і госпіталізація до психіатричної лікарні проводиться за усвідомленою згодою хворого, а неповнолітніх за згодою батьків чи іншого законного представника (стаття 13 «Закону про психіатричну допомогу»). Психічно хворий з порушенням свідомості, у якого виявлені розлади сприйняття (галюцинації, психічний автоматизм),мислення (маячні ідеї), психомоторне збудження, що може призвести до дій, небезпечних для хворого і для оточуючих, госпіталізується без його усвідомленої згоди або без згоди його представника (стаття 14 «Закону про психіатричну допомогу») в примусовому порядку.

Особа, яка госпіталізована до психіатричного закладу на підставі статті 14 закону, впродовж 24 годин підлягає обов'язковому огляду комісією лікарів-психіатрів (ЛКК) дляприйняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадках, коли госпіталізація особи визнається доцільною, представник психіатричного закладу впродовж 24 годин направляє до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку. До заяви додається висновок комісії лікарів психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність такої госпіталізації. До винесення судом рішення лікування може проводитись за рішенням лікаря-психіатра (комісії лікарів-психіатрів).

У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажаннязалишатись у психіатричному закладі, ця особа підлягає негайній виписці.

Госпіталізація для примусового лікування психічно хворих, які здійснили суспільно-небезпечні дії і визнані неосудними, проводиться згідно встановленого законодавства у психіатричний заклад із звичайним , підсиленим чи суворим наглядом.

Підставою для примусового лікування є визначення суду, до якого додаються копія акту судово-психіатричної експертизи, документи, що засвідчують особистість і місце прописки хворого.

Протипоказання для госпіталізації у психіатричний стаціонар:

1. Психічно здорова людина.

2. Особи в стані звичайного і, навіть, важкого ступеня алкогольного сп'яніння.

3. Особи в стані інтоксикації іншими токсичними речовинами.

4. Особи з афективними реакціями і антисоціальними формами поведінки, які не страждають психічними захворюваннями.

5. Особи з психопатичними рисами характеру.

6. Особи, у яких виявлені невротичні реакції.

7. Особи з розумовою відсталістю (за виключенням експертизи).

8. Особи з тотальною деменцією.

9. Психічно хворі з ургентною соматичною патологією, яка потребує хірургічного втручання.

Транспортування психічно хворого в психіатричну лікарню в екстрених випадках здійснюють медичні заклади (швидка медична психіатрична допомога, спеціальна служба перевозки хворих) у супроводженні медичного працівника. Органи міліції зобов'язані у необхідних випадках надавати допомогу медичним працівникам у госпіталізації соціально небезпечних хворих.

У направленні для госпіталізації психічно хворого вказуються паспортні та анамнестичні дані, психічний і соматичний стани, шифр діагнозу або провідний синдром, дата і час оформлення направлення, штамп лікувального закладу. Якщо на догоспітальному етапі введені психотропні препарати, вказати назву, дозу і години введення. У направленні обов'язково вказується посада (спеціальність) лікаря, його прізвище і особистий підпис та особиста печатка.

Організація наркологічної допомоги в Україні.

Наркологічна допомога є частиною загальної системи медичної психіатричної допомоги і забезпечення охорони психічного здоров'я населення.

Центральне місце в системі допомоги хворим на алкоголізм, наркоманії і токсикоманії посідає наркологічний диспансер. Організація його роботи має свої специфічні особливості, і в той же час тісно пов'язана з іншими видами медичної допомоги, тим паче, що у більшості випадків хворих на алкоголізм і наркоманії спостерігаютьсяускладнення з боку внутрішніх органів і систем (соматичні ускладнення), які потребують втручання терапевтів, хірургів та інших спеціалістів.

Наркологічні диспансери, як правило, є обласними, або можуть бути міські, міжрайонні (в залежності від кількості населення).

Основні завдання наркологічного диспансеру:

1. Проведення амбулаторного лікування хворих на алкоголізм, наркоманії і токсикоманії.

2. Активне систематичне спостереження за станом наркологічних хворих.

3. Надання консультативної допомоги іншим лікувальним закладам.

4. Визначення тимчасової втрати працездатності.

5. Надання наркологічним хворим допомоги в соціально-побутових та юридичних питаннях.

6. Забезпечення позалікарняного патронажу наркохворим.

7. Допомога наркохворим у забезпеченні працевлаштування.

8. Психогігієнічна і психопрофілактична робота по попередженню алкоголізму, наркоманій і токсикоманій.

9. Облік хворих на наркологічні захворювання і диспансерне спостереження за ними.

10. Направлення хворих, які потребують стаціонарного лікування, у наркологічні стаціонари.

11. Вивчення умов і динаміки захворюваності та чинників, які впливають на неї.

Робота диспансеру будується за дільничним принципом. Штати, структура, об'єм роботи наркологічного диспансеру залежить від кількості населення, яке обслуговує диспансер. У структурі диспансеру є неврологічний, психотерапевтичний, фізіотерапев-тичний та інші кабінети. У диспансері функціонує ЛКК. В районах області є наркологічний кабінет і лікар-нарколог.

Стаціонарна допомога наркологічним хворим надається стаціонарними відділеннями при наркодиспансері. Можливе створення лікувально-трудових профілакторіїв (ЛТП) для хворих на алкоголізм, наркоманію в системі МВС.

Організація психіатричної допомоги дітям

Психіатрична допомога дітям будується на тих же основних принципах, що і в дорослих. Однак вона має свою специфіку як у структурі закладів, так і в їх завданнях.

У системі МОЗ України передбачені наступні дитячі психіатричні заклади:

1. Дитячо-підлітковий кабінет при психоневрологічному диспансері або психіатричний кабінет при дитячій поліклініці. У завдання кабінету входить амбулаторне лікуванняпсихічно хворих дітей, психогігієнічна і психопрофілактична робота, соціальна допомога дітям та підліткам.

2. Допоміжні заклади дитячого кабінету психоневрологічного диспансеру: денний і нічний стаціонари, логопедичний кабінет, підліткові групи в лікувально-виробничих майстернях.

3. Дитячі відділення психіатричних лікарень або дитячі психіатричні лікарні.

4. Ясла-садки для «нервових» дітей, для дітей з наслідками органічного ураження ЦНС, для дітей з розладами мовлення.

У системі Міністерства освіти організовуються санаторні школи для «нервових» дітей, допоміжні школи і допоміжні школи-інтернати для дітей з розумовою відсталістю, школи для дітей з заїканням і алалією.

У системі Міністерства соціального захисту є будинки інвалідів для дітей з хронічними психічними розладами.

Створення такої системи дитячих закладів дозволяє забезпечити дітей з психоневрологічними захворюваннями всіма формами амбулаторної і стаціонарної допомоги.

Читати повністю...