Химерні риби на сторінках мого блокноту у кутиках аркушів.

Хочеться лити фарби тонкими полосами по снігу.
У дивних перетинах розглядати майбутнє весни.
Пророчити сонячні думки і перші весняні дощі.

Так далеко до весни.

Олівці замість фарби.
Хоча й акварельні.
Не відпрацьованними рухами.
Хоча й з душею.
Адже є трохи часу, десь всередині жевріє гранатовий настрій, а в руках грію гранатові зерна.

спробувати

У голові гуляє вітер в таку погоду.
Коли холоднішає ззовні все більше хочеться спати та кутатися у в'язані речі.
Ніяких пар, лекцій, семінарських.
Засинати на парах та жити короткими перебіжками від літкафе до дому.
І марити весняними кедами по теплих калюжах.



Сніжинки, вплетені в волосся.

Сонце у очі, кола із льодом під світловим обігрівачем.
Обладуночки до курильної трубки.
Неочікувано Одрі Хебберн за спиною у прекрасному виданні.
Із кишеньками всередині, в яких дитячі фото, листівки, запрошення, білети та старі листи.
Шампанське без бульок. А хто сказав, що вони життєво необхідні?
Іноді без них навіть краще. Чи не так?

Змінюється вимір, у якому знаходжусь.
Імбир у цукрі, солона соломка і горіхи.
Переважно холодні мої долоні у очікуванні.
І черговий фестивальний день у авторських виступах, відео- та аудіосупроводі.

І новий пунктик у Wishlist.

Вирішуються технічні питання, випивається чергова філіжанка.
Чверть доби на сон і прокидання під звук смс.
Вранішні телефонні дзвінки.

Залишається приготування сніданку.
І трохи часу на себе.

Тегами по щоденникам.
Цитрусами по морозам.
Новими записами по комфортному без_думковому денному.
Приємні зустрічі та хороші люди.
І свічки, що ними грієш руки.

Тепле і на диво душевне.
Ховати думки і маленьки емоції під коциком, занурюючи носика у картатий шалик.
Ставити несчисленну кількість крапок, не залишаючи неточностей.

Так приємно зводити себе у кубічний ступінь.

Знову бігаю містом у улюблених навушниках.
Музичне голодування довжиною у тиждень скінчилося закритою сесією і відремонтованими девайсами.
З'явився час на нові листівочки і думки.
Але досі мучить спрага.

Прємний початок умовно нового оберту навкруг сонця.
Із чистим небом та записничками майже під подушкою.
Із вчорашніми так і не взутими підборами та в умовно ранкових обіймах.

Із такими приємими умовностями, без яких, звичайно ж, можна обійтися.
Та ж чи варто?

Дихати кимось набагато солодше, ніж дихати повітрям.
Бо ж іноді здається, що від кисню можна відмовитись.
А від цього самого "когось" - не можливо.

49° 59'N 36° 13'E
GMT +2:00

Цифри та умовні позначення.
Дивно, як за такими символами можна приховати ціле місто.
Моє місто.
Місто театрів і кав'ярень,
місто галерей і пабів.

Місто, від якого неможливо відмовитись, і яким життєво необхідно дихати.

Шоколад і сік - не дуже й то поживно.
Харчуюся своїми ж думками.
Експерементую утриманням. Від музики.
Підсаджую себе потроху на сни вночі і справи вдень.
Приміряю замалі речі і дивуюся собі теперішній.

Але це й на добре, можливо, що не влізу у старий діловий костюм.
Час придбати новий. Адже й справи "подорослішали".

По-зимовому мерзну холодними вулицями у пальто.
По-зимовому виглядаю у поки що не намерзле візерунками вікно.
По-зимовому задивляюся на вогники і пакувальний папір.

І по-зимовому слухається і фотографується.