В Харькове ездят на "марке", а слово "тормозок" придумали донбасские шахтеры.
Говорить с собеседником на одном языке — еще не гарантия стопроцентного понимания. Как есть множество диалектов, например, английского, так и в разных регионах Украины существуют свои колоритные примеси в украинском или русском. Местные жители привыкли употреблять свои словечки в повседневной речи, чем могут здорово удивить приезжего, который уверен, что говорит с ними на том же языке.

Классический случай из жизни журналиста «Сегодня», который, правда, произошел в Москве, но все же. В кафе он спросил: «Это что, узвар?». На что получил недоуменный ответ: «Это кАмпот из сухАфруктАв!». Вроде бы один язык учили в школе, по одним учебникам, но гостю из Украины не понять, как можно говорить булка хлеба и песок на батон и сахар. А извечный спор Москвы и Питера: бордюр или поребрик!..

Кстати, в Украине с этим элементом дорог тоже разночтения. В Донецке говорят поребрик, в Одессе и Харькове бордюр, а в Киеве бровка она и есть бровка. Еще дончан в Киеве удивляет, как можно говорить парадное на обветшалый и грязный подъезд. А в Одессе употребляют и вовсе парадная.
Коренной русскоязычный киевлянин никогда не скажет свекла вместо буряка, а ящичек запросто назовет шухлядой. Кафешка-наливайка тут гендель. А киевляне средних лет с детства привыкли называть любого мужчину дядей.
ХАРЬКОВ: АМПУЛКА, СЯВКА, ЧИНКА

Харьков не имеет такого богатого диалекта, как, например, Львов или Одесса, но тоже может удивить неподготовленного обывателя. Так, стержень с чернилами для шариковой ручки тут называют не иначе как ампулкой. Ну и местная классика — «тремпель», плечики для одежды. В лексиконе жителей первой столицы оно закрепилось еще в прошлом веке, а всему виной название фабрики, принадлежавшей господину Тремпелю. Чтобы распространить товар в массы, он придумал маркетинговый ход и продавал одежду, развешенную на плечиках, где красовался фирменный знак с названием компании.

Истинно харьковским считают и слово «сявка», которое употребляют в значении «хулиган», «шпана». По легенде, произошло оно от названия банды малолетних преступников, которые совершали набеги на фруктовые сады, лидером которой считался некий Савва.

Уже много лет харьковчанки завивают волосы «локонами», а не плойками, как соседки в других областях. В речи необычное слово появилось благодаря упаковке для электрических щипцов, где красовалась размашистая надпись «Локон». Бритвенное лезвие тут называют «чинкой», а молнию на одежде не иначе как «змейкой».
Люди старшего поколения употребляют слово «марка», называя маршрут транспорта: «Сядешь на пятую марку», имея в виду транспорт пятого маршрута. Молодые харьковчане слова в таком значении уже не знают», — рассказывает замдекана филологического факультета ХНУ им. Каразина, кандидат филологических наук Юрий Кохан. Все эти слова — диалектная лексика. Есть у харьковчан и фонетические особенности в разговоре. «Если говорить о русскоговорящих харьковчанах, то обращает на себя внимание гэканье, которое даже не харьковское, а слобожанское», — отметил Кохан.

Наплив російської мови на вулицях Львова - прямий наслідок так званої толерантності, яку допускають галичани до російськомовних. Про це  «Погляду» заявив відомий український письменник Віталій Капранов.

Починаючи з минулого року жителі західних областей України, зокрема Львова, все частіше чують російську на вулицях. Кажуть, такий різкий наплив російськомовних стався внаслідок початку бойових дій на Сході і збільшення кількості переселенців.

«Ми з братом із Півдня. В дитинстві ми займалися спортом і їздили на різні змагання. Наші хлопці розповідали, що коли їдеш до Львова, то там треба говорити українською мовою, бо тебе можуть проігнорувати в магазині, для прикладу, нічого тобі не продати, якщо ти російськомовний. Тобто, колись в Галичині була побутова українізація. А тепер вирішили позагравати з російською мовою і наслідки не примусили себе чекати», - каже Віталій Капранов.

«Якщо львів’яни вважають, що заборонити приїжджим розмовляти російською – це негуманно, то на що тоді скаржитись? Щоби всім було «харашо» і всі говорили українською мовою – так не буває. У вас є два варіанти: або ви боронитесь, або ви терпите. Або буде погано вам, або їм», - вважає Віталій Капранов.

За його словами, для того, щоб у Львові звучала лише українська, повинно бути побутове неприйняття російської мови, як було раніше. Людина ж також має право не розуміти російської?

