В колонках играет - Крихітка Цахес - Вменеємен
Просто хотілося банально привітати когось з Новим роком. А може нікого, чи себе, чи всіх....
Прикольно, коли вдома нема нету. Відвикла і, напевне, мені його вже не треба... Мені і так не погано.
Починається передноворічна депересія.... Ламаються нігті і я стаю схожа на ялинку.
Хочу сама не знаю чого. Хочу свята. І не хочу шоб мене чіпали всякі лосі.
Загалом, з наступаючим роком пацючка!

В колонках играет - АРИЯ - МЕЧТЫ
СЬОМИЙ ДЕНЬ ЗИМИ. НА АСФАЛЬТІ СНІГУ НЕМА. В ПОВІТРІ ЯКАСЬ ФІГНЯ. І ШЕ ТА ФІГНЯ ДЕСЬ В ДУШІ... (ЯКШО ВОНО ТАКЕ В МЕНЕ Є). ТЕРМОМЕРТ ПОКАЗУЄ ШО ТО НІБИ НЕ ХОЛОДНО. АЛЕ ВІН МЕНЕ ОБМАНЮЄ... ТРЕБА ЙОГО ВИКИНУТИ. ПАЛЬТЦІ ПОСИНІЛИ ВІД ХОЛОДУ. І ВОЛОССЯ ПОЗЕЛЕНІЛО... А НІГТІ ПОЧЕРВОНІЛИ.
НА ВУЛИЦІ ЗИМА. І ГАРЯЧІ СЛЬОЗИ ЗАМЕРЗАЛИ НА ЩОКАХ. АЛЕ ТО ФІГНЯ. ВЖЕ ПОФІГ...
ПАНКАМ ПОФІГ.
ЗАХОВАЛА СВОЇ МАСИВНІ ГАДИ... ВИТЯГЛА ЧОБІТКИ НА КАБЛУЧКАХ. Я ЗГАДАЛА ШО Я ЛЕДІ...
Я ВІЛЬНА. НАРЕШТІ ВСЕ ЗДАЛА... УРЯ.... МОЖНА ТЕПЕР... СПАТИ НОЧАМИ.
ХОЧУ КОНЬЯКУ І ШОКОЛАДУ. І ШЕ НА АРІЙСЬКИЙ КОНЦЕРТ...
ХОЧУ ЛІТА... ХОЧУ В КАРПАТИ. В УЖГОРОД НА КОНЦЕРТ. ХОЧУ ІНТЕРНЕТ.
ХОЧУ ДОБАВКИ... ХОЧУ В ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НА СЕЦШН. ХОЧУ ТАТУХУ І ІНДАСТРІАЛ... ХОЧУ НАБИТИ КОМУСЬ МОРДУ. НАВІТЬ ЗНАЮ КОМУ...

В колонках играет - Ария – воля и разум
Зовсім з глузду з*їхала... За три тижні сесія. Як завжди, маю недобру звичку замість того, щоб вчитися, вже починаю писати на парах всяку римовану фігню. Сьогоднішнє творіння мене саму троха вразило. Хоча, там нема рік чорної крові, ртутних сліз мертвих дітей і ше якогось.... Творіння якесь дуже оптимістичне і світле, незважаючи на то, шо вона померла, як завжди. Певно мені вже зовсім зле. Певно я десь вчора ввечері головою вдарилася.... І потім мені приснився дуже смішний сон. А потім я шукала відповідь на запитання: звідки беруться нав*язливі ідеї? Поки не найшла.

В колонках играет - Queen-The Show Must Go On
ТАЄМНИЦЮ СФІНСКА РОЗГАДАНО. ЖИТТЯ БІЛЬШЕ НЕ МАЄ СЕНСУ....
ТРОХА ПОХНИКАЛА.... І ПІШЛА ШУКАТИ НОВИЙ СЕНС...

В колонках играет - Маврик – пока боги спят

Просто думка... Про те, що ж таки криється в найпримітивнішій дитячій казочці. Так от, казка про невідворотність смерті. Втік колобок від діда з бабою і з*їла його лисичка. А якби не втік, то з*їли би його дідо з бабою. От, йдеться про те, що людина взагалі получається вибору не має. Хіба вибирає спосіб смерті, в кращому випадку. І це таким способом малих дітей до життя готують.... Чи до смерті.

В колонках играет - Ария - ворон
Відлік часу. 26 днів до радості!!! Якщо доживу....

В колонках играет - Ария – я не сошел с ума
.... Було світло. Нестало світла. І ніхто не знає що дальше. Люди можуть тільки догадуватися, притримуючись певної релігії чи філософії. А на Землі одним живим людським тілом менше. Кожної секунди.По всій планеті... Звичайно, можна зрозуміти людей, які прагнули смерті. Це їх право на вибір. Але коли за одну секунду погасає життя без відомих причин. Це дивно. Це сумно. Це... Коли людина має грандіозні плани на майбутнє, коли вона йшла до цього років з десять... І тут, чогось раптом в неї розривається печінка. Чи виливається кров в мозок. Чи невдала операція. Чи автокатастрофа. Чи авіакатастрофа. Та що завгодно... цунамі, землетруси, пожари, повені.... Хоча, існує філософія про те, що їм буде краще там, куди вони потрапляють після смерті. Але, як на мене, це просто заспокоєння. А ще існує думка про те, що після смерті немає нічого.... Все. Кінець. Було життя. Яке-завгодно, але було. І зникло. Фсьо. Тутізраз це розумна річ. Якраз для нашого світу, але не для нашого суспільства. Коли мене заносить, починаю згадувати слова однієї людини. Але зараз, з цього приводу нічого конкретного. Мабуть, треба ще поспілкуватися. Бо запас цитат вичерпався. Згадується лише, що в нашому світі можливе все. Але заплутує ще більше. В плоть до того, що хочеться все кинути і втекти. А нє, ще пам*ятаю, коли мене цікавила некромантія, казав мені, що це можливо, за умови, що людина зможе справитися з тою силою, яка забрала померлого. З одного боку це схоже на повний брєд. Але з іншого.... Може спробувати щоб оприділитися? Але якщо це можливо, то чого не використовується? Від незнання від страху?.. Чи просто я не в курсі? Вірогідно таки використовується... Проблема людства в недостатку інформації, і в її навмисному прихованні. Мені недобре. Але люди продовжують помирати... Не бажаючи цього. Вони бояться смерті, але помирають... Залишаючи за собою нездійснені мрії, незакінчені справи, несказані слова, невиконані обіцянки....

В колонках играет - Рай на полчаса – Fleur
Я сипала сіль на рани долі,
І краплі крові падали на дно...
І бігли вовки в пошуках волі
Але куди їм бігти - забули давно...

