Я була присутня при твоєму першому переродженні, я знаю тебе, як ніхто.

Я бачила тебе неозброїним, голим, беззахисним.
Як стояв біля джерел, втамовуючи наболілу спрагу
Як покинув мішені термоядерні, сплавлені
І припав до її вуст, таких солодких і рідних

Я дивилася анонси до вашого кохання, я розглядала брошури з vita de'conole
Мене внесли до списку журі.
Як прекрасно бачити збавлені, розковтані ваші струни душі.

Весь світ здавався апогеєю, руки куталися у терпкі спектрально чисті ранки
Ти любив її відчайдушно, палко, гаряче
Вона кохала тебе по-трембітному, веселкою здіймалася на небеса

Обіймай її ріками, пиши їй записки морями
Кохай, пірнай в її волошкові, глубочинні, здикавілі очі.

Ваше кохання незрівнянно гартоване, надієдатнє, справжнє, всесвітнє, людське.

Кожного нестерпно близького вечора ти підбираєш на її ребрах нові тональності
Яка сьогодні: si minor, la bemol major?
Вона проводить по твоїй шиї своїм високим, тремтячим soprano і світ зникає.

Хто вона: вогняна німфа, русалка чи може квітуча незабудка?

"Руками малюю яскравого надгіганта - Сиріуса. Він спочиває десь в південній частині зоряного неба. Ти здивовано споглядаєш у мої зіниці, а потім ковтаєш одним подихом вогняний пил та б'єшся в екстазі.
Твоє русяве волосся звивається під моєю рукою, ніби густий туман над ранковим озером. І цей бузковий, літній, ще недоторканий аромат. Хіба я в собі? Я божеволію.
Скрипка твого тіла б'є мене абстрактним током і з мене виходить експресія.
Я - твоя проза, я - твоя муза, я - твоє творіння, ти - мій джин.
Але ти не чуєш. Твій мозок вже звільнив підсвідомість. Ти знала, що вона має темно-багряний колір? Кожного разу я боюся, мені здається, що вона накриє мене з головою.
Але спи, мій Всесвіт, завтра я покажу тобі нову реальність"

Ти обіймаєш її, цілуєш плечі і засинаєш.
В цей момент тобі не потрібні гучні слова та їх синоніми, саме зараз в твоїх руках щастя. Аби тільки глибше дихала десь біля вуха, аби не йшла.