Очі твої - сутінки,
Ті, що в них мій розум блукає.
Близько до них, як мати до сина,
Далеко до них, як до небокраю.

Розійдися ж, Земле, поглинь мене,
Бо вони мене ще глибше поглинуть.
Дощику, лий-но, сховай мене,
Бо з очей моїх зараз сльози хлинуть

. . . . . . . . Прикрощів і радощів,
. . . . . . . . Туги і надії,
. . . . . . . . Гіркоти і сладощів,
. . . . . . . . Роспачу і мрії.

Очі твої - два сонечка,
Що, посміхнені, дихають літом.
Світлі вони карим вогником,
Темні вони чарівним оксамитом.

То засяй же, небо, всим, що маєш,
Бо вони удвох яскравіше сяють.
Росповінь-но, вітер, мені все, що знаєш,
Бо очі мої без них уже не знають

. . . . . . . . Прикрощів і радощів,
. . . . . . . . Туги і надії,
. . . . . . . . Гіркоти і сладощів,
. . . . . . . . Роспачу і мрії.

Очі твої - пташечки,
Ті, що в них чорні вії-крила.
Рятуєш світ, мов Олена Прекрасна,
Губиш мене, як вона Трою згубила.

Ну то бий мене, доле, грай зі мною,
Маю тепер нездоланну силу!
Я тепер не боюся нічого, крім того,
Щоб очі її мене не лишили

. . . . . . . . Прикрощів і радощів,
. . . . . . . . Туги і надії,
. . . . . . . . Гіркоти і сладощів,
. . . . . . . . Роспачу і мрії.
. . . . . . . . . . . . . . . . Роспачу і мрії...

(c)