Приходять хвилини меланхолії.. Години. Дні. Місяці... Вони приносять з собою найчастіше одну єдину думку. Бажання волі і... Бажання померти. Смерть – єдині двері з неволі. Життя не варто сприймати надто серйозно, однаково з нього ніхто живим не вибереться. Крутяться фрази в моїй голові. А потім коли буря закінчується, вони просто осідають на дні.... І будь-який подих, навіть найменший, зможе знову їх підняти і... Вони будуть кружляти в повітрі. Наближаючи травень (??). Дивлячись на те, як помирають люди, сотні тисячі людей.... Мимоволі думаєш про те, що тебе це не мине. Що посеред дороги до мрії, коли залишиться всього один крок, шлях закінчиться. І ніхто тебе не запитає, чи може ти ще хочеш пожити, щоб закінчити розпочату справу?.. Люди помирають... Від катастроф, аварій, своїх або чужих рук... Хтось цього прагне, а хтось ні. Але ніхто їх не питає... Вони помирають. В кожного були свої мрії, бажання, цілі... І в один момент все припинилося.

В колонках играет - Rammstein – Mein Teil
Я тепер трьохколірна. Блондинка. Руда. Брюнетка. Цікаво, як це вплине на мій розум? Я буду троха дурненька і троха розумна? =)) Мої всі в шоці з того шо я витворила...

В колонках играет - Маврик – кто мы?
...Червоні. Помаранчові. Оранжеві. Вишневі. Як на підбір. І в цих однотипних головках одна лише думка. Одна на всіх. Спільна. Ця думка захоплює мозочки і не дозволяє спокійно спати. Повільно зводить з розуму... Втрачаються інші кольори світу. Безмежність одного кольору і одного бажання. Все продумано. До найменших дрібниць. Вони гадають, що кожна є особистістю і мріють кожну секунду про те як втратять свою особистість. Та більшість давно її втратили і стали помаранчовою масою. Без душі, без логіки, без будь-яких мислень, із спільною метою... І кожна намагається вхопити кусочок щастя, щоб потім роздувши його до розмірів океану виставляти напоказ. Вони радіють, будучи незадоволеними. Хоча ні, вони щасливі що мають малесенький шматочок щастя і мікроскоп, під яким він здається просто гігантським, море щастя. Вони не думають про те, що у когось цей кусочок вони таки відбирають, нехай найменший, але ж їх стільки... А коли й подумають, то з усмішкою, мовляв, її вистачить. Мені завжди було цікаво, що вона відчуває до цих спіральок?..

В колонках играет - Маврик – дорога в рай
Відлік часу. Один місяць до радості!..

В колонках играет - Самовідтворений свідомістю кусок гітарного соло
В моїй голові лунає шматочок гітарного соло.... Він із звуку втілюється в графіку у вигляді чорно-білих вертикальних штрихів і спіральок... Звук стає графікою. Тривимірною. Чорно-білою. Графіка виходить за межі свого простору, за межі світосприйняття, стає якимсь самостійним сприйняттям світу. Ці безкінечні спіральні просвердлюють залишки мозку і... Я стаю однією з цих сірих спіралей світосприйняття. Але... Я стаю такою, як і вони. Сірою і покрученою. Спіраплькою, що існує для зображення кусочка гітарного соло в чужій свідомості. Життя таких спіральок недовге. Вони відтворюють один-два акорди і помирають. Швидко і безболісно. Щасливо. Без будь-яких думок, переживань, острахів, почуттів і навіть відчуттів. Це ілюзія. Буд-що... Півень ніколи не їв лисиці. Буквиця ніколи не стане способом відтворення музичних акордів. Стане. Як і графіка.
«Чим більше знаходиш відповідей, тим більше виникає запитань...» С.М. Знову в українському тлумаченні. То може краще не шукати?..

В колонках играет - Ария – все что было
"...Вона мовчала. А потім наспівувала меланхолічні мелодії і вимальовувала на білому листку обличчя. Я навіть знаю на кого воно схоже – говорили її подруги, - ти в нас ще і художник... чого ти не вмієш робити?.. гарно... а хто така? – запитували деякі, такі запитання вона переважно ігнорувала. Довге волосся і виразні темні очі. Вона? Червоною фарбою, як кров*ю, вона заляпала половину картини. На руках краска, ніби приступ суїциду... Вона провела червоним пальцем по обличчі, від ока до губи, малюючи собі кроваві сльози. А далі влила на долоню трохи червоної гуаші і почала втирати у волосся. Кілька крапель впали на чорно-білий малюнок і розтеклися, неначе картина плакала теж. Кілька хвилин вона мовчки сиділа і гляділа на картину. За вікном було холодно і темно. Вона запалила навколо себе свічки. Вони давали трохи світла темній кімнаті. На ледве освітленому зошитовому аркуші вона написала ім*я, червоно фарбою, неначе своєю молодою кров*ю. Продовжувала співати суїцидальні мелодії. Піднесла аркуш до палаючої чорної свічки і запалила. За чотири секунди залишився лише тліючий сірий попіл. Вона помістила попіл в старовинну чорну шкатулку. Загасила свічки і підвелася. Годинник на голій стіні показував малою стрілкою на двійку. Вона вийшла з будинку і попрямувала пустими темними вулицями. В нічних провулках вона зустріла лише банду нетверезих підлітків. Але невідомо хто кого більше боявся. Хоча, їй не було чого особливо втрачати. Вона прийшла на призначене місце. Холодно. Темно. Самотній повний місяць освітлював красиві старовинні скульптури ангелів і хрестів. Вона деякий час просто стояла і не рухалася, можливо, навіть не дихала.. А потім пішла в сторону незнайомої могили, немов точно знаючи до неї шлях, немов ходила до неї сотні разів... Вона продовжувала співати, незважаючи на колишню сувору заборону. Її приємний, але надто сумний голос відлякав зграю нічних гостів у чорному. Вона затихла. Дістала невеличкий кинджал і розрізала собі два пальці на лівій руці. Душевний біль не давав відчути фізичного. На землю старовинної могили почали падати темно-вишневі краплі, які в темноті видавалися геть чорними. Її губи почали шепотіти, з кожним разом все швидше і швидше... Вона шепотіла довго, витискаючи правою рукою кров. Рука посиніла, але в місячному світлі це не було помітним, хоча це не було важливим. Поверх чорної калабаньки з крові, на мертву землю, її рука опустила чорну старовинну шкатулку... Місяць освітлював її бліде обличчя і нещасні очі. Вона присіла поряд із шкатулкою. Мовчки думала про картину. Вона правильно визначила, це була могила хазяйки. Єдиний цвинтар в місті, де хазяїном була жінка, вона могла її зрозуміти... Було пізно, і непомітно для себе, вона заснула. Коли відкрила очі, навколо все було в тумані. Десь за чотири здорових кроки, голосно викрикувала зграя старих і молодих ворон. Вона спробувала підвестися. Дуже боліла ліва рука. В рани потрапила земля... Права рука в крові, землі і попелі. Вона стріпала могильну землю із спідниці і попрямувала в сторону виходу. Дорога додому була оповита туманом. В голові весь час крутилися фрази, чомусь в українській інтерпретації... Хотілося тепла і спокою. А ще міцного гарячого ліптона з лимоном. Біль в руці не давав про себе забути. Вона швидко переступала важкими черевиками по холодній і вологій землі, що ще не зовсім прокинулася. Зовсім забулися меланхолічні мелодії і хотілося сонця. Вона відчинила двері і почала роззуватися. В кімнаті пахло теплом, медом і ладаном. А ще лимоном... На кухні тихенько грав Вівальді. Вона завмерла у дверях, побачивши дві чашки чаю, з яких визирали шматочки жовтого паперу на білому шнурочку... Ти уже проснулась? – запитала її постать в зеленому халаті, і з довгим червоним волоссям. Її губи розійшлися в усмішці, вперше за останні декілька місяців. А заплакані відьомські очі наповнилися якимсь космічним світлом..."

