-Музыка

 -Я - фотограф

 -Поиск по дневнику

Поиск сообщений в MartaR

 -Подписка по e-mail

 

 -Сообщества

Читатель сообществ (Всего в списке: 2) Умелые_ручки Рецепты_блюд

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 04.08.2007
Записей:
Комментариев:
Написано: 1397






Рецепт: Сырный пирог

Суббота, 06 Марта 2010 г. 14:48 + в цитатник
Это цитата сообщения МедвеженокМ [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]



Этот рецепт сырного пирога – очень хорошее дополнение к первым блюдам, а также к походам на природу. Готовится пирог очень просто и быстро, имеет нежный вкус, зелень и сыр придают ему изысканный вкус и аромат. Получается что-то вроде ленивой пиццы.

Для приготовления сырного пирога вам понадобится:
яйца – 2 шт;
соль – 0,5 чайной ложки;
сода – 0,5 чайной ложки;
кефир – 1 стакан;
мука – 1 стакан;
сосиска (ветчина, колбаса) – 200 грамм;
сыр твердый – 250 грамм;
зелень.

Способ приготовления сырного пирога:
1. Взбиваем яйца с солью. Соду добавляем в кефир, размешиваем и даем несколько минут постоять. Затем добавляем к взбитым яйцам. Добавляем муку и тщательно перемешиваем. По консистенции тесто должно быть как на оладьи.
2. Далее нарезаем ломтиками ветчину, сосиску, или колбасу, натираем на крупной терке сыр, мелко нарезаем зелень. Затем добавляем все это к тесту и перемешиваем.
3. Смазываем противень сливочным маслом и посыпаем манкой или сухарями, выкладываем тесто и аккуратно разравниваем ложкой.

4. Ставим в разогретую до 200 градусов духовку на 25 минут. Пирог должен подрумяниться.

Сырный пирог готов!

Примечание: есть сырный пирог можно как в горячем, так и в холодном виде.
romantic-online.com/blogs/item/506/ 

Рубрики:  рецепти

Без заголовка

Суббота, 06 Марта 2010 г. 14:00 + в цитатник
Это цитата сообщения t_calypso [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Шарлотка.



Шарлотка.
 (500x314, 42Kb)
Продукты:
4 яйца
1 не полный стакан сахара
1 стакан муки
1/2 чайной ложки соды
1 столовая ложка уксуса
4 средних яблока.

Приготовление:
Миксером взбить яйца с сахаром.
Когда хорошо взбились яйца, добавить муку, не прекращая взбивать миксером.
Погасить соду уксусом, добавить в тесто.
Добавить в тесто мелко нарезанные яблоки и хорошо перемешать.
Выложить тесто в смазанную форму и ставить в разогретую духовку.
Выпекать 30 - 40 минут при 200 градусах.

 (500x375, 36Kb)
Быстро и вкусно.
Приятного аппетита!
Calypso
Рубрики:  рецепти

Мясные уголки или Слоёные чебуреки

Суббота, 06 Марта 2010 г. 13:58 + в цитатник
Это цитата сообщения Саламандра2009 [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Рубрики:  рецепти

Сметанные кексы

Суббота, 06 Марта 2010 г. 13:58 + в цитатник
Это цитата сообщения Старый_блокнот [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Сметанные кексы (цитрусовые и шоколадные)



Когда то рецептом этих чудесных кексов поделилась одна замечательная девушка. Теперь я часто их пеку с разными добавками, т.е. использую, как базовый рецепт одной из самых быстрых и экономичных выпечек.

Читать далее...
Рубрики:  рецепти

Топ от горловины

Суббота, 06 Марта 2010 г. 13:56 + в цитатник
Это цитата сообщения Валентина_Б [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]




Рубрики:  в'язання

ЩО ТАКЕ ДЕНЬ ГАМАНА?

Суббота, 06 Марта 2010 г. 13:49 + в цитатник
8 березня – день Гамана.
Справді, існує багато українських народних висловів, прислів’їв та приказок, у яких згадується ім’я Гаман. На них, зокрема, часто можна натрапити в творах класиків української літератури. Одну з них, наприклад, наводить Іван Франко у своїх тритомних “Галицько-руських народних приповідках”, які виходили протягом 1901-1910 років як окремі томи “Етнографічного збірника” Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Він пояснює, що вислів “Били, як жиди Гамана” – це “натяк на біблійне оповідання про Гамана, жидівського ворога, що погинув через те” (т. 1, с. 31). Дійсно, в Біблії в Книзі Естери (Старий Завіт) описано, як Аман (мабуть, пізніше в нас перетворилося на Гаман), радник перського царя Ксеркса, через ненависть до Мардохея – юдея, який не хотів схиляти перед ним голову, замислив винищити всіх євреїв, що мешкали в Перській імперії. Він навіть домігся того, що цар прийняв відповідний указ, згідно з яким це мало статися одного дня. Однак, завдяки цариці Естері задум Амана не тільки провалився, але й спричинився до його загибелі. Цар Ксеркс після розмови з Естерою страшенно розлютився на Амана й звелів його повісити. Відтоді євреї відзначають день смерті Амана як свято, коли їхній народ урятувався від загибелі з рук ворогів. Воно називається Пурім. Цього дня євреї читають в синагогах Книгу Естери, а також обмінюються подарунками і влаштовують спеціальні вистави. А, як повідомляє Українська загальна енциклопедія (т. 1, с. 722), видана у Львові в 1930-х роках за редакцією професора Івана Раковського, того дня євреї не тільки перевдягаються задля участі у виставах, обмінюються подарунками, а й печуть так звані “гаманові вуха” (очевидно, якесь спеціальне печиво).
Нині про ті єврейські традиції в нас мало хто знає, а колись у Галичині ім’я Гаман широко використовували, називаючи так “потвор, недобрих людей, попихачів” (Українська загальна енциклопедія, т.1, с. 722), а саме свято Пурім відзначали в містечках, де мешкало дуже багато євреїв, досить колоритно. Як пише Іван Франко в поясненні до наведеної приказки, “жиди... по місточках на свій празник наймають бідного християнина, перебирають його за Гамана і з радісними криками б’ють його, нераз так сильно, що бідолаха тяжко ся відхорує” (т.1, с. 31). А оскільки Пурім відзначають приблизно в той самий час, що й совдепівський жіночий день (наприклад, цього року 7 березня), то, мабуть, галичани саме тому пов’язали день 8-го березня з цим єврейським святом, назвавши його, і, здається, небезпідставно, по-своєму – днем Гамана.
Рубрики:  легенди

Без заголовка

Суббота, 06 Марта 2010 г. 10:33 + в цитатник
Это цитата сообщения Шрек_Лесной [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

УДИВЛЯЕМ ГОСТЕЙ



 

Наполняем заварные булочки (профитроли), корзиночки-тарталетки

Можно купить готовые корзиночки и профитроли, а можно их приготовить самим))  Начинить  практически любым салатом, желательно –  все мелко нарезать :)

Наполнять желательно незадолго до подачи, чтобы профитрольки и корзиночки не размокли. А вот приготовить начинку можно заранее.

На каждой профитрольке сделайте разрез  в верхней трети, как бы подрезая крышечку. Крышечку приоткрыли, ложкой положили начинку, крышечку закрыли.  Если начинка пастообразная, то можно не разрезать профитроли, а начинять при помощи кулинарного шприца, через маленькую дырочку (внизу, возле самого дна, или прямо в дне сделайте отверстие. Будет сюрпризные профитроли  - раз начинку не видно :).

 

 

Начинки  для  профитролей, они же подойдут для корзиночек и тарталеток:

* Подойдут практически все фарши для «фаршированных яиц»;

* Баночка криля (или мелкие коктейльные креветки), свежий огурчик, яблоко, маленькая луковица, - мелко нарезать, заправить майонезом и черным перцем. Украсить веточкой петрушки.

* Любимый ю-мамами салат из курицы с ананасом.  Куриное филе и ломтики ананаса, сыр -  нарезать мелким кубиком, добавить нарубленную петрушку, соль-перец, заправить майонезом.

* Картофельный салат. Вареную картошку растолочь, заправить сливками или сметаной, пряностями по вкусу, соль, перец, посыпать тонкими колечками зеленого лука.

* Вариант картофельного салата – добавить маленькие кусочки слегка обжаренной грудинки.

* Лосось (кета или семга), слабосоленый или слегка подкопченный, сливочный сыр типа «Альметте», «Филадельфия», лимон, петрушка. Соединить в блендере сыр и 2/3 рыбы, остальную рыбу нарезать тонкими ломтиками и украсить наполненные профитроли лососем, веточкой петрушки и тонюсеньким ломтиком лимона.

* Вариант предыдущей начинки – творожный сыр заменить плавленым сырком, для получения нежной консистенции добавить немного сливочного масла.

* Баночка тунца в собственном соку, баночка фасоли белой в собственном соку – слить сок. Фасоль измельчить вилкой, соединить с тунцом, добавить много резаной петрушки и лимонный сок. Заправить оливковым маслом.

* Красная икра – эффектно и вкусно " href="http://www.u-mama.ru/forum/messages.php?id=10001145#"> Донышко профитрольки можно смазать маслом, выложить ложечку икры, украсить лимончиком и веточкой петрушки.

* Баночка готового мясного паштета, маринованные огурчики, зелень.

* Салат «Рыжик» - тертая на мелкой терке сырая морковка, тертый сыр, ма-а-аленькая тертая луковичка, яйца – ага, тоже надо натереть. Заправить майонезом, соль-перец по вкусу.

* Свекольный салат из тертой  (а лучше мелко нарубленной!) свеклы – с чесноком или черносливом, брусникой, яблоком.  Перед наполнением обязательно слейте с салата  выделившийся сок, а то размокнет дно.

* Сыр, яблоко, яйцо – все маленькими кубиками, половинка тертой луковицы, майонез, соль по вкусу.

* Сыр рокфор (или «дор блю») размять немного, добавить чуть-чуть сливок, грецкие орехи, стебель сельдерея мелко нарубленный, и/или слегка обжаренные шампиньоны;

* Вариант: сыр типа «дор блю» взбить в блендере со сливками до состояния крема. Украсить начиненные профитроли кедровыми орешками и/или половинками красных  больших  виноградин.

* Творожная  начинка. Творог (можно зерненый) соединить с тертым свежим огурчиком или/и  тертой редиской, добавить много рубленой зелени, посолить, заправить сливками или сметаной.

* Вариант творожной начинки: в творог добавить тертую на мелкой терке морковку и чеснок. Заправить сметаной.

* Грибы жареные мелко нарезать, прибавить слегка обжаренный репчатый лук, рубленое яйцо, можно еще положить тертый сыр, майонез, кедровые орешки. 

 

 

* Из говядины (на новогоднем столе в этом году не рекомендуется " href="http://www.u-mama.ru/forum/messages.php?id=10001145#"> а так - вкуснятина!). Отварное мясо пропустить через мясорубку, добавить мелко нарубленные  маринованные огурчики, жареный лук, вареную морковку, заправить майонезом.

