ЛЕКЦІЯ 4
СОЦІАЛЬНІ СТАТУСИ І СОЦІАЛЬНІ РОЛІ. СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ

1. Поняття статусу. Особистий та власне соціальний статуси.
Слово "статус" — латинського походження. У Древньому Римі цей термін означав стан, правове положення юридичної особи. Однак наприкінці XIX століття англійський історик соціології Г. Мейн додав йому соціологічного звучання. Соціальний статус — це соціальне положення людини в суспільстві. Соціальне положення — узагальнена характеристика, що охоплює професію, економічне становище, політичні можливості й демографічні ознаки людини. Наприклад, "будівельник" — професія; "працівник найманої праці" (який отримує середній за розмірами прибуток) — економічні риси; "член соціалістичної партії" — політична характеристика; "чоловік у віці 30 років" — демографічні властивості (сюди ж відноситься і національність).
Статус – соціальний стан людини в суспільстві, в певній соціальній групі, пов'язаний з іншими соціальними позиціями через систему ролей, прав і обов'язків, норм і звичаїв.
Отже, статус — основний елемент соціальної структури суспільства.
Статус буває двох видів – особистий і соціальний.
Особистий статус — це положення, яке людина займає в малій (чи первинній) соціальній групі в залежності від того, як вона оцінюється за своїми індивідуальними якостями.
Соціальний статус вживається в двох значеннях — широкому і вузькому. Про широке значення статусу ми уже знаємо — це соціальне положення людини в суспільстві, що дає їй узагальнену характеристику. У вузькому — соціальний статус — це положення людини, яке вона автоматично займає як представник великої соціальної групи (професійної, класової, національної тощо).
Соціальний статус — це родове поняття, а його різновидами виступають:
1. демографічні (національність, раса, стать, вік);
2. сімейно-родинні (чоловік, дружина, син, дочка, батько, племінник, тітка, тесть, свекруха, кузина, зведений брат, вдова, холостяк, незаміжня, наречена і т.д.);
3. економічні (підприємець, власник, найманий робітник, капіталіст, бізнесмен і т.д.);
4. професійні (інженер, водій, шахтар, банкір і т.д.);
5. релігійні (священик, парафіянин, віруючий і т.д.);
6. політичні (ліберал, демократ, виборець і т.д.);
7. територіально-поселенські (городянин, селянин, тимчасово прописаний) і інші групи соціальних статусів.
Кожний з нас має визначений набір соціальних і особистих статусів, оскільки бере участь у безлічі великих і малих соціальних груп, що існують в суспільстві. До них відносяться сім'я, коло родичів і знайомих, трудовий колектив, спортивна команда, шкільний клас, студентська група, клуб за інтересами, молодіжна тусовка і т.п. В них кожний з нас може мати високий, середній чи низький статус, тобто бути лідером, незалежним чи аутсайдером.
Крім розглянутих видів статусу, існують й такі, як приписуваний, досяжний і змішаний статуси. Приписуваний статус (його називають ще аскриптивним) — це статус, із яким людина народжується або котрий призначається їй за протягом часу. Приписуваний статус не збігається з природженим. Природженими вважаються тільки три соціальних статуси: стать, національність, раса. Наприклад, негр — це природжений статус, що описує расу. Українець — це природжений статус, що вказує на національність. Жінка — це природжений статус, що вказує на стать. Раса, стать, національність задані біологічно і людина успадковує їх по мимо своєї волі і свідомості.
Досяжний статус, у свою чергу, істотно відрізняється від приписуваного. Це такий статус, який людина одержує завдяки власним зусиллям, бажанню, вільному вибору або здобуває в результаті удачі чи везіння. Досяжним вважається всякий статус, що не призначається людині автоматично самим фактом народження.
Що стосується змішаного статусу, то він одночасно має риси як приписуваного, так і досяжного. Наприклад, звання професора спочатку є статусом, що досягається, але згодом перетворюється в приписуваний, тому що вважається довічним, хоча і не наслідуваним. Тому статус професора відноситься до змішаного типу.
Соціальні статуси займають строго визначене місце в статусній ієрархії, що створюється суспільною думкою. Так, статус банкіра цінується вище статусу сантехника і т.д. У свою чергу, місце в статусній ієрархії суспільства називається рангом. Ранги статусу можуть бути високими, середніми і низькими. Ранг статусу може мати й формальне закріплення, або легітимізацію. У цьому випадку він називається титулом, званням.

2. Соціальні ролі та їх різновиди
У сучасному суспільстві кожна людина виконує низку ролей, скажімо, студента, громадянина держави, сина, члена спортивної команди, клієнта, покупця та інші. Уся сукупність соціальних ролей, що виконується однією особистістю, називається рольовим набором. Людина не є абсолютно вільною у виборі та виконанні ролей. Набір ролей визначається її соціальним положенням у конкретній соціальній структурі — демографічній, сімейно-родовій, економічній, професійній, політичній тощо.