В колонках играет - Маврик – пусть настанент завтра

Дев*яте жовтня... Чого все завжди випадає в один день? Значить, я «Калігулу» таки не подивлюся в Заньковецької, доведеться читати. Завтра подвійне свято. День народження в арійського басиста Дубініна і в котрогось бітла, не згадаю зараз вже в котрого, але то фігня, завтра мені нагадають. Мої дівки нап*ються. Особливо Аня і Олена. А я буду схожа на них в кінці зими.

В колонках играет - Страйк А. - зов

Спочатку була водка з соком...
...А потім був портвейн... З голландським сиром. (Добре шо не пиво з шоколадом і не банани з гарячим чаєм, ото дурні.)
А потім всім було класно. І п*яненькі дівки несли всякі маразми. Всім було весело. Мораль: треба частіше прогулювати пари.

В колонках играет - Маврик – дьявольский вальс

«Не кричи,
Коли я до тебе прийду.
Бо я така, як і ти...
_____________
Але і не мочи,
Бо я тебе не знайду.
______________
Подивися вгору –
Місяць із крові –
Це знак мого приходу.
____________
Опера скрипу -
Філософія жанру.
Довгі чорні кігті
Вицарапують ім*я
На білій,
Майже мертвій шкірі.
Обличчя ангела.... –
Другий знак пришестя.
__________________
Звір танцюватиме у парі із смертю.»
Маргарита М.

В колонках играет - Маврінські інструменталки

Небо кольору...
…Джексон. Велика і широка колія. Я сиджу на її середині. Наближається поїзд. Він рухається дуже швидко, намагаючись наздогнати мою смерть. Він зелений. З червоними полосками на животі і шиї. У водія великі очі від здивування. Він не встигає загальмувати… Я зникаю. Моє єство тоне в децибелах металічного скрипу. Залишаю за собою темно-червоний шлейф болю.
Ренеке лис.

В колонках играет - Ария – герой асфальта

Моє помаранчово-чорне і щасливе!

В колонках играет - Алексей Страйк – Ворон

Два хвостики, три косички, волосся таке, що можна смалець зіскрібати, дуже яскраві помаранчові резиночки, рожево-помаранчевий шарфик, натягнута усмішка від вуха до вуха. Оранжева зірочка і купа м*яких іграшок. Цікаво, в якій зараз фазі знаходиться місяць?
Недочитане «Архе» і купа всякої кольорової фігні.
Пішла лікувати депресію.....

Отныне я Вас нарекаю - Темным Ангелом. Темный ангел обратился ко тьме. Он служит ей и не переносит света… всего света. Но это совсем не значит что он злой. Потому что говорят, если тьма – значит зло. Но это совсем не так. Свет не принял вас, вышвырнул вон как выкидывают непослушного щенка, и он стонет, скулит, хочет вернуться, но в конце находит правильный для себя путь… единственный путь, и больше не вернется назад как бы его не звали. Мрачные одежды, темные глаза, казалось ими смотрит сама смерть… вам нравиться вечная темнота… была бы ваша воля вы бы предпочли именно ее – вечную, всепоглощающую темень… только там вы видите смысл, которого не найти при свете, ведь свет – только ослепляет, затмевает надежды, отводит настоящее и приближает будущее лишь для своих благих намерений. Но только для своих, ибо на остальных ему плевать! Да еще как далеко! Но не только по этому вы выбрали тьму, есть еще сотня причин и еще столько же оправданий. И вы идете в поисках себя и в поисках надежды… и вам таки удастся найти то что вы ищете, может и не сразу, но это обязательно случиться…

Пройти тест

В колонках играет - Ария – беги за солнцем

А потім вона сиділа і обдумувала збірку літер «Що ж я наробила...»
Трохи попустило.
Таке враження, ніби цілий день проплакала. Очі печуть і спухли... Червоні. Всередині так противно, холодно і пусто. Ніби виплакала все, що там було. Але це лише глюки...
З*вилася геніальна(???) ідея. От виздоровію, і займуся втіленням її в матерію. Або навіть завтра вислизну з дому, коли всі заберуться, і ніхто не буде знати, що я хвора повзала містом. В стілах наповнених кров*ю.

В колонках играет - Маврик – Крылья

Я знала що все так почнеться... Моє Артуріще померло. Мабуть, в таких випадках кажуть здохло. Але нє, воно померло... Склало свої зелені крильця і відкинуло лапки. Мабуть, я стала безсердечною, бо навіть не думала за ним плакати. Сім років тому, коли воно в мене з*явилося, то думала, що якщо він помре, то буду три дні плакати. Якась наївна була.
Все правильно...
Все так, як і повинно бути... Кроки. Тихі, ледве чутні... Вона йде. Вона там, де повинна творити свою чорну справу.
Мабуть, я стала дуже поганою. Але я ще в цьому не впевнена.
А втім, мені байдуже.....

