Є листи, котрі ніколи не будуть доставлені. Ніжні чи вражаючі, з добрими чи поганими новинами - один такий лист має чарівну силу змінити життя. Але цього не станеться, якщо він не потрапить в руки адресата.
Цього листа пишу тобі я, з минулого. Зі своїми думками, сумнівами та помилками, я пишу листа тобі, з майбутнього - звідти, де, цілком можливо, таким як я немає місця.

Я пишу тобі про родину. Про матір, батька та братиків з сестричками, про добрих дідусів та ласкавих бабусь. Про старше покоління, котре дійсно виховує особистість - про тих, завдяки кому виростають генії чи герої, романтики та ідеалісти, сильні серцем та чисті душею люди. Я пишу тобі про тих, хто не звинувачує, хто не плеще ненавистю - тих, хто несе мудрість та доброту поколінь, тих, хто виховує в строгості, справедливо і з безмежною любов'ю. Так виховували мене - і так виховуватиму я, коли настане час.

Я пишу тобі про друзів - щирих, відвертих, гарячих - тих, що йтимуть до кінця, помилятимуться та розчаровуватимуться разом з тобою, і завжди будуть поруч. Про друзів, котрі не погоджуватимуться з тобою, сперечатимуться до переможного кінця, можливо навіть битимуться - але ніколи не дозволять тобі лишитися сам-на-сам з підступним ворогом. Нехай вони відмовлятимуть, ловитимуть за руки, кричатимуть, але не покинуть. Так вимірюється дружба в моєму світі - ціною життя, котре ладен віддати за друга. Тому в моєму світі друзів не може бути багато. І всі вони, всі до одного - гідні такої дружби.

Я пишу тобі про кохання. Про крила та тенета, силу та відчай, радість зустрічей та смуток розлуки, котрими воно сповнює життя. Немає нічого настільки ж неоднозначного та непостійного як визначення цього слова. Для кожного воно означає щось власне, часом діаметрально зворотнє до того, яким його уявляєш собі ти. Тому заклинаю тебе: коли зустрінеш людину, котра розумітиме кохання так само, як ти - не втрать її. Такі подарунки доля дає далеко не всім, і навіть найбагатша та найщасливіша людина у Всесвіті не дозволить собі ними розкидатися.

Я пишу тобі про природу. Про безмежні степи України, про її чарівні ліси, бурхливі життєдайні ріки та щедру землю, про золоте сонце та чарівне синє небо. Я пишу тобі про природу, котру ми, люди з минулого, так занедбали. Ми втратили зв'язок з першоджерелом - і почали хворіти, в нас з'явилася безліч нових хвороб, невідомих раніше. Ми забули, що є лише гостями в цьому світі і почали змінювати все на свій розсуд, тим само занапастивши не окремо взяту країну, але цілу планету.


Ми так поспішали жити, що втрачали будь-який сенс свого існування. Спершу ми втратили зв'язок з минулим, потім занедбали теперішнє і поставили під загрозу вже ваше майбутнє. Ми поспішали за різнокольоровими обгортками, пістрявими обкладинками та оманливими гаслами, в той час, як мали зупинитися, прислухатися і почути. Ми мали шукати сенс, а натомість загрузали в нескінченному циклі життя-виживання, позбавленого почуттів, емоцій, натхнення, самого життя врешті-решт.

І я пишу листа тобі, у майбутнє. Це одна з тих небагатьох речей, котрі я все ж можу для тебе зробити. Уважно прочитай і назавжди запам'ятай те, що я напишу тобі далі.

Ніколи, чуєш? Ніколи не припиняй прислухатися до голосу свого серця. Це єдиний маяк, що лишається для кожного з вас в бурхливому океані надмірної та надлишкової інформації. У світі, що потонув у брехні, правдою лишиться лише те, що зробиш ти сам.

Не забувай, за абсолютно кожен, без виключення, вчинок, за кожен твій вибір та крок відповідати тобі, тому ніколи не чини так, як не вважаєш за потрібне чинити. Інакше одного разу ціна може виявитися надто дорогою.

І дещо ще, на прощання. Всі ідеали, все, в що ти віриш - це те, що додаватиме тобі наснаги. Ця порада дуже проста і неймовірно важко її дотриматися, але гідно проживе життя лише той, хто зможе нею скористатися: не втрать, не згуби, не дай загасити свого вогню.

Твоя я, з минулого.