Соціальні ролі — це певні способи дій, поведінки індивіда (або групи), які відповідають прийнятим у суспільстві нормам та здійснюються залежно від соціального статусу..
Вимоги оточення (у вигляді приписів, побажань, очікувань) щодо виконання певних соціальних ролей втілюються у конкретні соціальні норми (norma — правило, взірець, керівний початок).
Т. Парсонс визначив соціальну роль як одиницю соціальних відносин. Людина виконує роль, вона діє, але кожна дія людини викликає ту чи іншу реакцію інших людей. Виконуючи ту чи іншу дію, індивід очікує певної реакції на свою поведінку, на виконання своєї ролі. Так, як актор, промовляючи певну кумедну фразу, сподівається на сміх у залі.
Соціальні норми — сукупність, зобов'язуючих принципів, правил, еталонів вимог, встановлених суспільством, соціальними спільнотами чи уповноваженими суб'єктами для регулювання соціальних відносин, діяльності і поведінки соціальних суб'єктів на всіх рівнях і у всіх сферах людської життєдіяльності.
Ролеві очікування бувають формалізованими і неформалізованими, тобто зафіксованими в документах (інструкціях, статутах, положеннях) або у вигляді звичаїв, традицій, вдач і т.п.
По думці Т. Парсонса будь-яка роль описується п'ятьма основними характеристиками:
1. Способом отримання (одні отримані з народження, інші – завойовуються).
2. Емоційністю (одні вимагають стриманості, інші – розкутості).
3. Масштабом (частина ролей сформульована і обмежена, інша – розмита).
4. Формалізацією (одні дії в строго встановлених правилах, інші – довільні).
5. Мотивацією (одні на загальне благо, інші на особистий прибуток).
Сукупність ролей, які обумовлюються статусами, що належать кожній людині, називається рольовим набором.
Люди різною мірою ототожнюють себе зі своїми статусами і відповідними ним ролями (жінка – начальник, на роботі і удома).
Максимальне злиття індивіда з роллю називається рольовою ідентифікацією.
Зворотний варіант, коли людина на роботі виконує роль, від якої навідріз відмовляється вдома – дистанціюванням.
Ситуація ж, коли відбувається зіткнення вимог декількох ролей, які виходять з певного статусу, називається рольовим конфліктом.
Для забезпечення належного виконання вимог створюється система соціальних санкцій позитивного і негативного характеру. Санкції існують тому, що далеко не всі члени суспільства належним чином виконують свої ролі. Головне призначення санкцій — привести поведінку людини у відповідність до соціальної норми, застерегти людину від порушень.
Таким чином, у нормативній структурі ролі виділяють чотири конструктивні елементи:
1. описання типу поведінки, що вимагається при виконанні ролі;
2. припис — вимоги щодо виконання ролі;
3. оцінка виконання або невиконання припису;
4. санкція — позитивні або негативні наслідки дій у рамках вимог.
Соціальна роль є важливим засобом реалізації творчого потенціалу особистості, ц розвитку, розкриття здібностей. Виконання ролі вимагає від людини певного обсягу знань, вмінь, досвіду, відповідного інтелектуального та психологічного напруження.

3. Теорія соціальної стратифікації. Соціальна стратифікація українського суспільства.
Соціальна стратифікація (лат. stratum — шар) — поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо.
Соціальна стратифікація - процес соціального відтворення, внаслідок якого верстви (страти), групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою.
Соціальна стратифікація означає не просто різне становище у суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище. При цьому дуже важливим є вирішення теорією соціальної стратифікації проблеми соціальної мобільності, зокрема методів зміни особистістю, групою свого соціального становища. Виділяють два основні шляхи здобуття ними певного рангу: аскрипція і досягнення.
Аскрипція - просування соціальними «сходинками» завдяки зовнішнім, незалежним від індивіда, групи, властивостям (соціальному становищу, фізичним даним та ін.).
Досягнення - здобуття індивідом, групою певного статусу завдяки безпосередньо власним успіхам.
Соціальна стратифікація означає як сам процес, що безперервно триває в суспільстві, так і його результат. Простратифікувавши населення країни, можна виділити страти (верстви), з яких воно складається. Тому стратифікація — риса будь-якого суспільства. Англійський соціолог Е. Гідденс розрізняє чотири основні історичні типи стратифікованого суспільства: рабство, касти, стани і класи.
1. Рабство. Воно було граничною формою нерівності, за якої одні люди володіли іншими. Щоправда, і рабство було неоднорідним залежно від періоду чи культури: в одному випадку раб перебував поза законом (класична форма рабства), в іншому — йому відводилася роль слуги чи солдата.