В колонках играет - Маврик - одиночество

Перечитала те що написала минулого разу. Чистої води постмодернізм. Маю дурну звичку писати все на купу, не задумуючись над тим, який буде кінцевий вигляд. Фігня шо намішала події останніх трьох років. Фігня, що ці події між собою зв*язку не мають. Хоча ні.. Все таки мають. Все в світі взаємозв*язане.
Інколи просто згадую про старих знайомих. Про те, що вони мені говорили. Не розумію для чого. Я ж ніколи не прислухалася ні до чиєї думки. Бо мала свої, безперечно надто багато для власного сприйняття.
Часто перестаю розуміти свої вичурні кучеряві думки. В голові завелося надто багато тарганів, нє, то все таки тараканища. Інколи здається, що ці створіння із панциром і вусиками поглинають залишки моєї самосвідомості, гризуть залишки мого світу...
Інколи перечитуючи свої тексти приходить думка, що навіть Дереш під кайфом не написав би такого бздуру. Але в мене свій наркотик. Я тепер нічим не краща від наркомана. Але і нічим не гірша. Я тепер як і вони. Вільна і безтурботна. З усвідомленням простоти.... З присутністю усвідомлення себе через відсутність свідомості. Нє, це бздур. Але нє, це моя думка.
«...Все мы одиноки люди…
…В жизни или смерти человек всегда один….»
Маргаритка Анатоліївна геній.
Нє, а я розучилася зв*язувати між собою думки. Вони в мене рухаються в хаотичному порядку. Інколи стикаються і тобі стається повний БУМ. Тоді люди думають що я божевільна. Навіть я інколи так думаю. Нє, все-таки жарознижуюче ще не подіяло.
Я могла б стати хорошим письменником-постмодерністом. Я би продовжувала філософію абсурду Камю. І писала так, що кожен в тексті бачив саме, те, що хотілось би побачити. А насправді тут лише набір букв, як в абетці, тільки їх більше, і в них немає чіткої послідовності, але то фігня, читачі завжди її знайдуть...

В колонках играет - Маврик - заклинание

Зачинені двері. Через сльози я бачу лише кам*яну стіну... Вона велетенська. Мені ніколи її не подолати... Судорожно Намагаюся підібрати ключ... І розумію, що це не ті ключі.... І не ті, що я вже спробувала... І навіть не ті, що лежать десь в глибинах моєї підсвідомості... Це не він. Я ніколи не знайду ключ цих клятих дверей...
Але є інший вихід. Я підірву цю кляту стіну, що муляє мені очі і ятрить сердечні рани. Саме так. Я її підірву. Оце буде фейєрверк. І через сльози я буду бачити мільйони вогняних уламків, що розлетілися по всій галактиці мого мікрокосмосу... Так, так.
Стіни не буде. Не буде дверей з довбаним замком... Я знаю. Тепер я точно знаю...
Чомусь алкоголь впливає на мене, як депресант. А чорна магія, як спосіб вирішення проблем. Чомусь коли закидую то діло надовго, то завжди з*явиться хтось, хто нагадає про те, ким ти була, і від чого відмовляєшся... Воно мене знову затягує... Подивилася вверх, і на цей раз вже не побачила тої руки, яка мене спасала, не давала впасти в чорну безодню...
Ця безодня знищує все... Чортенят. Звуки. Чорний. «Я ж тобі казав, що ніхто ніколи нічого не зрозуміє». Ти був білим магом. Ти відрікся від мене, через мою чорну дорогу? Ну, що ж... Продовжую крокувати сама. Впевнено, не зупиняючись... Тільки тепер це буде інша дорога. Дорога до смерті.
Знаю. Що д шизофренії всього один крок. Знаю, але нічого не зроблю. Якщо ступлю цей крок, тоді ступлю і наступні. І буду іти. Не оглядаючись на спалені міста...

В колонках играет - Маврик - город, стоящий у солнца
Настроение сейчас - гарне, гарне, прегарне!! =)

В колонках играет - Black Sabbath - Nightwing

Дивлюся на світ широко відкритими очима.... І так мене гребе цей світ... Якийсь такий гарний став....
Сьогодні мені сказали, що воно.... Воно буде з арійцями на концертах. Вони його заросили... Воно буде в Україні... Отож, плювала я на курсову. Я їду на концерт, і мені пофіг, коли я її маю там захищати... От тільки ще десь два місяці чекати. Але час пролетить швидко. Воно буде в Україні.....

В колонках играет - Nightwish - Sleeping sun

Чалапала по калабанях, вся промокла до нитки. О, в сумці була парасоля, але то фігня. Відчувала себе дуже щасливою людиною. Фігня, що на парах дістали (я єдиний студент, що ніяк не може вибрати тему для курсової), що простояла на презентації «Каменяра» дві години (не приповзла би за дві хвилини до початку, то сиділа би), що просиділа в бібліотеці півтори години, дома на мене чекала ціла купа книжок і конспектів, що голодна, холодна і мокра....
Сьогодні був якийсь гарний день. Здається, мені приснився хороший сон, але я його не пам*ятаю....
Чомусь виникло дивне бажання перефарбуватися в білий колір.... А потім зникло. А потім знов появилось....

В колонках играет - Аве Летиция

У пляшці закінчилося пиво. Вона повільно, к легенький перший сніг падала у депресію. Затяжну і чорну. Перед очима стояв образ двох постатей. Вона третій день не розуміла що це було. Червоні викрашені короткі патла і довгі випалені частим фарбуванням, світло-руді....
Усвідомлення безпорадності показалося чорним проваллям без дна і верху, без сторін, і без будь-яких усвідомлень. Чорна німа вічність. Яка несе тіло в нікуди, залишаючи його на місці. Вона пробирається у найпотаємніші закутки душі і вкриває їх чорним траурним мереживом. Це перший крок до кінця.
Вона думала лише про те, що якби була розумнішою, то...... Ця часточка якби не давала вільно дихати, поступово роз*їдаючи всі кліточки дитячих легень, які без того давно знищені. Це жахливе слово, що дозволяє говорити про те, що не суміжне з реальністю.
В той час відключилася логічність і вона не придумала нічого розумнішого, ніж сісти навпроти. Вона дивилася на них і не могла зрозуміти, що це.... Вони надто схожі. Такого не буває. «В нашому світі все буває», чується їй десь під корою мозку, немов промовляє до неї старий добрий приятель, який ніколи їй не збрехав. Вони надто схожі.... Занадто..... Якби тільки він, але і вона схожа.... Схожа на ту, кого вона, як вона гадала ладна вбити. Але нічого не зробила. Це була не вона.
Вона могла б написати листа. Ще одного. Наступного. Надто експресивного чи меланхолічного. З вкрапленнями голої готики і літрами крові. З чорними сльозами і розірваними венами. З вбитими чорними кішками і трупами маленьких дітей. Але, до чого тут діти? Не в цьому випадку. З зеленими очима, наповненими болем і постмодерністськими штучками. Вона могла б.... Але не стала. Не варто. Це нічого не змінить. Ніхто ніколи нічого не змінить. Так буде вічно. Так має бути.
Чорний колір і уривки депресії.
Вона померла. Більше її ніколи не буде.
Я буду жити замість неї........

Зз-а вікна вигулькнула чорна постать маленького чортеняти. Їй найбільше подобалося те, що ніхто ніколи нічого не зрозуміє....

