- Дивна річ… коли балакаю, то деякі кажуть, що занадто багато….
А коли мовчу – то чогось хвилюються з чого б це…

- Кажуть «Кто ходит в гости по утрам, тот поступает мудро….»… Але ж мона і краще… прийти у гості в вечорі чи вночі, щоб зранку вже бути на місті у бойовій готовності…
От чого я ніколи не розумію – чого коли в тебе безсоння – такого ніколи не трапляється?!

Дивно, навіть зникає кудись хист (чи як би його не називати) писати щось у щоденнику…
Ні, не бажання, а саме вміння це робити у притаманній мені манері (якій саме – сам ненаю).

- Вчора за довгий час вперше не встиг на останній потяг…, дивно, навіть ніяких емоції не відчув… І не відчув їх коли сідав до машини з двома чуваками дуже схожими на бичків… Всю дорогу слухав «шансон»…
Алу мужики виявились намані… Той що за кермом був (вже дорослий бичок – ги), так він взагалі такий рульний дядька – питав де мені краще і все таке… а коли довіз, то побажав успіхів і всього такого – і при цьому дуже щиро…. кльово…

.

Щойно друг злив мені новий альбом «Приключение електроников» (2006)
Вже скачав…. Така намана тема…

Так приємно, що з усією нашою «дорослістю» і усім таким в нас ще залишаються можливості на щось не сплановане…
Вчора з Д. та К. вибрались просто попити пиво, бо якось все не виходило… Під закриття підійшла В. яка по дорозі ще й одну дівчинку прихопила… Короче стало зрозуміло, що… «вже ніхто нікуди не йде»… Зайшли у якийсь заклад закритого типу, але в них скінчилось пиво (чи скоріш вони просто так сказали)… Ми не стали знов винаходити «колесо» і замовили горілку… Зрозумівши що довго ми там не протримаємось (по фінансам) вирішили що треба швидко пити, бігти на останнє метро, їхати до К. і вже там купувати все що нам необхідно…
Так і зробили.. Звісно що потрібно була нам горілка… Так всю ніч ніхто і не лягав.. вже під ранок ми почали робити руку у напрямку дому… Бо комусь навіть на роботу треба (не мені)…
Повернувся я близько сьомої… Прокинувся близько другої години.. і підарюги вимкнули воду… - не душу тобі, не вмитись (((
..ех.. але відгуляли намано…

В решті решт я прослухав одну й туж саму пісню три години 30 хвилин….
І що тут сказати…

Чому?!

Навіщо час дарма тягнути
Навіщо мучати людей
Навіщо що б усе збагнути
Навіщо безліч згаяно ночей.

Чому, коли здається так знайоме
Чому все, все ж таке чуже
Чому коли є прагнення злетіти
Чому ніхто не підкладе плече

Навіщо, коли ти благаєш смерті
Навіщо дають шанс ще на одне життя
Навіщо коли хочеш ти радіти
Навіщо з тебе хочуть каяття

Чому, коли душа болить до болю
Чому хтось каже все гаразд
Чому коли втрачаєш волю
Чому тебе скидають як баласт…

Ото дивився гала фото і виникла думка… Чи багато мона сказати про дівчину (так само і навпаки) дивлячись на її хлопця?

Божевілля крайніх меж

Я ненаю скільки я вже годин слухаю одну й туж саму пісню… Ненаю хто її співає, як називається… як кажуть – що закачав, то й слухаю… та чогось вона мене пре…
Що ж.. по трохи божеволію…

Контроль який ми не бачимо?!
Я інколи замислююсь наскільки мене контролюють батьки…, а точніше мій вибір… Важко було аналізувати цю думку коли я вирішував куди поступати… але зара, коли на голову моїх батьків я ці 5-ть років те і робив, що аналізувати – то можу спробувати…
Але короче – думаю послати до дупи аспірантські курси… і ото помітив, що ця думка не дуже подобається батькам (особливо батьку)… І як ц розуміти? – дорослі дійсно знають краще, чи що?

мученья

Вопросы в воздухе застыли,
и кто-то должен отвечать.
И все на этом свете жили,
а ты хотела умирать.