* Плавленый сыр, растертый со сливочным маслом.

* Брынза с красным болгарским перчиком и рублеными маслинами, зелень.

* Баночка «Альметте  с хреном» - размять с небольшим количеством сливок – для смягчения вкуса и более нежной консистенции, наполнить профитроли, сверху выложить тонкий ломтик ветчины, зелень.

* Баночка «Альметте  с хреном»,  размешать со сливками, начинить профитроли, сверху выложить кусочек отварной рыбы – любой, лучше белой, минтай и хек подойдет :).

* Печень трески, сыр «Виола», яйца на  терке. Сверху тонкий ломтик маринованного огурчика и веточка укропа.

Фаршируем яйца

Технология приготовления проста, успех обеспечен!

Уверена, что все знают, как делать, поэтому углубляться в детали не будем :), а варианты начинки  напишу :)

· Самое важное – очистить яйца так, чтобы не получилось «одна нога там…» - то есть не осталось в скорлупе половины белка. Для этого после варки слейте кипяток и залейте яйца холодной водой до остывания. Кстати, очень свежие яйца очищаются плохо даже после этого…

· Красивые очищенные яйца режем пополам вдоль, желток вынимаем (пойдет в фарш). Половинки белка будем начинять фаршем.

Приготовление фарша: желток и добавки измельчить блендером или размять вилкой, заправить и посолить-поперчить по вкусу. Зеленый лук, укроп, петрушка, а также нарезанные колечками маслины-оливки, грецкие орешки и  кубики красного перца добавляем по вкусу и по желанию.

Фарш:

* Грибной (желток, жареные с луком грибы, сметана или майонез, или немного растительного масла);

* Рыбный (желток, обжаренный лук + лосось, тунец, сардина и пр.  в масле);

* Рыбный копченый (желток, рыба горячего копчения (убрать кости), масло растительное или майонез, зеленый лук);

* Сырный  №1 (желток,  тертый сыр, чеснок, майонез);

* Сырный  №2 (желток, тертый сыр, тертая вареная морковь, майонез);

* Печеночный  №1 (желток, печень трески, лук зеленый);

* Печеночный  №2 (желток, пару ломтиков обжаренной или отварной печени (можно куриной), майонез, или сливочное масло);

* Паштетный (желток, готовый паштет из банки, чернослив мелко нарезанный);

* Бюджетный  (желток, жареный лук, масло или майонез);

* Внебюджетный (икра красная или черная);

* Колбасный/ветчинный (желток, мелко нарубленная ветчина, мелко нарубленные маринованные огурчики, майонез);

* Кальмаровый (желток, вареные кальмары, лук, сметана пополам с майонезом);

* Креветочный (желток, мелко нарубленные креветки, майонез);

Готовые фаршированные половинки красиво раскладываем на блюде и украшаем сеточкой из майонеза, зеленью, маслинами, овощной нарезкой.

 

Заворачиваем  –  в тонкий лаваш, в блины

Быстро готовить, хорошо смотрится, можно взять с собой на вечеринку, на природу, подойдет для «канапе-вечеринки».

Технология простая :) 

1). Развернуть и разложить блин/лаваш в один слой. 2). Намазать или выложить начинку. 3). Скрутить плотно рулетом. 4). Положить в холодильник, прижав разделочной доской – для уплотнения и 5). Достать и нарезать на  кружочки-ломтики.

Намазки и начинки

· Подойдут многие начинки  из тех, что для корзиночек и профитролей, и для фаршированных яиц – см. выше.

· Этот вариант больше подходит для лаваша. Мажем любым плавленым сыром (защита от размокания), на сыр выложить  листья салата,  разложить пластинки малосоленого или копченого лосося, посыпать укропом. Охладить, нарезать на ломтики – рулетики, на каждый положить колечко маслинки и ломтик лимона.

· Селедочный паштет. Селедку разделать на филе, очистить от мелких косточек, в блендере (или через мясорубку) измельчить до состояния крема-паштета вместе с охлажденным сливочным маслом и плавлеными сырками (или тертым сыром). Можно добавить пучок укропа :).

· Паштет из печени трески: масло слить, печень измельчить в однородную массу в блендере с яйцами (4 шт.). Можно добавить ложку майонеза. На каждый ломтик рулета положить кусочек  маринованного огурца и зелень петрушки. Можно украсить маслинами или каперсами. Вариант – брусочки огурца положить в центр блина (лаваша) и закатать рулет с начинкой.

· Очень вкусно -  творожная с хреном намазка. Можно намазать «Альметте с хреном», а можно сделать самостоятельно -  жирный свежий творог взбить со сливками или сметаной, добавить по вкусу хрен (из баночки :)), посолить.

· Трем на терке яйца и сыр, добавляем  мелко нарубленные  грецкие орехи (много!) и чеснок, заправляем майонезом (или майонезом со сметаной).

 

Раскладываем на: чипсы, тосты, хрустящие  хлебцы, крекеры, оладушки

Ну, тут и вовсе все понятно (салаты и намазки см. выше). Скажу только, что разные «подложки» меняют вкус начинки, и весьма. Так что если  один и тот же паштет разложить на чипсы и крекеры, например, то получится две разных закуски :).

Мне очень нравится сырный салат с чесноком на круглых ржаных хлебцах «Finn crisp»: на хлебец мажу салат, сверху кружок помидорки, зелень и капельку майонеза. От салата хлебец немного смягчится, но не размокнет. Вкусно! Вообще эти хлебцы можно нарезать или разломить на небольшие кусочки «на один укус» :).

 

 

 

На  крекеры под салатики можно положить кружочек яйца или свежего огурчика.    

 

 

 

Чипсы лучше всего взять большого размера. В принципе, подойдут любые, лучше со вкусом сметаны, сыра, зеленого лука. Я пробовала Принглз «Light aromas» - они менее жирные :), на вкус не такие соленые и довольно нежные.

 

 

Оладушки испеките маленького размера и несладкие – на них «смотрятся» творожные и сырные закуски с добавками редиски, свежих огурцов, со сладким перцем или копченым лососем.

Хлеб для тостов нужно подсушить в духовке или поджарить на сковородке, предварительно срезав корки – они станут  жесткими. Не обязательно брать «тостерный» хлеб, кстати. Черный хлеб слегка натрите чесноком :). Можно перед обжариванием обмакнуть ломтик хлеба во взбитое яйцо – особенно хороши такие тосты с рыбной начинкой.

Раскладываем на ломтики овощей

Очень выигрышно будет выглядеть салат из сыра и яблока (сыр, яблоко, мелко рубленный миндаль с заправкой из сметаны с майонезом) на ломтике яблока. Он свежий и легкий. Нарезаное яблоко слегка сбрызните соком лимона - оно не потемнеет и будет приятный вкусовой нюанс :).

На огурец и ломтики перца можно положить творожный крем или салат с ветчиной, например...

Со свеклой, на мой взгляд, отлично сочетается селедка :). Мой любимый вариант - творожный сыр с хреном и кусочек красной  рыбки (горбуша так же хороша тут, как и форель).

 

 

Рубрики:  рецепти

Вязаные цветочки, мастер-класс

Суббота, 06 Марта 2010 г. 10:28 + в цитатник
Это цитата сообщения Gelsomina [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]



Симпатичные цветочки!
Мастер-класс можно скачать в формате pdf на сайте http://littlegreen.typepad.com/romansock/2009/04/mollie-flowers-the-tutorial.html. На английском, но все понятно из картинок.

Там же еще есть вязаные игрушки с описаниями.
 (500x375, 153Kb)
 (500x375, 117Kb)
Рубрики:  рукоділля

Без заголовка

Суббота, 06 Марта 2010 г. 10:19 + в цитатник
Это цитата сообщения Алеся_Винницкая [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

шьем разлетайку!



 (508x699, 89Kb)...
Читать далее...
Рубрики:  одяг

Без заголовка

Суббота, 06 Марта 2010 г. 10:18 + в цитатник
Это цитата сообщения Milady-S [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Сине-зеленая туника



share images - обмен фото

схема вязания....
Рубрики:  в'язання

Без заголовка

Суббота, 06 Марта 2010 г. 10:16 + в цитатник
Это цитата сообщения Дина312 [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

ГРИССИНИ С БАЗИЛИКОМ (Grissini)



Гриссини с
            базиликом (Grissini)

Гриссини - тонкие хлебные палочки, которые пекут в Пьемонте с 17 века. Рецептов много, причем вкус хлеба во многом зависит от обсыпки. Для обсыпки можно использовать манку, кунжутное семя (Grissini Siciliani) и семена мака (Grissini al Papavero).

 

Вам потребуются: базилик - по вкусу; дрожжи (свежие) - 25г; вода (теплая) - 1 стакан; оливковое масло - 1 ст.л.; соль - 1 ч.л.; яйцо - 1 шт.; мука - 400г

Я сегодня пекла палочки с базиликом, Grissini. Итальянские, но как они там правильно называются-происносятся по-нашенски - это вопрос к Gialappe. Покрошила базилик, вот столько:

Гриссини с
            базиликом (Grissini)

Замесила тесто из 25 г свежих дрожжей, 1 стакана тёплой воды, 1 ст.л. оливкового масла, 1 ч. л. соли, 1 яйца, базилика и около 400г муки. Вымешивала тесто миксером с крючками, до гладкости.

Гриссини с
            базиликом (Grissini)

Дала подойти полчаса, опять вымесила и разделила на 30 кусочков.

Гриссини с базиликом (Grissini)

Кусочки раскатала в длинные колбаски, где-то с карандаш толщиной, потом свернула пополам и закрутила. Выложила на лист , дала еще раз подойти минут 15.

Гриссини с
            базиликом (Grissini)

Затем смазала взбитым яйцом и выпекала в середине духовки при 200 градусах 20 минут. Ффкусные! Эх, пивка дома не оказалось....

Гриссини с
            базиликом (Grissini)

источник http://www.gotovim.ru/recepts/sbs/grissini.shtml

Рубрики:  рецепти

Без заголовка

Суббота, 06 Марта 2010 г. 10:15 + в цитатник
Это цитата сообщения ToKiTo4Ka [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Живое телевидение



Побродив по интернету в поисках чего-нибудь новенького, набрела на интересный сайт.

Видела не мало подобных сайтов, но этот...

Это крупный ресурс, позволяющий смотреть бесплатно 903 канала интернет телевидения. Живая трансляция, записанные новости, стриминг каналов онлайн тв станции, вещание сотен телеканалов через интернет, со всего мира. Все рассортированные по категориям, языкам и таким странам как Россия, Украина, Америка, Канада и.т.д...

Также можете слушать свои любимые радиостанции (их тут более полутора тысяч), не отходя от компьютера, достаточно только доступа к интернет.

