Цитата сообщения Sauleje Книгоотчет...

Питер Мейл "Год в Провансе".

Рекомендации почитать этого автора где только я не встречала и от кого только не слышала! Вот, дошли руки, как говорится, и глаза. И теперь я скажу всем рекомендовавшим: как вы были правы - Мейла следует читать и любителям путешествий, и любителям вкусно поесть, и тем, кто любит посмеяться над тонкими шутками, и кто просто ценит отдых с хорошей легкой книгой.
Уникальные особенности Прованса, его жителей (впрочем, все мы по-своему уникальны), их привычек и образа жизни, облаченные в восприятие и слова англичанина, становятся такими яркими и понятными, что остается ощущение личного присутствия в описанной деревне и личного знакомства со всеми героями книги. Даже вкус еды и вина тоже ощущается, настолько легко и точно его описывает гурман Мейл. А от книги, кроме всего прочего, остается желание любить жизнь, людей и улыбаться.

Дмитрий Глуховский "Будущее".

Давно не встречалась мне книга, которая вызвала бы такую бурю эмоций и настолько погрузила бы в себя. "Метро..." Глуховского мне понравились, но новый роман - не просто игровая книжка, это настоящая сильная современная антиутопия, которая, по моему мнению, достойна одной полки с известнейшими произведениями этого жанра.
В будущем Глуховского люди реализовали одно из самых сильных желаний - возможность вечной жизни. Но счастливее не стали ни они как отдельно взятые индивидуумы, ни общества-страны, ни человечество в целом. Пришлось бороться с проблемой перенаселения планеты, и вот тут то и начались противоречия, затрагивающие один из самых глубинных инстинктов: инстинкт продолжения рода. Или умирай, или не размножайся - делай выбор. Иначе за тебя его сделают другие. Другие - это система. А система не может быть доброй. Ни к кому, даже к ее движущей силе.
Интересно было наблюдать за появлением человеческого в главном герое, из которого система делала робота-исполнителя, убивая в нем самые "вредные" качества: любовь, доверие, человечность. Интересно было видеть глазами автора продолжение сегодняшних политических и экономических векторов развития Европы, России, Азии, США. И очень больно было понимать чувства матерей и детей, оторванных друг от друга (сейчас я подобное слишком остро чувствую).
После книги осталось не столько понимание, сколько ощущение: что-то не так мы делаем, куда-то не туда стремимся, нужно остановиться и подумать, или даже повернуть... Если вспомнить ту же "Инферно" Дэна Брауна, то не только у меня, не только у Глуховского это ощущение появляется... Может, нам - человечеству - хватит ума вовремя остановиться? Вот только где и в чем именно - непонятно. Пока что, надеюсь...

Памела Дракермен "Французьке виховання. Історія однієї американської мами в Парижі".

Починала читати книгу з певним упередженням (як висновок: не читатиму більше відгуків!), перші кілька десятків сторінок це упередження підтверджувалося, ну а потім я пожалкувала. Дуже. Ні, не про витрачений на читання час, а про те, що ця книга не потрапила мені до рук два роки тому, коли я саме стала мамою. Бо, попри деяку багатослівність авторки, з усіх її кручених й подекуди заплутаних коктейлів із особистих рефлексій, спостержень за оточуючими та нагромадження цитат викристалізовуються принципи, методи, правила виховання дітей. Французьких, американських, українських, литовських - це неважливо. Важливо те, що, прислухаючись до зібраного журналісткою матеріалу, можна стати щасливішими самим і зробити такими дітей.
Я тут не викладатиму постулатів виховання, задекларованих у цій книзі. Кому цікаво - прочитаєте самі (до речі, у російському перекладі книга називається "Французские дети не плюются едой", а ім'я авторки звучить як Памела Друкерман). Єдине що хочу зробити: порадити молодим батькам прочитати її. Навіть якщо вам щось не сподобається, ви знайдете те, що візьмете на озброєння. Як і я...))

Макс Кідрук "Бот".

Перший (принаймні, в моєму прочитанні) твір уже вподобаного мною автора, який не стосується (ну, майже) мандрів. Це - фантастичний роман, в якому те, що ми вважаємо вмістом лише комп'ютера, виходить в реальний світ і...
Переповідати сюжети я не люблю. Я люблю враження від книг. Так от: враження від цієї - сильне. Проблеми, підняті автором, - занурення людини у глибини незрозумілого, тицяння навпомацки в надтонкі матерії, експерименти, результат яких не можна передбачити, змішування різних наукових галузей у коктейль, в якому ніхто не може розібратися, і ще багато чого - змушують і замислитися, і... злякатися. Бо ж живемо у світі, який все більше падтверджує відоме сократівське: чим більше ми дізнаємося, тим більшим стає кількість непізнаного.
У книзі - купа наукової інформації, що значно розширює світогляд читача. Всі місця описані точно й скрупульозно. Не менш скрупульозно зроблені розрахунки швидкостей, відстаней, можливостей літаків та кораблів, автомобілів та зброї тощо. Але я не буду чесною, якщо не завважу на те, за що мені доводилося спотикатися. Це, насамперед, надмірна перевантаженість початку роману іменами-прізвіщами-країнами-посадами. Я в них плуталася й губилася. Так само губилася в часто зайвих дверях, вікнах, меблях й особливо - у написах на кабінетах. Розумію, що все це було потрібне для конкретнішого занурення читача у вигадану реальність, але й так зрозуміло, що на дверях лабораторії програмування буде табличка: "Лабораторія програмування" тощо. Ну, то я редактора ввімкнула, можете не зважати))) А роман прочитати я б радила...

Габріель Гарсіа Маркес "Хроніка вбивства про яке всі знали заздалегідь", "Стариган із крилами", "Один звичайний день".

Повість та два оповідання мого улюбленого Маркеса в дуже гарному перекладі українською Віктора Шовкуна та Маргарити Жердинівської подарували купу насолоди! Це лишень Маркес може так оповідати: поволі-поволі розмотуючи клубок історії, нанизуючи на нитку все нові й нові подробиці різних кольорів та фактур, як намистинки, в'яжучи й плутаючи нитки, та так майстерно, що наприкінці ми бачимо цілісне полотно історії. Це я - про повість "Хроніка вбивства...". Хто любить "Сто років самотності" - почитайте, отримаєте не меншу насолоду!
Щодо двох згаданих оповідань, то сила таких речей - в їх концентрованості. До речі, за мотивами "Старигана..." український режисер Тарас Томенко зняв розкішну короткометражку "Пересохла земля". Я про неї тут колись розповідала, але повторюся й розбивлю свій книгозвіт фільмом. Він вартий уваги...