Таке тепле відчуття...спогади минулого з місця подій,наче медом намазано.
Це ти змусив мене опинитися тут...дякую.
Ти зовсім не стосуєшся мого минулого,навіть ні,ти й мізинцем його не торкаєшся.ти про нього просто не знаєш.
Ти гадаєш,що такою я була завжди,мила,гарненька дівчинка...нажаль або нащасття,ні.
Всі ми змінюємось під час бурхливих хвиль нашого життя,хочемо ми цього чи ні, від цього не втечеш..
В мене взагалі складається враження,що ти думаєш,ніби минулого в мене і не було. От якою ти мене зараз бачиш, такою я була є і буду на протязі того часу який виведений особисто для мене.
Я буду бігти по слизькій доріжці свого життя,падати,підводитись,знову падати,буду заробляти синці, глибокі подряпини, наче від іржавого заліза, та все одно ніколи не зупинюсь.Не дивлячись на погодні умови і тяжкі поранення,буду йти вперед, доки не зламається моя " бігова доріжка " . А хоча, мабуть, коли вона зламається, я все одно піду далі, я так хочу,мені так треба.
Мене вже багато разів хотіли скинути з неї.та все марно,я міцно тримаюсь.
І це в минулому,а ти про нього не здогадуєшся.