Узнай самые последние события в мире через  сайт... Ненужны специальные программы, оборудывание или регистрация. Чтобы посмотреть канал просто кликните на интересующею категорию и выберете нужный канал. , телеканалы и радиостанции со всех уголков мира, а главное что всё на одном сайте. Также на сайте есть удобный поиск, рейтинги каналов и куча интересных и полезных функций)

Я занесла этот сайт себе в закладки. 


  

                     
O-TV
МИР
RTViM
УТР (UTR)
РБК рынки
Вести
ТВ+
Культура ТВ
РТР-Планета
Das erste - ARD
Fox 8 New Orleans
Rock TV Progressive Music
Rock TV Heavy Metal Music
Special-Rock TV
MUZ TV (МУЗ ТВ)
Rock TV 70s Music
Hip Hop Music Videos
Kiss TV
CITI
MTV Asia
UBC
Disco 80s TV
ОРТ Общественное Российское ТВ ( ORT )
Наше Кино ( Nashe Kino )
TBN
Русское Радио (Russian Radio)
Nkorho Pan Safari Cam (Africa)
Big Ben London
EuroSport
Рустави 2 (Rustavi 2)
5 канал
Discovery Science
Беларусь ТВ (btv)
AZTV
Первый Балтийский
Discovery
Russia Today
Первый документальный
MTV RUSSIA ( МТВ Россия )
Star TV ( Стар ТВ )
АвтоПлюс (autoplus)
Eurosport2
СТС ( STS )
РЕН ТВ ( REN TV )
ТНТ ( TNT )
2x2
РТР СПОРТ ( sport )
НТВ ( NTV )
ДТВ ( DTV )
Music Box
A-ONE ( Первый альтернативный A1 )
ОРТ Документальный
OPT Интерактивный канал-Лучшее
Фабрика звезд - ОРТ Лучшее
RAMBLER -Национальный познавательный канал
Шансон ТВ ( shanson )
O2
Рада ( rada )
Maxxi
K1
НТН (NTN)
Первый автомобильний
Телеканал новостей 24 (news 24)
Детский мир
1 plus 1 (1 плюс 1, 1+1)
11 канал
Улыбка ребёнка
TBI
RU.TV
Первый Интернет Канал
CNL-Украина
Наше новое кино
ФК Зенит ТВ
Corbina Music Channel ( Корбина ТВ - Музыка )
Живое ТВ
Первый Игровой
4П (чп)
Твой строй (8. Художественный)
Твой строй (4. Научный)
Euro TV
Новый канал
СТБ (STB)
ICTV
Перший (УТ-1)
Интер (INTER)
Кинозал ТВ
1Rock
Украина
НТВ+ Футбол (NTV plus futbol)
Jetix
National Geographic Russian (на русском)
Comedy Club TV (Камеди клаб ТВ)
Россия 2 (Russia 2)

 

 


Торт "Баунти" из журнала "Люблю готовить"

Пятница, 05 Марта 2010 г. 13:21 + в цитатник
 (700x560, 151Kb)
Для коржей:
200 г сливочного масла (я заменила маргарином) 2\3 стакана сахара 200 г муки
1,5 ч.л. разрыхлителя, 4 яйца, 4 ст.л. молока, 1\3 ч.л. соли, 1 пакетик ванильного сахара,
3 ст.л какао

Для начинки:
0.5 л молока, 5 ст.л.манки, 200 г сливочного масла, 2\3 стакана сахара,
200 г кокосовой стружки

Для глазури:
100 г темного шоколада
50 мл молока

Масло взбить с сахаром, взбивая, добавить яйца, по одному, положить остальные ингридиенты и замесить тесто. Вылить его в смазанную маслом и присыпанную мукой разъемную форму. Выпекать при 200 град 25 мин, разрезать на 2 коржа.
Сделать начинку. В молоко добавить масло, сахар, довести до кипения, всыпать манку, варить до загустения. В чуть остывшую кашу всыпать кокосовую стружку и тщательно перемешать. Сварить глазурь. Шоколад растопить на водяной бане, затем смешать с горячим молоком. Уложить нижнюю часть коржа в разъемную форму, сверху выложить кокосовую массу ,разровнять, прикрыть вторым коржом. Верх залить глазурью и оставить для пропитки.
Рубрики:  рецепти

Торт "П'яна вишня"

Пятница, 05 Марта 2010 г. 13:17 + в цитатник
 (450x337, 40Kb)
Для тіста:
5 яєць 2 ст. цукру 2-3 ст. л. Сметани 2 ст. л. Какао 1,5 ч. л. соди, гашеної оцтом 2 ст. муки
Для крему:
1,5 ст. молока 2 ст. цукру 450 г вершкового масла 300 г вишень, настояних на горілці
Для прикраси:
2 плитки чорного шоколаду
Тісто. Збити 5 білків з цукром.
Додати жовтки, сметану, какао, соду і муку. Все ретельно перемішати, випекти 2 коржі і охолодити.
З одного коржа вийняти середину, залишивши лише тонкі стінки.
Другий корж розрізати уподовж на 2 коржі. Один корж відкласти а інший разом з м'якоттю з першого коржа дрібно порізати.
Крем. Молоко і цукор розігріти на слабкому вогні, поки не розчиниться цукор до світло-коричневого кольору. Масло збити і тонкою цівкою влити в нього охолоджене молоко. Крем розділити на три частини.

У 2/3 крему додати крихту з коржів, вишні перемішати і наповнити порожній корж.
Потім прикрити половинкою коржа, що залишилася, і змастити торт кремом, що залишився.
Одну плитку шоколаду потерти і обсипати торт, а другу розтопити на водяній бані і полити торт.
Рубрики:  рецепти

Юрій Винничук \\\"Легенди Львова\\\"

Пятница, 05 Марта 2010 г. 13:11 + в цитатник
КАТ, ЩО ЗРАДИВ СВОЄ РЕМЕСЛО

У 1508 році трапилася зі шляхтичем Єронимом Добростанським прикра пригода. Повертався він через катедральний цвинтар увечері п’яний як чіп і голосно виспівував батярські пісні.
Якраз на ту пору нагодилися школярі та почали гультяя ганьбити:
– Як же вам не соромно у святому місці такі нісенітниці виспівувати?! Та ці невинні слова так розлютили гульвісу, що він вихопив шаблю і кинувся на школярів.
Либонь він не усвідомлював того, що чинить, і шабля, свиснувши в повітрі, розрубала плече одного зі школярів. Тільки тоді він схаменувся і, побачивши, що зчинився гвалт, кинувся тікати. Але брами міста вже були зачинені.
Тим часом з усіх сторін збіглися розлючені міщани, а що кожен тримав у руках як не шаблю, то дрючок, шляхтич не вигадав нічого мудрішого, аніж сховатися в кляшторі домініканів. За давнім звичаєм, кожному, хто рятував своє життя втечею, надавався притулок у будь якій церкві чи монастирі, а переслідувачі не мали права ступати на святе місце.
Однак міщани і школярі були настільки роздратовані, що виламали двері монастиря і були б гультяя убили, якби на цю пору не з’явився бургомістр з двома райцями. Ледве їм вдалося вгамувати людей. Натомість Єронимові запропонували, аби віддався на ласку магістратського суду.
Шляхтич не мав вибору і врешті здався. Сторожа відвела його до в’язниці. Наступного дня шляхтич постав перед судом війта і лавників. Вина затриманого була безперечна, та він і сам, протверезівши, не боронився, а лише пригнічено слухав свідчення очевидців. З таким самим пригніченням вислухав він і присуд на страту.
Родина засудженого не марнувала часу і вдалося їй підкупити ката. Єроним про те нічого не знав, але йшов на страту з гордо піднятою головою. Перед тим, як вивести його з в’язниці, вволили його останнє бажання – принесли з винярні глечик мальвазії. Це виразно підняло дух засудженого, і він уже не відчував такого розпачу.
На Ринку зібралося людей видимо невидимо, але в їхніх очах непомітно було співчуття. Кат уже чекав біля стовпа перед Ратушею, біля якого відбувалися страти. Цей стовп називався пранґером і зараз міститься в подвір’ї історичного музею. Єроним ковзнув поглядом по натовпу і помітив, що хтось подає йому знаки, але роздивитися не встиг, бо кат узяв його за руку і підвів до колоди.
– Клади голову, – пролунав хрипкий голос ката.
Єроним перехрестився, став на коліна і поклав голову. Катівський меч злетів у повітря, юрба затамувала подих. Та, коли меч опустився на шию Єронима, то не відрубав її, а лише легко поранив. У натовпі невдоволено загули. Війт дав знак продовжувати і кат рубонув ще раз. Але й цього разу меч завдав лише рану.
Тут уже всі прийняли це за Господній знак і війт зупинив страту, а порадившись із райцями, дарував Єронимові життя. Рани вдалося загоїти і незабаром шляхтич уже писав скарги до короля на міську раду.
Але історія на тім не закінчилася. Кат, який зрадив своє ремесло і взяв у лапу, незабаром помер. А дух його неприкаяний не знайшов спокою і частенько серед ночі з’являвся львів’янам на Ринку, якраз на тому місці, де відбувалися страти. Дух ката загрозливо розмахував мечем і щось намагався гукати, але з горла виривалося лише нерозбірливе булькотіння. Нікому він шкоди не причиняв і поступово запізнілі перехожі так осміліли, що самі почали зачіпати примару, навіть склали пісеньку:
Пане майстер, де ся дів?
Шо ти нині зночі їв?
Чи собаку, чи кота –
То для тебе смакота!
І тоді розлючений дух вискакував з поза прангера і махав мечем. Кажуть, що й тепер, коли проказати ці слова опівночі біля прангера, то з явиться примара.

ЯК ПРЕЧИСТА ДІВА ЧЕЛЯДНИКА ПОРЯТУВАЛА

У 1663 році сталася в нашому місті дивна пригода, яку собі ще довго переповідали міщани.
В каплиці Домагаличівській, котра присвячена була найсвятішій Панні Марії, був завше великий тлум люду. Особливо це стосувалося тої пори, коли загрожували Львову війни і лихоліття.
Трапилося так, що один челядник зайшов до каплиці помолитися, маючи у кишені сто дукатів панських, зав’язаних у хустинку. І коли він, занурений у молитву, клячав серед тлуму, викрав йому хтось ті гроші.
Після отченашу вийшов дворянин з каплиці і раптом спостеріг пропажу. Кинувся з плачем назад і, пропхавшись поміж людей, почав із жалем нарікати перед найсвятішою Панною, що саме тоді, коли він їй молився, у нього вкрали гроші.
– Що ж я тепер панові свому скажу? – бідкався він. – Де ж він повірить, що в такому святому місці можуть обікрасти? Прошу тебе, Діво Маріє, поможи мені, бо ж то через тебе мені біда така сталася.
Врешті у розпачі рушив до виходу. І так ото, виштовхуваний тлумом, відчув, як підказує йому якийсь таємничий голос: „Якщо комусь у святому місці випадає красти, спробуй і ти щастя”.
Челядник, сам собі дивуючись, пірнув рукою до кишені якогось чоловіка, що поруч нього пробирався до дверей, і витяг досить тяжкенького вузлика. Хутенько кинув собі за пазуху і поквапився додому.
Всю дорогу, йдучи містом і стрічаючи багацько перехожих, навіть не важився зиркнути на ту крадіж. Щойно в хаті витяг вузлика і побачив, що ті ж таки гроші панські назад собі вернув.

