Периферична нервова система (ПНС) складається з аксонів, що формують периферичні і черепні нерви, а також тіл нейронів, що залягають у передніх і бічних рогах спинного мозку, ядрах черепних нервів, спинномозкових і вегетативних вузлах.

Головним джерелом метаболізму нейрона є зона, що оточує ядро нервової клітини. У цій зоні синтезуються білки, компоненти клітинного каркаса і складових частин мембрани. Шванівські клітини (леммоцити) у ПНС покривають кожний аксон (як мієлінізований, так і немієлінізований). Шванівська клітина утворює мієлінову оболонку, що спірально обгорнена навколо аксона. У нервовому стовбурі розрізняють три оболонки: епіневрійполіневрій огортає кожний пучок нервових волокон;ендоневрій покриває окремі нервові волокна. Ендоневрій здійснює гематоневральний бар'єр. зв'язує пучки нервових волокон у єдиний нервовий стовбур.

Вертеброгенні синдроми є найпоширенішими хронічними захворюваннями людини – кожна друга людина протягом життя страждає болями в спині або шиї. У зв'язку з вертикальною ходою у людини нижньопоперекові і нижньошийні відділи хребта піддаються значним перевантаженням. Тому рано, починаючи з 3-4-го десятиліття життя, починається зношування зазначених хребцевих сегментів. Наприклад при підніманні 30 кг ваги пресакральний диск витримує навантаження у 200-300 кг. Шийний відділ хребта вважається найбільш навантаженим. Це пов'язано із великою рухливістю і малою площею міжхребцевих дисків. 

Хребцевий руховий сегмент – це пари суміжних хребців , міжхребцевий диск і з'єднуючі їхні фіброзні тканини і міжхребцеві м'язи. Виникаючі під впливом статодинамічних навантажень деформації хребців є причиною постійного подразнення його рецепторів, особливо больових. Ці деформовані тканини (у першу чергу уражені диски) можуть механічно здавлювати спинний мозок і нервові корінці.

Розсіяний склероз (множинний склероз, дисемінований склероз, РС) – демієлінізуюче захворювання, що характеризується багатоосердковістю ураження нервової системи, ремітуючим перебігом, варіабельністю неврологічних симптомів, переважним ураженням осіб молодого віку.

Етіологія. На даний час прийнята думка про генетичну схильність до розсіяного склерозу. На цьому фоні дія екзогенного чинника, яким може бути один із вірусів (наприклад кір, грип, Коксаки, вакцинації), запускає автоімунний процес.

Гострий розсіяний енцефаломієліт (ГРЕМ) – інфекційно-алергічне захворювання нервової системи, що викликається, мабуть, нейротропним вірусом.

Клініка і діагностика. У більшості випадків захворювання розвивається гостро, проявляючись поєднанням загальноінфекційних, загальномозкових, оболонкових і осередкових симптомів. Температура тіла підвищена незначно, нерідко виражені катаральні явища, головний біль має дифузний характер. Осередкові симптоми є відбитком дифузного ураження нервової системи. Найбільш часто виявляються порушення черепної іннервації: зниження зору, ністагм, косоокість, асиметрія лицьової іннервації, бульбарні симптоми.

Сирингомієлія – хронічне прогресуюче захворювання нервової системи, що характеризується розростанням глії й утворенням порожнин у спинному мозку (від грец. syrinx – трубка). Якщо патологічний процес не обмежується спинним мозком, а переходить на мозковий стовбур, говорять про сирингобульбію.

Етіологія і патогенез. Основною причиною захворювання є вади ембріонального розвитку спинного мозку з дефектом заростання шва в місці, де відбувається змикання обох половин медулярної трубки. Часто поєднується з аномалією Арнольда-Кіарі.

Боковий аміотрофічний склероз (БАС) – хронічне прогресуюче захворювання нервової системи, що характеризується ураженням рухових нейронів головного і спинного мозку, дегенерацією кірково-спинномозкових волокон. Проявляється поєднанням центральних і периферичних паралічів м'язів кінцівок і тулуба, а також розладами рухових функцій черепних нервів. Це найбільш часта форма так званої хвороби моторного нейрона.

Етіологія захворювання дотепер невідома.

ВІЛ-інфекція – важке захворювання, що характеризується повільним прогресуючим перебігом. Як правило, у патологічний процес утягуються практично усі життєво важливі органи і системи. Основною «мішенню» інфекційного процесу є імунна система, що обумовлює розвиток вираженого імунодефіциту.

