Одного липневого ранку я виявила дивну річ – мені пішов СЬОМИЙ десяток! Халепа.. сьомий – це вам навіть не четвертий.. Жінка на сьомому десятку літ – це вже потенційна мумія чи музейний експонат.. Мені пішов.. ой, який десяток.. збагнути сей факт – непересічне завдання для жіночого мозку.. Саме для цього й існують дні народження та святкування – аби у голові гуло після учорашнього вина, і легкий наркоз пом’якшував сприйняття незаперечного – вам уже далеко-далеко за тридцять, пресвітла пані, і нема на те ради.. Нема на те ради.. І не треба! Треба просто сміливо глянути у вічі собі, своєму тілу, своєму віку і сказати чесно: «Мені пішов сьомий десяток! Я не хизуюся цим, я просто констатую. І дякую Богу. Бо чимало людей не дожили до цієї дати. А інші дісталися до неї з більшими втратами…» Ну, про втрати краще не будемо, у кожного вони свої. Будемо про надбання. Дівчата, нам – шостий, сьомий, восьмий десяток! Ура! Ми дожили! І житимемо із цим далі! І це – чудовий привід, щоб внести зміни до власної Конституції! Саме так – зміни до Конституції. Без обговорення та голосування. Просто на тій підставі, що мені вже чимало літ, і певний життєвий досвід дає певні права. І обов’язки, звичайно. Обов’язків усього два:
- Бути здоровою.
- Бути щасливою.
«За» – 100%, конституційна більшість! Прийнято! Всі інші обов’язки до обов’язкових не належать. Окрім того, мій поважний вік дає мені певні права. А саме:
- Бути красивою.. у своїй віковій категорії.. Погоня за вічною молодістю втомлює, і рано чи пізно визнаєш – я програла у цих перегонах. Чи не краще вчасно зупинитися? Залишити у косметичці крем, тонік, туш і помаду – і геть всілякі тональні штучки, пудри та тіні. Кому не досить моєї краси – шукайте собі іншу. Я маю право на сивину та зморшки!
- Вимагати від свого тіла тільки те, що воно спроможне тобі дати. Нехай фанати катують себе фізичними вправами на тренажерах, нехай пробігають кілометри у гонитві за інфарктом. Мені – сьомий десяток, пані та панове, я надаюся лише до прогулянок весняним чи осіннім парком за ручку із коханим чоловіком, періодично позуючи до знимки. А ще – до вечірнього танцю під улюблену музику.. ну й ніц із того, що наше покоління любить ча-чу й рок-н-рол.. ми стрибаємо тихо, сусіди не чують..
- Подорожувати. Нам ніколи чекати відпустки, у нас обмаль часу. А світ такий великий! А країн, де ще не побували, так багато! Це у тридцять можна мріяти про Париж, у шістдесят треба туди їхати! І до лампади, скільки років моїм кросівкам, до лампади, що стогне зламана колись нога, накрутити на спідометр максимум чудес і вражень, от що не до лампади..
- Говорити те, що думаю. Не загортати в папірці. Не називати вату мармолядою. Я можу собі дозволити говорити свою правду в очі, навіть знизу вгору. У найвищу гору.. Можете не погоджуватися, це ваше право, але й ваші проблеми.
- Спілкуватися з тим, з ким хочу. Кажуть, в кожній людині є щось хороше. Мій досвід показує, що на пошуки цієї краплі добра іноді йдуть роки, та ще й доводиться висьорбати відро гиді. У мене більше немає на це часу. І сил. Та й не хочу!! Нехай моє тепло вбирають ті, кому воно дороге, хто вміє відчути і примножити. А паразитувати на ньому дозволяю тільки орхідеям. Вони принаймні гарні.. Всі інші – в сад!!
- Відпочивати. Тоді, коли потрібен відпочинок і стільки, скільки потребує тіло й особливо – душа. У мене – безперервний стаж роботи із 17-ти років, без перерви на декрет. Я більше нікому нічого не винна..
- Мовчати.. просто помовчати.. перемовчати..
- Не чути. Оглухнути до деяких речей. Га? Ви там про що? Даруйте, недочуваю.. Сьомий десяток як-не-як..
- Не накопичувати. Використовувати запаси, надбані за життя. Тим, що після нас, вистачить.
- Не брати участі у перегонах. Всі мої переможні фінішні стрічки – в архіві. А до останньої не варто поспішати.
Та нехай на останній переможній фінішній стрічці напишуть: «Вона вміла бути щасливою»!