День отодня из года в годы
страданья, слёзы, темнота.
Ты будто сорванные ноты
из жизни нотного ключа.

Ты умирала каждый вечер,
как будто ты играешь роль.
Но как-то раз потухнут свечи,
и в миг исчезнет твоя боль.

Халявний нет – це велика проблема….. Я майже не вилажу з Лінійки, а якщо і вилазю, то одразу починаю щось закачувати… а-а-а-а-а… і відірватись не можу – бо все таке кльове. Від старенького і близького, до новенького і блискучого… І ігри, і музика, і відео, і мульти... да все…
А от місця не вистачає (((

Останнє що я скачав, це японський волейбол… це такий всик.. і «LEGO - Star Wars» - це навіть важко пояснити… ті ж самі зоряні тільки іграшками…

Ну нарешті... Батьки поїхали на дачу - цілий тиждень були вдома, а для мене це ДУЖЕ незвично... і тому був певний дискомфорт…
Але зара мона трохи розслабитись… повертатись коли хо, робити знов що хо і ніхто не буде тебе чепати…
Отже ще раз підтвердили – «Що занадто, то не здраво…»

Ми не можемо передбачити як повернуться події навколо нас… досить часто ми можемо їх контролювати, але інколи їх контролюють за нас…. Не в кращу сторону… точніше сказати не з кращими наслідками…

Заходжу додому і перше що я бачу – стоїть ящик горілки…. Ги…
Ото подумав: «Свято наближається»…. Бо з таким ящичком і свят не треба – вони самі після другої пляшки прийдуть…

це фотка з Карпат...
Інші в фотоальбомі...

НУ от я сьогодні і повернувся знов до Києва. Мдя, як і раніше – Карпати це щось… Багато снігу, свіже повітря, гори і дуже гарні крайовиди… а скільки задоволення… Як тільки туди приїхали одразу ж пішли заселятись. Дуже перебірливими не були, бо все одно я знав, що все файно бути не може…
І з деяким гальмуванням але все ж одразу на гору… Перші 15 хвилин навіть відчував себе чайником (навіть соромно було)… але потім згадав що і як… За ці дні набридло кожному другому відповідати «Чи важко кататись на борді?!».. і багато ще різних питань такого ж плану… Звісно перший день довелось трохи з дівчатками поняньчитись… Та вже на другий день швидкості катання різко підійнялись і я вже їх не чекав… З гори злазив останнім… і це без перебільшень – просто набиралось десь 5-ть таких дурнів і підіймались на машині в гору коли вже нічого видно не було…
На третій день ми змінили дислокацію (тобто гору).. Нова була і крутіша, і довша і умови на ній були набагато екстремальніші… Якщо в перший день на самому верху гори була хоч якась видимість, то на другий день її взагалі не було… і багато хто вирішував у самий верх не підійматись… Я підіймався.. і дівок тягнув за собою (нехай одразу катаються у важких умовах – потім легше буде)…
Отже якщо так брати, то покатався дуже і дуже…… от тільки якщо сказати «мало», то це нічого не сказати…. Але ми все одно вдало поїхали звідти, бо я знаю, що на вихідні там краще не бути та й погода там почала псуватись – тобто сніг таяти…
Звісно це лише коротеньке оповідання того, що було….
Але що є то є…

шляхи

В коханні правил не існує
Любов не знає жодних меж
Коли воно тебе турбує
То відкриває стільки стеж.

Тобі здається наче крила
Нарешті зміг ти віднайти
І підійнявши всі вітрила
Почнеш шляхом кохання йти.

Та стільки зради і блюзнірства
Нема на жодному путі
І якщо встрянеш у це дійство
То просто з нього не зійти.

Всі будуть щиро посміхатись
Хоча насправді біль до сліз
І будеш знов ти повертатись
До перехресть де був колись.

І скільки б років не минало
і з ким би поруч ти не йшов
питання є … воно згасало
чи вірним шляхом ти пішов…

LuLu_The_Smiling, , добре... якщо ти хо жартівливе аніж щось гидке.... дивись
Смішне і жартівливе...
.