ЯК МІСТО ЛЕВА ПОВСТАЛО

Колись дуже давно, коли ще Львова не було, довкола гір тулилися села. Гори були вкриті лісами, і селяни знаходили там надійний сховок від ворогів.
Та от настала якась лиха пора – почали пропадати люди. Не відразу виявилося, що людей викрадає лютий лев. Він підстерігав свою здобич на одній з гір, де мав свою печеру, а потім зненацька стрибав і вбивав одним ударом лапи. Після цього спокійно волік у печеру і з’їдав. А що чинив це лише тоді, коли бачив людину на самоті, то довго ніхто й здогадатися не міг про його існування.
Вистежив лева один старий мисливець. Він по слідах прочитав, що на горі живе якийсь страшний звір і то, певно, вій убиває людей. Мисливець сховався на дереві з запасом харчів і води та сидів там три дні й три ночі, аж поки не побачив на власні очі велетенського хижака.
В селах зчинився переполох. Вже ніхто не наважився наодинці вирушати в дорогу, ба, навіть наближатися до тієї гори. Та це не помогло, бо зголоднілий лев почав прокрадатися поміж самі хати і там нападав на людей.
Які лише пастки для нього не готували, яких лише способів не вигадували – нічого не помагало. Чутка про лютого лева розлетілася по всіх околицях.
І от врешті з’явився хоробрий лицар, який відважився убити лева. Він приїхав із самого Києва. Усі збіглися на нього поглянути і з нетерпінням чекали, коли ж він рушить на звіра. Та лицар не квапився.
Перше, що він зробив, це переговорив з місцевими ковалями й замовив у них такі лати, щоб їх жодна потвора роздерти не могла. День і ніч ковалі кували лицарські лати, а вранці з’являвся лицар, брав ті лати в обидві руки, вдаряв їх об коліно і лати розламувалися. Лицар, сумно зітхаючи, покидав кузню, а ковалі знову бралися до роботи. Тим часом лицар ішов до іншої кузні, де кували меча. Там також кипіла робота без перепочинку. Лицар брав свіжовикутий меч, кілька разів змахував ним у повітрі, а тоді з силою бив по кувадлі. Меч розлітався на друзки, а лицар, похнюпившись, плентався до шинку. Там він сидів за пугарем вина і думав, як же подолати лева без надійних обладунків?
Одного разу забрів до корчми пустельник. Він якраз мандрував до Києва на прощу і зайшов підкріпитися. Ото він побачив зажуреного лицаря та й питає у корчмаря:
– Чого той лицар такий сумний?
Корчмар оповів, яка біда запанувала в їхніх краях, а пустельник і каже:
– Я знаю, як викувати лицареві обладунок, щоб ніяка звірина його не пошкодила.
Лицар, як почув ті слова, враз голову підвів.
– Треба, – каже пустельник, – лати й меча скропити кров’ю невинної панни. Отоді ніяка сила їм не буде страшна.
Всі, хто був у корчмі, завмерли, гарячково обмірковуючи слова пустельника.
– Тут таке діло, – сказав корчмар, – що треба громаду зібрати і порадитись. Самі ми цього не подужаємо.
От вони вдарили в дзвони і зібрали громади з навколишніх сіл. Пустельник став перед ними й повторив те саме, що в корчмі. Нікому й на думку не спало засумніватися в словах такого поважного чоловіка. Одна біда – де таку панну взяти. Воно, звичайно, багацько дівчат є, але хіба котрась погодиться свою кров віддати?
– А й не треба, щоб одна аж стільки крові пожертвувала, – каже пустельник. – Нехай зберуться усі дівчата, і проколять собі голками мізинні пальці, то по крапельці дві вцідять.
Так вони і зробили. Усі дівчата зійшлися до казана, якого встановлено було під кузнею, і почали кров свою скапувати. Котра одну краплю давала, котра – дві, а котра й удесятеро більше не шкодувала.
Незабаром у казані назбиралось стільки крови, що ковалі змогли у ній лати скупати і меча загартувати. Лицар узяв лати, вдарив об коліно, – а вони ані не зігнулися. Тоді він мечем як рубоне по ковадлі – так ковадло й розкололося.
– Ну, тепер, – каже, – я готовий.
Вбрався він у ті лати й пішов до левиної печери. А лев був добряче виголоднілий і саме збирався на лови. Коли дивиться – здобич йому сама у пащу йде.
Лев заревів, вишкірив ікла та з розгону кинувся на сміливця. Не встиг той і мечем змахнути, як лев уже впав на нього усіма своїми чотирма лапами. Тільки лати цей удар витримали, а лев даремно пазурі поламав.
Лицар змахнув мечем і відрубав леву голову. Наштрикнув її на меча й поніс показати людям.
З тих пір цю гору так і прозвано було горою Лева. І місто таку ж назву дістало.

ПРИВИД ЧОРНОЇ ТРУНИ

В давні часи у Ратуші не раз бачили привид. З’являвся він опівночі у вигляді чорної труни, рухався поволі залами і сходами й при тому скрипів та стогнав. Стогін луною розливався по Ратуші, піднімаючись угору, де мешкала сім’я трубача.
Нічна сторожа перелякано хрестилася.
Привид мав свою історію. Колись львівські судді погано розібралися зі справою і засудили невинного на муки в катівні та кару смерти. Згодом помилка виявилася, але вже було пізно.
Звідтоді й почала чорна труна з’являтися як вічна осторога для суддів.
А щоб завше про той випадок пригадували, розбираючи нову справу, на обкладинці лавничої книги, де містилися судові рішення, написано великими літерами: “ПАМ’ЯТАЙ ПРО ТРУНУ, ЩО ПО СХОДАХ І ЗАЛАХ ХОДИЛА”.
Кожен, хто брав до рук лавничу книгу, відразу чув, як йому мороз попід шкіру йде. І добре думав, перш ніж приректи когось на тяжку кару.
Рубрики:  легенди

Юрій Винничук \"Легенди Львова\"

Пятница, 05 Марта 2010 г. 13:11 + в цитатник
ВОВЧА ГОРА

Знаходилась вона серед горбів, де зараз початок Зеленої. Колись там були лісові хащі. Жили там сарни, дикі кабани, та й вовки не раз забігали попід саме місто.
Якось двоє хлопців з околиці, що мала назву Темричівський лан, пішли до лісу по гриби. І коли вже вертались назад, натрапили на двох малих вовченят, що лежали в густому мосі і скімлили.
Хлопці взяли їх з собою, сховавши за пазуху, і пішли додому. Вовченята безперервно скавуліли. А з глибини лісу долинало виття вовчиці. Щохвилі воно ставало усе виразнішим. Хлопці щодуху помчали до хат.
Ледве тільки добігли на свої обійстя, як побачили велику вовчицю, котра бігла по їхніх слідах. Цілу ніч вона тинялася довкола їхніх хат і завивала, доки не відігнали її тутешні пси.
Обидва вовченята на коров’ячому молоці росли, мов на дріжджах. А за рік то вже були здорові вовки. Вони стали вірними товаришами своїх господарів і часто супроводжували їх до лісу.
Одного зимового полудня вирушили хлопці по хмиз, а вовки за ними. Коли зійшли вони на пагорб і ступили на те місце, де минулого року знайшли малих вовченят, з хащів несподівано вискочила вовча зграя.
Хлопці похапали з санок сокири і побігли до розлогого дуба на самім версі. Свійські вовки відганяли зграю, а хлопці тим часом видряпалися на дерево.
Вовки тим часом збігалися звідусюди і оточували дерево. Раз по раз кидались вони на обох приручених вовків, довкола летіли клапті шерсті і цвиркала кров. Та сили були нерівні, і зграя розшарпала своїх родичів.
Хлопці сиділи на дереві і цокотіли зубами від морозу. Вовча зграя і не думала відступати. Хтозна чим би це скінчилося, якби батьки їхні не зібрали сусідів та не пішли з псами і рогатинами на пошуки хлопців.
Вовки, налякані спалахами смолоскипів, галасом і гавкотом псів, розбіглися.
Хлопці порятувалися, а той пагорб з тих пір назвали Вовчою горою.
У 1648 році її зайняли козаки Хмельницького і звідси наступали на місто. А зараз від того пагорба мало що й лишилося.

ЦИМЕС ПІКІС МАЛАХОВСКІС

Хто зі старих львів’ян не знає, що таке „цимес пікіс”! На будь яке запитання, чи гарна погода, чи кіно цікаве, чи пироги засмакували, чи дівчина подобалась, відповідь одна – “цимес пікіс”. Можна було ще сказати: „люкс”, „перша кляса” або „йой, яке то файне”, але „цимес пікіс” звучало ефектніше.
Про походження цього виразу ніхто навіть не сумнівався, що було воно жидівське. Бо „цимес” означав десерт. Натомість таємниче „пікіс” жоден жид, навіть старозавітний, не пояснив би.
А походило те слово ще з XVIII віку, коли маршалок Сейму Станіслав Малаховський заснував парадову сеймову гвардію, озброєну піками, і жиди нарекли її „пікіс Малаховскіс”.
Так співпало, що на початку нашого віку бургомістром Львова був доктор Годимир Малаховський. За його урядування ві Львові споруджено новочасні водотяги, котрі постачали містові дуже смачну воду з Добростанів.
Відкриття нового водотягу відбулося дуже урочисто, після чого пан бургомістр випив першу шклянку води. А подаючи наступну послові австрійського парламенту докторові Емільові Бикові, промовив голосно:
– Бича вода!
Доктор Бик випив воду одним духом, прицмокнув і вигукнув:
– Цимес пікіс Малаховскіс!

ПАН ЗОЛОТИЙ, ПАН СРІБНИЙ І ЇХНІЙ СЛУГА МІДНИЙ

На місці стану Собка, що знаходився на Вульці, стояла колись церква. На великі свята зі ставу чулося глухе бомкання дзвонів, а вночі лунав церковний спів.
Одного разу на тому ставку дівчина прала сорочки і коса її опала у воду. Дівчина смикнула головою і раптом відчула, що косу щось тримає.
– Хто там учепився? – скрикнула вона.
– Це ми – дзвони. Вибери когось із пас, – пролунало з глибини.
– Як я маю вибирати?
– Нас троє: пан Золотий, пан Срібний і їхній слуга Мідний.
– Я сама служниця, то й слугу виберу.
Вода заклекотіла, і на поверхню піднявся великий мідний дзвін.
– Неси мене до церкви, – попросив він.
– Але ж як я тебе понесу такого великого?
– Не бійся, неси.
Дівчина обхопила дзвона руками і відчула, що він легкий, мов паперовий. До церкви було недалеко, і щойно вона донесла дзвона до дзвіниці, як він сам піднявся й почепився поруч інших.
– Шкода, що ти золотого дзвона не вибрала, – зітхнув священик. – Але й мідний добрий, бо дуже вже гарний голос має.
Та недовго той дзвін дзвонив. Минуло кілька років, дівчина захворіла й померла. У той день, коли вона помирала, дзвін тихо гудів, а коли душа її покинула тіло, дзвін сам розгойдався і почав гучно бамкати, аж поки з великого жалю не тріснув і не замовк.

