Сало є найліпшим жовчо-гінним і антиоксидантним засобом. Бажано вживати ту його частину, що ближче до шкірки: там сало м’яке, не містить ні пестицидів, ні гербіцидів, ні радіонуклідів, які тварина могла отримати з їжею. А от у м’ясних прорізах є небезпека наявності гельмінтів, тож цю частину потрібно смажити, тушкувати чи варити.
Крім того, сало має бути свіжим — не більше 10-денної давності. Гарним сніданком для людей будь-якого віку є шматочок свіжого сала зав-більшки в половину сірникової коробки. Його можна їсти з хлібом, різними прянощами. Така страва гарно стимулюватиме викид жовчі й запобігатиме застійним явищам у печінці. Єдине, що варто врахувати, — наявність камінців у жовчному міхурі. Якщо вони є, тоді сало ліпше розсмоктувати, щоб жовчогінна дія була більш щадною. В українців користується заслуженою популярністю сало, перекручене на млинку для м’яса з часником, зеленню, із додаванням прянощів (але не перестарайтеся з перцем!), намащене на хліб.
До того ж, сало годиться для смаження яєчні, картоплі ліпше, ніж олія, масло вершкове, яке стає канцерогенним уже за температури 90 градусів Цельсія.
Щодо старого сала, то його вживати не раджу, бо воно містить до 30% ненасичених жирних кислот, які швидко окиснюються, перетворюючи продукт на канцерогенний.
Оскільки за нинішньої екологічної ситуації ми отримуємо різних шкідливих речовин надміру, надлишок канцерогенів нам зовсім не потрібен. Отож страва наших предків — затирка зі старого сала до борщу — сьогодні не годиться. Старе сало, як і свіже, добре використовувати зовнішньо для лікування болючих хворих суглобів — робити з нього компреси. Це така собі фізіотерапевтична процедура — сало гарно зігріває суглоб, «розганяючи» кров, поліпшує кровообіг. Такий же ефект справляє нагріта глина, капустяний листок чи сольовий компрес.