-Поиск по дневнику

Поиск сообщений в Julia_Belkot

 -Подписка по e-mail

 

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 05.04.2010
Записей:
Комментариев:
Написано: 18

Выбрана рубрика Культура.


Другие рубрики в этом дневнике: Суспільство(5), Політика(3), Охорона здоров'я(1), Економіка(2), Екологія(3)

Хуліганство чи засіб самовираження?

Дневник

Вторник, 13 Апреля 2010 г. 21:59 + в цитатник

 (700x525, 155Kb)
 (525x700, 152Kb)
 (600x394, 315Kb)
Настроение сейчас - Втомлене...

Мешканці великих міст і маленьких містечок уже звикли до помальованих стін будинків й парканів. Ці більш чи менш вдалі малюнки гордо йменуються «графіті». Але чи потрібна Львову така «мистецька епідемія»?

З'явившись на світ у Нью-Йорку в 1960-ті роки як частина хіп-хоп культури, графіті набирає все більших обертів у процесі свого розвитку. З італійського слово «графіті» - це «дряпати», означає написи та зображення, виконані на різних поверхнях за допомогою аерозольних балончиків. Цей вид творчої діяльності почав розвиватись із так званих «тегів» - стилізованих автографів чи авторських логотипів. Метод графіті використовували політичні активісти Європи і США для написання ідейних гасел. А молодь у свою чергу не покидала можливості «прикрасити» вулиці яскраво виписаним власним ім’ям. Згодом прості написи перетворились в цілу картину вражаючих розмірів і кольорів.

Вандалізм

У Львові важко запримітити будинок, на фасаді якого не красуватиметься підпис невідомого автора. Насправді, подібні хуліганські «витвори» мають мало спільного із справжніми графіті-зображеннями, виконаними професійно. Такі підписи балончиком мало хто зрозуміє, а що вони символізують чи означають відомо тільки горе-художникам. Головною метою виконання є бажання привернути увагу, а функцію виражати певні соціальні ідеї графіті почали втрачати. Зазвичай такі «автографи» залишають не ті, кому є що сказати, а хто малює від нудьги. Та й відносити таке письменство до мистецтва є завеликим привілеєм. Подібну діяльність впевнено асоціюють з вандалізмом, адже написи псують загальний вигляд будівлі, а на їх очищення необхідні немалі зусилля, час і кошти. Та й жодного естетичного задоволення та ідеї вони не несуть. А вся ідейність зводиться до незрозумілого написання декількох літер. В реальності, нічого крім роздратування ці каракулі на стінах, дверях магазинів, огорожах і навіть маршрутках не викликають.

Що ж стосується вищої стадії малярства під відкритим небом, себто справжнього графіті, то це доволі складні монохромні або різнокольорові композиції. Мета зберігається – привернути увагу. Але виконання їх на «нелегальних» стінах відбувається переважно вночі, за відсутності свідків. Поряд з фантазією й наполегливістю авторам таких малюнків властива й спритність, адже мало хто з «вуличних майстрів» були спіймані на «гарячому». Великі за розміром зображення неабияк змінюють вигляд вулиці, псують фасади будинків. На естетичне задоволення від їх споглядання й очікувати марно, адже діяльність рейтерів (виконавців графіті) варіативно обмежена. Єдине, що вражає, це те, на що здатна перетворитися стіна новобудови за одну ніч. Увесь мистецький світ в один голос заявляє, що графіті – лише забавка, бідна на техніку. «Не ставитимусь занадто критично до «графіті», але людям, що створюють такі малюнки, не властиво передати справжні емоції пензлем і чуттям пальців, в кожний мазок вкладаючи все своє натхнення,» - стверджує молода львівська художниця Еріка Пастернак. – «Я певна, що якщо цих молодих людей направити в позитивне русло, показати, які цілі пропагує справжнє мистецтво, то щось хороше й суспільно значуще з цього може вийти.»

