"...Cумно, сумно аж за край...
Так чого ж ти плачеш? Грай, музико, грай!
Крапля горя не зальє,
Наливай, козаче, бо у нас ще є
Одна калина за вiкном,
Одна родина за столом,
Одна стежина, щоб до дому йшла сама,
Одна любов на все життя,
Одна журба до забуття
І Україна, бо в нас іншої нема!.."
Із червоною калиною в українського народу пов'язано чимало звичаїв та обрядів.
Існує гарний звичай - біля щойно зведених осель на примітному місці в першу чергу висаджують калину. І поки посадять інші дерева в саду, кущі калини вже розростаються, милуючи зір білим цвітом навесні й червоними кетягами ягід восени.
Калина символ рідної землі, батькової хати, невмирущості роду людського. Тому - то коло хати садять калину, щоб не переводився рід.
Скрипченко Людмила
Петриківський розпис
Чільне місце належало цьому диво - кущу у народних, насамперед весільних обрядах. З давніх часів перед нареченою і нареченим ставили букети калини з ягодами. Ними прикрашали весільний коровай і страви, а вінком калини голову молодої.
Калину також вишивають на рушниках, сорочках, скатертинах. Коли в давнину козак вирушав у дорогу, мати напувала його калиновим соком і давала хліб з калиною. На Україні був прекрасний звичай : народжувався син - висаджували жолуді, з'являлася донька - висівали калинове зерня.
З давніх - давен калина згадується у народних казках, думах, переказах, повір'ях, порівняннях, прислів'ях, приспівках, загадках, про неї складали легенди. Герої казок грають на калиновій сопілці, перемагають багатоголового змія на калиновому мості...(c)
Осени рубины... - Скрипченко Людмила Андреевна.
Печально объясняет гуцульская легенда рождение калины. О временах, когда Буковина была залита людской кровью, когда враги жгли жилища. О бесстрашной девушке, заведшей отряд врагов в непроходимую чащу. И вырос на месте гибели гуцулочки калиновый куст. И рдеют рубиновые ягоды калины, будто капли крови зарубленной девушки. Видимо, с тех пор по народному поверью все девушки, погибшие до замужества, превращаются в тонкие, хрупкие калиновые кустики. (c)
Виктор Довбенко.
Были когда-то ягоды калины слаще малины. Красивая девушка полюбила гордого кузнеца, который не замечал ее и часто бродил по лесу. Ничего не помогало и решила тогда она сжечь тот лес. Пришел кузнец к своему любимому месту, а там все сгорело.Один только калиновый куст сохранился, политый горючими слезами. А под кустом увидел кузнец заплаканную красавицу. Прикипело его сердце к девушке, влюбился он, но было уже поздно. Вместе с лесом сгорела быстро и красота девушки. А калина вернула парню умение отвечать на любовь, и в глубокой старости видел он образ юной красавицы в своей сгорбленной старухе. Но с тех пор горчить стали ягоды калины, будто слезы неразделенной любви. И пошло поверье, будто букет калины, приложенный к исстрадавшемуся влюбленному сердцу, успокаивает боль.(c)
Юрий Николаевич Панцырев.
А.Савченко.
Олейник Анна Петровна (р.1924) Натюрморт с калиной. 1981.
Сусол Алексей Николаевич.
Рубинский Павел. Натюрморт с калиной.
Алещенко Валерий Иванович .
А.Гурьева - Сажаева Горькие ягоды.
М.Калинина Ягоды.
А.Савченко.
Ольга Калашникова.
Н. Барченков. Калина.
Кузнецов Виталий Романович.
Родионова Светлана.
Алещенко Валерий. Калина у окна.
Винницкий Алексей Валентинович. Куст калины возле дома.
Родионова Светлана.
Ольга Калашникова.
Живопись Антона Довнара.
Ольга Калашникова.
Алещенко Валерий. Осенняя Петриковская калина.
Сидоренко Жанна (evas68) Калиновое застолье.
Юрий Николаевич Панцырев.
Алещенко Валерий. Калина на соломке.
Художник Екатерина Погодейкина (Хабарова). Михаил Иваненко.