Етіологія. Збудником ВІЛ-інфекції є вірус, що відноситься до сімейства ретровірусів і володіє унікальною здатністю ресинтезувати ДНК унаслідок наявності ферменту зворотної транскриптази.

Клініка. ВІЛ-інфекція відрізняється великим поліморфізмом. Тривалість латентного періоду коливається від 2-3 тиж до багатьох років. Клінічні прояви можуть бути обумовлені як прямою дією вірусу, так і наслідком вторинних змін, що виникають у результаті зниження захисних властивостей організму, які супроводжуються розвитком опортуністичних інфекцій. Саме широкий спектр, частота і тяжкість перебігу цих захворювань дозволяють запідозрити СНІД. При цьому варто брати до уваги наявність тривалої лихоманки (більше 3 міс ), загальне с худнення , збільшення лімфатичних вузлів, нічний піт, відчуття слабості і постійної втоми. Характерною ознакою як латентного, так і гострого періоду ВІЛ-інфекції є збільшення всіх класів Ig, зниження числа Т-лімфоцитів.

Інфекційні захворювання ЦНС – одна з найбільш частих форм неврологічної патології. В останні десятиріччя завдяки впровадженню нових діагностичних технологій і потужних антибактеріальних і противірусних препаратів досягнуті значні успіхи в лікуванні ще донедавна летальних захворювань. В той же час розширилися спектри збудників інфекційних захворювань нервової системи, почастішали змішані, атипічні форми, встановлені нові, вірусоподібні агенти (пріони).

Відповідно до етіологічного фактора нейроінфекції поділяють на вірусні та бактеріальні. Збудник, потрапляючи в організм, може відразу проникнути у нервову систему та викликати у ній запальний процес або зумовити розвиток загальної інфекції з наступним залученням нервової системи. Ця обставина стала приводом для поділу нейроінфекцій на первинні (епідемічний енцефаліт, кліщовий, герпетичний енцефаліт, менінгококовий менінгіт) та вторинні (туберкульозний менінгіт, поствакцинальний, ревматичний енцефаліт та ін.) захворювання нервової системи. 

Поліомієліт. Поліомієліт (син. епідемічний дитячий параліч, хвороба Гейне-Медіна) – гостре інфекційне захворювання вірусної етіології, збудник котрого, попадаючи в нервову систему, селективно уражає передні роги спинного мозку і рухові ядра стовбура мозку, внаслідок чого виникають мляві паралічі і м'язові атрофії.

Епідеміологія і етіологія. Вірус поліомієліту відноситься до пікорнавірусів (група е нтеровірусів ). Вірус резистентний до низького рН , тому легко поширюється водним шляхом (у тому числі через ріки і каналізацію). За антигенними характеристиками виділяють три типи вірусу (типи 1, 2, 3 – Брунгільд , Лансинг , Леон). З трьох штамів найбільше вірулентним є тип 1.

Нейроінфекції являють собою найбільш розповсюджену групу органічних захворювань нервової системи. Їх питома вага в загальній патології становить 35-37%.

У відповідності до етіологічного фактору нейроінфекції поділяють на вірусні та бактеріальні. Збудник потрапляючи в організм, може відразу проникнути в нервову систему або викликати в неї запальний процес або обумовити розвиток загальної інфекції або вогнищевого запального процесу з наступним приєднанням у патологічний процес нервової системи.

Пухлини спинного мозку складають біля 10-12%усіх пухлин ЦНС. Вони діляться на інтрамедулярні (внутрішньомозкові) і екстрамедулярні (позамозкові) і зустрічаються в співвідношенні 1:4. Серед екстрамедулярних пухлин найбільш часто зустрічаються менінгіоми і невриноми, серед інтрамедулярних переважають епендімоми, рідше – астроцитоми й олігодендрогліоми. 

За даними різних авторів, пухлини головного мозку визначаються у 4-6 чоловік на 100 000 населення. Вони становлять 6% серед усіх онкологічних захворювань людини.

Гістологічна класифікація.

