У десятому класі в ліцеї №100 ми активно почали рубатися в баскетбол з “Б”ешками. Зазвичай ми виходили на шкільне подвір’я на перервах чи після уроків, інколи і замість уроків, і починалася заруба. У “Б”ешек традиційно було багато хлопців в класі, тому деяким з них приходилося сидіти на лавці, очікуючи шансу вийти на заміну.

Сидів там і Сєрьожа, якого однокласники випускати на майданчик не дуже хотіли. Бачачи трохи загнобленого хлопця, я почав брати його в нашу команду, адже у нас бракувало власних хлопців, а у Сєрьожи був зріст під метр дев’яносто, і до того ж Сєрьожа був вкрай мотивований граючи проти своїх однокласників. Так ми і “познайомились”.

Перетинаючись переважно на спортивному майданчику, я не дуже зважав на неспортивні якості Сєрьожи, і не дуже розумів, чому його однокласники ставилися до нього переважно негативно, з відчутним презирством.

Аж тут мамка Наташки з нашого класу почала приводити в ліцей, з приводу і без, свого нового бойфренда Анатолія Кінаха, який тоді вже був віце-прем'єр-міністром з питань промислової політики. От тут я побачив Серьожу у всій “красі”. Він бігав за Кінахом як собачка, ледь не облизуючи того з ніг до голови, принижуючись, щоб отримати хоча б одне слово у відповідь на свої лестощі. З боку ці приниження виглядали досить гидотно.

Потім я став помічати, що Сєрьожа бігає не тільки за Кінахом, але й за іншими менш відомими чиновниками та політиками, яких вистачало серед батьків ліцеїстів.

Вже в одинадцятому класі по ліцею почали ширитися чутки, що Сєрьожа на гребує пасивними гомосексуальними стосунками для забезпечення своєї майбутньої кар’єри.

Після одинадцятого класу про Сєрьожу я забув, аж до 2004 року. Мегарозслідування “Андрій Ющенко - син бога”, яке активно розганяли одночасно команда Тимошенко, регіонали та московити, піднесло Сєрьожу на гребінь слави.

Бідолашного Андрія Ющенка, який, до речі, колись вчився у тому таки ліцеї, тільки на декілька класів молодше, і мав позитивні характеристики від вчителів, мочили за те, що той мав бувшу у використанні BMW та телефон за тисячу баксів. Ну і якось сходив в недешевий ресторан.

(До речі, спробуйте осягнути ТІ часи, коли максимум з того, що можна було накапАти на діючого Президента, був син з б/в автівкою та телефоном за штуку баксів).

Після цього кар’єра “журналіста” Сєрьожи почала стрімко розвиватися, ліве бабло за джинсу в Укр правді, гранти, депутатство від партії Порошенка… Все це супроводжувалося численними зашкварами, що переслідували героя впродовж його шляху, апофеозом якого мала б стати незрозуміло на які гроші придбана елітна нерухомість, та абсолютно недолугі спроби пояснити джерела фінансування цієї покупки.

У підсумку цей шлях закінчився примазуванням тепер вже до зеленої команди, та “подякою” за перемогу у президентських виборах від Зеленського у вигляді посади в наглядовій раді укр залізниці з захмарною заробітною платою.

Зрештою, на Сєрьожу можна було б не зважати та порадіти з того факту, що він нарешті почав заробляти офіційно, якби не два “але”. По-перше, цей персонаж жирує за наші з вами бабки (а державні бабки - це бабки платників податків, тобто наші), не виконуючи за це жодної роботи. По-друге, усі свої зашквари він супроводжує відвертою уринотерапією на очі оточуючих.

Я думаю, треба допомогти цьому, в чомусь мабуть талановитому, хлопцю та спрямувати його подальшу кар’єру в якусь галузь, на якій він краще розуміється. Ну і перестати витрачати на нього наші з вами гроші.

Для цього варто просто підписати цю петицію.

Георгій Тука

https://ibigdan.livejournal.com/26747069.html