Виникає враження, що для таких «художніх екстремалів» зникли будь-які межі, в яких можна проявити свій «талант». Окрім сірих стін гаражів та мало примітних будівель графітчики не соромляться помалювати старі архітектурні й релігійні пам\'ятки. Зіпсовані задні фасади єврейської синагоги по вул. Братів Міхновських, церкви Святого Андрія на площі Соборній. І такий перелік не має меж. Незрозумілий малюнок є не лише небажаним, а й асоціальним. Про яку моральність можна говорити, коли рука молоді, що є рушієм розвитку суспільства, підіймається аби осквернити святиню?

Мистецтво

Графіті асоціюють в першу чергу з альтернативною формою міської культури. Райтери не бояться нарікань громадськості, активно розвивають свою творчість. Такі люди називають себе «вуличними майстрами», а свої творіння – мистецтвом. Для розробки власного стилю, необхідно багато часу й зусиль, аби зрозуміти усі тонкощі поєднання ліній та кольорів. І що цікаво, справжні райтери погоджуються з тим, що банально залишати власні автографи на свіжих стінах будинків – прояв вандалізму. Така свідома молодь творить виключно на «легальних» стінах, тобто таких, які дозволені міською радою для розмалювання. До роботи ставляться з особливою увагою, спершу прораховуючи все на папері. І саме графіті є тим плодом креативного мислення, нестандартного бачення дійсності, що дає можливість перебороти сіру дійсність і отримати визнання собі подібних.

Більшість будівель Львова дійсно потребують кардинальних змін. І саме молодь, яка вміє та хоче творити не тільки вносить яскраві барви в малюнки на площині, а й бореться з буденністю. Але для того, аби балончик з фарбою у руках став правильною зброєю, молоде й творчо налаштоване покоління необхідно позитивно скоординувати. В більшості закордонних країн міські ради самі надають певні площі, з метою прикрасити ту чи іншу частину міста. Подібне відбувається й у нашому місті. Площа Б. Хмельницького щороку майорить яскравими малюнками на різну тематику, і погодьтесь, важко уявити це місце без них. Аби надихнути «вуличних митців» висвітлювати суспільно важливі теми, проводять численні фестивалі. У рамках проекту «Ми любимо своє місто» на стадіоні «Сокіл» відбувся конкурс графіті-робіт на футбольну тематику. Цим прагнули привернути увагу львів\'ян до проведення у нашому місті чемпіонату з футболу Євро-2012. До 100-річного ювілею Богдана-Ігоря Антонича на стіні навпроти одного з будинків по вулиці, що носить ім’я цього видатного українця, студенти Львівської академії мистецтв зобразили портрет й уривок поезії письменника, чим прагнули привернути увагу до постаті Антонича. Графіті створювали й у рамках фестивалю «Покрова» на честь річниці УПА, де малювали на повстанську тематику, вшановуючи заслуги ветеранів.

Все більше створюється команд, спільними зусиллями яких народжуються вуличні шедеври. Львів’янин Максим, один із членів команди Pank DMA, займається графіті уже 6 років. «Починав малювати вуличним хуліганом, розмальовуючи заборонені стіни й вагони електричок. Але зараз ставлюся до своєї справи серйозно. Не раз приймав участь у всеукраїнських конкурсах графіті, серед яких «Just writing your name», що проходив у Києві. Задоволення й натхнення, яке отримую від малювання, не зрівняється ні з чим,» - говорить Максим.

Отже, що ж залишається: боротися з наслідками чи з причинами вуличного графіті, або ж вважати його одним із видів художнього мистецтва? Як кажуть, заборонений плід солодкий, тому повністю викоренити цю антизаконну діяльність неможливо. Доцільним залишається скоординовувати молодь мислити й творити в правильному напрямку, аби від їх витраченого часу й зусиль була користь та задоволення не лише для них самих, а й для суспільства загалом.
 

Рубрики:  Культура

Метки:  

 Страницы: [1]