«Тому не треба нічого нікому забороняти. Достатньо просто домовитись зі всіма львів’янами, які переживають за культурне середовище свого міста, про те, що вони «не знають» російської. І коли до вас звертатимуться російською казати: «Пробачте, я вас не розумію». От побачите, що якщо певна частина активної львівської інтелігенції стане на таку позицію, через рік ви вирішите цю проблему», - переконує Віталій Капранов.

http://www.pohlyad.com/news/n/93980

В Україні складно задовольнити елементарні людські потреби, володіючи тільки українською мовою.

Україна протягом 1922-1991 років була частиною СРСР, який за своїм складом був багатонаціональною державою. Офіційною мовою, а зокрема мовою міжнаціонального спілкування, центральним московським керівництвом СРСР була визначена російська. Нею в Україні оформлялася більшість документації, поступово вона стала переважати і на вулиці, у дитячих садках, школах, університетах. Процес примусового насадження російської мови у середовищі корінного українського населення отримав назву «русифікація».

В столицю їду… Мій уклін і вияв
Пошани мегаполісним талантам.
Та парадокс – мене стрічає Київ,
Як і колись, «наречьем» окупанта.

Вдивляюсь пильно в збайдужілі лиця,
Кругом ведуть чужинською розмови.
Чия, скажи, ти, Києве, столиця?
Що відняло̀ тобі сьогодні мову?

Чому лише в підземці солов’їна?
З динаміка лунають назви станцій.
А решту все – руїна на руїні,
На згарищах культури – дикі танці.

Невже чуже вартніше, аніж рідне?
І в горлі кістка впо̀перек не стане?
Та де ж твоя національна гідність,
Горнило Революцій і Майданів?

Під вечір, утомившись, сіла в потяг,
І зразу відчуття, як в рідній хаті.
А десь позаду – у своїх турботах
Безмовний Київ, просто «язикатий».

м.Львів 19.06.2015
© Надія Бойко.

***

Від себе: коли я бувала у Києві, то теж не чула україномовної бесіди. Ніде.

Хіба що суржик на базарчиках...

В ці останні грудневі дні привітання з Новим роком – невід’ємна й така приємна частинка нашого життя. І тут зробимо невеличкий філологічний екскурс. Одразу зазначимо, що не так легко розмежувати привітання й побажання, інколи навіть побажання використовують одразу і як привітання.

З чим нас вітають?
Звичайно, що зі святом Нового року, а також частенько ще й з Різдвом Христовим. Зупинимося поки на першому святі.

НОВИЙ РІК.

– це, передусім, свято, яке традиційно святкуємо в ніч з 31 грудня на 1 січня (з великої літери пишемо лише перше слово – Новий рік);
– це частенько й весь наступний рік, тобто 365 (у високосний – 366) днів (у такому разі це не свято й тому пишемо з маленької літери – новий рік), як-от у привітанні:
Хай буде рік новий не гірший, ніж попередній… ;
– це такий собі хтось (чоловічого роду, інколи із точною вказівкою – чоловік, хлопчак, хлопчина), наділений людськими рисами, який може ходити, носити, будити, як-от:
Хай Новий рік у вишиванці розбудить Вас щасливо вранці і принесе у Вашу хату усмішку й радощів багато!

Або:

Хай Новий рік загляне у віконце, відчинить двері щастя і добра…
Звичайно, тут маємо справу з такими стилістичними фігурами, як метафора та уособлення.

З яким Новим роком?
Досить часто нас вітають з наступаючим Новим роком. Але ця його ознака геть нам не підходить… Чому?

По-перше, наступаючий як дієприкметник активного стану теперішнього часу із суфіксом -юч- НЕ відповідає нормам сучасної української мови.

По-друге, помізкуймо над прямим значенням цього слова. А тут, як виявляється, іронії не оминути: на кого цей рік наступає? На мене, на Вас чи на всіх нас гуртом?

- Краще не треба на мене наступати, – скажете Ви, про який би наступ – військовий чи той, що нас приплющує або розплющує, – не йшлося б.

По-третє, наскільки важливо в привітанні підкреслювати те, що це рік, який надходить? Адже й так зрозуміло, як білий день, що вітаємо один одного з цим ось роком, що стоїть уже на порозі, а не якимось подальшим, тобто на сьогодні це 2016.

По-четверте, варто пам’ятати нормативний відповідник, як-от: рос. наступающий – русизм наступаючий – укр. прийдешній.

