19 грудня - один з тих днів, на які українці чекають цілий рік. І навіть найбільші скептики цього дня вірять у диво. І не лише вірять, а запевняють, що дива таки трапляються! Вважається, що святий Миколай - саме той святий, який втілює дива в життя.
Якщо українська хата багата образами, то в ній обов'язково є ікона святого Миколая. Як писав Олександр Довженко у "Зачарованій Десні", люди часто зверталися до святого Миколая як до Божого угодника: просили допомоги і благословення ( його ім'я в перекладі з грецької означає "перемога народу"). І так само обов'язково цей святий є в кожній Українській церкві. Чим він викликає таку непідробну любов в українців - проста людина, який жив насправді дуже давно і дуже далеко від нас?
Про маленького Миколая і про дорослого дивотворця
У багатьох легендах говориться, що у Малій Азії, в місті Патара, що в області Лікії, жив юнак Миколай - чесний, працелюбний, сором’язливий, дуже щирий серцем. Він нікому ні в чому не відмовляв, усім допомагав, кожного підтримував, усе, що мав, роздавав нужденним. А вночі він заходив до бідняків непоміченим i клав бiля них усе, що мав - іграшки, ліки, речі, їжу. Довго люди бентежилися такими проявами щедрості і не могли здогадатися, хто ж - їхній благодійник і таємний доброзичливець. І навіть влаштували своєрідне стеження за нічними вулицями і якось помітили Миколая з торбиною подарунків. Відтоді за ці прості людські чесноти його призначили своїм архієпископом. Священик Миколай своїм милосердям заслужив винагороду у Бога - благодать творіння чудес.
Історичні документи дещо конкретизують легендарну постать святого. У них пишеться, що після смерті батьків Микола роздав свою багату спадщину бідним і вирушив до Палестини поклонитися святим місцям, а після подорожі повернувся в місто Патар, де й прийняв сан священика.
А коли в Римській імперії почалися гоніння на церкву Христову, його ув'язнили. У професора Луїджі Мартіно, який провів спостереження за тілом святого, читаємо про цей період життя святителя: "Пошкоджені суглоби, хребет і кістки грудної клітки свідчать про муки, які переніс святитель Миколай у в'язниці - його катували на дибі".
Пізніше, за царювання Костянтина Великого, святий Миколай був визволений з тюрми і повернувся до свого приходу. Свій земний вік скінчив у глибокій старості, у 343 році, в Мирах. Згодом його мощі були перенесені в місто Бар (Італія), де вони знаходяться й донині.
Вчені провели дослідження, розкривши його могилу. І дійшли висновку, що він був приблизно 167 см росту, мав карі очі, мужнє відкрите обличчя, яке, за їхніми свідченнями, випромінювало світло, чітке підборіддя і вилиці, шкіру обличчя оливкового відтінку.
Святий Миколай не Дід Мороз
В есесерівські часи "перед ялинкою" до малечі й справді приходив святий Миколай. Таке святкування у нас почалося ще за Всеволода Ярославовича – 1088 року. Княгиня Ольга побудувала в його честь один з перших храмів ще в XI столітті.
Щодо дитячого, шкільного свята, то така ідея і потреба виникла ще після революції, у другій половині ХІХ ст. на Галичині. Тому святий Миколай став опікуном українських школярів. Це потребувало віршів, пісень, драматичних творів, і автори відгукнулися на ці їдею.
Проте яким він був насправді і чим заслужив особливу довіру українців, знають не всі. Радянська влада одним "розчерком пера" - постановою КПРС від 1937 року - замінила святого Миколая, який був шанований українцями з давніх-давен, на Діда Мороза, "наказавши" саме йому дарувати подарунки на Новий рік.
І так було до 1990 року, коли в Києві відбулося перше офіційне свято Миколая для 700 хлопчиків і дівчаток - сиріт та дітей з багатодітних сімей.
У дорозі до українців
Церква канонізувала Миколая. Його мощі - нетлінні й мироточиві, вони здатні зцілювати і мотивувати. Уже в VI ст. імператор Юстиніян І збудував на його честь церкву в Константинополі. З Візантії свято поширилося по цілому світу, й на українські землі також.