В колонках играет - Маврик- город, стоящий у солнца

...Я вчора з того всього горя посіяла бібліотечну книжку. Книжка така величенька, її складно не помітити... Зовсім про неї забула. Точніше, зовсім про неї не думала. Там нічого доброго, крім розділу про відьму і диявола.
Потім її таки знайшли, бо, мабуть після нас на дитячій площадці більше нікого не було. Тепер таки прочитаю цей брєд мистецтва.
Зовсім не хочеться думати про книжки, навчання... Голова забита зовсім іншим...

І ще не забудь видати книгу, яку ти написала. Присвяти йому, так, так, ото я посміюся.... Може ще відомою станеш. Посмертно......

Сама в себе запитую. І не знаходжу відповіді..... Ото дурна. Не дивитись. Знову ці не.... Не жити?? Не..... Не..... Не....
Більше ніколи не дивися на нього. Ніколи! Але ні, ти ж слабка. Ти не витримаєш... Продовжуй в тому ж дусі, і за декілька днів будеш висіти на якомусь старому міському деревці. Ти емо. Натуральне. Ти дура. Псих. Хто ще? Ну, ти зрозуміла. Поплач. Переріж собі вени, тобі ж детально пояснили, як це зробити, що нічого вже не врятувало. Ідіотка.
Продовжуй і далі дивитися згори на свою повільну смерть. Я теж хочу це побачити. Це буде красиво.........

В колонках играет - Ария – Тебе дадут знак

5 СЛІВ... НЕ ДАЮТЬ МЕНІ СПОКОЮ.... ЛИШЕ ЯКИХОСЬ НЕЩАСНИХ 5 СЛІВ... ВОНИ МЕНІ ПРИСНИЛИСЯ... І ЯКБИ ВОНА НЕ НАПИСАЛА ЇХ НА ЛЕЗІ МЕЧА, ТО ДО МЕНЕ ТАК БИ І НЕ ДОЙШЛО ЩО НАСПРАВДІ МІШАЄ МЕНІ ЖИТИ В ЦЬОМУ СВІТІ.... 5 СЛІВ....

В колонках играет - Ария - штиль

Мене підстригли... Коротко. Як на мене, то навіть дуже коротко. Але я так хотіла. Тепер дивлюся в дзеркало і бачу якусь японську мультяшку. І червона РАста до колін...
Сьогодні ше шось з собою зроблю.

В колонках играет - Ария – я не сошел с ума

Я мабуть вже начисто помішалася... :man_in_lo Мені сьогодні знов «арійський» концерт снився. А потім я гуляла з дядінькою Беркутом по місту і він мені шось довго-довго розповідав... Це вже давненько в мене... То фігня, гірше було, коли мені наснилося, шо Маврін мені родина. Хоча, нє, то скоріше весело було, а взагалі якось пофіг було. Дурна я. От і все.

В колонках играет - Fleur - улыбки сфинксов

1. Залишаєш коментарій до цього запису - я даю тобі букву.
2. Публікуєш це повідомлення в себе в щоденнику.
3. Там же пишеш 10 слів (це мінімум), які починаються на цю букву, так чи інакше пов*язаних з твоїм особистим життям чи з світобаченням.

Отож, мені всунули букву «С»

1.Сатана
2.Смерть
3.Сергій Маврін
4.«Скиталец»
5.«Стая»
6.Сонце
7.Синій джесон
8.Слов*яни
9.«Скорпіонс»
10.«Система»
11.Стиров
12.Смольський
13.Сум
14.Сучка
15.Санскрит
16.Священик
17.Сни
18.Сусіди 19.сволочі
20.Сатаністи
21.Сектанти
22.Сльози
23.Суїцид
24.«Сторонній»
25.«Смутное время»
26.«С кем ти?»
27.Свобода

В колонках играет - Black Sabbath - Nightwing

…Уже село солнце. Вернее утонуло где-то в небытие. Она открыла глаза. Боже, какие они у нее страшные, цвета водорослей, в давно затерянных морях. Казалось, она узнает эту местность. Да, она уже была тут однажды, точно была. С ним. Он тогда еще обещал ей вечную любовь… Да, не получилось. Серые мраморные кресты… Зачем он так с ней? Небо было какое-то особенное. А может она просто давно не видела это загадочное ночное небо. Вспомнился случай, когда они вдвоем сидели на вон том надгробье и о чем-то говорили, он кажется читал ей свои стихи, а она пыталась не заплакать. Небо было почти красного цвета. Это был последний прекрасный день в ее жизни… А потом появилась эта белобрысая ведьма и… Она помнит как тело облегчало и стало так легко…. А потом ее куда-то затянуло. От него подальше. Потом, когда она попыталась увидеться с ним, она видела много людей, знакомые лица. Все они были в чёрном и горько плакали. В тот момент она поняла что умерла. Она долго искала его. Долго искала. Через две недели нашла. На том же месте, где сидела с ним последний раз в своей жизни. Он, кажется, тогда был очень бледным, под глазами мешки, руки, почему-то в красных шрамах… Он был с этой ведьмой. А за совсем недалеко уже пряталась в траве свежая могилка с ее именем. Так быстро. Она умерла и он уже с другой. Ей стало больно. И она ушла… К Люциферу. Она просила его о жизни. И он дал ей чего просила. Той ночи она второй раз открыла свои, уже наполненные ненавистью глаза. Она хотела избавить себя от боли. Уселась на том зловещим надгробье. Посмотрела на луну, сегодня она была полная, да еще и кровавая какая-то. Недалеко послышались голоса. Да, это были они, ее принц и ведьма. Она превратилась в летучую мышь. И бросилась лететь в сторону пришедших. Она выцарапала девушке глаза и вырвала парню сердце. Но боль не прошла. Теперь она мучила ее еще больше. И она опять пошла к Люциферу. Тот уже был недоволен ее приходом, но забрал у нее жизнь. И тогда встретились три души. Тогда поняли эти души что глупо поступили, но ничего уже не вернуть. И тогда разошлись в три стороны, по одному. Забыв навеки о любви…

В колонках играет - Ария – герой асфальта

«Вона бігала по кімнаті, мов навіжена, в пошуках... Взагалі, вона сама толком не могла сказати що вона намагалася знайти. Мабуть, з першого по дев*ятий поверх було чутно «Highway To Hell...» Нє, AC/DC не голосно кричали, в будь-якому випадку вона їх перекрикувала. Шоста година ранку. Вона просто ненавиділа свою вагітну сорокарічну сусідку, її синів-гопніків, її лисого чоловіка, який завжди дуже дивно на неї дивився, алкоголіка, який жив сам, і частенько приводив до свого помешкання банду наркоманів. Ненавиділа сусідів зверху, які включапли на повну гучність «свой шансончик» саме тоді, коли вона хотіла спокійно почитати книжку. Ненавиділа сусідів знизу, які завжди сварилися цілими ночами, коли вона дуже хотіла спати. Ненавиділа старезу тьотку з фіолетовим париком і неприродноь-рожевими губами, яка завжди обговорювала «її сатанинське убрання». Ненавиділа всіх гопніків, які «чергували в під*їзді» і лузали сємічки.... А, вона шукала свій синій зошит. Їй негайно треба було записати декілька речень. Бо через декілька хвилин вони могли залишити хвору уяву і канути в небуття...»