ТУР, СИН ЗОЛОТОГО ТУРА

Ми знаємо, що Львів заснований Данилом Галицьким, але вже за кілька століть перед тим тут жили люди, а за давніми переказами існувало городище зі своїм замком. Про цей прадавній замок розповідає легенда.
В часи темні поганські прибув звідкілясь один король у ці краї, зібрав своїх жерців і спитав їхньої ради, де поставити замок. А жерці й порадили ставити його на горі, котра називалася Городище і знаходилась в околицях Брюхович.
– Коли поставиш замок на тій горі, то не візьме його ніяка сила, – запевнювали жерці.
Король послухався і звелів скликати зі всіх околиць майстрів, звезти каміння й колоди. Але почали творитися якісь дива: що вони позвозять те все, то за ніч воно пропаде.
Жерці задумались і довго шукали причини, аж поки за допомогою чарів не знайшли вихід:
– Треба знайти дитину, в якої ніколи не було батька, вбити її і кров’ю скропити гору. Отоді вже замок стане і стоятиме віки.
Король послав гінців на всі сторони, аби вони шукали дитину без батька. І от один загін тих гінців, проїжджаючи попри якесь село, помітив дітей, котрі гралися в перегони. Один хлопчина гукнув іншому:
– Ти, байстрюче! Ніколи мене не доженеш!
Вояки під’їхали ближче і розпитали хлопця, з ким він живе та чи є у нього батьки. Хлопець мав лише маму, а батька не знав. Гінці взяли його з собою і поїхали ще до його матері. А та сказала їм, що й сама не знає, як сталося, що вона завагітніла, бо не була заміжньою.
– Ми заберемо твого сина на службу до короля, – сказали гінці і, не зважаючи на материнські сльози, рушили додому.
Вранці наступного дня, вони прибули до Городища. Людей зібралося видимо невидимо, бо всі хотіли бачити, як будуть кропити кров ю гору. Коли хлопчика підвели до короля, він спитав:
– Чому стільки людей зібралося?
– Аце тому, що ми не могли збудувати замок на горі и треба її скропити кров’ю безбатченка.
– Хто ж вам таке порадив?
– Мої жерці, – відказав король.
– Я хочу поговорити з ними.
Король велів жерцям наблизитись, а хлопець сказав:
– Пане мій, твої жреці – звичайні собі люди і перед їхніми очима зачинено тайни землі. Вони думають, що вони зрячі, а насправді – сліпі.
– Ти можеш це довести? – спитав король.
– Можу. Нехай вони скажуть, що знаходиться тут під землею?
– Ми не знаєм, – розвели руками жерці.
– Під землею б’є джерело, – сказав хлопчик. – Розкопайте і побачите. Тут же розкопано було землю і на глибині людського зросту відшукали джерело.
– Скажіть тепер, що знаходиться у тім джерелі? – знову спитав хлопчик, але жерці й на це нічого не відповіли. – Тоді я вам скажу. Там, на дні джерела – два казана.
І справді, щойно розпорпали намул, то виявили два казана.
– А що в тих казанах? – спитав хлопчик. Жерці мовчазно похитали головами.
– В казанах сувої полотна.
Казани витягли з намулу і побачили в них сувої полотна.
– Тепер скажіть мені, що загорнуто в цім полотні, – спитав хлопчик у жерців.
– Не знаємо.
– В сувоях лежать два змія. Один білий, а другий червоний. Розгорніть їх. Сувої розгорнули й побачили там двох зміїв, котрі міцно спали. Хлопчик хлюпнув на них водою, змії прокинулись і почали битися. Спочатку перемагав білий, а червоний силою поступався, але ось врешті вони обоє злетіли в небо і там червоний з такою силою вдарив білого, що той скрутився і почав падати на землю. Коли він упав, то розтікся намулом. Червоний змій злетів високо високо і щез у хмарах.
Коли ж усі присутні опустили голови, то не побачили ані казанів, ані сувоїв полотна.
– Пане мій – звернувся хлопець до короля, – нехай твої жерці розтлумачать те, що вони бачили.
– Можете пояснити все це? – спитав король. Але жерці сумно захитали головами.
– Тоді я скажу, пане мій. Білий змій це ви, королю, а червоний змій – це народ, над яким ти хотів завладарювати.Але ти ніколи цього не зможеш зробити і ніколи замку не збудуєш на нашій землі. А якщо будеш вперто намагатися свій намір здійснити, то загинеш. Тому раджу тобі повернутися туди, звідки ти прийшов, а ми самі тут збудуємо для себе замок. Лише не на Городищі, а на сусідній горі.
Король замислився і побачив, що в словах хлопця є багато правди.
– Що скажете? – спитав у жерців.
– Ми не помилилися, коли сказали шукати безбатченка. Він нам виявив, чому нам ніколи тут не збудувати замку. Мусимо його послухати.
І король звелів своїм людям лаштуватися в дорогу. Перед тим, як від’їхати, спитав у хлопця:
– Скажи мені, як тебе звати і хто твій батько?
– Батько мій золоторогий тур і звати мене Туром на честь мого батька. А він є покровителем нашої землі.
Коли король поїхав ні з чим, місцеві мешканці вибрали хлопця своїм королем і збудували замок на горі, що стояла поруч Городища і котру згодом прозвали Туриця.
Рубрики:  легенди

Юрій Винничук "Легенди Львова"

Пятница, 05 Марта 2010 г. 13:10 + в цитатник
ПЕРНАТИЙ КІНЬ

1911 року сталася чудернацька пригода: по Львову ходив кінь у пір’ї. А трапилось ось що. До одної ресторації під’їхала фура, повна бочок з вином. Одна бочка випала й розбилась, а вино витекло на бруківку. Поки бочки розвантажували, кінь собі добряче того вина нахлебтався.
За якийсь час фірман завів коня до стайні і той відразу беркицьнув на солому. Ліг і копита відкинув.
– Ото халепа! – каже собі фірман. – Коняка здохла, то бодай шкіру продам.
Пішов він по шкуродера і той раздва шкуру з коня здер.
Тим часом другого дня вранці кінь нарешті очуняв і вийшов зі стайні. Люди з галасом збіглися поглянути на чудо.
Була осінь, і дули вітри. Сердешні жіночки забідкалися, що коневі зимно, і хутенько принесли цілу корзину пір’я та обсипали його з ніг до голови. Пір я відразу прилипло і кінь перетворився на казкову істоту.
Шкода, що нас із вами там не було.

ПАНІ АБРЕКОВА – ПОСТРАХ ЛЬВОВА

Наприкінці XVI і на початку XVII століть кожен львів’янин, прокинувшись вранці, запитував:
– А які новини від пані Абрекової?
То був улюблений жарт: втрутитись у розмову і спитати:
– Цікаво, а що на те скаже пані Абрекова?
З тих реплік у вашій уяві може витворитися образ пані Абрекової як всесвітньої пліткарки. Але насправді пані Абрекова могла й пари з вуст не пускати, бо все відбувалося поза її волею.
Просто пофортунило їй у тому, що мешкала вона на Рийку і віконниці її перетворилися на вуличну газету, звідки можна було вичитати останні львівські плітки та помилуватися дотепними карикатурами. Першою жертвою впала сама пані Абрекова – якийсь шибайголова написав про неї ущипливий жарт. Жарт сподобався і звідтоді кожен, хто бажав поділитися свіжою пліткою чи насмішкою, старанно виписував їх на віконницях бідолашної пані Абрекової.
Особливою популярністю віконниці користувалися в часи ярмарків, бо забава перетворювалася на міжнародний конкурс, дотепів і сатири. Дійшло до того, що вже кожен тремтів перед „пані Абрековою” і з полегкістю зітхав, коли чув, що черговий жарт не йому адресований. Врешті численні скарги поштивих міщан переповнили терпіння магістрату і той видав суворе попередження пашквілянтам. А ідо цього ніхто не злякався, то біля вікон пані Абрекової виставили ще й варту.
До боротьби з жартівниками прилучилася і церква. Священики щонеділі на проповіді скликали на їхні нещасні голови гнів Господній.
І так поволі та перша львівська стіннівка занепала, хоча про пані Абрекову ще довго пам’ятали і згадували її ім’я.

ГОДИННИК БЕРНАРДИНІВ

Костел отців Бернардинів збудував на початку XVII віку славний будівничий Павло Римлянин. Разом з монастирем він становив оточену ровом фортецю, що прилягала до мурів міста поблизу Галицької брами.
На старовинній вежі костелу, що має 38 метрів висоти, вибивав години дзиґар. Протягом кількох віків аж до останньої війни вибивав дзиґар години на п’ять хвилин раніше від усіх міських дзиґарів.
Як? – здивуєтеся ви. Кілька віків – не років і не місяців! – годинник квапився на цілих п ять хвилин і ніхто на це не звернув увагу? Ніхто не припинив це неподобство?
Якраз навпаки. Звертали увагу. Але без тіні обурення. Навпаки – з вдячністю.
І вдячність належала тому безіменному монахові, який приставлений був до дзиґаря і пильнував за ним. Одного вечора він піднявся на вежу і побачив, як татарські загони мчать до Галицької брами.
Що було робити? Кричати? Але хто почує з такої висоти?
І тоді чернець перевів велику стрілку дзиґаря на п’ять хвилин уперед – якраз на ту вечірню годину, коли зачинялися брами міста. Щойно пролунав дзвін дзиґаря, брами зачинилися. І саме вчасно – татари уже були під мурами.
З тих пір у пам’ять цієї події дзиґар „Бернардин”, як прозвали його львів’яни, завше спішив на п’ять хвилин.

СТУДНЯ САМОГУБЦІВ

Піднявшись вулицею Кривоноса до того місця, де вона перетинається з вулицею Довбуша, ми опиняємося біля місцини, яка викликала колись моторошний острах у кожного львів’янина.
Звідси вгору вела стрімка стежка до каменярні, а збоку стояла дуже глибока криниця, з якої давно вже не брали води. Може, тому, що містилася вона на узбіччі, почали її навідувати люди, яким набридло життя. Важко сказати, коли вперше тут знайшли самогубця, але знаходили їх часто. При цьому окремі з них виглядали так, що відразу було видно – не самі вони туди вскочили. Одного разу добули звідти пару закоханих. Вістка хутко поширилася містом і подібні випадки почастішали.
Врешті – решт владі міста все це осточортіло і вона розпорядилася студню засипати. І добре зробила. А проте це місце продовжувало випромінювати жах. Тепер – завдяки привидам.
Духи самогубців час від часу нагадували про себе, з’являючись запізнілим перехожим.
Коли траплявся якийсь сміливець, що проходив неподалік серед ночі, то міг бачити білі постаті довкола криниці. Духи, побравшись за руки, рухалися в якомусь сонливому танку.

КОПЕЦЬ ЛЮБЛІНСЬКОЇ УНІЇ

На львівському передмісті оповідали свою історію про те, як насипано було пагорб.
Після того, як у 1848 році цісар відмінив панщину, пани усе не могли з цим змиритися і бунтувалися. Врешті цісареві набридло слухати їхні нарікання та втихомирювати бунт і він поставив умову:
– Якщо ви у Львові насипите таку високу гору, щоби з неї Відень можна було побачити, я верну вам панщину.
Пани вхопилися за цю можливість і кинулися насипати гору. Землю возили тачками, носили в лантухах, у ряднах, і що тільки насиплять кілька метрів, зараз котрийсь вибереться нагору і дивиться в далекогляд, чи не видно Відня. Та ба – занизько.
Довго вони возили ту землю, аж їм руки німіли, ноги вгиналися і в голові наморочилося. Та так і не зуміли висипати достатньо високу гору і мусили покинути те невдячне завдання. А щоб робота не пропала намарне, присвятили її Люблінській унії.
Рубрики:  легенди

Юрій Винничук "Легенди Львова"

Пятница, 05 Марта 2010 г. 13:09 + в цитатник
КОРОЛЬ ДАНИЛО І ЙОГО БЛАЗЕНЬ ОЛЕЛЬКО

ОЛЕЛЬКОВІ КНИГИ

Літньої днини, як сонце розлило на все місто своє тепло, Олелько ніяк не міг всидіти в похмурих замкових стінах. Але король, вирішуючи важливі, державні справи, волів його завше мати при собі, щоби жартами обважнілу голову розраджував. Одного разу Олелько не витримав замкової задухи і сказав:
– Найясніший королю, дозволь мені хоч сьогодні відлучитися, бо маю пильну справу.
– А то ж яку? – здивувався Данило.
– Та от, мушу книги свої просушити, щоби цвіллю не взялися. Король, зваживши на це, відпустив Олелька, а той, прихопивши ряднину, постелив її в садку та й задрімав любенько голічерева.
Десь так надвечір вийшов король і собі в садок, а з ним і бояри гуртом. Аж бачать – лежить Олелько та аж носом посапує.
– Гей, Олельку! – гукнув його король. – Чи ти вже просушив свої книги?
– Ага, якраз сушу.
– Де ж вони? – здивувалися всі.
– Та осьдечки! – ляснув себе по голові Олелько і склепив повіки.

КОРОЛІВСЬКИЙ ПОДАРУНОК

Великодня неділя видалася сонячна й тепла. Олелько, скінчивши снідати, вийшов на вулицю і відразу ж лоб у лоб зустрівся з кумом своїм Андрушком, що був боярським челядником. Той плентався похнюплений і зажурений такий, мовби щойно з похорону. В руках тримав щось загорнене в хустину.
– Куме! – схопив його за плечі Олелько. – Що з тобою?
Кум мовчки розгорнув хустину і показав розчавлену крашанку. З тих шкаралупок, які зосталися, можна було здогадатися, що взори на крашанці вимальовані надзвичайні, але що ж – тепер це тільки шкаралупа.
– І ти через цюю крашанку зажурився?
– Знав би ти, що воно за крашанка! – зітхнув кум. – Малювала її моя бояриня. А боярин оце послав мене, щоб я заніс королю. От я несу, несу, коли звідки незвідки дітлашня висипала та й на мене. Я спіткнувся… і ось… сам бачиш…
– Куди ж ти намірився?
– А світ за очі. Що я поясню бояринові? Він у мене знаєш який? Так у пику й затопить, не дивлячись, що неділя свята.
– Е, куме, не журися. Ходімо разом до короля, може, що вигадаємо. Прийшли вони до замку і Олелько сказав:
– Давай мені свою крашанку, а сам отут почекай.
Узяв він згорток і поніс його обережненько, високо ноги піднімаючи та калюжі обходячи, а як на сходи ступив, то уже так ішов, як той бузьок по болоті.
Сторожа на дверях витріщилася й не могла ніяк второпати, що це Олелько викомарює.
– Гей, Олельку! Що несеш за скарб?
– А таки скарб, таки скарб, братчику. Несу для короля крашанку від боярина.
– Певно, неабияка, крашанка!
– Не те слово! Не крашанка, а чудо!
– Ну, то, певно, дістанеш за неї віддарунок, еге?
– Певно, щось дістану. Але тут сторожа галябарди схрестила.
– Мусиш, Олельку, зачекати. Королівська родина ще снідати не скінчили і нікого чужого бачити не бажають.
– Хіба я чужий? – здивувався Олелько. – Та я, можна сказати, найрідніша людина для короля. От побачите, що він вам ще по золотому дасть за те, що впустили.
– А ти нам що даш?
– А вам я віддам те, чим мене король нагородить.
– Ну, дивися нам! З нами жарти погані. Йди, але пам’ятай, що обіцяв. Олелько пройшов у замок, але коло дверей, котрі вели до королівської їдальні стояло ще двоє охоронців.
– Стій! – спинили вони Олелька. – Ще сніданок не скінчився.
– Але я не можу чекати. Несу дуже цінний дарунок.
– А нам що до того? Велено не пускати, ми й не пускаєм. Однак Олелько вперся, мов той віслюк, і посунув таки до дверей.
– Куди преш? – стали на дорозі вояки. – Кажуть тобі зачекай!
– Яке там чекай?! Ви що, забули з ким справу маєте?
І тут, коли сторожа почала його відпихати, Олелько вдав, наче його не знати як сильно штовханули й гугупнув, як довгий, на підлогу.
Цієї хвилі розчахнулися двері і з’явився на галас король:
– Олельку! А то що з тобою, небораку?
Олелько зі сльзами на очах розгорнув хустину, а там – дрібненька шкаралупка.
– Яй яй яй! – забідкався він, – Що я свому кумові скажу? Та ж боярин заб’є його! Яй яй яй!
Сторожа перелякалася:
– Він сам упав, ми його ледь ледь відтрутили. Хто ж його знав…
– Ага – сам! – бідкався Олелько. – Що ж тепер буде? Ой, горенько моє!
– Ну, ну, заспокойся, – сказав король. – Нічого страшного не сталося. Ти ж не винен. Ось дай мені цю шкаралупку. Ніхто й знати не буде, як воно сталося. Так, чи ні? – спитав у сторожі.
– Та щоб нам Перун голови потовк, коли щось сталося! – в один голос відказали вояки. – Нічого ми не бачили й не чули.
– Ну, от і добре. На, Олельку, передай свому кумові оці гроші від короля та скажи, хай подякує від мене бояринові. А тобі ж, небораці, теж треба щось дати, щоб свято не було зіпсоване?
– А можна, я сам собі нагороду виберу? – втішився Олелько.
– То й вибери, – стенув плечима король.
– Нічого не прошу, тільки прошу десять канчуків по голому задку.
– Звар’ював! Та ніколи в житті!
– А ви ж обіцяли!
– Де ж я думав, що в тебе аж така забаганка буде. Та ще й проти Великодня!
– Ну, тоді я всім розповім, що королівська обіцянка дурному цяцянка, – стояв на свому Олелько.
– Ага, то ти так! – кивнув король. – Добре. Дістанеш свою нагороду. Ану, сторожа, вліпіть йому десять гарячих.
– Гов! Тпру! – спинив раптом Олелько вояків, що вже було кинулися до нього. – Не мені ся нагорода, а тим, що за дверима. Я пообіцяв їм, що коли пропустять мене, то дістануть все, чим король мене обдарує. Ну, то прошу – вони вже там з нетерплячки самі крашанку знесли.
– Що? – спитав король. – Мою сторожу вдалося підкупити? Дайте їм десять канчуків від Олелька та ще десять від мене, аби пам’ятали. Але не нині. Після свят.

ЗМАГАННЯ МАЛЯРІВ

Якось при королівському дворі перебував дуже вдатний маляр з землі лядської. Змальовував він парсуни бояр і князів, а тії радо платили йому. Але найцікавішим тут було те, що малював він дуже спритно і хутко, як ніхто інший. Сам король, побачивши його працю, зачудувався і похвалив.
Почувши теє, Олелько відразу наїжився:
– Пхе, є чим дивуватися. Коли я захочу, то й не таке ще намалюю і то хутше за нього.
Король піймав його за язик:
– Справді? О, то я мушу переконатися у твоїй змисності. Чи готовий ти з лядським маляром позмагатися?
– Хоч би й зараз.
Велів король принести дощинки. Одну для маляра, другу для Олелька.
– З парсунами довго воловодитись, – сказав король. – Що б ви намалювали таке, аби хутко було?
– Я можу намалювати будь якого звіра хутше, аніж ти королю п’ять ковтків пива вихилиш.
– Ото! А я не одного, а цілих п’ять звірів намалюю, – сказав Олелько. Король узяв кубок з пивом, ковтнув уперше і відразу маляр заходився малювати. Олелько тим часом і собі пива вточив і що король надіп’є з кубка, то й собі хильне.
– Начувайся, Олельку, – сказав король, – я вже четвертий ковток роблю. Після п’ятого дістанеш по м’якому місці, щоб дурно не нахвалявся і часу мені не марнував.
– Не бійтеся, зараз і я до роботи візьмусь. Мушу ж я обмислити, що маю малювати… Ага, вже знаю.
І тут Олелько вмочив усі п’ять пальців у червону фарбу й вивів на дощинці п’ять хвилястих ліній. Зробив це якраз упору, бо щойно король підніс востаннє кубок до вуст, то й маляр скінчив дикого вепра малювати.
– Я виграв, – сказав Олелько.
Король так і завмер з роззявленим ротом. Такого зухвальства він не сподівався.
– Ти виграв? А що ж ти ото наквацяв?
– Як обіцяв – цілих п’ять звірів.
Всі присутні обступили Олелька з його малюнком.
– Яких звірів? – спитав король.
– П’ять дощових хробаків.
Регіт струсонув залою. Сміявся навіть лядський маляр. Мусив і він визнати, що Олелько таки виграв.

ДАНИЛО В ГНІВІ

Король Данило розлютився на боярина, котрий не послав своїх вояків у похід на ятвягів і звелів його стратити.
Перед самою стратою примчали на конях бояриня з синами і кинулися благати в короля милосердя. Але той перебував у гніві й слухати нічого не хотів.
Тоді бояриня припала до Олелькових ніг з надією, що, може, хоч улюбленець королівський зуміє врятувати чоловіка.
Олелько не витримав того плачу і звернувся до короля:
– Найясніший королю…
– Замовкни! – обірвав його той на півслові.
– Благаю!
– Олельку! – знову гримнув король. – Що б ти не попросив – обіцяю, що не виконаю твоєї просьби!
– Та я тільки й хотів сказати, що ви, як завше, справедливі. І я прошу вас уклінно: покарайте цього негідника на горло! Він теє заслужив.
Данило грізно блиснув очима, але мусив визнати, що Олелько його обхитрував, і тільки рукою махнув. Боярина було помилувано і повернувся він щасливо на свої добра.

СЛІПІ ТА ЗРЯЧІ

Спитав якось король жартома в Олелька:
– Олельку, скажи мені, кого більше при нашому дворі – сліпих чи зрячих?
– Сліпих, – без роздумів випалив Олелько.
– Як то сліпих? – здивувався король. – А можеш це довести?
– Певно, що можу. Тільки дай мені на допомогу писаря. Нехай стоїть коло мене і записує все, як я йому підповім.
Наступного дня зранку посеред замкового подвір’я простелив Олелько ряднину, поклав собі межи ніг гуску і заходився її скубати. За спиною в нього стояв писар з воловою шкурою, що була поділена на дві половини. Зліва мали вписуватися усі сліпі, а справа – всі видющі.
Не довго й чекати довелося, як на подвір’ї з’явився король і був дуже здивований, побачивши таку картину.
– Олельку, а то що ти робиш з самого рання?
– Гуску скубу, – відказав незворушно той.
Король стенув плечима і одійшов. Провівши його очима, Олелько звелів писареві:
– Запиши його величність до сліпців.
Впродовж цілого дня з’являлися на подвір’ї бояри й боярині, воєводи й посадники, князівни й княжичі, королівни й королевичі і рідко хто з них не спинявся й не цікавився в Олелька, чим же він таким займається. І на всі оті запитання відказував Олелько терпляче:
– Гуску скубу.
Як почало сутеніти і король сів вечеряти зі своїм почтом, з’явився Олелько з обскубаною гускою і з писарем.
– Ну, що, Олельку, чи склав ти вже списки сліпих і зрячих?
– Аякже, все в мене готово. Ось прошу послухати. І писар першим сліпцем зачитав самого короля.
– Олельку? Ти мене зарахував до сліпців? Як то можливе?
– Самі згадайте, як вранці сидів я та й скубав гуску, а ви запитали мене, що я роблю.
– Ну?
– Якщо ви не бачили, що я роблю, то як можна вважати вас зрячим?
Всіх, хто запитував мене про це, я велів записувати серед сліпців. А зрячих виявилося зовсім мало. І я тішуся, що серед них також наш королевич Левко. Він тільки й гукнув мені: “Боже помагай.”
Рубрики:  легенди

Юрій Винничук "Легенди Львова"

Пятница, 05 Марта 2010 г. 13:06 + в цитатник
ЯК ЖІНКИ ЛЬВІВ РЯТУВАЛИ

Коли татари в 1283 році пробували захопити Львів, то хан Телебуга захотів дізнатися, як довго зможуть оточені протриматися. А простояв він під містом два тижні і вже собі думав, що львів’яни мусять від голоду вимирати.
Виряджено було татарських послів і вони стали гукати під брамою, щоби пустили їх. І вже, було, хотіли львів’яни відчинити браму, як про теє дізналося жіноцтво й почали вони просити, щоби ще зачекали.
Хутенько розбіглися львівські жінки по хатах і повикочували на вулиці порожні діжки, поставивши їх горі дном. Тоді повимітали з комірок усю крупу й муку, яка там була, й засипали дно хто крупою, хто мукою, а хто зерном так, аби ще й вершок стримів.
– От тепер ми вже готові, – сказали жінки, – пускайте бузувірів. Рушили татарські посли через місто, а тут, куди не глянь, стоять діжки, повні харчів незліченних. Та ще мало того. Повипускали жінки усю пташину й худобину з хлівців на вулиці, що послам довелося палки в руки взяти, бо свині їм проходу не давали, а гусаки розлючено сичали.
Побачили посли таку силу силенну різної живності і дуже смутними назад вернулися. А хан Телебуга, як вислухав їх, то зараз велів усьому військові збиратися й рушати додому.

ЛЬВІВСЬКА КАТОРГА

Коли львівський бургомістр Мартин Кампіан затіяв у 1615 році будування Ратушевоі вежі, то звелів виловити геть усіх дармоїдів, волоцюг, п’яниць, картярів та всіх, хто по шинках дні свої губив.
Їх приводили на будівництво, записували поміж робітників і змушували працювати. А треба ж сказати, що серед цієї чесної компанії багацько було діток заможних міщан, котрі в руках, крім ложки, карт і келиха не вміли нічого тримати.
Ото сміху було! Усе місто потішалося над ними. А чимало батьків самі приводили своїх синів і віддавали, як тоді жартували на каторгу.
Саме тому з північного боку Кампіанівської вежі було видовбано на камені зображення корабля, як пам’ятку про той час, коли гультіпак відправили „на галери”.

ЩО ЛЮБОВ СПОЛУЧИТЬ

Цю історію можна було б назвати „Львівські Ромео і Джульєтта”.
У 1594 році з далекого Кріту привіз вино італієць Мікеліні. Частину товару замовив для себе український купець. І от у нього вдома побачив італієць юну Пелагію, доньку купця. І з першого погляду закохався. Відтоді уже частенько шукав якогось приводу, аби завітати до них, аж поки й Пелагія не відповіла взаємністю.
Італієць втратив будь яке бажання вертатись додому. Молоді люди шептали одне одному чутливі слова, а батьки прихильно спостерігали за цим, бо італієць припав їм до вподоби. Проте страшне лихо вже підкрадалося до Львова: чума.
Вона вже не раз збирала своє чорне жниво по всій Європі, та от нарешті і сюди завітала І щодня косила десятки людей.
Даремні були молитви, даремні цілодобові служіння по церквах.
Мор не обминув і купцевої садиби. Пелагія захворіла. За суворим приписом усіх зачумлених виносили за межі міста і залишали в саду, де за ними доглядали монахи.
Та Мікеліні не покинув своєї коханої і не відходив від неї, як умів потішав і вселяв надію на одужання.
Але дівчина була приречена. Мікеліні поховав її на православному цвинтарі церкви Благовіщення. А за дев’ять днів і сам зліг. Видно далося взнаки спілкування з хворою.
Помираючи, прохав Мікеліні поховати його в костелі святого Станіслава, а на їхніх могилах вимурувати одинакові нагробки.
Так воно і сталося. На обох могилах поставлено нагробки, на яких вибито по парі сердечок, пов’язаних галузкою лавру. А внизу вірш львівського поста Шимона Шимоновича:
Що любов сполучить,
І смерть не розлучить.

ЛЯПАС, ЩО КОШТУВАВ ЖИТТЯ

Ганнуся Вовчківна була одною з найчарівніших панянок міста Львова наприкінці XVI століття. Багато кавалерів за нею упадало, але її увагою користали тільки двоє: Павло Оленик та італієць із Флоренції Урбан Убальдіні. Біда тільки, що панна дарувала свій чарівний усміх обом їм з одинаковою теплотою.
Хтозна доки тривало б це упадання за її серцем, якби не весілля Ганни Луцької. Обидва зітхальники були серед запрошених. І от під час танців вони водночас запросили Ганнусю до танцю.
Панна могла б і подумати, перш ніж вчинити те, що вчинила. Але думати їй не хотілося. І вона подала руку смаглявому флорентійцю.
Павло не був ані іспанцем, ані сіцілійцем. Був місцевим українським шляхтичем, але гонор свій цінував високо. І виміряв смачного ляпаса на обличчі Урбана.
Музики враз перестали грати, а пари спинилися. Ніхто не встиг втрутитися, коли італієць висмикнув кинджал і вдарив Павла в живіт. Хлопець упав непритомний.
Конаючого Павла понесли в будинок його батьків, а Урбан мусив стати перед судом у Ратуші. А суд у ті часи карав за вбивство стратою.
Лавники визнали італійця винним і був би він стратив голову, якби не жіноча облога Ратуші. Молоді панни й поважні матрони так ревно плакали й благали милосердя, що радники завагалися.
Та жіночі ридання мало що помогли б. Несподівано потерпілий і його родина виявили незвичну шляхетність. Павло з ложа смерти послав своє пробачення італійцеві і всю провину брав на себе.
Павло помер, а Убальдіні дістав руку багатої шляхтянки, даючи початок славному у Львові роду патриціїв.

ДИТЯЧИЙ ПОХІД НА ЛЬВІВ

1624 року татари напали на Галичину і взяли великий ясир. Коли вже вони рушили додому, за ними в погоню кинувся коронний гетьман Станіслав з Кінецьполя.
З полоненими тікати важко і ординці, відібравши здоровіших, решту жорстоко вимордували, зоставивши живими тільки дітей.
Сталося це на березі Дністра під Мартиновим. Татари втекли, а діти розбрелися по кущах та по плавнях, у пошуках їжі. Зовсім маленькі плакали коло своїх повбиваних батьків.
Страшну картину побачив гетьман. Вояки й козаки почали шукати й збирати дітей докупи. На селах взяли вози і на кількох десятках возів відправили дітей до Львова.
Той наїзд ясних голівок сполошив усю Ратушу: що з ними робити і як їх годувати?
Довго мудрували радники, аж урешті вирішили виставити дітей на Ринку і роздати бажаючим у сім’ї.
Людей збіглося видимо невидимо. Ніхто не думав, що бажаючих взяти до себе сиріт виявиться аж стільки. Радникам ледве вдавалося керувати тією стихією. Писарі, втираючи піт, нотували, кому яка дитина попала, аби потім можна було наглядати, чи добре їй ведеться.
Такими були львів’яни, коли горе стукало в їхні брами.

ЗАТОПЛЕНА ЦЕРКВА

Колись на Клепарові стояла невелика церква, оточена липами і яворами. З дзвіниці тричі на день лунали дзвони, скликаючи людей з поблизької околиці.
Але у 1695 році, коли татари напали на Львів, сталося лихо. Саме недільного ранку, як у церкві було багато люду, орда увірвалася всередину.
Татари в’язали молодь, грабували хоругви, образи, церковні шати й скарбницю. Ніщо їх не могло спинити – ні голосне ридання дітей, ні прокльони матерів, ні благання священика.
У той самий час, коли в церкві шаліли розбишаки, зірвався сильний вихор, а за ним жахлива злива. Небо вгорі спалахнуло блискавками. Пролунав несамовитий удар грому і церква разом зі всіма, хто в ній знаходився, почала западатися під землю. Бурхлива клекочуча вода залила підлогу і хутко піднімалася вгору.
Незабаром на місці, де стояла церква, зостався лише каламутний став. Тому то й прозвали його Чорний діл.
З тих пір деколи чути можна було з глибин ставка плачі й глухе биття дзвонів.
Якось у ніч на Івана Купала проходив над ставом парубок і помітив у світлі місяця срібну мотузку, що гойдалася на плесі.
Довго не думаючи, схопив її і почав тягти до себе. В ту ж мить почулося ячання дзвонів і дитячий плач. А з чорних глибин почав випірнати золотий хрест, а за ним золота баня і виблискуючі вікна.
Він уже здогадався, що то церква, яка запалась під землю, і молив Бога, аби лиш подужати її витягти.
Вже перші півні озвалися, а він, обливаючись потом, тягнув за шнур. Довкола поволі розсвітало, і сили покидали хлопця. А не було нікого, щоб допоміг. Тільки усе голосніше чувся плач і молитовний спів.
Коли ж пролунало піяння третіх півнів, мотузка вирвалася йому з рук і церкву ковтнула мутна вода.
Парубок перехрестився на прощання, а, відходячи, чув, як за спиною важко стогнали дзвони і ридали люди.
Рубрики:  легенди



Процитировано 1 раз

Юрій Винничук "Легенди Львова"

Пятница, 05 Марта 2010 г. 13:05 + в цитатник
ЯК З’ЯВИЛОСЬ УРОЧИЩЕ ПАПОРОТЬ

Колись там, де зараз Кульпарків, знаходилося урочище Папороть. Тут било два джерела, з яких брала свій початок річка Сорока, яка впадає в Полтву. А жив тут на хутірці смолокур зі своєю жінкою.
Одного разу увечері хтось постукав до них у двері. Господар відчинив і побачив дідуся, який шукав нічлігу.
Старого пустили до хати, нагодували чим Бог послав і спати поклали.А вранці прокинулися господарі в замку, що аж тріщав від усілякого багатства. А дідуся і слід пропав.
Зажили вони тоді, як справжні князі. Та минув рік, і такого самого вечора хтось постукав до замкових воріт. Сторож протер заспані очі й, ліниво позіхаючи, гукнув:
– Хто там?
– Старий подорожній просить нічлігу.
– Зараз, – буркнув сторож, – піду спитаю дідича. Поплуганився він до покоїв, де господарі якраз мостилися спати.
– Пане! Агов пане?
– А що таке?
– Там якийсь старигань просить нічлігу!
– Жени його до дідьчої матері! То не заїзд, а замок!… Хоча, можеш йому дати що там після вечері лишилося.
– Сторож узяв у банячок недоїдки, виніс до брами і, прочинивши віконце,
– Пани сказали, аби ви йшли собі де інде. А тут маєте трохи перекусити.
Наставте шапку.
Старий скинув шапку, сторож влив йому якоїсь бовтанки і затріснув віконце.
Подорожній похитав сумною головою, щось шепнув над шапкою і вихлюпнув недоїдки на ворота. І тої ж миті розкішний замок зі всіма мешканцями запався з гуркотом у підземні провалля. Пустище незабаром густо заросло папороттю і, дивлячись на нього, ніхто б і не здогадався, що тут височів колись замок.
Рубрики:  легенди

Юрій Винничук "Легенди Львова"

Пятница, 05 Марта 2010 г. 13:04 + в цитатник
ПРО МАЛЕНЬКУ ЖНИЦЮ ТА СЕРПНЕВУ НІЧ

Колись село Голоско не було з багатих. Сама природа подбала, щоб людям жилося без меду – густі ліси і кам’янисті пагорби не дозволяли розкинутися колосистим нивам, а тому одразу за селом жовтіли великі клаптики поля, які визволили з каміння. Таких клаптиків було багато, а до найвіддаленіших треба було йти навіть годину.
Один такий наділ мала і бідна вдова, що жила під лісом з малою дочкою. Жінка важко працювала в наймах, а дівчинка поралася в городі та доглядала курей, качок. Надійшла пора, коли треба вже збіжжя збирати. На щастя вродило так буйно, як ніколи. Усе село тішилося з того. Тільки бідній вдові було не до втіхи, бо зненацька розхворілася і мусіла злягти.
– Що ж воно буде з нашим збіжжям? – журилася вдова, дивлячись, як усі в селі радісно збирають врожай і возять до дворів пишні снопи.
– Не бідкайтесь, мамо, – озвалася раптом мала. – Я й сама впораюся.
– Та куди ж тобі такій малій? Ти й серпа ніколи не тримала в руках.
– А от і тримала. Я ж серпом кропиву жала для курей!
– Ет, зрівняла… Скільки там тої кропиви. Ох ох ох…Може, хтось із сусідів змилосердиться, то поможе. Але мусять наперед на свому полі закінчити, а потім ще й змолотити, бо погода непевна. Нині парить, а завтра, дивися, і злива хлюпне. Тим часом зерно й висипеться…
– А от я спробую, яка з мене жниця – сказала дівчинка і, взявши серпа та збанок молока з хлібом, подалася в поле.
Зерно вже починало осипатися. Ще день два і пізно буде жати.
– Не піду звідси, доки всього не вижну, – пообіцяла собі дівчинка і взялася до роботи.
Але малі ручки не звикли до тяжкої праці, а худенька спинка скоро заболіла. Дівчинка час від часу випростовувалася, щоб перепочити. Ось уже й сонце закотилося і почало сутеніти. Уже ані душі в полі не видно. Одна дівчинка – жне, а до кінця ще дуже далеко. Руки втомилися так, що вона й не чує їх, мов задеревіли, а ноги не слухають, підкошуються під нею, і не раз поколола голі колінця об гостру стерню.
– Ніхто мені не поможе, – заплакала вона. – Хіба темная нічка.
А тут саме повз неї проходила Серпнева Ніч – висока темноволоса пані в розкішній синій, мов нічне небо, сукні.
– О, то ти і вночі працюєш? – здивувалася вона. – Багато чого я бачила на цім світі. Бачила, як уночі гуляють чи крадуть, але щоб ниву жали – такого я не бачила. Та ще хто жне – отаке мацьопство?
– А що ж я мала робити, коли матуся захворіла, а колос вже осипається?
– Ну ну, не журися. Як я вже коло тебе, то поможу.
З тими словами Серпнева Ніч взяла серпа і жваво пустилася до праці, що не встигло ще й на світ благословитися, а вже хліб весь лежав у снопах та скиртах.
– Ну, от і все, – сказала Серпнева Ніч. – А мені пора. Зараз сонце зійде.
– Ой, пані, як я вам дякую! Візьміть хоч на пам’ять оці колоски. Серпнева Ніч узяла жмут буйного колосся, підкинула його вгору і обсипала ними свою сукню. І коли вона відходила, дівчинка побачила, як колоски замиготіли золотими лелітками.
З тієї саме пори Серпнева Ніч над Галичиною виблискує незвичайно яскравим сяйвом зір.
Рубрики:  легенди

Платье-трансформер

Пятница, 05 Марта 2010 г. 09:11 + в цитатник
Это цитата сообщения Akva_Marinka [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Платье-трансформер .



Еще одно платье-трансформер,которое хорошо тем, что под завязывающимися по-разному полосами материи оно имеет топ на бретельках. Как один из вариантов ношения – полосы можно вообще не использовать, а просто завязать их на поясе. Плюс  заключается в том, что грудь точно всегда прикрыта.

Infinite dress платье-трансформер

Infinite dress бесконечное платье трансформер
Infinite dress инфинити платье трансформер

По сути так можно многие платья превратить в "бесконечное" пришив к ним трансформирующися “уши”.

Рубрики:  одяг

Метки:  

Необычное платье

Пятница, 05 Марта 2010 г. 09:09 + в цитатник
Это цитата сообщения Akva_Marinka [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Необычное платье



Одно платье One dress

Это платье было создано тысячей женщин со всего мира, которые были опрощены посредством таких социальных сетей, как Facebook, Myspace, ASmallWorld, Twitter и т.д, и названо оно было очень просто – Одно платье. В течение 18 месяцев женщины выражали свое мнение, касательно предпочтений в цвете, материале, фасоне и т.п. Собранные идеи были воплощены в одно платье дизайнером Малкомом Харрисом

Одно платье трансформер

А фасон-то очень простой – 2 сшитых круга с отверстиями для рук-ног и головы и 4 отверстия для продевания пояса. Стоимость – $225.  

Одно платья-трансформер
Одно платья-трансформер
Одно платье-трансформер
Одно платья-трансформер

Видео с инструкцией


Рубрики:  одяг

Метки:  

Без заголовка

Пятница, 05 Марта 2010 г. 09:07 + в цитатник
Это цитата сообщения Леночка_77 [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

контурная вышивка. монохром. 106 схем.







смотреть далее......
Рубрики:  вишивка

Метки:  

Понравилось: 1 пользователю

Без заголовка

Пятница, 05 Марта 2010 г. 09:07 + в цитатник
Это цитата сообщения [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Пирожное «Бизе»



Картинка 2 из 34

4 белка, 1,75 стакана сахара

Белки взбить в крепкую пену, чтобы при переворачивании посуды пена стояла и не выливалась, и, продолжая взбивать, постепенно добавить сахар, взбить в густую массу (при втыкании столовой ложки она должна стоять как лопата, воткнутая в землю). На противень выстеленный пергаментной бумагой выложить массу по 1 столовой ложке. Выпекать в духовке при очень медленном огне 30-40 минут. При выпекании важно чтобы на плите ничего не стучало, не ставить чайник и т.п. Не открывая духовку дать им остыть и вынуть. Остывшее бизе можно полить охлажденным жидким шоколадом.

Важно! Посуда, венчик при приготовлении бизе должны быть абсолютно чистыми, особенно от жира, и сухими.

Рубрики:  рецепти

Метки:  

Сдобный сладкий хлеб с сухофруктами

Пятница, 05 Марта 2010 г. 09:06 + в цитатник
Это цитата сообщения elenbar [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Сдобный сладкий хлеб с сухофруктами



ВСТУПИТЕЛЬНОЕ СЛОВО.

ОЧЕНЬ ВКУСНЫЙ ХЛЕБ. Чем-то напоминает дрожжевой кекс. Вкус можно варьировать до бесконечно, изменяя только добавки. Рецепт вошел в разряд ТОР- рецептов.

СДОБНЫЙ СЛАДКИЙ ХЛЕБ С СУХОФРУКТАМИ

Читать далее...
Рубрики:  рецепти

Метки:  

ТОРТ "ВОЗДУШНЫЙ СНИКЕРС"

Пятница, 05 Марта 2010 г. 09:05 + в цитатник
Это цитата сообщения Рыжая_котенок [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

ТОРТ "ВОЗДУШНЫЙ СНИКЕРС"







Читать далее

Рубрики:  рецепти

Метки:  

Поиск сообщений в MartaR
Страницы: 31 ... 12 11 [10] 9 8 ..
.. 1 Календарь