Легкий, прохолодний вітерець гойдав та розхитував гілки дерев. Несучи за собою прохолоду, він надавав повітрю свіжість та можливість відпочити від стоячої довгий час спеки. Щоб попасти в обійми вітру, люди повиходили на вулицю. Теж саме зробив і Микола. Намагаючись відпочити від довгого, тяжкого дня, він гуляв парком. Не поспішаючи та дивлячись як навколо бігають дітлахи, Миколо йшов з посмішкою. Він посміхався дитинству.
Раптом його обхопив невідомий жар. Микола звернув увагу на дітлахів. Їх рухи були повільними та якісь загальмовані. Микола перевів свій погляд на гілку. Звідти злетів птах. Він також рухався дуже повільно поки зовсім не зупинився. Застигши у повітрі, птах ігнорував сили тяжіння. Все навколо зупинилось.
- “Що трапилось?!!!” – лунали у Миколи думки. Він подивився назад та застиг від подиву. Микола побачив причину того жару який обхопив усе його тіло. Позад нього в повітрі висів палаючий шар.
- “Шарова блискавка” – відразу подумав Микола. - “Але як і від чого? Адже на вулиці була ясна погода. Синє небо, без жодної хмаринки, не натякає ні тощо на грозу, але навіть хоч на якусь появу краплини.»
Шар почав потроху рухатись, він наближався до Миколи. З жужжіням та потріскуванням, ніби роздивляючись, шар наблизився до нього. Не зупиняючи руху він почав літати навколо Миколи. Піднявшись над ним, шар застиг. Микола за усім спостерігав ніби заворожений. Шар з тріщанням почав зменшуватись. Тільки він достиг розмірів маленького тенісного шарику, як все стихло.Різко роздався хлопок, шар зник. Від цього утворилась сяюча хвиля. Вона пройшла через усе Миколине тіло. Хвиля на дотик була як легкий теплий морський вітерець.
Перевівши погляд з зниклого шару, Микола очманів. Він невідомо як потрапив з парку в якесь загадкове місце. Навколо лежав пісок, тиша та відчуття якогось спокою, не давали Миколі впасти в паніку. В голові застигло питання - “Як він тут опинився, і де в загалі він знаходиться?”. Микола подивився навколо. Пісок простирався аж до самого горизонту. Годинник зупинивши свій рух тихо висів на його руці. Зрозумівши що, якщо він буде просто стояти та роздумувати над усім що сталося ні до чого не призвиде. Микола почав йти. Він усе йшов і йшов, минали години, але нічого не змінювалось. Навколо був той самий пісок. Минав час, але це аж ніяк не впливало на Миколу. Він не відчував спраги. Навіть сонце яке палало у своїй зеніті, було не спекотним. Раптом Микола побачив як хтось до нього наближається.
- “Нарешті” – радів Микола. Він подивився на ноги невідомого, вони були не рухомі, але він мав такуж саму швидкість як при бігу. Наближуючий просто рівно стояв. З його наближенням Микола побачив, що його ноги не торкаються землі, він летів над піском. Звернувши увагу на Миколу він почав додавати в швидкості.. Відчуття спокою зникло, з’явився жах. Микола почав бігти. Невідомому було на вигляд років 60, в його очах читалась злоба та пронизуюча до самих кісток лють. Він з легкістю наздоганяв Миколу.
З кожним його наближенням Микола відчував зростаючий холод. Йому ставало все важче бігти. Усе тіло було якимсь важким. Він озирнувся. Переслідуючий вже не мав вигляду старої людини. Він виглядав років на 40. Навколо нього сяяла світло рожева аура, він летів поблизу з Миколою. Микола вже не біг а йшов. Подивившись на свої руки він перелякався, вони були зморщені як у старої людини. Навколо тіла було світло-коричневе сяйво. Микола доторкнувся до свого обличчя, він відчув що на ньому також була якась обвисла з зморшками шкіра. Він не розумів що коїться, Микола вже навіть не міг йти. Він присів. Переслідуючий знаходився прямісінько над ним. Микола подивився на годинник, його стрілки рухались з неймовірною швидкістю. Він відчував як його тіло просто всихає.
Невідомо звідки перед Миколою зявилась чиясь постать. Вона випромінювала світло, сліплячи очі палаючий світ не давав його розгледіти. Нарешті роздивившись його обличчя, Микола побачив, що це батько. В останнє він батька бачив коли приносив йому на могилу квіти. Там було його зображення. Він також балансував у повітрі. З його появою нападаючий немов чогось боячись спробував втекти, але тільки він почав це робити, як нерухомо застиг. Батько підійшов до Миколи, взявши його долоню він промовив:
-Нелякайся, дивись мені в очі.
Зазирнувши в його очі Микола відчув як набирається силами, спокій та легкість наповнювали його. За мить Микола мав той самий вигляд, який був до нападу. Потім батько підлетів до нападника. Він вже мав старший вигляд аніж у нього був до нападу.
- Ти покараний, і покарав ти себе сам. Тобі потрібно зрозуміти усю необхідність спокути та самовдосконалення. Усе залежить від тебе. Час не є завадою, час є очищенням від твоїх помилок які зробили тебе старим та безсилим. Не намагайся з ним боротись, розчинись у ньому. Будь вільним. Тільки достигши дитячої чистоти душі ти матимеш довгоочікуваний спокій та набудеш того духовного рівня до якого за все своє духовне існування ти розвинувся.
Микола нічого не зрозумів з почутого. Але старець якому ці слова були сказані, ніби скинувши з себе тягар, з полегшенням почав від них віддалятися.
-Хто ти? Ти мій батько? – з подивом у голосі запитав Микола.
Невідомий посміхнувся. –Ні, я не твій батько. Можеш вважати мене своїм ангелом охоронцем. Ти бачиш того, кого бажаєш бачити. Зараз у своїй уяві ти бачиш мене як свого батька.
-Але де я опинився, що це за місце? – не витримавши перебив його Микола.
-Це простір, вимір, потойбічне. Називай як хочеш, в кожному разі ти не помилишся. У цей простір потрапляють душі після смерті. Але тут опиняються лише ті душі котрі мають помилки в житті. Ці помилки тяжіють душу, і чим більше було зроблено помилок тим старший вигляд має душа.
-Що це за помилки?
-Помилки це все погане, яке людина накоїла у своєму житті. Це тяжіння перш усього до плотського бажання. Так це бажання існує у кожного і без нього існувати не можливо, але помилкою є те коли воно переростає усі можливі границі. Це призводе до крадіжок, вибухів агресії, які завжди виникають заради задоволення свого «Я», вбивства. Самогубство також є помилкою, адже людина стає жебраком своїх бажань та емоцій. В той же час кожна помилка залишає різний відбиток на душі. Самогубство, вбивство, скоєний злочин, все має багатогранність того тяжіння, так як кожен випадок має різні рівні зла, а іноді навіть добра.
-Невже у цьому може бути якесь добро?
-Так може. Кожен випадок має дві сторони, вони завжди сплетені в одне ціле, та іноді важко їх розрізнити та відокремити.
-Отже старий чоловік, це була душа людини яка у житті накоїла багато чого поганого. Чому він намагався вбити мене?
-Вбити тебе йому б не вдалося так як у цьому місці опиняються лише душі. Він намагався скориставшись тобою, прискорити своє тут перебування. Адже для виходу з цього простору необхідно очиститись, тільки тоді можливо перейти у наступний рівень зародження. Зародження яке теж є одним із складових набування найвищого рівня.
-Невже я помер? – з дрібіжанням у голосі спитав Микола.
-Ні, зараз ти існуєш в цьому світі в той же час тебе тяжіє плотське життя. Саме тому ти не літаєш у повітрі, а ходиш. Ти не маєш захисту, тому твоєю чистотою душі так легко скористатись. А опинився ти тут через утворений зсув часової та просторової паралелі.
-Коли я помру то опинюсь у цьому місці?
-З смертю у людини перед очима проминає усе життя. Від часу смерті до початку свідомого життя. Це відбувається зворотній напрямок її існування. Від того на скільки душа заплямована і залежить ця швидкість. Якщо людина має чисту душу то все відбувається миттєво.
-А якщо людина має не таку чисту душу?
-Тоді вона потрапляє сюди. Її душа також проходе ці зворотні стадії. Але це вже відбувається не так швидко. І залежить від розуміння та самовдосконалення самої душі. Так душа баченого тобою старця зараз має такий вигляд, але через деякий час вона буде виглядати усе молодше, молодше і молодше. Поки не прийме вигляд маленької дитини. І вже з повним очищенням зовсім не зникне, потрапивши у наступне коло вдосконалення.
- Невже я так тут і залишусь? – хвилювався Микола.
- Ні, тобі тут не місце. Ти можеш ще повернутись назад, у своє тіло, але тобі потрібно поспішати. Чим довше ти тут перебуваєш, тим складніше тобі буде це зробити.
- Як я зможу повернутись?
- Тобі потрібно звільнитись від емоцій які тебе переповнюють, та поринути в течію спокою та рівноваги. Звідси лише є один вихід, це очищення душі. У тебе вона не є заплямованою. Тому не тримай себе сам. Нехай все станеться як омого швидше. Не опирайся. Закрий очі та розслабся.