В колонках играет - Evanescence - Taking Over Me

З того часу, як ти пішов.... Хоча, ні, не так. Ти не пішов. Але тільки з тієї причини що ти ніколи не приходив... А якби колись прийшов, то однаково одного прекрасного ранку забрався б і пішов від мене. Геть. Ти би вважав, що так буде краще для нас двох. Але ти так не вважаєш і ніколи не будеш вважати. Хоча б з тієї причини, що ти не прийшов. І ніколи не прийдеш... Навіть для того, щоб колись піти.
Доля вирішила, що так буде краще. Для нас двох. Але, звідки їй знати?? Вона ж ніколи не дозволила тобі прийти до мене. Замуровувала шляхи, викладала дорогу тереном, вистеляла вогонь, воду.... Робила все, щоб ти не зміг до мене добратися. І таки добилася свого. Ти не прийшов. І вже ніколи не прийдеш, адже ревнива доля не дозволить цього. Вона продовжуватиме війну за володіння тобою. І таки вкотре її виграє. Саме тому, що я в ній не приймаю участі. Я пасивно стою на краю провалля і з безнадією сподіваюся на те, що ти ось-ось прийдеш і штовхнеш мене у цю чорну безодню. Я не боюся падати. Адже впала таки досить низько коли... А втім, я підвелася. Я стою і чекаю. Де ти? Доля не дозволить тобі зустріти мене. Вона боїться того, що ти перестанеш належати їй... Для неї краще не підпускати тебе до мене. І мабуть це єдине розумне рішення. Хоча ні. Розумніше було б дати тобі в руки самурайський меч і відпустити до мене. До божевільної, яка стоїть на краю провалля з єдиним бажанням. Бажанням відчути всім тілом чорну безодню. І померти. Назавжди. Безповоротно. Я хочу щоб ти вбив мене....
Я можу тримати дуло пістолета біля скроні. Годинами. Чекаючи на доторк твої пальців. Так можуть минати дні. Роки. Ти однаково не прийдеш. Ти забув про мене. Ти забув про моє бажання. Останнє. Єдине.
А ще я можу випасти з вікна. Але ти ніколи не помітиш як моє тендітне тіло буде летіти до асфальту рівно три секунди. Ти просто будеш далеко. Просто доля не дозволить мені травмувати твою психіку своїми божевільними вчинками. Саме тому... Доля оберігає тебе від мене. Не дозволяє наблизитися. І тому ти ніколи не приходив. І тому не зможеш піти....

В колонках играет - Маврик – линия судьбы

В її нездорову голову завжди лізли божевільні думки. Від останньої такої думки виступили краплинки сліз... Вона потягулася рукою до тарілки з шоколадним печивом... Давно, вже вона його не смакувала, все боялася стати вдвічі ширшою. Але тепер було пох. Тепер життя не мало сенсу. Тепер все на світі стало абсурдним. Тепер хотілося звільнення від тягаря абсурдного життя. Вона кинула печиво. Тремтячи почала шукати щось гостре. Знайшла. Звичайний кухонний ніж, а не банальну бритву. Чорна ручка, блискуче металеве лезо... Вона знала яким способом розрізати вени, так, щоб вже не врятували...
Вона знала що вона нікому не потрібна в цьому абсурдному світі, що всі слова, почуття, вчинки – безглуздий абсурд. Що цей світ немає ніякого значення для неї, так само, як і вона не має значення для цього світу. Вона усвідомлювала всю абсурдність людського існування. Вона могла б спокійно жити, як і всі, не говорячи нікому про те, що знає. Якби тільки її найбільше бажання не стало найбільшим абсурдом. Ціль її життя стала для неї абсурдом життя. Життя стало абсурдом. Вона не хотіла такого життя Тому вирішила позбавитися його. Найпростішим способом...
Вона протестувала. Але усвідомлювала, що нічого змінити не може.
Багато крові,трохи чорних сліз, Глибока рана, смертельний поріз.... І ще одна смерть.
Світ залишився таким, як і був. Нічого, абсолютно нічого не змінилося в його абсурдності.

«Якщо життю не надати мети, то воно стане абсурдним» А. Камю
Вона надала життю ціль. Тільки сама ціль, як і життя було одним суцільним абсурдом.

В колонках играет - Маврик – любовь и боль

З недавнього часу їй почали надто подобатися всі компліменти в її сторону. Це дуже тішило її самолюбство. Ніхто за останні роки не сказав їй що вона некрасива чи дурна (хоча, про розум тут не йдеться, вона більше не хотіла бути розумною). Вона знала що вона красива, що інші це бачать і оцінюють. Вона знала ціну собі. І тому дуже зверхньо і холодно відносилася до інших. Вона вважала їх нікчемними, нижчою расою.
Хоча, були істоти, яким подобалася її зверхність. Це були істоти, що прагнули до боротьби, до змагань за власність. Вони прагнули заволодіти тим, що ніяк їм не належало. Але дуже скоро здавалися, оскільки розуміли що в цьому випадку вони безсилі.
А їй було байдуже. Вона знала що так має бути, адже вона краща за них. Вона вища за них.
Від неї віяло таємничим холодом. І всім хто хоч раз її бачив назавжди запам*ятовувався цей холод. Холод, від якого замерзали сльози на очах і холола кров в жилах.... Холод, від якого серце вкривалося дрібним дощем з льоду і синіли губи... Холод, який нагадував смерть. Але люди, не зважаючи на страх смерті, дивилися на неї, не відводячи погляду, мов зачаровані.
Вона зверхньо поглядала на світ своїм льодяним поглядом. Немов, заморожуючи все довкола. Вона давно шукала в світі неабсурдну річ. Щось таке, що мало б сенс для існування. Але всі роки пошуку були змарновані. В її поле зору не потрапляла річ, варта її уваги. Але в глибині своєї льодяної душі вона знала, що така річ існує у всесвіті.
Вона могла годинами просиджувати в найтемнішому закутку свого сірого пустого замку, вдивляючись в далечінь. Мріючи про сонце. Єдину річ, яка варта була б її уваги в цьому жалюгідному світі сірих сліпих людей. Але за законом жанру, вона не могла побачити сонце, бо воно своїм полдум*ям розтопить її льодяне серце. І тоді вона помре.
Вона ніколи не виходила до сонця. Заливаючись холодними сльозами, які зразу ж перетворювалися на ідеальні льодові кристали, вона мріяла про сонце. Уявляла його золоте магічне світло. Його тепло, яке воно дарує всьому живому. Його незрівнянне бажання жити.... Вона хотіла бути такою ж. Але усвідомлювала, що в цьому житті це нереально. Та й в наступних теж...
Вона довго томилася в темному підвалі свого холодного замку. І вирішила іти до сонця. Байдуже що буде. Нехай воно розтопить її серце... Але вона мусить побачити його неймовірну красу... І померти щасливою....