В 1993 році ВООЗ прийнята нова гістологічна класифікація пухлин ЦНС, де виділяють наступні основні групи:

1. Пухлини нейроепітеліальної тканини (астроцитоми, гліобластоми, олігодендрогліоми);

2. Пухлини черепних і спинальних нервів (невриноми);

3. Пухлини оболонок мозку (менінгіоми);

4. Лімфоми і пухлини кровотворної тканини;

5. Пухлини із зародкових клітин (герміноми, тератоми);

Різноманітні причини хребцево-спинномозкової травми можуть бути зведені в наступні групи:

1) падіння з висоти; 

2) авто- і залізнична травми; 

3) колоті і ножові поранення шиї або тулуба; 

4) вогнепальні поранення; 

5) здавлення шиї і тулуба. 

У структурі загального травматизму ураження головного мозку складають 25-30%. На долю ЧМТ припадає близько 2/3 смертельних випадків і її образно називають «убивцею № 1» осіб у віці до 45 років.

Клініка ЧМТ характеризується значним поліморфізмом. Це значною мірою пов'язано із варіабельністю механізмів травми, особливостями клінічного перебігу, структурним ураженням різних тканин. При ЧМТ гірший прогноз характерний для потерпілих старших вікових груп, летальність дітей значно нижча.

ВЕГЕТО-СУДИННІ ПАРОКСИЗМИ

Клініка та експрес-діагностика ВСП. Виділяють три варіанти пароксизмів: симпато-адреналові, вагоінсулярні та змішані.

Для симпато-адреналових пароксизмів характерно раптове виникнення (вдень чи вночі) вазомоторної лабільності, тахікардії, артеріальної гіпертензії, гіпертермії, болю в ділянці голови та серця, ознобоподібного тремору, фобій, посилення піломоторного рефлексу з наступною поліурією. Іноді виявляється гіперглікемія та гіперкатехолемія.

Головний біль (сеphalgia) - будь-яке хворобливе відчуття в ділянці голови.

Патофізіологія. Головний біль обумовлений подразненням больових рецепторів твердої мозкової оболонки, середньої менінгеальної артерії, венозних синусів, великих мозкових судин, а також різних экстракраніальних тканин. Основними шляхами передачі сенсорної інформації від структур голови є трійчастий, язикогорловий, блукаючий і верхньошийні спинальні (С₁ - С₃) нерви. Анастомози між черепними нервами і вегетативними гангліями служать субстратом для широкої іррадіації болю, додають їй неприємне суб'єктивно-емоційне забарвлення і вегетативні прояви (зміни потовиділення, вазомоторні реакції).

Найбільш частим порушенням циклу сон-неспання є інсомнія (диссомнія), яка визначається як стан утрудненого початку сну і його підтримки. Нерідко поєднується з денною слабістю, зниженою працездатністю, сонливістю і потребує лікування в 12-18% популяції.

Клінічно інсомнії включають в себе:

- пресомнічні (труднощі початку сну), 

- інтрасомнічні (часті нічні пробудження, після яких пацієнт довго не може заснути, відчуття «неглибокого» сну) і 

- постсомнічні розлади (раннє ранкове пробудження, знижена працездатність, незадоволеність якістю сну, що характеризується як «невідновний», а також неімперативна денна сонливість).

Центральний відділ вегетативної нервової системи, або як зараз за Міжнародною анатомічною номенклатурою називають "автономна нервова система", включає в себе вегетативні центри в головному і спинному мозку, які поділяються на надсегментарну (гіпоталамо-лімбіко-ретикулярний комплекс) ісегментарну частини. Сегментарна частина, в свою чергу, поділяється насимпатичний і парасимпатичний відділи і представлена ядрами в стовбурі мозку і спинному мозку.

Геморагічний інсульт – це крововиливи у речовину головного мозку (паренхіматозний інсульт), в шлуночки (вентрикулярний), під оболонки (субарахноїдальний) та їх поєднання – паренхіматозно-субарахноїдальний, паренхіматозно-вентрикулярний.
Як правило, паренхіматозний інсульт спостерігається при артеріальній гіпертензії.

Згідно з критеріями міжнародної класифікації, порушення мозкового кровообігу за своїм характером поділяються на такі види:

А. Гострі порушення мозкового кровообігу:

1) скороминучі порушення мозкового кровообігу (транзиторні ішемічні атаки);

2) гостра гіпертензивна енцефалопатія;

3) мозковий інсульт:

а) ішемічний інсульт (інфаркт мозку)

б) геморагічний інсульт (спонтанний, нетравматичнийкрововилив) – паренхіматозний, субарахноїдальний, епі- та субдуральний;