Тож вітаємо з прийдешнім Новим роком! У запропонованому варіанті слово «прийдешній» має прозоре походження – «той, що прийде». Хоча більш природно, самобутньо й по-українськи – не вживати цього слова-ознаки. Натомість є купа всіляких варіантів

Як вітаємо? (Форми привітань з Новим роком)

1) Привітання від мене улюбленого чи від нас:

Вітаю/вітаємо Вас з Новим роком!
Щиро/сердечно/щиросердечно вітаю/вітаємо Вас з Новим роком!

2) Офіційні привітання від нас:

Прийміть наші сердечні вітання з Новим роком!

Шановні колеги! Прийміть найщиріші вітання з Новим роком!

3) Привітання зі звертанням:

З Новим роком, добрі люди!
З Новим роком, дорогі друзі, радісно вітаєм вас.

4) Привітання-побажання (два в одному, майже, як… шампунь)!

Щасливого Вам Нового року!
Веселих свят!
Гарно зустріти/відсвяткувати Новий рік!

5) Пропонують ще такі форми привітань:

Будьте здорові з Новим роком! (Мовне кліше: будьте здорові з… (неділенькою святою)).
З передноворіччям! Або вітаю з передноворіччям! (Щоправда, не знаю, навіщо з цим передноворіччям вітати, адже це не свято?!)
З настанням Нового року! (Як на мене, то теж не дуже).

Висновок
З усіх сил уникаймо калькованого ненормативного на сьогодні в українській мові дієприкметника наступаючий. Вживаймо природні мовні звороти!
Тож я щиро вітаю вас, дорогі друзі, з Новим роком!
Хай прийдешній новий 2016-й рік буде мирніший і спокійніший, ніж торік!
Веселих свят!

І насамкінець гарненьке привітання:

Хай пісня лунає від краю до краю,
Із роком Новим тебе я вітаю!!!

ДЖЕРЕЛО

"Дізнаюся москалів по матірщині. Не соромляться хлопці й дівчата вивалювати свої купи висловлювань на стінах у соцмережах. Не замислюються, що комусь їх відвертості неприємні", - написав Олександр Прилипко на своїй сторінці у "Фейсбук", передають  Патріоти України

Раніше таких виховували двірники, міліціонери та пенсіонери: брали за вухо і змушували прати і зафарбовувати гидливі перли. Зараз у цифровий реальності лавки і паркани матом не пошкоджуються. Все чисто, крім голови і духовної сфери. За них і переживаю. Лайка дуже засмічує соціум.

Нещодавно йду в «Епіцентрі» за гайками і чую, як за спиною один будівельник говорить іншому про те, що рейки йому не потрібні. Сто слів сказав і лише три, що я написав - по суті. Решта - мат, причому, особливий такий, властивий людям скромним всередині і розпущеним зовні. Обертаюся подивитися на цю парочку творців, і бачу чоловіка з дружиною. Виявляється, це він до неї спіч про рейки присвятив.

З вигляду пристойні люди, як кажуть в Одесі, в нормальному прикиді, в свій новесенький джипік запихали потім дари «Епіцентру». Все пристойно, крім нетримання слів. Матірне цунамі, що потопило країну (в сім'ях вже говорять матом, а в школах ось-ось почнуть) досі не вважається за біду. Слухаємо на вулиці, читаємо в мережах, отримуємо від начальників і обслуги, яка прикрашає наш побут.

Мат everywhere and forever. Немов злий чарівник вийняв з мізків клітини, відповідальні за словниковий запас. А ми тут сперечаємося, якою мовою зобов'язаний говорити українець. Давайте спочатку відучимо його від монголо-мордовських виразів. Або ну його на ...

http://patrioty.org.ua/blogs/ia-b-ukrainsku-vyvchy...-bez-mativ--bloher-106019.html

********

Десь до 70-х років в Галичині не використовувалися матюки, які прийшли на наші терени разом з східними сусідами. І взагалі, вживання таких слів було не гоноровим і та людина, яка зловживала ними падала в очах односельців.

Але разом з тим при сварках, а деколи і в добрий спосіб, що і ніхто не гнівався, використовувалися наші галицькі “погані” слова. Не говорили що сварилися, а казали що ганьбилися. Могла одна жінка до іншої казати:Піду її виганьблю.Так що можна розуміти, що і та особа яка вживала ті вирази сама і ганьбою покривалася. Але все одно треба було довести своє, тому йшли ганьбитися.

"Ну і ще дещо про Кубань в 50х роках. Вам сподобається, криваві пожирателі снігурів", - написала у соцмережі Twitter співачка гурту "Крихітка" Каша Сальцова.

З цими словами вона виклала уривок зі спогадами радянського дисидента Григорія Померанца, який у ті роки працював учителем на Кубані.

Це частина його статті "Догматы полемики и этнический мир". Пропонуємо її в перекладеному вигляді: