В рожевій мушлі море привезу.
Печаль мою, захвилену і пінну,
Доповню я гаданнями зозуль,
Зітханням вітру в полі тополинім.

Мене солило море недарма:
Я буду довго в себе зберігати
І даль, і сум, і те, чого нема,
Але за що не шкода помирати...

Там – голос чайки гріється в човні
І скелі – посивілі від загару...
Морське чоло наморщив добрий гнів,
А вітер вітру замовляє чари.

...Лежить та мушля в мене на столі.
У ній шумить моє далеке море.
Ідуть та йдуть крізь мене кораблі
І, як печаль, стають комусь прозорими.

Ігор Павлюк

Я бачив очі кольору весни ,
В них зелень травня, що росою вмилася,
Ті очі полонили мої сни,
І у думках навіки оселилися...

За них колись романтики-поети
Йшли на дуелі і на барикади,
А лицарі, відклавши арбалети,
Про них складали чарівні балади.

Я бачив очі кольору лісів,
В них все первинно дике, романтичне…
Здається колір той на сто віків
Мене в спою більше не залишить…

Я закохався в їхню глибину,
Що сяє блиском тисячі смарагдів,
В їх усмішку – чарівну і дивну,
І вже цьому не можу я зарадить.

Я бачив очі, радісні й сумні,
Зелені зорі і не можу їх забути…
Прошу Тебе: очей не відводи
Хоча б ще мить, щоб міг я в них втонути …

© Сергій Білий

Івано-Франківськ січень 2004р.

В цей день вітань крилатих так багато,
Словам чарівним вже не має меж.
Та хочу я Вам ось таке сказати:
Щоб казка ця кінця не знала теж.

Ти, Наречена, вірність лебедину
Завжди охороняй своїм крилом,
І щоб у радісну, і смутну днину
Була розрадою для лебедя свого.

 Ти, Наречений, бережи тендітну,
Цю ранню квітку , не кидай в росу,
І щоб твоє плече завжди зуміло
Підтримати в ній ніжність і красу.

І хай малі, кумедні лебедята
Веселим сміхом хату звеселять.
Хай завжди з вами буде Божа Мати.
Ідіть вперед, не дивлячись назад.

До зрілого, солодкого кохання,
Яке не зможе вже ніхто розбити,
І хай усе життя, як зірка рання
Буде воно завжди для Вас світити!

 леся квіт