Українці на День святого Миколая налаштовані на дива. Власне, вони і відбуваються: цікаві події перед новоріччям, які й справді межують з дивами, підготовка подарунків, приємні зустрічі, прикрашання ялинки, виготовлення дідуха, випікання запашної обрядової випічки - "миколайчиків", будиночків для Миколая - усе це вже диво, яке трапляється не кожного дня.
Величезну кількість легенд припасли українці про доброго Святого, який допомагає усім маленьким та сумним. Проте, як ми знаємо, щирість, доброта та слухняність є запорукою зустрічі зі святим. Поки до свята залишилось зовсім небагато, пропонуємо вам добірку українських легенд про Cвятого.
***
То було дуже-дуже давно. Жив в однім краю, служив Господу Богу і людям єпископ Миколай. Усі знали, який він добрий та щедрий. Ще змалечку він ніколи не проходив повз людське горе. Був дуже тихим і незлостивим. Шанував своїх батьків. Молився, щоб у світі було більше справедливості, миру, добра й милосердя.
Коли не стало батьків, Миколай роздав своє майно людям, а сам став священиком. Він зробив багато добра за своє життя. А так як він не хотів наживати слави на чужому горі, то робив усе таємно.
Жила одна бідна вдова з маленькими дітьми. Скрутно їм було, голодно і холодно. Щовечора плакала жінка, але не знала, чим порятуватися.
А одного ранку застилала ліжко, аж дивиться: під подушкою лежить вузлик, набитий грішми. Як вона здивувалася! А як зраділи діти! Адже тепер мама не буде плакати, а на свята й вони отримають подарунки й солодощі.
Помолилася жінка Богу, подякувала щиро за добро. Тільки пізніше здогадалася, що то все турбота Святого Миколая.
* * *
Давно-давно, ще за княжих часів, відбулась ця історія. Пізно ввечері човном по Дніпру поверталася молода родина з гостин. Тато веслував, а мати з немовлям на руках задрімала. Аж тут дитина випала з материних обіймів! Як плакала молода жінка, як страждала! Дніпро, здається, навіки поглинув маля. Мати, мов чайка-небога, квилила на човні: «Святий Миколо, врятуй моє дитя!» Тільки диво могло порятувати дитину. Горю батьків не було меж. Аж уранці в соборі Святої Софії знайшли немовля. Воно було живе і чомусь тихенько посміхалося. Ніхто не знає, як воно опинилося у храмі. Батьки ж були понад міру щасливі! Художник із Києво-Печерської Лаври навіть намалював ікону за цією історією. А в Києві та й по всій Україні будували церкви в ім’я Святого Миколая.
В обрядовій випічці - наше єднання
"А ви ніколи не замислювалися, чому такі гарнi, барвистi кулiнарнi витвори, як печиво, прянички чи писанки, ми розмальовуємо раз на рік? Адже це ми можемо робити у повсякденному житті. Чому пухкі духмяні паски випікаємо також лише раз на рік? Або таку смачну і поживну кутю готуємо тільки у новорічно-різдвяні дні? - запитує Лора Васко, художниця і поетеса, дизайнер, а ще - креативний пекар. - Напевне, тому що потреба робити такі речі закладена в наших генах, і проявляється вона саме в ті дні, коли це необхідно. Це - данина поваги нашим предкам, нашим традиціям, це живе в наших аурах, підсвідомості, це, мабуть, наше єднання...".
Рецепт "миколайчикiв" вiд Лори Васко такий. Для тіста потрібно 100 г вершкового масла, 120 г борошна і 50 г цукрової пудри. Для цукрової глазурі — один білок, чайна ложка соку лимона, 250-300 г цукрової пудри.
