У передгір’ї Карпат, де рівнина переходить у горби, а далі у справжні гори, високо над віковими буками підносяться могутні кам’яні велети — Бубниські скелі, або Скелі Довбуша. В околицях села в урочищi Бубнище знаходяться славнозвiсний скельно-печерний комплекс – унікальна пам’ятка історії та природи післяльодовикового періоду. Пам’ятка, названа на честь не менш знаменитого опришка Олекси Довбуша.
Це геологічна пам’ятка природи – скелясті виступи пісковиків заввишки до 80 м. Химерні нагромадження піскових скель утворилися більше 70 мільйонів років тому на дні теплого моря.Кам’яний лабіринт шириною 200 м тягнеться зі сходу на захід майже на 1 км, над ним змикається буковий та смерековий ліс.
У Х- XII ст. до н.е тут існувало язичницьке святилище – палеообсерваторія. За переказами, у XVII-XVIII століттях тут таборували опришки, які використовували печери під сховище.
Скелі Довбуша - явна фортеця періоду Х ст. Для забезпечення гарнізону фортеці водою тут видовбали квадратну цистерну, яка наполовину засипана, але має ще глибину 4 м, це вказує на можливість зберігання значної кількості дощової води. Враховуючи нахил рельєфу ущелини, для вигідного переходу вирубано сходинки, а верх „тунелю” перекритий кам’яним склепінням.
У скельних „стінах” вибито декілька печер. Печерні приміщення мають чіткі геометричні форми, правильні пропорції, рівні поверхні вертикальних стін, досить точну прямокутність.
Є серед цих чудернацьких скель такі, що нагадують своїм «профілем» то голову лева, то голову самого Довбуша, то якогось доісторичного дракона-динозавра. Головне – дати волю своїй фантазії.
Обов’язковою процедурою хто вирішив пройти «шляхом Довбуша», є спроба протиснутись у щілину одного з «камінних мішків», аби, очистившись від гріхів (це теж місцева легенда), відчути себе новою людиною, або ж поназагадувати силу силенну бажань. Збудуться!
Піднявшись камінними східцями на «голову лева» відкривається захоплююча панорами на безкрайній ліс, на верхівки дерев, скали, аж дух переповнює ця краса. Головне, надто не захопитись, все це фотографуючи, а то ж 30 метрова висота болюче відгукнеться.
Кожен великий камінь отримав у скелелазів свою назву. "Одинець" Він стоїть окремо від решти (звідси й походить назва) і є найвищою скелею заповідника, враховуючи висоту над рівнем моря.
"Камінь, що хоче падати"
"Мішок Довбуша"
Громади каміння створюють незвичайну акустику. Навіть не виникає бажання підспівувати, щоби не псувати дивне відчуття поєднання вічності й юності. Якщо колись будете на Скелях Довбуша з екскурсією, зверніть увагу на людей, завішаних мотузками та скелелазними системами. Завдяки їм ці камені завжди будуть молодими, привабливими й добрими для тих, хто приходить сюди з добром.