Фосфорне закінчення:
Тепер з неба падає фосфорний дощ. Це краплини серця снігової королеви, яке розтопило червоне сонце......................................................................

В колонках играет - Ария – битва
Настроение сейчас - Шось мене ше з неділі так гребе....

Отож, поїздка до Франківська вдалася на славу!! Море вражень, море фоток, плакати, автографи.... Я думала, що так не буває... Хоча, ні, я так не думала....

Отож, концерт був суперським. Народ весь виліз під сцену, бо на своїх місцях знаходитися не могли. У Львові все проходило спокійніше, ми не такі дикі, хоча, зря. Після концерту всі бажаючі побачити музикантів, отримати афтографи і сфотатися поперлися на службовий вхід, але охоронці тихо вивели «арійців», посалили в таксі і повезли в невідомому напрямку, то ж фанати були трохи недовольними. А ше вони не співали «Битву», то я була навіть троха зла, бо дуже хотіла її почути...

Ми поперлися на вокзал. Наш поїзд пів другої, до нього ще дость багато часу було, ми сиділи в залі очікування. Христя говорила з якимось хлопом, а я читала Камю.

Оголосили наш поїзд. Ми пішли на перон. Йдемо собі, а на вокзалі «арійці»... Я троха сонна, бо то вже по першій ночі. Але усвідомила, що якщо пропущу їх, то цього собі не пробачу. Тож, підбігла до Беркута і шось говорила до нього... А коли він витріщив на мене очі з, м*яко кажучи, нерозумінням, я зрозуміла що говорю по-українськи і він мене зовсім не розуміє. Прийшлось продовжувати по-російськи. Картина була досить смішною. Отож, ми отримали автографи, правда не всіх, але то не важливо... Сфотались. Вони спішили на свій поїзд, а ми на свій, тож поговорити часу не багато було. Побажали один одному щасливої дороги. І поїхали до Львова. Довольні!

Деякі фонти )


З ліва на право: Маргаритка, п*яний дядько Беркут, Христя.
Фотав п*яний лисий «арійськмй» хвотограф.



Здійснилася «мечта идиота». Я дуже за неї рада. Христя аж світиться від щастя.

Моя «мечта идиота» здійснилась тільки в фотошопі. Але то фігня, ми ше поїдемо, на концерт рижого дядіньки з синім Джесоном і рожевим Фендером.

В колонках играет - Ария – пытка тишиной

Ше єдин тест.
1)Опиши мене одним словом.
2)Який стиль музики я тобі нагадую?
3)З якою піснею я асоціююсся?
4)Який я колір?
5)Який мій психологічний вік, на твою думку?
6)Яке я географічне місце?
7)Який муз інструмент я тобі нагадую?
8)Який я кінофільм?
9)Яка я книга?
10)Де істина?

В колонках играет - АРІЯ - БИТВА
Настроение сейчас - ФАЙНЕЕЕ!!!!

Я БІСЮСЯ....... УРААААААА!!!!!! ЗАВТРА УВ ФРАНКІВСЬК НА КОНЦЕРТ «АРІЇ»!!!!!!!!!!!!!!!! УРА!!!! УРАААААААААА!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! А ТО Я ВЖЕ ВІДІЙШЛА ДВНО ВІД ВРАЖЕНЬ ЛЬВІВСЬКОГО КОНЦЕРТУ, ТОГ ХОЧУ ШЕЕЕ!!!!!!!!!!!!!!!! УСЬО, ЗБИРАВЮ СУМКИ І БІЦСЮСЯ ДЖАЛЬШЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕ!!!!!!!!!!!!!!!! ПОБАЖАЙТЕ МЕНІ ЩАСЛИВОЇ ДОРОГИ І УДАЧІ. =))

НЄ, Я НЕ ПСИХ... Я ВАР*ЯТКА.....АААААААААААААААААА!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

ОТ ФОНТОЧКА, ЖЕ БИ ВИ НЕ ЗАБУЛИ, ЯК ВИГЛЯДАЮТЬ АНТИХРИСТИ НА ЦВИНТАРАХ, ЯКИХ ДУЖЕ ЧАСТО ПРИЙМАЮТЬ ЗА ГОТІВ.

В колонках играет - Маврик – любовь и боль

1) Копируем это к себе в дневник
2) Пишем по 10 пунктов на "я люблю..." и "я не люблю...", а также 5 пунктов на "я веду дневник в Интернете, потому что...")
3) Пишем список ПЧ, которые должны запостить это у себя

2) ЗНАЧ ТАК... Я ЛЮБЛЮ:
1. філософію
2. рок, метал
3. металюг, готів, сатанюг, хіппі, і всіх цікавих створінь
4. фестивалі
5. лису гору
6. читати
7. доказувати свою точку зору
8. подорожувати
9. придумувати дурниці
10. фсьо шо патлате і з гітарою...

Я НЕ ЛЮБЛЮ:
1. емо
2. лузерів
3. священнослужителів
4. попсу
5. гопів
6. алкоголіків
7. політику
8. коли мені говорять що я розумна, красива....
9. коли кажуть що «Ария» співає «Я свободен»
10. позерів

2)
1. Шоб викласти свої творіння
2. Щоб інші мали що почитати
3. Щоб почитати хто що про мене думає
4. Щоб дівати кудись свої «геніальні» (???) думки
5. Щоб почитати в кого які проблеми, думки, переживання

3)
1. Sun_shadow
2. Jasa
3. HrustaBuffy
4. Ангел_з_Пекла
5. Eva_N
І всіх інших....

В колонках играет - Fleur - искупление

Від*їжджаю, тепер вже по дорозі, не головою, бо голова так далеко заїхала, тепер треба догнати її.... Отож, бувайте здорові.
Взагалі, планую попасти на «Свято сонця», то фігня шо я дитина ночі, а не сонця, буду дітей сонця страшити своєю вишиванкою і чорними кігтями...
Нарешті починаю відчувати, що в мене канікули!!!

