Був ранок...а вона все сиділа на підвіконі дивлячись у вікно...кого чекала може?...ні не було вже кого...сумні очі не Мали вже ні сліз ні жалості...вони стали не живі!...тільки болі багато було у нутрі!холоду не відчувала,жару теж вже не було і тіло холодом налите стало...серце замерзло,втомлене стало...від болю від жалю від істини,правди...всі мрії накриті ... все в прірві !забила на все!!!навіть дружби не стало...просто істота,яка ще дишала...все Байдужи стало!!!...все згасло!...для чого їй житии?*постало питання...не вже отак взятии померти і душу розбити...подумала з каплею жалості ,яка ще в куточку осталась. .. а потім і знову та гордість людська зажала!”яка ж там душа?!»-завищала вона. “немає!немає!душі вже давно!”-ці крики лунали і біль не вщухала.вона все дишала і смерті жадала...