М’яке масло змішати з цукровою пудрою, всипати борошно і замісити тісто. Скачати його в кулю і покласти в холод мінімум на годину. Далі розкачати тісто і формами вирізати бажані фігурки. (Форми можна навіть власноруч вирізати з консервної банки, купити магазинні або вирізати тісто склянками). Майстриня каже, що складні фігурки вирізає власноруч: «як по полотні пензликом, так по тісту ножиком». Момент кулінарного творіння надихає сам по собі, і нові мотиви з’являються несподівано і рясно. Лора радить спробувати і читачам пофантазувати над пластом тіста. А далі вирізані фігурки треба викласти на деко і випікати при температурі 180 градусів хвилин 7-9. Коли печиво охолоне, його слід пофарбувати з допомогою пензлика кольоровою цукровою глазуррю, нанести малюнок, за бажанням — ще прикрасити кондитерськими намистинками.
Для цукрової глазурі потрібно збити білок із лимонним соком, поступово додаючи цукрову пудру (майстриня радить не шкодувати цукрової пудри: піна має бути тугою і густою). Розділити глазур на кілька частин, до кожної додати сік (буряковий, вишневий, смородиновий, обліпиховий, какао, куркуму, мелену суху петрушку чи шпинат, терту молоту цедру лимона). Змішуйте ці природні барви — отримуйте нову палітру кольорів, нові відтінки — все, як у художній майстерні. Не забудьте залишити трохи білої глазурі, щоб потім нанести малюнок кондитерським мішечком чи шприцом.
Будиночок святого Миколая
Бажано ще з вечора з цупкого паперу вирізати прямокутники для хатинки, по дві заготовки: для даху - 11х12 см; для бокових стін - 6,5х10 см, для фасаду - 14х10 см. Можна ще вирізати ялинки, звіряток, парканчик і основу для будиночка ( його можна буде встановити і на картонну підставку чи тортівницю).
Далі - справа за тістом. Візьміть 500 г борошна, пакетик розпушувача для тіста, 450 г цукру, 4 яйця, 4 чайні ложки меду, 150 г подрібнених горіхів (мигдаль, фундук, арахіс, волоський), чайну ложку кориці, 0,5 столової ложки кардамону і 0,5 чайної ложки меленої гвоздики. Розігрійте на паровій бані мед, додайте до нього яйця і збийте. Додайте решту інгредієнтів, старанно перемішайте і залиште тісто на ніч при кімнатній температурі.
Деко змажте маслом і присипте сухарями або вистеліть папером для випікання. Розігрійте духовку до 180 градусів. Готове тісто розкачайте в пласт товщиною 0,7 см і виріжте з нього всі фігурки. Випікайте 12-15 хвилин - до зарум’янення фігурок.
Поки випічка холонутиме, готуйте глазур. Для цього охолоджений яєчний білок збийте зі 100 г цукру і столовою ложкою лимонного соку. Заповніть глазуррю кондитерський шприц чи мішечок і обведіть контури вікон та дверей, а на даху намалюйте черепицю. Можна дах просто змазати будь-яким кремом і присипати маком чи горіхами, кольоровими присипками, а стіни будиночка - маленькими шматочками мармеладу чи сухофруктів.
Коли частинки хатинки підсохнуть, починайте її збирати. На нижню і бічну частини фасаду нанесіть товстий шар глазурі і встановіть фасад на основу (на піднос чи картон). Потім нанесіть глазур на бічну стіну і встановіть її поряд iз фасадом - притисніть заготовку руками і трішечки потримайте, поки зафіксується (так само ставте і бічні стіни). Для того щоб установити дах, готуйте нову глазур. Далі на шар глазурі ставте одну частину даху і фіксуйте його зубочистками, потім - другу, а місце стику залийте товстим шаром глазурі. Так само, з допомогою глазурі, встановіть паркан і ялинки. Готовий будиночок прикрасьте кокосовою стружкою: сніг - це святково.
"Дорослі "миколайчики"
Потіште ними всю дорослу частину вашої родини! Потрібно 500 г борошна, 250 г меду, 100 г цукру, 100 г вершкового масла (або маргарину), чайна ложка соди, мелені прянощі (кориця, чорний і червоний перець, імбир - по дрібці, усе разом - 20 г), дрібка солі, 50 г горілки або зубрівки, м’ята для сиропу - за смаком і цукрова пудра для посипання.