Вы бы полюбили - Дьявола

О да! И именно Дьявола. Это темное и независимое существо. Для него нет любви – есть только страсть. Он переменчив, как ветер. А отношения с ним были бы пламенны и не забываемы. И вам разве бы не льстило подчинить такого Казанову себе? ;-)

Пройти тест

В колонках играет - Avril Lavigne – Nobodies Home

Від*їжджаю... Нє, взагалі залишаюся на місці, їду лише дахом... Шось мене дуже сильно гребе від перенасичення інформацією... Мене попереджали щоб я не лізла у всі системи зразу, бо буде зле.... Тепер зле... А може то навіть файно, ходиш, а тебе гребе...
Знайшла в себе на комп*юторі «Біблію Сатани» Антона Шандор ЛаВея. І ше багато цікавих сатаністам книг. Треба прочитати... Колись... Тільки не пам*ятаю для чого я їх скачала і чому не читала раніше...
Лежить переді мною чотири книжки... Блін, не буду читати... Так в голові вінігрет... Йду ліпше гопів пострашу....

В колонках играет - Маврик - пророк

То, звичайно, далеко не всі маврикійські гітри, лише три найкращі, які я бачила, особливо розова красуня, і одна просто так, для різноманітності....)

В колонках играет - Avril Lavigne – Nobodies home


Моя здичавіла... Її срочно треба до дохтора, бо втікне в ліс і буде там жити, разом із звірами ліцсовими мавками, а ше демонами і духами... Здається, на людей ще не кидається, але все може бути... Дахом їде дівчинка...

В колонках играет - Ария – на службе силы зла

Порилася і знайшла це в компі. Гонсько... Правда, там ще багатьох пунктів не вистачає...

ВЕЩИ, КОТОРЫХ ДОЛЖЕН ОПАСАТЬСЯ И ИЗБЕГАТЬ ИСТИННЫЙ ХРИСТИАНИН:

1. Туфли на каблуках - при ходьбе они цокают, как копыта Дьявола! Не носите каблуки, а лучше ходите босиком, как странствовал Господь наш иисус Христос!

2. Пуговицы - уже много людей во всём мире совершили убийства и самоубийства из-за пуговиц! Они изображают кругляшок-лицо (голову) с дырочками-глазами! Вы суёте эту голову в петлю. Это учит убивать себя и других! Такая сатанинская магия используется в богомерзком учении вуду, где колдуны также делают кукол, изображающих людей.

3. Бюстгальтеры - они изображают лапы или сети Сатаны, хватающие груди женщин! Рвите их!

4. Электрический свет - это богохульство!!! Ибо сказано: "... и отделил Бог свет ото тьмы". Люди, зажигающие свет ночью, богохульствуют и считают себя равными Богу!

5. Дверные замки с ключами! Когда вы всовываете ключ в замочную скважину, это символизирует греховный половой акт! Вырежьте замки из дверей, пусть ваши двери будут открыты Господу!

6. Это число - число Дьявола! Повторённое 3 раза, оно составляет "число Зверя" - 666!!! Если у вас дома есть копьютер, отломите от клавиатуры кнопку с этим числом!

7. Мобильные телефоны - это ужас!!! Один взгляд на торчащую антенну может вызвать греховные мысли! А название!!!! Оно созвучно слову "могильные"! Всё это вместе призывает к некрофилии!!!

8. Деньги! На многих из них изображены люди, которых называют "великими"! Но сказано: "Не сотвори себе кумира"! Отдайте сатанинские бумажки церкви!!! Только она спасёт вас!

9. Вилки. Не ешьте вилками! Они символизируют трезубец Люцифера! А если два крайних зубца отогнуть в стороны, то вы увидите стилизованную морду козла - символ Сатаны!!!

10. "Сатанинская Библия" Антона Шандора ЛаВея. А-А-А-А-А-А-А-А-А-!!!!!!!!!

11. Бивис и Батхед - это два демона, приближённых к Сатане!!!
Вслушайтесь в их дьявольский язык: если "Нeh" прочитать наоборот, то получится "Нeh"! Это значит, что Бог и Сатана едины!!! Далее: если читать наоборот - Сool - Looc (Люцифер), Yeah - Haey (зевок дьявола), Sucks - Skcus (сокращение от Suckubus - суккуб)! А их знак - пальцы поднятые вверх - символ Дьявола!!! О-о, только Бог спасёт нас!!!

12. Ананасы - не ешьте их! Их выращивают в языческой Африке негры-вудуисты, а если вы прочитаете слово "ананас" наоборот, то получится "санана" - это созвучно слову "Сатана"!!! Это сатанинская еда!! Консервированные ананасы - тоже!!!

13. Номер этого пункта сам по себе сатанинский и нечестивый. Помолимся, братья и сёстры, дабы убрать из нашей жизни число 13!

14. Туалетная бумага. При трении в вас входит Сатана! Он вызывает возбуждение там, внизу! (Прости меня Бог за такие слова!) Вы пытаетесь втолкнуть нечистоты внутрь тела! Это оскверняет сосуд Божий!!!

15. Троллейбусы - вы знаете, что их второе название - "рогатые"? Это колесницы Дьявола, избегайте поездок в них, лучше ходите пешком, а сэкономленные на проезде деньги пожертвуйте храмам Божьим!!!

В колонках играет - Скай – Як мене зватииии гии

«...Але тобі вкрааааааай не хочеться знати, як мене звати, як мене зватииииии, як мене зватиии. Я пролетів... крізь прірву фантазіій. З горя проколов собі дирки у вухах, щоб ти моглааа. Щоб ти хотіла цее поооомічатиии. Яя впевнений що мені вже пізно здаватися, так само як пізно навчитись триматись як найдалі від твого вікнаааааааааа. Але тобі вкраааааааааааааай не хочеться знатиии, як мене звааатииии, як мене зватиииии, як мене завтиииииииииииииии...»

В колонках играет - Скай – Як мене звати

Файно було!! Соліст «Реквієм» анікдоти розказував, він як сказав «зараз буде український хеві метал», я чуть не впала... Музика хороша, нарешті. Ше б настрій був такий, то було би взагалі супер, а так сиділа собі сумна на травичці, в тіньочку на народ дивилися (ходять там всякі емо-чмо, хоч посміятися можна)).
[[наступний текст вирішила видалити. чого? просто так.]] От.

В колонках играет - Кипелов

Евріка!! Отож, воно, здається працює.... Може, в мене буде ася, а може не буде... Буде видно....

В колонках играет - Кипелов - Матричный бог

В колонках играет - Арія

=Дві години просиділа біля технікуму... Так і не дочекалася викладачки, і поїхала додому...
=По дорозі зайшла в «Алхімік», блін, таких амулетів, як мені срочно треба, вже немає і будуть не скоро....
=Помітила на своїй довгій чорній готичній спідниці жуйку. Суки!!! Най би їх ко** гр***!!!! Кляті аблюди...
=Хотіла собі аську підключити, а вона, зараза така, не хоче підключатися....
=Хотіла піти гуляти, а там дощ почав падати... Тепер вся травичка мокра... Нема де посидіти...Але, фігня... Треба кудись поплентатись, бо мої всі поїхали на села, а мене лишили подихати з голоду.... Ше напишу про вчорашнє і пливу кудись....