Я сиджу, дивлюсь в темряву, слухаю нiч... Дивно... свiчка вже давно догорiла, але спати зовсiм не хочеться... Може, через те, що я думаю про Тебе? А Ти... Ти згадуеш мене??? Чи не можеш i Ти заснути через думки, що не дають забути мене? Чи Твое тiло палае мукою пристрастi, як мое? Солодкою, мов нектар богiв Олiмпу, i всепоглинаючою, мов пекельне вогнище, що випалюе все тисячi, мiльйони разiв, нi на хвилину не даючи забути про страждання моеi плотi, яка так прагне Твого кохання, що не дае менi спокою анi вдень, нi вночi. Чи Ти розумiеш мене? Чи чекаеш на мить, що принесе полегшення, i приемне, хоч i короткочасне забуття?.. Ось, ось воно.... Очi закриваються, все стае легким, невагомим... Твiй образ тане, розчиняеться у повiтрi. Бувай, бувай, Любове моя! Ми зустрiнемося з Тобою увi снi, у Космосi, де витатимуть нашi душi пiд звуки вальсу Чайковського, де закрутить iх хвиля, що принесе до берега Нiрвани. Прощай, свiте!.. Зустрiнемося завтра.

Отказ не означает поражения, а является признаком большой мудрости.

Каждый раз, когда хочется о чем-то поделиться, реально понимаешь, что особо не с кем...