Цукор розчинити у невеликій кількості води, додати зелень м’яти. На водяній бані приготувати сироп, м’яту відкинути. Охолодити, ввести мед, соду і збивати все разом до однорідної маси, додаючи масло (маргарин), пересіяне борошно, спеції, горілку, сіль. Коли тісто стане м’яким, накрити рушником, щоб не пересихало, і дати відстоятись у холодному місці 20-30 хвилин. Відстояне тісто розділити на шматки, розкачати коржі завтовшки у палець, вирізати бляшаними формами миколайчики і викласти на деко, притрушене борошном чи крохмалем. Випікати у гарячій духовці, стежачи, щоб не перепеклися. Готові миколайчики посипати цукровою пудрою.
Як Миколая святкують за кордоном
Так само із нетерпінням подарунків від святого Миколая чекають і дітлахи з-за кордону. Щоправда, їх одержують швидше, ніж українські, майже на цілих два тижні, адже святкують цей день 6 грудня.
Така традиція, найімовірніше, походить із Німеччини, де батьки презентували своїм дітям новий одяг. А згодом почали робити це таємно, вночі, щоби малеча повірила в чудеса Божого угодника. Окрім нових штанців, светриків, шапочок чи курточок, діткам дарували ласощі, іграшки та шкільне приладдя. А от у голландський Роттердам святитель щороку припливає на човні з Іспанії, у місто він в'їжджає на коні, якого звати Амеріго, і тримає в руках єпископську палицю.
Напередодні такого візиту дітвора акуратно розкладає перед вхідними дверима начищене взуття, щоби у день Миколая відшукати там солодощі. А біля них ще залишає гостинці для Амеріго: кілька морквинок і трішки сіна, щоби тваринка не зголодніла протягом ночі.
Своїм покровителем святого Миколая вважають жителі італійського містечка Сассірі, що розташоване на острові Сардинія. Головну увагу цього дня приділяють нареченим, яким дарують подарунки. Така традиція має назву "Rito delle nubili". Тим часом у сусідній Франції, в населеному пункті Сан-Ніколя-де-Пор, що у регіоні Лотарингія, дійство куди помпезніше. Тут організовують цілу процесію, що виходить у місто ввечері, і рухається головними вулицями. На її чолі – старець Миколай, поруч – привид, який у своїх руках несе різки, щоби ними впродовж шляху шмагати неслухняних діточок. Якщо такі знайдуться, їх хутчіш забирають у мішок.
А от у Польщі напередодні свята малеча розвішує біля каміна білі панчохи, і сподівається, що вранці знайде там цукерки та горіхи. До слова, традиція класти дарунки у шкарпетки, найімовірніше, виникла, коли одного разу святий вирішив допомогти трьом сестрам, які злидарювали, і кинув їм у димохід три мішечки з монетами. Вони впали саме у випрані шкарпетки, які дівчата розвісили на каміні.
Народні прикмети на день святого Миколая
— Якщо на Миколая день холодний і ясний - рік видасться урожайним.
— Якщо на Миколая день теплий видався - чекай суворих морозів.
— Який день на Миколу зимового, такий і на Миколу літнього.
— У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи.
— Як на Миколу піде дощ, то врожай на озимину.
— Як на Миколая морозяний день - на уроду хліба й городини.
А диво - воно для кожного своє.
Особисто я відчула його, як маленька дівчинка з дитячого будинку притулилася до мене, як до рідної. Підняла кофтинку і довірливо запитала: "Нічого, що в мене на животику рубець?". І сміялася цукеркам, і стрибала від радощів, коли олівці виявилися багато-багатокольоровими. І назвала мене феєю. І щербатозубі малюки танцювали, вмощувалися на руки, коли стомлювалися. Хлопчик казав, що його бабуся "дуже добра, але не може мене глядіти, вона заболіла. Завезіть їй ці мандаринки". І коли кожен ділиться своїми планами "дивотворення", душа сповнюється святом. І ти справді відчуваєш себе феєю чи чарівником. Відчуйте цю приємність на собі і світлих Вам усім свят!