2. Касти. У різних регіонах поділ на касти має різні форми. Особливо характерний він для Індії. Як правило, межі між кастами дуже різкі, що практично виключає будь-яку соціальну мобільність. Каста пов'язана з індуїзмом і з ученням про «переселення душі». Сподівання на те, що в «наступному» житті його каста підвищиться, спонукає індивіда суворо дотримуватися певних суспільних норм.
3. Стани. Властиві вони європейському феодалізмові. До найвищого стану належали аристократи і вельможі. До нижчого — духівництво, наділене значними привілеями. До третього стану — вільні селяни, чиновники недворянського походження, купці й ремісники. Межі між станами не були такими різкими, як за кастової системи, а соціальне переміщення було можливим, хоча й складним.
4. Класи. Цей тип стратифікованого суспільства є головним об'єктом соціології марксизму. Її основоположник К. Маркс вважав класову структуру суспільства основою розвитку і змін, а виникнення класів пояснював економічними чинниками — суспільним поділом праці, формуванням відносин приватної власності. В. Ленін застосовував багатофакторний аналіз класоутворюючих ознак: місце в системі суспільного виробництва, відношення до власності на засоби виробництва, роль у суспільній організації праці, розміри доходів та ін.
В західній соціології часто використовується семикласна вертикальна стратифікація:
1) вищий клас професіоналів, адміністраторів;
2) технічні фахівці середнього рівня;
3) комерційний клас;
4) дрібна буржуазія;
5) техніки і робітники, що здійснюють керівні функції;
6) кваліфіковані робітники;
7) некваліфіковані робітники.
Інші концепції, що поповнюють теорію соціальної стратифікації, доповнювали цей набір з доходу, влади, престижу і освіти іншими характеристиками. Наприклад, Р. Дарендорф ввів в нього поняття «авторитет», розділивши, тим самим, суспільство на тих, що управляють і керованих. Американець Б. Барбер додав туди релігійну чистоту, положення родичів, етнічну приналежність. Француз А. Турен вважав за необхідне поставити у якості найважливішого чинника стратифікації доступ до інформації.
Соціолог Л. Уорнер запропонував інші критерії-параметри стратифікації:
 дохід;
 професійний престиж;
 освіта;
 етноналежність.
Б. Барбер (США) виділив 6 позицій стратифікації:
1. престиж, професія, влада, могутність;
2. дохід та багатство;
3. освіта та знання;
4. релігійна чистота;
5. стан родини;
6. етноналежність.
Серед інших моделей соціальної стратифікації, прийнятих в західній соціології, вельми поширена вдосконалена модель американського ученого У.Уотсона:
1. Вищий-вищий клас (представники впливових і багатих династій, що володіють значними ресурсами влади, багатства і престижу в масштабах держави).
2. Нижчий-вищий клас (банкіри, політики, власники фірм, що досягли вищих статусів в ході конкурентної боротьби або завдяки особистим якостям).
3. Вищий-середній клас (процвітаючі бізнесмени і вищі менеджери, крупні юристи, лікарі, спортсмени, учені).
4. Нижчий-середній клас (найняті робітники – інженери, середні і дрібні чиновники, викладачі, науковці, керівники підрозділів, висококваліфіковані робітники).
5. Вищий-нижчий клас (наймані робітники).
6. Нижчий-нижчий клас (безробітні, робітники-емігранти, бездомні і інші маргінали).
В рамках теорії соціальної стратифікації, яка розробляється не одне десятиліття, відомими ученими були зроблені ряд найважливіших наукових відкриттів, зв'язаних, зокрема, з проблемами соціальних переміщень й соціальної мобільності, засобами досягнення людьми того або іншого суспільного престижу, методами вивчення соціальної структури.
Для українського суспільства представляється модель соціальної структури, запропонована Н.М. Римашевською:
1. Загальноукраїнські елітні групи, що сполучають володіння власністю в розмірах, порівняних з найбільшими західними капіталами, і засобами владного впливу на загальнонаціональному рівні.
2. Регіональні і корпоративні еліти, що володіють значним за українськими масштабами станом і впливом на рівні регіонів і цілих секторів економіки.
3. Український «верхній середній клас», який володіє власністю і доходами, що забезпечують західні стандарти споживання, домаганнями на підвищення свого соціального статусу і що орієнтується на практику, що склалася, і етичні норми господарських взаємин.
4. Український «динамічний середній клас», що володіє доходами, що забезпечують задоволення середньоукраїнських і вищих стандартів споживання, високу потенційну адаптованість, характеризується значними соціальними домаганнями і мотиваціями, соціальною активністю і орієнтацією на легальні способи її прояву.
5. «Аутсайдери», що характеризуються низькою адаптацією і соціальною активністю, невисокими доходами і орієнтацією на легальні способи їх отримання.
6. «Маргінали», що характеризуються низькою адаптацією й, здебільшого, асоціальними установками в своїй соціально-економічній діяльності.
7. «Криміналітет», що володіє високою соціальною активністю і адаптацією, але що при цьому діє всупереч легальним нормам господарської діяльності.