Іноді мені здається шо цьому мудакові 100 год. Іноді я думаю, шо йому 40, іноді почті 60, потому шо Петрович чувак без возраста, до того ж, да, веде себе як самий такий откровенний і величний мудак.
У Петровича буває два состоянія – бухой зальот і бухой зайоб. В основному він мовчить і странно дивиться, але бувають моменти, шо він рече… і тоді всьо, тіха!
У Петровича єсть жінка баба Катя, тоже женщіна без опридільонного возраста, под стать Петровичу, тіки вона вже родилась із іменем Бабакатя. Їхній двір більше схожий на якусь партизанську адміністративну одиницю, тому що хата ще в селі, а от курник і врємянка уже тоне в лісі. Туалєт, тіпа надвірник, десь губиться в хащах. І даже гуси в Петровича тож без возраста і, здається, найповажніший гусак не білої масті а просто посивів, і йдуть вони із болота і завжди так по сторонам подозрітєльно заглядають, чи не заникався десь в сусідній кукурузі злий враг-падлюка.
Якось мене з танців проводила ціла компашка місцевої веселої молоді, і от стоїмо ми палимо під воротами, шутки жартуємо, із темноти матеріалузуєцця Петрович, точніше спочатку смрад, потім вогник цигарки, потім голос:
- Ану, сцикуни, старший підійшов до мене…
І з під розлогих яблунь появився Петрович. Сцикуни (котрим було по 25) стали старші років на 10 років, але підійшли. Повернулися за півгодини, уже сорокалітніми, серйозними і мовчазними. Спустя півроку виявилося, шо Петрович, позвав їх тоді в сажок (де сільські люди свиней держуть) і дістав з-під подка яку-то стрьомну ружбайку, і сказав:
- Пацани, баба моя курва, забрала пенсію, а в долг не наливають, бляді. Так от нада харашо продать оцю ляльку, до неї ще є піввідра патронів. З вас покупатєль, з мене бутиль потом. Действуйте.
Рєчь канєшно була значно довшою і добряче пересипаною вираженіями, но суть понятна.
Не знаю я, чи знайшли тоді хлопці покупця на ту ружбайку, але я згадала татів рассказ, про то як вони, ще будучи дітьми, бігали за пару кілометрів до сусіднього хутора. Під якими у війну точилося багато сильних боїв і зброї там у ліску валялося чимало, бо загиблих місцеві ще ховали, а зброя і набої обростали землею і там в лісках стріляли в історію.
Дітлахи на початку 50 мали таку забаву, бігать в той лісок і тягти додому на горбу все, що могло гупнути, бухнути, йобнути, стрельнути і їбануть так, шоб роги од корови знайшли аж на колгоспному полі. На початку 60-х років по селу їздила воєнна машина і в гавкалку кричала «Здавайте зброю добровільно», і от тут вся малишня начинала срочно озброювати колодязі, погреби, нужники, яблуневі садки, і даже сусідські гарбузи, баби потом то все під стогін і дитячий плач несли в ту шайтанську машину. І наступного дня знову відправлялась експедиція, за новими іграшками. Петрович в то времня був уже Петровичем і вимінював у малишні всякі ружбайки за щолбан, взривпакєт і рецепт туалєтной бомби.
Оце ж я була на Полтавщині і зустріла там свого товариша, котрий один із тих «сцикунів» і дотепер час від часу заїжжає до Петровича, отак я його й зустріла коли той крутив педалі із його двору.
- Ну шо, Танюха, уже война чи ще ні?
- Та хєр йо зна, а шо, предложенія?
- Та ми тут готовимся по чуть-чуть. Оце ж бач, був у Петровича, в нього на хаті «Максім», ну ти ж в курсі, тіки єслі раньше він зирив на сторону германії, то щас кардінально повернувся. Петрович каже шо токо набоїв малувато, нада шото придумать. Просив іще салідола. Бо нада там шото із-за помідорів в погребі достать і привести в бойове состояніє. Ага ну і патронів до АК, де той хєр старий його достав, ніяк понять неможу.
Так шо я не знаю в кого яка мобілізація, а Петрович уже готов встрітить братьєв з усією властивою йому гсотинністю. А Бабакатя в цей час гукала «Ах ти ж їбун косорилий, ох ти ж пиздокриле падло, а шоб тобі ті зуби в жопу вросли, як ти їх в борщі згубив. Вони мені всю пенсію стояли, бандерас ти всратий»…