Микола закрив очі. Йому було важко заспокоїтися, у ньому вирували емоції. Микола уявив себе птахом, який розгорнувши свої крила парує над тихим, безкраїм морем. Тиша та легкий вітерець робили його політ приємним та заспокійливим. Невідомо звідки роздавалось легке дзвеніння. З кожним разом становлячись усе сильніше, дзвін притягував до себе. Микола немов поринув у щось глибоке та безкрає. Перед очима постали самі приємні уривки з його життя. Вони були миттєвими. Микола побачив своє дитинство. Не витримавши він відкрив очі. Навколо нього був мальовничий сад. В саду знаходились дітлахи. Вони немов янголята, які опустились з полотен італійських художників, парили у повітрі. Було чутно радісний дитячий сміх. Микола подивився на свої долоні, вони були дитячими. На руці звисав годинник, він був завеликим для нього. Стрілка йшла у зворотному напрямку. Микола знову закрив очі, він почав відчувати як становився легеньким немов перлинка. Його щось рухало у гору.
Душі немов прозорий та легкий шовк, після повного очищення, покидали цей простір. Вони вільно підіймались в гору. Їх немов щось тягнуло. Усе навколо було яскраве, та грало барвами мільйонів кольорів. Тихий та темний всесвіт вже мав яскравий вигляд. Кожна планета, кожна зірка утворювала свій неповторний колір. Було чутно дзвін, він тягнув до себе, але не Миколу. Микола рухався зовсім в іншому напрямку. Його тіло тягнуло до себе душу. Він почав відчувати легкий біль. На щоці було чутно ніжний, легкий дотик. Микола майже відкрив очі, як раптом все зупинилось. Дзвін який не впливав на нього почав кликати до себе. Душа покірно почала рухатись в його напрямку.
Все навкруги було розкрашено жовтогарячим кольором. Дерева віддавали своє листя, навколо літало павутиння, осінь немов вихвалялась своєю красою. По парку з малюком йшла Наталка.
- Ну навіщо тобі це листя, залиш його на місці. – роблячи строгий погляд, казала Наталка.
- Ну мамо, воно таке гарне. Я принесу його додому та покажу Славі. Він такого величезного листя ще не бачив.
- Добре, але буде достатньо і одного.
- Ні, я хочу взяти усе – тримаючи повний пакет у руці, Петро нахнюпив губи.
- Ну почалося, давай зараз виберемо 10 найбільших і візьмемо з собою.
- Давай – розтягнувши вдоволену усмішку, радів Петро.
Наталка вперше привезла Петрика в гості до бабусі. Петро не поспішаючи йшов, він роздивлявся листя. За мить у Петра зявилось таке відчуття, ніби він у цьому парку був. Петро подивився по сторонам. Невідомо чому, він відчував якийсь жах, ніби щось повинно трапитись. Петро швидко почав усе навколо роздивлятись. І лише побачивши як в горі літає птах, заспокоївся. Жах зник, але залишилось дивне відчуття. Парк настільки став знайомим, що Петро міг з легкістю пройти по ньому з закритими очима. Він знав у ньому кожне місце.
Микола лежав в палаті лікарні. Від нього відходили різноманітні трубки. Поряд стояв апарат який штучно підтримував у ньому життя. Він не давав його серцю зупинити свій рух.
В палату увійшов лікар з Миколиною дочкою.
Вона як тільки почула, що її батько лежить у дуже тяжкому стані, усе кинула та прилетіла до лікарні. На її шляху ставали різні завади. Потрапивши не в одну «пробку». Та пересівши з поїзда на літак. У неї склалось таке враження, ніби щось їй заважає.
З її очей лилися сльози. Лікар про щось розповідав. Вона мала стомлений вигляд. Усю ніч вона приймала найважче у своєму житті рішення. І ось нарешті вона його прийняла.
- Добре, якщо ви кажете що так буде краще, робіть це. Але спочатку залиште мене з ним на декілька хвилин на одинці.
- Авжеш
Вона підійшла до ліжка, та взявши Миколину долоню, присіла поряд.
- Я буду за тобою скучати. Ти завжди будеш жити в моєму серці. – Обнявши Миколу за шию, вона поцілувала його у щоку.
Бліда та ледь тримаючись на ногах, вона вийшла з палати.
Лікар підійшов до ліжка. Щоб вимкнути живлення апарату, він натиснув на кнопку. Але апарат все одно продовжував працювати. Проклацавши декілька раз, лікар вирішив що вимикач зламаний, він вийняв вилку. Все зупинилось. Палату поглинула тиша.
